ВОЛОДИМИР СЛАВІНСЬКИЙ: «ЕКСПОРТ ПЕРЕТВОРИВ ВІТЧИЗНЯНИЙ АПК НА ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНЕ ІНДУСТРІАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО»

«НІБУЛОН» — вертикально інтегрована українська компанія, лідер вітчизняного аграрного ринку, один із найбільших сільгоспвиробників, інвесторів та експортерів — 5 грудня 2021 року відзначатиме 30-річчя від дня заснування. Одноліток незалежної України, народжений доленосного 1991-го, «НІБУЛОН» разом із країною продовжує розвиватись, гартуватись і ставати сильнішим.

Експорт зерна — один із ключових напрямів роботи компанії. 18 років тому експортна діяльність компанії набрала нових обертів, коли після введення в дію потужностей із прямої перевалки на перевантажувальному терміналі ТОВ СП «НІБУЛОН» у Миколаєві 17 серпня 2003 року було завантажене перше кіпрське судно «D.S. PIONEER». Того дня перша експортна партія українського фуражного ячменю (обсягом 22550,895 тонн) врожаю 2003 року відправилась до Саудівської Аравії.

За порівняно нетривалий проміжок часу «НІБУЛОН» не просто відкрив українське зерно світу, а став візитною карткою і гарантом якості нашого збіжжя, адже географія його експорту нині охоплює 75 країн — від Японії до Мексики.

Запорукою успіху компанії, безумовно, є прозорість і відкритість її діяльності. На «НІБУЛОНі» з 2004 року працює режим «єдиного офісу», в рамках якого організовані 8 різних контролюючих служб (включаючи митницю, санітарну, карантинну, портову), які діють безпосередньо на експортному терміналі в Миколаєві.

Завдяки втіленню довгострокової стратегії розвитку від 2008/09 МР компанія беззмінно є серед лідерів в Україні за обсягами експорту збіжжя. 2019/20 маркетинговий рік компанія завершила з показником експорту сільгосппродукції — більше 4,9 млн тонн.

Менше ніж за 20 років «НІБУЛОН» завантажив на експорт 2228 суден, а відтак вітчизняні аграрії отримали змогу продавати своє зерно назовні і отримувати справедливу ціну.

Про поступ компанії та її роль у розвитку зернового ринку України ми розпитали заступника генерального директора з торгівлі ТОВ СП «НІБУЛОН» Володимира Славінського.

— Володимире Сергійовичу, експорт зернових в Україні рік від року зростає, водночас країна все більше закуповує інших видів продукції. Якою, на вашу думку, є більш прийнятна модель розвитку економіки країни: експортоорієнтована чи імпортозамінна?

— Насправді, важливо зберігати баланс. Ні заміщення імпортом, ні нарощування експорту не повинно бути самоціллю державної політики, тому що будь-які насильницькі спроби штучно штовхати економіку в тому чи іншому напрямку не є ефективними. Тому слід сфокусуватися на здоровому раціональному використанні експортних переваг, які країна має завдяки своєму географічному розташуванню, природним ресурсам, структурі населення тощо. Щодо імпорту, слід робити наголос на продуктах і товарах, які є соціально значущими, які забезпечують продовольчу (технічну, технологічну) безпеку країни, і стимулювати та контролювати можливість їхнього виробництва всередині країни, аби забезпечити незалежність від зовнішніх чинників у даних галузях. А намагатися створити заміщення імпорту заради заміщення як такого — не найбільш ефективний шлях розвитку.

У контексті сільського господарства — ми маємо нарощувати експортний потенціал, бо завдяки своєму вигідному географічному розташуванню, багатим природним ресурсам тощо Україна приречена займатись сільським господарством і це є ключем для сталого розвитку. Адже 70% земель України — це землі сільськогосподарського призначення, і більша частка населення, що зосереджена на цих територіях, у той чи інший спосіб пов'язана з сільським господарством. Тому зважені державна політика, стратегія в галузі АПК дуже важливі, вони мають бути раціональними і ефективними, враховувати інтереси всіх верств населення, створювати передумови для використання наявного потенціалу, нарощування обсягів виробництва продукції, у тому числі з додатковою вартістю, яку ми хотіли б бачити в осяжній перспективі.

— Економіка України за останнє десятиліття кардинально змінились. Замість металу на світовий ринок вийшло українське зерно*. АПК є основним наповнювачем бюджету. Ми почали продавати не те, що видобуваємо (і воно є вичерпним), а те, що навчились вирощувати...

— Останніми роками АПК є рушієм економіки нашої країни, особливо в галузі експорту зернових і олії. Україна — провідний світовий експортер зернових, тому стабільність у цій галузі важлива не лише для вітчизняної економіки, але й для світового ринку.

Але починали свій розвиток вітчизняні галузі рільництва і переробки сільгосппродукції не з кращих показників: ми не знались на умовах ринку, суттєво поступались в техніці, технологіях іншим країнам світу. Далися взнаки економічні кризи. Тим не менше Україна зробила стрімкий стрибок у галузі АПК, і від 2000 року суттєво наростила обсяги виробництва сільгосппродукції, насамперед пшениці і кукурудзи.

Кукурудзу українські аграрії справді навчились вирощувати, бо вона була нетиповою агрокультурою для нашої країни. Але з виникненням попиту завдяки зернотрейдерам ми швидко інвестували в нові технології виробництва, отримали доступ до світових ринків насіння, добрив, ЗЗР тощо.

Попит на світовому ринку був. І зацікавленість іноземних компаній купувати зерно в Україні.

Також вітчизняні компанії, такі як наша, усвідомили, чого чекають від нас світові гравці і в якому напрямку слід рухатися. Ми завдяки системній наполегливій роботі змогли залучити фінансування: згенерувати частково за рахунок власного ефективного виробництва сільгосппродукції. А частково залучили кошти з зовнішніх джерел, у тому числі з-за кордону — і грамотно використали їх: зробили правильні кроки у розвитку логістики, популяризації вирощування зернових культур, зокрема кукурудзи, створили заохочувальні програми для сільгоспвиробників — переважно це товарні кредити під майбутній урожай. І хоча такі кроки були доволі ризикованими для трейдерів, тим не менше саме вони дозволили стимулювати і модернізувати українське агровиробництво, залучити в агросектор чималі інвестиції...

— Як так сталося, «голі-босі» українські аграрії наприкінці 1990-х без знання умов і вимог ринку, без досвіду роботи раптом «пішли» на дуже ємний світовий ринок зерна, де оперують транснаціональні монстри, де визначено лідерів і складено ціни, де існують дуже суворі правила і вимоги... Завдяки чому українці потіснили лідерів світового виробництва? Як нам взагалі це вдалося?

— Світовий ринок — це динамічна структура, яка постійно розвивається, тут виникають нові можливості. Якщо ми говоримо про 20-річну ретроспективу, то глобальне споживання продуктів харчування суттєво зросло через збільшення чисельності населення у світі. Ця велика хвиля зростання споживання дозволила Україні посісти провідне місце на продовольчому ринку в умовах конкуренції. Тобто у світі постійно зростав попит на зерно, а наша країна завдяки своїм природно-кліматичним умовам і досвіду у рільництві могла виробляти і пропонувати нижчу собівартість вирощеної продукції, тобто конкурентні ціни на світовому ринку. І завдяки роботі міжнародних трейдерів і вітчизняних компаній, таких як «НІБУЛОН», було створено попит на українське зерно. Відтак у вітчизняне сільське господарство почали інвестувати значні кошти, галузь доволі швидко модернізовувалася — з'явилась нова сільгосптехніка, передові технології, спеціально навчені фахівці. АПК крок за кроком зростав у всіх напрямках — збільшувались обсяги вирощування і зберігання зерна, доведення його до високих товарних кондицій і транспортування, вдосконалювався маркетинг, що дозволило відкривати нові світові ринки.

З часом нам вдалося забезпечити високу якість зерна і логістики, тобто своєчасно готувати і постачати споживачам на умовах FOB (до порту призначення), а зрештою і найвищого пілотажу —  на умовах СIF (до пункту призначення) необхідні партії збіжжя з якістю, що відповідає міжнародним стандартам.

Починали ми як країна і як галузь з доволі скромних можливостей, особливо щодо завантажень великих суден у портах. Сьогодні галузь портової логістики в Україні є добре розвиненою і сучасною. Вона здатна не просто перевалювати обсяги агропродукції, які виробляє, а й має потенціал для їхнього стрімкого нарощування.

— Останніми роками в структурі зернового експорту України перше місце посідає кукурудза. Основний стрибок стався від 2010/2011 до 2013/2015 маркетингових років, коли за 3 роки Україна вчетверо наростила експорт кукурудзи з 5 до 20 млн тонн. Та мало хто знає, що саме «НІБУЛОН» вивів українську кукурудзу на зовнішній ринок, мотивував вітчизняних аграріїв її вирощувати...

— Кукурудза як цінна харчова культура універсального використання за посівними площами є третьою у світі (після пшениці і рису), а за обсягами виробництва — першою. Світове виробництво щороку перевищує 1,1 млрд тонн. І якщо для лідерів експорту — США, Аргентини і Бразилії, кукурудзу можна назвати національною культурою, то для України, яка нині входить до топ-4  експортерів, донедавна вона була майже невідомою.

Кукурудза як експортно орієнтована культура є стратегічно важливою для розвитку агровиробництва в нашій країні. У світовому виробництві кукурудзи 2019 року Україна посіла 6 місце, а по посівах — 9 місце з показником в 4,9 млн га, за даними УЗА.

Провідна роль у відкритті світові української кукурудзи справді належить компанії «НІБУЛОН». Створена 1991 року, наша компанія основним видом діяльності визначила виробництво та реалізацію гібридного насіння кукурудзи і соняшнику зарубіжної селекції.

Як я вже казав, українські аграрії наприкінці 1990-х наполегливо нарощували виробництво і так само наполегливо випробовували власні можливості на світових ринках зерна. Тоді бажаючих випробувати свої сили в експорті були тисячі, але успіху зрештою досягли небагато.

Так, не з першого дня нам стали доступні основні світові ринки. Хочу відзначити роль нашої компанії у відкритті ринку кукурудзи як українського продукту в Єгипті, починаючи з 1994 року. Протягом наступних 5-6 років було проведено дуже багато зустрічей і перемовин, за участі компанії було створено вимоги до якості технічного та фітосанітарного стану української кукурудзи для Єгипту. Також неодноразово проводилися спільні навчання українських і єгипетських спеціалістів як державних контролюючих органів, так і приватних компаній.

Ті обсяги збільшення виробництва за 3 роки в чотири рази, про які ви говорите, стали можливі саме завдяки першому періоду. До 2003 року Україна вирощувала 4 млн тонн кукурудзи на рік, однак це зерно не могло конкурувати за якістю з американським, аргентинським чи бразильським. Впровадивши сучасні технології, вивчивши досвід Єгипту, наша компанія освоїла цей ринок. І сьогодні ми на рівних конкуруємо  зі США, Аргентиною, Бразилією. Нам вдалося вивести українську кукурудзу на світовий ринок, тим самим допомігши розвиватися багатьом українським сільгоспвиробникам.

Експортний прорив 2010-2013 років (див. мал. 1) стався за рахунок нарощування виробництва кукурудзи — через збільшення посівних площ, використання світових технологій, техніки, насіння й підвищення урожайності, оптимізацію виробництва — за умов наявного ринку збуту, зокрема Єгипту. І в подальшому це дало змогу поступово розширити географію експорту українського зерна.

Чому саме кукурудза? Бо у цієї культури був найбільший потенціал вирощування в Україні: за рахунок сприятливого клімату і розширення посівних площ, нових сортів і суттєвого покращення технологій виробництва. Традиційними для вітчизняних аграріїв були пшениця, ячмінь і соняшник. Ці культури також набирали обертів, однак саме по кукурудзі нашій країні вдалося досягти найбільших успіхів — від вирощуваних 3,5 млн тонн 2001 року до 35,5 млн тонн 2019-го. Але й ці обсяги кукурудзи ми можемо наростити за рахунок збільшення урожайності з нинішніх 6,8 т/га до принаймні 10,5 т/га, рівня США.

Чому Єгипет? Як відомо, кукурудза — основна складова комбікорму для птахівництва. Єгипет у середині 1990-х стрімко розвивався на тлі зовнішніх інвестицій, нарощував комбікормову промисловість для збільшення власного виробництва курятини як максимально швидкого і доступного виду м'яса. У країні збільшувався попит на продовольство через значне зростання чисельності населення, розвиток туристичної індустрії тощо.

Для України це був шанс, який ми мусили використати, враховуючи наше вдале географічне розташування: до Єгипту прохід вантажного судна становить 7-10 днів, тобто в стислі терміни українці могли забезпечити постійні поставки зерна до цієї країни.

Водночас у потенційних покупців виникали питання щодо якості української кукурудзи. Адже на старих вітчизняних елеваторах і сушарках ми не мали змоги довести зернову до базових кондицій, які б відповідали вимогам імпортера по вологості і кількості битих зерен та сміттєвої домішки. Тож українська кукурудза вважалась низькоякісною і дисконтувалась відносно американського зерна.

Ми ж мали цю якість забезпечити! Відтак «НІБУЛОН» почав інвестувати в розвиток власної елеваторної мережі, з найкращим обладнанням від провідних європейських і американських виробників — сепаратори, сушарки, норійні лінії, з оснащенням лабораторій для проведення фізико-хімічних та молекулярно-генетичних випробувань зернових, зернобобових та олійних культур. Ці комплекси зі зберігання і відвантаження зерна відповідали кращим світовим зразкам і дозволили забезпечувати українському зерну відповідну високу світову якість.

Наша компанія за рахунок впровадження сучасних технологій також нарощувала власне сільгоспвиробництво в Україні (маємо 50 виробничих підрозділів, які обробляють дещо більше 80 тис. га землі у 12 областях), де наголос робився на кількість і якість. Відтак власним прикладом ми заохочували інші компанії інвестувати в сільське господарство, вирощувати якісну продукцію.

Наш досвід співпраці і довіра з боку провідних світових фінансових установ, таких як: ЄБРР, МФК, ЄІБ та ціла низка першокласних європейських банків, «дали зелене світло» іноземним компаніям відкривати в Україні свої представництва, займатися виробництвом і експортом, розвивати в країні власну інфраструктуру і логістику. 

Хочу наголосити, що «НІБУЛОН» завжди гарантував якість зерна не лише в порту навантаження в Україні, а й у порту вивантаження. Наші спеціалісти неодноразово виїжджали до того ж Єгипту та багатьох інших країн, разом із тамтешніми фахівцями брали участь у вивантаженні і проведенні лабораторних досліджень на предмет якості зерна. Тож ми змогли довести, що українська компанія здатна пропонувати на світовому ринку високоякісне зерно від українських агровиробників і отримувати за це так само світову ціну. Ми віддаємо перевагу співпраці безпосередньо з агровиробниками (не посередниками), на паритетних засадах. Таким чином ми спромоглися виплачувати нашим аграріям справедливу ціну за їхню продукцію. Відтак ми збільшували свою клієнтську базу, нарощували обсяги закупівель і подавали приклад іншим компаніям вчиняти аналогічно.

Це стимулювало інших інвестувати в розвиток, збільшувати площі і застосовувати світові технології, виробляти якісне зерно. Як наслідок — світ побачив суттєвий сплеск виробництва кукурудзи в Україні впродовж останнього десятиліття.

Торік у структурі експорту зернових «НІБУЛОНа» кукурудза стала другою за обсягами з часткою 34,63%.

Єгипет був і залишається одним із найбільших ринків збуту української кукурудзи, та не можна обмежуватись лише цим успіхом. Ми постійно шукаємо нові ринки для вітчизняної агропродукції. Із найбільш значущих — це відкриття ринку Індонезії для української пшениці.

— Тож українська пшениця до Індонезії також потрапила завдяки «НІБУЛОНу»? Відомо, що протягом останніх чотирьох сезонів ця країна піднялася з 4 на 1 місце серед імпортерів вітчизняної злакової. Однак в Індонезії дуже високі вимоги щодо фітосанітарних норм якості зерна...

— Упродовж останніх 3-5 років «НІБУЛОН» активно і системно просуває українське збіжжя на азійському ринку, ці країни — Китай, Індонезія, Малайзія, Бангладеш, Таїланд, є надзвичайно перспективними ринками збуту продовольства з динамічними темпами розвитку. Наприклад, наша компанія є одним із найбільших постачальників українських кукурудзи та ячменю до Китаю.

Також ми були першою компанію, що відвантажила 2016 року продовольчу пшеницю до Індонезії, після того як вдалося внести зміни до Міждержавного протоколу карантинних вимог при постачанні пшениці, підписати міждержавні домовленості, які визначили процедуру експорту української пшениці до Індонезії. Безумовно, це є суттєвим досягненням для українських експортерів: Індонезія є другим найбільшим імпортером пшениці у світі (2019/20 МР, за оцінками USDA, імпорт становив 11,5 млн тонн) після Єгипту (2019/20 МР близько 12,5 млн тонн). Протягом останніх років Індонезія стала ключовим і найбільшим імпортером української продовольчої пшениці. Так, 2018/2019 МР Україна експортувала до Індонезії 2,54 млн тонн пшениці, або 16,6% від загального експорту даної культури, значно випередивши Єгипет (12,6% від загального експорту). У свою чергу, частка української пшениці в загальному імпорті пшениці до Індонезії склала 22,7%.

Крім того, цей ринок має чудові перспективи для зростання завдяки двом основним факторам: стабільному приросту населення Індонезії (яке вже налічує близько 270 млн людей) та стабільним темпам економічного зростання (річний приріст ВВП становить 5%). Таким чином, створюються передумови для збільшення обсягу споживання продовольства та зміни структури споживання, що призводить до зростання попиту на хлібобулочні вироби, м'ясо, кондитерські продукти тощо, а значить і до більшого попиту на продовольче та фуражне зерно. Отже, в перспективі українські експортери матимуть змогу як збільшити обсяг поставок пшениці до Індонезії, так і відкрити Індонезію як ринок збуту кукурудзи та продуктів переробки олійних культур (шротів).

— Отже, трейдери спонукали попит на зерно, який породив пропозицію — стимулював аграріїв його вирощувати. Водночас вам закидають, що завдяки нарощуванню експорту зерна трейдери зробили з України продавця сировини. Натомість краще було б організувати переробку та експортувати готову продукцію...

— До нашоЇ країни до сьогодні залишається, на жаль, насторожене ставлення з боку іноземних партнерів, Україна відноситься до ризикованих країн — ми є Country Risk (за світовою методологію оцінки ризику країни International Country Risk Guide) за трьома складниками: політичні, економічні та фінансові ризики. Для України ці ризики залишаються високими, тим не менше завдяки роботі «НІБУЛОНа» світ переконався, що з українцями можна працювати, досягати хороших результатів, наш ринок є потенційно потужним і перспективним.

Наша робота стимулювала відродження українських суміжних галузей: елеваторного обладнання, будівництва залізничних вагонів, сільгосптехніки,  причіпного обладнання для сільгоспмашин, виробництва насіння, які пропонують нині широку лінійку продукції світового рівня. Експорт зерна насправді породжує ефект мультиплікатора, тобто сприяє активізації різних сфер діяльності, залучення до них інвестицій — внутрішніх і зовнішніх, збільшенню зайнятості населення, відповідно доходів людей і наповнення бюджетів. Тобто експорт зерна перетворив вітчизняний АПК на високотехнологічне індустріальне виробництво і має набагато більші політичні, соціальні і економічні переваги, ніж просто виручка від продажу виробленого.

Наразі в Україні сформувався конкурентний ринок, на якому розвиваються вітчизняні підприємства, отримали доступ іноземні аграрні та торгові компанії, на ньому застосовуються цивілізовані методи і практики ведення бізнесу. Компанії працюють в умовах здорової конкуренції, намагаються надавати клієнтам послуги на якомога вигідніших умовах, працювати відкрито і прозоро, без штучного державного втручання. Це спричинило його бурхливий розвиток, де на перший план виходить конкурентоспроможність, надійність і стабільність бізнесу, сталий розвиток та перспективи, які він відкриває для співпраці. На відміну від металургійної або хімічної промисловості, які тривалий час були лідерами експорту, розвитку економіки країни. Але там немає здорової конкуренції, ринок монополізований кількома потужними промислово-фінансовими групами, які в кращому випадку конкурують між собою. Або ринок залізничних перевезень, де існує державна монополія в особі «Укрзалізниці», цей ринок розвивається дуже складно, якщо взагалі тут доцільно застосовувати термін «розвивається».

Саме ринок спонукає державу створювати сприятливі умови для всіх учасників. На щастя, держава не є ініціатором якихось радикальних змін щодо того, яку продукцію виробляти, куди експортувати. Завдяки ефективним об'єднанням учасників ринку сформувались умови належного діалогу між бізнесом і державою.

 — Стратегія розвитку компанії «НІБУЛОН». На який період вона складається? За якою працюєте тепер і що саме в ній закладено в питаннях експорту?

— Компанія має системний, зважений довгостроковий план розвитку, виходячи з наявних реалій, умов і потреб ринку.

У свою чергу, є короткострокові стратегії: одно- і трирічні, що стосуються оперативної роботи, виробничих показників, таких як обсяги експорту по культурах, обсяги перевезень флотом компанії, виробництво власної продукції тощо. На базі стратегій формуються інвестиційні плани. З 2009 року наша компанія реалізує довготривалий, інвестиційний проєкт з відродження річок  Дніпро та Південний Буг як судноплавних транспортних артерій і розбудови мережі елеваторів і флоту. За цей час нам вдалося створити розгалужену елеваторну інфраструктуру, насамперед річкову, збудувати власний флот для створення ефективного логістичного ланцюжка і забезпечення високих темпів безперебійного відвантаження зерна на експорт. За роки своєї діяльності «НІБУЛОН» інвестував в економіку країни більше $2,3 мільярдів, загальна потужність одночасного зберігання зерна компанії складає 2,25 млн тонн, а нібулонівський флот налічує 85 суден.

У процесі реалізації вносилися певні корективи щодо модернізації раніше збудованих об'єктів, збільшення потужностей елеваторів, які саме буксири та несамохідні судна доцільніше будувати в умовах експлуатації. Певні корективи вносились під час роботи, коли ми бачили, що дасть кращу віддачу, додасть можливостей на ринку. Якщо ми починали з будівництва буксирів-штовхачів, які в складі караванів мали забезпечувати рух зерна Дніпром від Київщини до Миколаєва, то сьогодні є потреба в портових буксирах-кантувальниках для проводки та швартування суден міжнародного плавання.

Ми бачили необхідність підвищення ефективності відвантажень зерна, для цього спочатку було замовлено плавкран «Святий Миколай» у Румунії. Побачивши його ефективність і обміркувавши, як зробити ще краще, ми вже на власному суднобудівно-судноремонтному заводі 2019-го збудували унікальний  140-метровий самохідний плавкран NIBULON MAX. Робота NIBULON MAX позитивно вплинула на структуру вантажоперевезень компанії та розвиток судноплавства, адже плавкран значно оптимізував роботу всього нашого флоту. Вже за перший рік своєї роботи в умовах коронакризи судно продемонструвало високі показники з відвантаження сільгосппродукції на експорт — 2,5 млн тонн. Для порівняння — до початку його роботи для обробки аналогічних об'ємів вантажів слід було задіяти відразу три плавкрани компанії. Тобто в рамках довгострокової стратегії для втілення інвестиційної програми компанія адаптувалась до вимог ринку, оптимізувала фінансові можливості і в результаті — наростила виробничі потужності.

Сьогодні стратегія полягає в нарощуванні обсягів експорту за рахунок збільшення ефективності використання своїх інфраструктурних, транспортних і виробничих потужностей, і за рахунок роботи над маркетингом української продукції зовні — збільшення своєї присутності на ключових ринках, пошук потенційно цікавих нових ринків. Бо світ не стоїть на місці: якщо впродовж останніх 10 років найбільшими темпами зростав попит на продукти харчування в країнах Азійського регіону, то сьогодні ми бачимо суттєве зростання попиту на продовольство в країнах Центральної та Південної Африки, які називають Субсахарною Африкою (країни, що географічно розташовані нижче пустелі Сахара). Тут зростає чисельність населення і покращується економічна ситуація, відтак у країнах, що розвиваються, змінюються споживчі вподобання — люди їдять більше білкових продуктів, насамперед, м'яса. Відтак зростає попит на комбікорми, більш споживаними стають кращі сорти хлібу і продукція з продовольчого зерна. Тобто протягом наступних років ми не будемо такими вражаючими темпами інвестувати в інфраструктурні об'єкти, а зосередимося на ефективності роботи на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Водночас наш суднобудівний завод, про що неодноразово озвучувалося керівництвом компанії, завдяки ефективній роботі над внутрішніми замовленнями компанії вийшов на доволі серйозний професійний і технологічний рівень. І готовий розглядати сторонні замовлення на виготовлення сучасних повнотоннажних одиниць флоту, вантажних і буксирних суден, а також легких патрульних кораблів. У нас вже є замовлення від третіх осіб на будівництво різних плавзасобів.

Тобто «НІБУЛОН» розвивається в усіх напрямках. Але стратегія залишається єдиною — підвищення ефективності роботи, використання виробничих потужностей задля збільшення збуту як зернових продуктів, так і продукції суднобудування, де наша компанія має гарні позиції в Україні і світі.

 * Зовнішньоторговельне сальдо 2000 року було позитивним ($616,5 млн). За даними Держстату, в структурі експорту зернові становили 0,8%, а продукції металургійного комплексу близько 45%. Через 10 років експорт зернових становив 4,8% (на суму $2467060,7 тис.), недорогоцінні метали та вироби з них 33,7%. А в І півріччі 2020-го зернові становили 19,7%, а недорогоцінні метали 19,8%. Тобто Україна з сировинно-індустріальної перетворилась на сільськогосподарську, де 45% валютного наповнення державного бюджету України забезпечує вітчизняний АПК.