Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

НАВЧАННЯ МАЄ ВИПЕРЕДЖАТИ РОЗВИТОК...
Хочете, щоби ваші діти втілили прадавню батьківську мрію жити краще, щоби стали щасливими та...
ПРАВО НА БЕЗВІЗ,АБО РОЗЛУЧЕННЯ З РАДЯНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ
Ніколи не думав, що скажу це, але я люблю бюрократію. Тільки бюрократію не українську, а...
«НІБУЛОН» ІНВЕСТУЄ ПОНАД 5,5 МЛРД ГРН В ІНФРАСТРУКТУРУ УКРАЇНИ
Лідер аграрного ринку сільгосппідприємство «НІБУЛОН» має намір у найближчі кілька років вкласти...
РЕГУЛЯРНІ ПАСАЖИРСЬКІ РЕЙСИ ВОДНИМ ТРАНСПОРТОМ ВІДКРИТО!
13-14 травня компанія «НІБУЛОН» запустила регулярні пасажирські перевезення за маршрутами...
ВІДРОДЖЕННЯ СУДНОБУДУВАННЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МИКОЛАЄВА!
Коли в серпні 2009-го сільгосппідприємство «НІБУЛОН» спускало на воду перші чотири несамохідні...

Наші партнери:

ВИРОСТИТИ, ЩОБ НЕ ЗБЕРЕГТИ. ДЕ ЗБЕРІГАТИМЕМО УРОЖАЙ-2011?

Жнива в Україні завжди були стихійним лихом, битвою за урожай: чи недорід, чи ужинок багатий, – а справитися з ним важко. Він, як і війна, потребує напруження всіх сил держави – у першу чергу транспортно-логістичної інфраструктури, зерноскладів, елеваторів. Адже потрібно у найкоротші терміни перевезти від лану до сховища мільйони тонн збіжжя. Врешті-решт не так важливо, скільки виростили, як скільки зберегли. То де ж зберігатимемо урожай-2011 року, адже час отримувати нові сертифікати, а зерносховища забиті збіжжям.
Попри гучні заяви про можливість виробляти 80 млн тонн зерна, проблема полягає у відсутності в Україні необхідної кількості об'ємів для зберігання вирощеного. Навіть у випадку ритмічного експорту в оптимальних обсягах значна кількість збіжжя нині перебуває на зберіганні у несертифікованих складах, а то й просто сараях. І це при облікованому, а скоріше декларованому врожаї в 40 млн тонн. Точну кількість наявного збіжжя в Україні не знає ніхто, навіть міністр аграрної політики і продовольства, бо обліку підлягає лише зерно, що зберігається на сертифікованих складах та елеваторах. Решта – а ця решта доходить до 40% – є лише віртуально. Україна либонь єдина аграрна країна, яка обчислює наявне зерно з похибкою у 5 млн тонн. Тому наявність розвиненої інфраструктури зерносховищ і елеваторів – питання стратегічне. В Україні з його вирішенням вкрай сутужно.
Чому аграрії не везуть зерно на елеватор, а зберігають його у себе в господарствах? По-перше, найближчий елеватор може просто відмовити у зберіганні, а везти далеко – дорого. По-друге, якщо зерно лежить у господарстві, то банку-кредитору його важче відібрати за борги. По-третє, сільгоспвиробникові не потрібно нервувати з приводу того, чи зможе він забрати своє зерно вчасно і належної якості. Адже непоодинокі випадки, коли господар приїжджає на елеватор забирати своє зерно, а там насправді в наявності його немає і буде, можливо, лише через тиждень. І що робити, коли господар вже уклав договір з покупцем на відвантаження? Крім того, трапляються випадки, коли власники здають на зберігання зерно однієї якості, а елеватор повертає зерно іншої, як правило гіршої якості.
За даними ДП «Держреєстри України», станом на 4 травня 2011 року в Україні налічується 711 сертифікованих зерносховищ та елеваторів, ще 100 підприємств мають анульовані сертифікати, а у 4-х дію сертифікатів призупинено.
За словами голови Держсільгоспінспекції Миколи Поєдинка, об'єм сертифікованих потужностей по зберіганню зернових культур наразі складає 30 мільйонів тонн. Повний обсяг зерносховищ держави складає 55 млн тонн, бо сертифікуватися мають лише ті, хто надає послуги зі зберігання. Якщо підприємство зберігає лише власне зерно – то і сертифікат не потрібен.
Державних підприємств зі зберігання зерна ДАК «Хліб України» на початок 2010 року було 72 (паспортна потужність зберігання – близько 6,2 млн тонн на рік, а фактично сьогодні маємо 3 млн тонн). Крім того, до складу ДАК входять Одеський та Миколаївський портові елеватори.
Проте основна маса елеваторів побудовані ще за СРСР і потребують реконструкції та модернізації, особливо з огляду на їх низьку енергоефективність. Нові елеватори будуються приватними інвесторами, але їх частка доволі низька – 5-8% від загальної кількості, тому ємностей для зберігання все ще недостатньо. За словами заступника міністра агропроду Ігоря Якубовича, близько 12 мільйонів тонн збіжжя зберігається у нас у непристосованих приміщеннях, а це небагато-немало – чверть вирощеного. Експерти вважають, що Україна потребує будівництва елеваторів з сумарною потужністю до 15 млн тонн.
Проблему відсутності відповідної кількості сертифікованих і просто придатних для зберігання зерносховищ неможливо вирішити до нового врожаю. Не вирішиться вона і найближчими роками. Причина проста: хоч побудувати сучасний елеватор і не довго (ТОВ СП «НІБУЛОН», наприклад, будує власні найсучасніші 60-тисячники «під ключ» в рекордні терміні – за три місяці), але це задоволення коштує чималих коштів. Наприклад, сучасний елеваторний комплекс потужністю 50 тис. тонн одноразового зберігання зерна, який планує звести в Чернігівській області агрохолдинг «АГРОТРЕЙД» коштуватиме близько 64 млн грн.
Однак з огляду на перманентні проблеми з експортом зернових, ніякий господар не вкладатиме гроші у його побудову. Адже мінімальний термін окупності такого комплексу -4-5 років. І це за умов, що на ньому зберігатиметься не лише власне збіжжя, і за сезон через елеватор пройде 120 тис. тонн зерна. Але якщо господарство має 5-7 тис. га землі в обробітку, воно просто змушене будувати елеватор. Бо за умов правильної агротехнології на такій площі можна виростити високі врожаї зернових. Справжній господар, який має мільйони гривень у зерні, зберігати його в сараї не буде. Заступник міністра агропроду Ігор Якубович у попередньому випуску газети «Агропрофі» розповідав про амбітні плани реконструкції сімдесяти державних елеваторів ДАК «Хліб України», однак коштів в державному бюджеті на розвиток хлібної інфраструктури немає.

Зернові концтабори
Тимчасовим виходом зі скрутного становища могло б стати зберігання зерна у так званих зерносховищах із застосуванням полімерних зернових рукавів (ПЗР). Суть такої технології – зберігання зерна в герметичному середовищі. Від дихання зерна генерується вуглекислий газ, що пригнічує життєздатність мікроорганізмів, комах, інших шкідників. Це дає змогу зберігати його, залежно від вологості, від кількох місяців до двох років. Технологія має інвестиційні, технологічні та фінансові переваги: низькі капіталовкладення, недороге обладнання для завантаження та розвантаження мішків, персоніфіковане розміщення зерна, зниження транспортних витрат тощо. Ця технологія може застосовуватись, як господарствами для якісного та відносно дешевого зберігання зерна, так і сертифікованими зерновими складами для збільшення ємкостей для зберігання.
Спосіб зберігання зерна в полімерних зернових рукавах народився у Німеччині наприкінці 60-х років минулого сторіччя, однак у ті часи не набув поширення. Відродилася ця технологія в Канаді близько 30 років тому й набула популярності в Аргентині, де зараз зберігають у мішках понад третину всього вирощеного зерна. Останні кілька років вона поширилася у наших найближчих сусідів – Росії та Казахстані. Проте Україна – не Росія і не Аргентина. У Південній Америці зерно дійсно зберігають у поліетилені, причому прямо на полі. У наших умовах такий спосіб не зовсім підходить, адже неможливо забезпечити недоторканість полімерного покриття, що є запорукою зберігання. Піонери нової технології в Україні вже є, їх враження від неї скоріше позитивні, але накопиченого досвіду поки що замало, щоб робити висновки. Щоб технологія працювала в українських умовах Державна інспекція сільського господарства України розробила спеціальну інструкцію, яка детально регламентує спосіб облаштування майданчиків для зберігання полімерних зернових рукавів.
Правда, якщо обладнати майданчик за цією інструкцією, затвердженою наказом Мінагропроду в лютому цього року, це вже не буде так дешево, як в Аргентині, а сам майданчик буде нагадувати філіал концентраційного табору. Судіть самі: відповідно до інструкції, майданчик має розміщуватися на підвищеній місцевості для запобігання затопленню ґрунтовими та атмосферними водами. Відстань від лісопосадок і окремих дерев до периметра майданчика має бути не менше, ніж 30 метрів для запобігання пошкодженню цілісності плівки ПЗР при буревіях. По довжині майданчик бажано розташовувати в напрямку північ-південь і з ухилом 3-5 градусів для стоку дощових і талих вод. У поперечному напрямку грунт за допомогою механізмів потрібно розрівняти з дотриманням зазначеного ухилу по повздовжній осі. Грунт має бути твердий, утрамбований тракторними чи дорожніми котками, без гострих предметів, бур'янів, залишків кореневищ та стебел рослин, приямків, борозен, бугорків.
А головне – по периферії майданчик повинен мати огорожу (наприклад, сталеву сітку на бетонних чи металевих стовпах тощо) для запобігання проникненню свійських і диких тварин. На території майданчика встановлюють пристрої для відлякування птахів. Проти гризунів ефективні дротяні огорожі під напругою. На думку розробників інструкції, дроти найкраще розміщувати на висоті 5, 10 і 15 см. Сам майданчик повинен знаходитись під охороною, і для повного огляду території доцільно встановлювати сторожові споруди на палях висотою не менше 3 м, обладнані телефонним та гучномовним зв'язком. За необхідності периферійну частину території майданчика охороняють за допомогою сторожових собак, що переміщаються на ланцюгах по дроту на певній ділянці кожна.
Що не кажи, а людський фактор враховувати треба. Бо поки не стала приватна власність у нас священною і недоторканою, побутує стара колгоспна звичка брати те, що «погано лежить». Та й важко знайти українця, який би зміг пройти повз поліетиленовий рукав із зерном і не ткнув би в нього пальцем: а чи міцний поліетилен? Тому перестороги з охороною, сіткою і собаками видаються в наших умовах не зайвими. І добре, якщо потужне зерносховище захоче за рахунок такого майданчика розширити обсяг зберігання.
Але ж, у першу чергу, система ПЗР розрахована на невеликі обсяги зерна фермерів! Уявіть собі, які витрати має понести фермер на обладнання такого майданчика дротяною огорожею під напругою, утримання сторожових собак і охоронців. І все це лише на один рік. Крім того, наявність системи ПЗР не відміняє необхідності сушити і чистити зерно. Як правило, за такої технології зерно повинно бути очищене від домішок і шкідників, а вологість його не повинна перевищувати базову для реалізації (до 14 %).
Мішки-рукави зроблені з 3-5 шарів поліетилену, кожен з яких має свої певні властивості. Основна складова мішка – поліетиленова плівка, стійка до впливу ультрафіолетового випромінювання, з антиконденсатним покриттям. Товщина матеріалу – 240-253 мікрони, що сприяє особливій міцності мішка. Сам рукав – це труба діаметром від 1,65 до 3,75 метра, завдовжки 60-75 метрів, місткістю до 200 тонн зерна. Коштує такий рукав від 170 до 360 Євро. Закладка в рукави здійснюється за допомогою спеціальної машини, що зветься бегером. Коштує вона $12-13 тис., може завантажити 250 тонн на годину і працює з трактором МТЗ-82. Російський досвід свідчить, що загальна вартість витрат на зберігання за цією технологією складає близько $5 на тонну, якщо зберігати зерно 10 місяців. Переваги цієї технології полягають у виключенні витрат на елеваторне зберігання: доставку, приймання, доробку, сушіння, зберігання та видачу. Крім того, це буде дійсно ваше зерно, а не тотожне за якістю. Технологія також дозволяє точно сортувати зерно, завдяки чому більш цінне зерно не змішується з менш цінним.
Окремо постає питання: як відібрати лише необхідну частину закладеного зерна? Адже у такому випадку герметичність буде порушена і залишок зерна почне псуватися. Те саме стосується випадків, коли герметичність ПЗР порушена ненавмисне (чи зловмисником). Аргентинці кажуть, що якщо рукав полагодити протягом двох тижнів, із зерном нічого не станеться. Та й інструкція передбачає можливість полагодити зерновий рукав, для цього навіть існують ремкомплекти.

Як нам з тобою
працюється,
Держсільгоспінспекція?

Проте проблеми аграріїв не обмежуються недостатньою кількістю зерносховищ. Важливо і те, як вони працюють. Організація, яка перевіряє придатність для зберігання зерна і видає сертифікат відповідності зерносховищам і елеваторам називається Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція). Її структурні підрозділи – обласні хлібні інспекції – відповідають за кількість і якість зерна, що перебуває на зберіганні. Кожна обласна інспекція має випробувальну лабораторію для визначення якості зерна, яке закладається на зберігання та видається зберігачеві. Більшість обласних лабораторій доволі серйозні установи і проводять випробування зерна та продуктів його переробки за міжнародними, національними і регіональними методиками. Крім того, ці лабораторії є територіальними арбітражними лабораторіями у відповідній області під час вирішення спірних питань за наявності розбіжностей при визначенні якості зерна.
Двадцять лабораторій у п'ятнадцяти областях України акредитовано згідно з вимогами міжнародного Стандарту 17025 Словацькою національною акредитаційною службою (SNAS), Національним агентством з акредитації України (НААУ), вони є членами Міжнародної Асоціації торгівлі зерном і кормами (GAFTA) та працюють відповідно до вимог міжнародних організацій ЕА (Європейське співробітництво з акредитації), ІAF (Міжнародний акредитаційний форум), ILAC (Міжнародне співробітництво з акредитації лабораторій), що об'єднують вищі акредитаційні органи. Акредитація далася нелегко, персонал лабораторій проходив спеціальне навчання, його робота не раз контролювалася. За оцінками спеціалістів ринку, високий фаховий рівень українських експертів, які працюють в сучасних лабораторіях, доведено на практиці, саме тому результати їх випробувань визнаються на міжнародному рівні. Проте всередині держави не все так просто.
Незважаючи на компетентність українських лабораторій, які до того ж входять до складу однієї державної структури – Держсільгоспінспекції – останнім часом стали не поодинокими випадки, коли результати випробувань однієї обласної лабораторії не визнаються у іншій області. Наприклад, ви зберігали зерно десь на Черкащині чи Полтавщині (регіон названо умовно) і вирішили перевезти якусь його частину поближче до кордону у надії на експорт. Відповідна обласна хлібна інспекція у особі своєї випробувальної лабораторії видає належний документ про якість зерна. Добре. Ви приїжджаєте до кордону і хочете здати зерно на зберігання на тамтешній склад чи елеватор. А вам і кажуть: все це дуже добре, але ми не довіряємо результатам випробувань вашого зерна і пропонуємо зробити аналіз у нас. Інакше – зерно на зберігання не візьмемо.
З точки зору здорового глузду зрозуміло, що сертифікат якості, виданий обласною організацією, має визнаватися хоча б у межах однієї державної структури, проте ряд агровиробників підтвердили нам наявність фактів, коли сертифікат якості не визнавали. Коментувати ці факти агрохолдинги відмовляються, і їх можна зрозуміти. Але що робити виробнику, з якого деруть другу шкуру? Звичайно, можна скаржитися у Держсільгоспінспекцію, проте паперова тяганина добре виглядає лише з вікна кабінету, а коли ти стоїш зі своїм зерном під воротами елеватора… Власне на це й розраховують спритники – нікуди ніхто скаржитися не буде. Тому-то й ростуть різного роду побори. Наприклад, власник зерна має заплатити невідомо звідки взятий платіж – 5 гривень з тони зерна за оформлення дозвільних документів тощо.
Не дивно, що експортери зерна, отримавши відповідний висновок від української лабораторії, ціни на послуги якої визначені постановою КМУ і складають 98 гривень за стандартний вагон, паралельно отримують сертифікати SGS, вартість яких складає $2-3 за тонну. Чому? Бо компанія SGS має розгалужену мережу представників у всіх зернових портах світу і несе відповідальність за кількісно-якісні характеристики вантажу зерна. У випадку якихось розбіжностей чи непорозумінь продавець зерна взагалі участі у процесі не бере, за нього все зроблять фахівці SGS. Саме за це, як за певну страховку і платять експортери, адже якість випробувань наших лабораторій визнана у світі і часто-густо представник SGS не робить аналіз вантажу, а переписує дані випробувань сертифікованої української лабораторії. Чому ж тоді, маючи таку високу якість послуг, лабораторія не в змозі захистити її на міжнародному рівні? Бо для цього потрібна розгалужена і високо компетентна міжнародна юридична служба, яка коштує грошей і створюється десятиліттями. Та ж SGS працює на ринку з 1878 року.

Було ваше, стане наше
На жаль, не лише шахрайські «ігри» з сертифікатами якості бентежать товаровиробників. Напередодні травневих свят аграріїв «ощасливили» новиною: елеватори, на яких зберігається зерно минулорічного урожаю, надсилають категоричні листи до власників з вимогою забрати збіжжя у найкоротші строки, інакше елеватори будуть розпоряджатися ним на власний розсуд. З юридичної точки зору ці вимоги абсолютно незаконні, адже договір зберігання укладений на один рік, і його термін добігає кінця у липні. Та й з точки зору здорового глузду елеватору всілякі перевантаження не потрібні – це зайвий клопіт. Хіба що якийсь спритник хотів би трохи нажитися, обманувши селянина при видачі зерна. Але це, швидше за все, стосувалося б дрібних фермерів. Сигнали ж надходять від крупних агрохолдингів, обманювати яких не з руки.
Зрозуміло, що самі керівники елеваторів до цього б не додумалися – вони отримують плату за зберігання і робити різкі рухи їм ні до чого.
Розгадка такого феномену, на наш погляд, доволі проста: через заборону експорту внутрішні запаси зерна перевищують необхідну кількість майже вдвічі, і ця маса суттєво «тисне» на ринок. Крім того, через систематичну протидію уряду, вивезти зерно на експорт до кінця маркетингового року вже не вдасться. Відтак і зберігати ранні зернові нового урожаю буде просто ніде – ємність елеваторів не гумова. От і виникла у когось з посадовців проста ідея: а нехай забирають своє зерно з елеваторів і роблять з ним що хочуть – хоч у лісосмугу вивозять.
Останнім часом високопосадовці полюбляють запевняти громадськість у надприбутках зернотрейдерів, які, скуповуючи зерно за безцінь, наживають мільярди, перепродуючи його за кордон. Для збільшення ефекту, як правило, беруть середню внутрішню ціну і віднімають її від ціни на Чиказькій біржі. Насправді справа виглядає дещо по-іншому. По-перше, не враховуються витрати трейдерів на транспортування зерна, оплату його зберігання на елеваторах, на узаконені побори у вигляді різних довідок, дозволів тощо. В середньому, ці витрати складають 15% ціни продажу на умовах FOB (беремо саме ці умови, бо за інших умов ціна фрахту судна суттєво збільшує цю цифру). До суми накладних витрат входять витрати на зберігання зерна, відвантаження, переміщення зерна до борту судна, сертифікація, перевалка на борт, послуги митниці.
З неприємних новин, що сприяють збільшенню витрат зернотрейдерів у минулому сезоні, можна назвати нові вимоги до видачі сертифіката на вміст ГМО під час отримання митних документів на судно. Раніше такий сертифікат обходився близько $200. Тепер розрахунок його вартості обов'язково робиться на підставі обсягу вантажу – близько $0,62 за тонну, тому коли трейдер відвантажує 50 тис. тонн, він повинен заплатити за сертифікат $3100. До того ж не треба забувати, що зернотрейдер оперує кредитними коштами, а значить має ще виплачувати відсотки по кредиту та ще й штрафи за зрив контрактів через заборону імпорту. Та й куди йдуть його прибутки? Вони повертаються назад в Україну, і саме за їх рахунок будується нова транспортно-логістична інфраструктура зернового ринку. У держави ж бо на це, повторимося, коштів немає. Тому потужний зернотрейдер нагадує велику рибину в океані, довкола якої завжди снують різні риби-прилипали з надією поживитися.

Коментар
Користуйтеся нормою закону

Ми запросили прокоментувати законність «дій елеваторів» фахівця-правника. Пропонуємо вашій увазі коментар Тетяни Горбаченко, юриста юридичної компанії Jurimex.

За її інформацією, відповідно до Закону України від 04.07.2002, № 37-IV «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 04.07.2002, № 37-IV зерно підлягає зберіганню власниками зерна або у власних зерносховищах або у сертифікованих зернових складах (елеватор). У випадках зберігання на сертифікованому зерновому складі укладається договір складського зберігання зерна.
Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України.
Згідно з умовами Типового договору зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі. Зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладення додаткової угоди.
Відповідно до Закону та умов Типового договору, суб'єкт господарювання, що передає зерно на зберігання (Поклажодавець), зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Якщо Поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продавати його на конкурентних засадах за ринковою ціною. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються Поклажодавцю за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна. Якщо Поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.
Тобто, вимоги елеваторів до власників зерна щодо необхідності до 1 травня забрати зерно, що зберігається на такому елеваторі можуть бути законними виключно у випадках якщо:
– строк дії договору складського зберігання зерна закінчився;
– додаткова угода про продовження дії договору складського зберігання не укладена;
– зерновий склад письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередив Поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та зазначив термін витребування зерна (окрім випадків, якщо інші строки чи інший порядок не зазначені у договорі).
У випадках, якщо Поклажодавець не має наміру чи можливості забрати зерно з елеватора, то можна порадити звертатися до керівництва елеватора з вимогою щодо продовження строку дії договору чи укладення нового договору складського зберігання зерна.
Оскільки даний Договір є публічним документом та зерновий склад є складом загального користування, який зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи, то і необґрунтовано відмовити у прийнятті зерна елеватор не може. Проте, відмова у прийнятті зерна на зберігання буде правомірною, наприклад, якщо зерновий склад не має вільних місць для розміщення зерна через свою завантаженість або якщо зерно, що планується передавати на зберігання, не відповідає встановленим вимогам щодо якості та може забруднити інше зерно, що вже зберігається у зерносховищі.
Щодо сертифікатів, то порядком видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, що затверджений Постановою КМУ від 23.07.2009, № 848 передбачено, що передумовою здійснення експортно-імпортних операцій, включаючи відвантаження в пункти накопичення для подальшого експорту, транзит територією України при перевантаженні через портові зерноперевантажувальні місткості та переміщенні територією України зерна та продуктів його переробки є отримання сертифікату якості зерна. При цьому, даний сертифікат діє лише на строк перевезення вантажу. Сертифікат видається органами Держсільгоспінспекції.
Водночас, в наказі Міністерства аграрної політики від 15.06.2004 № 228 «Про затвердження Технічного регламенту зернового складу» визначено, що при прийманні зерна і наданні послуг з його зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити попередній аналіз його якості незалежно від того, чи доставлено зерно на зерновий склад для зберігання без супровідних документів про якість зерна, чи за наявності таких.
При цьому, такий аналіз якості зерна, що передається на зберігання зерновому складу, проводять виробничо-технологічні лабораторії (далі – ВТЛ), що є структурними підрозділами цього ж зернового складу. Вимоги елеваторів щодо здійснення аналізу зерна в такому випадку є законними.
Лише у разі виявлення розбіжностей у показниках, зазначених в Сертифікаті якості та в результатах аналізу ВТЛ, зерновий склад у письмовій формі викликає представників: власника зерна, підприємства-відправника та Державної хлібної інспекції (далі – ДХІ) за місцем відвантаження зерна.
Зерно на період вирішення спірного питання з визначення його якості зберігається окремо від іншого зерна в належно обладнаних і опломбованих (опечатаних) приміщеннях або в транспортному засобі, яким була здійснена доставка зерна, з додержанням умов, що забезпечують цілісність зберігання зерна та незмінність його якості.
Не пізніше однієї доби з моменту надходження заявки, державний інспектор ДХІ проводить відбір проби і визначення її якості. За результатами аналізу держінспектор ДХІ виписує посвідчення про якість.
Якщо одна зі сторін не згодна з результатами визначення якості, проведеного держінспектором ДХІ, проба, належним чином опечатана та оформлена підписами з актом відбору та результатами визначення якості держінспектором ДХІ, направляється у добовий термін для визначення якості в лабораторію ДХІ.
У випадку незгоди з результатами визначення якості, проведеного лабораторією ДХІ, проба з актом відбору направляється для визначення якості зерна в Державний центр сертифікації і експертизи зерна та продуктів його переробки.
Рішення Державного центру сертифікації і експертизи зерна та продуктів його переробки є остаточним.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: