Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗЕЛЕНА АЛЬТЕРНАТИВА АБО НЕ ВСІ В ЗАХВАТІ ВІД ПОЯВИ КОНКУРЕНТІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНОМУ РИНКУ
Повний текст у друкованій версії Енергетика — як повітря: непомітна, але необхідна....
У КИЄВІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ НОВИЙ СОРТ ТЮЛЬПАНІВ ДЖАМАЛА
Уперше в історії новий сорт тюльпанів голландської селекції виведено на честь жительки України —...
МОЛОКО ПО РІЗНІ БОКИ ВИМЕНІ
Нинішні закупівельні ціни не влаштовують і дивують українських виробників молока. За словами...
ВІТЧИЗНЯНИЙ УРОЖАЙ-2017: БИТВА НА ДВА ФРОНТИ. І НЕ ТІЛЬКИ
Повний текст у друкованій версії Станом на 5 квітня 2017 року Україна експортувала 34,13 млн...
СУДНОБУДІВНИКИ ПРОТИ АНТИУКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОПРОЕКТУ «ПРО ВНУТРІШНІЙ ВОДНИЙ ТРАНСПОРТ»
3 березня у стінах Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова відбулося...

Наші партнери:

«НІБУЛОН»: В ЗОНІ ОСОБЛИВОЇ УВАГИ

ImageПід час візиту Прем’єр-міністра України Миколи Азарова до Миколаєва робітники ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» передали йому пакет документів: листи-звернення, задокументовані акти про розкрадання металу на заводі і інші порушення, а також зажадали від уряду вжити термінових заходів для погашення боргів із поточної зарплати і заборгованості, що накопичилася.
Глава уряду обіцяв розібратися і зайнятися цим питанням, а на засіданні Кабміну, яке відбулося наступного дня після відвідування Миколаєва, він сказав: «Не можу передати, наскільки гірко, соромно було за те, що миколаївські верфі, які побудували кораблі і судна, якими досі гордяться флоти багатьох країн, ледве виживають».
Миколаївцям теж гірко і образливо, що найстаріша міська верф, від якої започаткована була 223 роки тому розбудова міста Миколаєва, має сьогодні швидше суто історичну цінність.
Звичайно, проблеми заводу ім. 61 комунара накопичувалися роками, проте весною цього року здавалося, що їхнє вирішення хоч би частково знайдене.
На сесії облради було оголошено про часткову купівлю підприємства відомим українським і миколаївським інвестором – ТОВ СП «НІБУЛОН», який давно заявив про свої суднобудівельні амбіції, будує власний флот і намагається відновити судноплавство на основних річках України.
Городяни зраділи: якщо «НІБУЛОН» за щось береться, то результат буде. Проте угода не відбулася.
Губернатор Микола Круглов звинуватив гендиректора «НІБУЛОНа» Олексія Вадатурського в непорядності і поклав на нього відповідальність за зірвані домовленості.
Олексій Вадатурський мовчав. Але після візиту Прем’єра і критики обласної влади, що триває в ЗМІ на адресу компанії «НІБУЛОН», погодився розповісти, чому не відбулася ця анонсована угода.

– Проблеми заводу ім. 61 комунара мені зрозумілі, – зазначив Олексій Опанасович, – як зрозуміла ситуація з суднобудуванням в Миколаєві в цілому.
Дійсно, робота з продажу частини заводу на правому березі Інгулу облдержадміністрацією і адміністрацією заводу велася, починаючи з листопада 2011 року. Головною метою продажу називалося погашення боргів по заробітній платі.
Я, як ніхто, розумів прагнення губернатора розв’язати цю застряглу в часі проблему. 17 березня 2012 року Микола Круглов звернувся до мене з проханням, щоб наша компанія взяла участь у торгах з продажу заарештованого Державною виконавчою службою нерухомого і рухомого майна 61-го заводу, кошти від яких мали піти на погашення заборгованості із заробітної плати.
Я розумів, що у такому випадку ми матимемо справу з державою – з державним майном, державним підприємством, органами державної виконавчої служби і органами управління державним майном. Тому угода має бути бездоганно підготовленою і на 100% законною.
Крім того, у нас був сумний досвід купівлі об’єкту незавершеного будівництва на території Чорноморського суднобудівельного заводу 2002 року. Ця угода, як і у випадку із заводом ім. 61 комунара, ініціювалася обласною владою і адміністрацією заводу.
5 лютого 2002 року ми уклали угоду, за рахунок наших грошей погасили заборгованість по зарплаті перед чорноморцями, після чого влада залишила нас наодинці з тими, хто вже тоді поклав око на флагман українського суднобудування і в чиї плани не входив наш розвиток на базі придбаної недобудованої набережної. Негайно ми були піддані численним перевіркам, у тому числі і з боку органів прокуратури, і міжвідомчих урядових комісій, що обернулося для нас десятками позовів і сотнями судових засідань, поки ми довели легітимність цієї угоди з втратою грошей і часу, багатомісячним блокуванням нашої інвестиційної діяльності.
Ми врахували увесь свій досвід і до пропозиції, що надійшла від губернатора, поставилися дуже серйозно, а до вивчення наявних документів – скрупульозно. Відверто кажучи, були дещо розчаровані рівнем передпродажної підготовки заарештованого державного майна, в першу чергу, тими державними органами, які насправді і мали займатися підготовкою документів, проте продемонстрували на рідкість поверхневий підхід.

– Олексію Опанасовичу, що мається на увазі під об’єктом продажу? Що саме вам пропонували купити?
– Це рухоме і нерухоме майно: два крани, окремі виробничі будівлі і побутові приміщення, ділянка добудовної набережної і незавершене будівництво горизонтальних стапельних місць – частина виробничого комплексу з боку Темводу, які зводилися ще за СРСР для реконструкції заводу, щоб перекласти основну частину суднобудівельного виробництва на правий берег Інгулу, а застарілу морально і фізично частину заводу піддати глибокій модернізації, тобто знести і побудувати на цьому місці нове виробництво. Але що нам пропонувалося по суті?
Наприклад, до продажу пропонувалася будівля енергоблоку, а сам енергоблок та розташовані в ньому трансформаторна підстанція, енергетичне устаткування, інженерні мережі і очисні споруди до продажу не пропонувалися. Тобто, пропонувалася «шкаралупа» без інженерної начинки.
Нам пропонували купити будівлю 8-го цеху, але насправді ми би були співвласником тільки частини будівлі, що має загальний фундамент з іншою його частиною, що належить приватному підприємству.
Значить, для реконструкції або модернізації будівлі знадобилася б згода сусіда-співвласника. Тобто під виглядом цілої окремо розташованої нам пропонували лише частину будівлі, а друга частина цієї споруди належить іншому власникові.
До моменту оголошення торгів навіть не було проведено технічної інвентаризації заарештованих об’єктів нерухомості, пропонованих до продажу, не було оформлено правові документи, не було присвоєно окремі адреси цим об’єктам. Подібних непогоджень і різночитань в документах було багато.
Ми активно займалися вивченням документів з 17 березня по 17 квітня. Невже не можна було організувати проведення усіх необхідних процедур упродовж 5-ти місяців до цього і вчасно підготуватися до торгів?
Тобто, як такої підготовки до продажу і не було проведено. Крім того, основна частина запропонованих об’єктів юридично була віднесена до складу цілісного майнового комплексу стратегічного державного підприємства, що не підлягає приватизації.
За таких умов продаж цих об’єктів був не просто неможливим, а навіть незаконним.

– Тобто, якби угода відбулася, її можна було б оскаржити і визнати недійсною?
– Так, права покупця на це майно були б абсолютно незахищені, а сам покупець не міг би вважатися добросовісним набувачем.

– А ціна питання? Якою була первинна вартість цих об’єктів?
– Оголошена торговою організацією стартова ціна заарештованого майна склала близько 40 млн грн.

– Скільки ще слід було вкласти, щоб організувати там суднобудівельне виробництво?
– Простіше було розпочати виробництво на пустирі. Тобто, знести все морально і фізично застаріле, що зведено десятки років тому. Ми із власного досвіду знаємо: відновлювати застаріле і зруйноване завжди складніше і дорожче, ніж будувати з нуля.

– Коли ви переконалися, що запропоноване публічно і зафіксоване документально – це різні речі, що ви зробили?
– Ситуація виявилася схожою з тією, що була у нас при придбанні об’єкту недобудованого будівництва на ЧСЗ: майно, що ми мали придбати, виявилося в глибині підприємства, ніяких окремих комунікацій, підходів-під’їздів до нього не було, як і окремого входу-в’їзду.
Не було навіть вільного підходу до набережної і стапелів з води – акваторія набережної повністю входила до складу акваторії державного підприємства.
Треба було вирішувати питання під’їзних шляхів, окремого прохідного режиму тощо – без цього нове підприємство не могло б функціонувати.
Крім того, площа, що пропонувалася для викупу (близько 7 га, – Прим. ред.), була явно недостатньою для того, щоб розмістити на ній повноцінне суднобудівельне підприємство. Для створення нових технологічних суднобудівних потужностей повного технологічного циклу потрібно, як мінімум, близько 15 га.
Крім того, ми відразу звернули увагу на те, що в переліку пропонованих до продажу об’єктів були будівлі і споруди вже виведені з експлуатації унаслідок повної їх зношеності. Тобто, розглядати їх в якості плацдарму для модернізації було не можна.
І, проте, ми серйозно розглядали запропонований нам варіант, наші і залучені фахівці, і професійні консультанти з суднобудування ретельно вивчили запропонований до продажу комплекс, в тому числі з виїздом на місце.
Говорили ми і з представниками заводу, і облдержадміністрації, що слід не лише погашати наявні борги по зарплаті, але і борги перед Пенсійним фондом, по інших соціальних виплатах. Щоб працівники заводу могли отримати не лише свою зарплату за попередній час, але і пенсію, яка їм має бути нарахована за цей період.
Для цього ми пропонували розглянути питання про продаж ряду сусідніх будівель і споруд заводу, які, як і заарештоване майно, вже десятиліттями не використовувалося у виробничій діяльності заводу. Коли зайшла мова про розширення складу майнового комплексу, що продавався, нам сказали: «Спочатку купить це, а про інше ми поговоримо потім, можливо».
Та ми все одно хотіли знати, за якою ціною, наприклад, нам дістанеться земельна ділянка під цим об’єктом. Ми подали запит до Миколаївської регіональної торгово-промислової палати, яку на той час вже очолив колишній заступник глави Миколаївської облдержадміністрації Ігор Катвалюк. Нам повідомили, що оціночна вартість цієї ділянки становить 100-150 грн за квадратний метр. Проте це ціна землі не для промислового об’єкту, це ціна під комерційну діяльність. (Нагадаємо: приблизно у той самий час, у березні 2012 року, депутати Миколаївської міськради проголосували за продаж міської землі під супермаркетом «Велика Кишеня» по 100,05 грн за 1 м2 – Прим. ред.)
Ще один момент: ми могли придбати цей об’єкт незавершеного будівництва і добудовну набережну, але ми не могли б там швартувати судна для добудови і ремонту, бо землі водного фонду і акваторія все одно належали б заводу ім. 61 комунара. Тобто, ні по суші, ні по воді у нас не було би доступу до свого об’єкту.
Усі ці моменти ми бачили і звертали на них увагу продавця і керівництва області, вимагали надання належно оформлених правовстановлюючих  і дозвільних документів, у тому числі письмової згоди державного концерну «Укроборонпром» і офіційного узгодження ФДМУ на продаж нерухомого майна.
Зрештою лист «Укроборонпрому» був надісланий на адресу заводу тільки в день, коли вже збігли терміни подачі заявок на торги: торги було призначено на 20 квітня, а останній день для подачі заявок – 16 квітня, останній дозвільний лист від «Укроборонпрому» датований 17 квітня.
Узгодження ж Фонду держмайна, прямо передбачене статтею 75 Господарського кодексу, отримано так і не було. Уявімо, що в угоді фігурує не «НІБУЛОН» і не завод ім. 61 комунара, а просто певний об’єкт, продавець і покупець. За обставин, що склалися, жоден розумний, обізнаний і обачний покупець не став би ризикувати грошима і брати участь в такій угоді, законність якої спочатку, ще до проведення самих торгів, викликала обгрунтовані сумніви і могла бути оскаржена в суді і визнана незаконною у будь-який момент.
А ми заявили спочатку: або угода буде абсолютно прозорою і законною, або ми в цьому брати участь не будемо. Коли губернатор говорить, що пакет документів готувався в терміновому режимі, що люди, яким була доручена їх підготовка, «не спали ночами», я йому рішуче вірю і можу це підтвердити. На жаль, до квітня 2012 року час вже був безповоротно втрачений. Адже якби документи так готувалися упродовж попередніх 5 місяців, то усе можна було б вирішити по-іншому.
І розумію, що він щиро хотів, щоб усі документи дійсно були в порядку.
Значить, його підлеглі, яким це було доручено, не встигли або не змогли впоратися з поставленим завданням. Чи мимоволі – через власну неуважність або незнання – неадекватно або недостатньо своєчасно і усебічно інформували керівника, чим ввели його в оману. Наприклад, як можна було не знати, що ще в листопаді 2011 року Кабінетом Міністрів до парламенту був поданий законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення управління об’єктами державної власності», яким заборонялося відчуження, вилучення, продаж нерухомого майна держпідприємств, що не підлягають приватизації. ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» спочатку перебував саме у цьому списку. Цей закон в другому читанні і в цілому як закон з урахуванням пропозицій Президента України був ухвалений парламентом 13 березня 2012 року. Нагадаємо: перше звернення до «НІБУЛОНа» з пропозицією-проханням купити цей об’єкт було 17 березня. Тобто, вже після ухвалення закону, що прямо забороняє саму можливість такої угоди.
У той же час хочу відмітити, що в підготовці законопроекту взяли участь ті самі центральні органи виконавчої влади, які якраз і відповідають за погашення заборгованості перед трудовим колективом заводу. Проте усі вони проігнорували існуючу ситуацію і залишили Миколаївську ОДА наодинці з проблемами з погашення боргів із заробітної плати.
З отриманих згодом відповідей деяких міністерств і відомств нам стало зрозуміло, що новий закон забороняє продавати нерухоме майно заводу ім. 61 комунара. 3 квітня закон був підписаний Президентом, 7 квітня він був опублікований в офіційному органі Верховної Ради – газеті «Голос України» і набув чинності з 8 квітня.
Публічні торги з продажу заарештованого нерухомого майна заводу, нагадаю, були призначені на 20 квітня. Припускаю, що губернатор міг про це і не знати, але його підлеглі, яким він доручив готувати і перевіряти передпродажні документи, знати про це були просто зобов’язані. До того ж, закон, що забороняє будь-які угоди з нерухомим майном держпідприємств, що не підлягають приватизації, встановлює юридичну відповідальність за спробу укладання такої угоди не лише продавців, але і покупців.
Крім того, «Укроборонпром», який повинен був надати свою письмову згоду на відчуження цього майна заводу ім. 61 комунара, чіткої згоди так і не дав, його формулювання, викладене в листі, було розпливчастим і неконкретним.
Фонд держмайна України в зазначений термін взагалі не відповів, а коли відповів, то послався на ухвалений ВР закон, що забороняє подібні операції з майном держпідприємств, що не підлягають приватизації. Навіть якщо припустити, що угода і була б укладена, то, упевнений, ми б відразу піддалися прокурорській перевірці, потім прокуратура б ініціювала позовний розгляд в суді і весь цей час до набирання законної сили судового вердикту, ми б не могли будувати судна та інвестувати в суднобудування.
Крім того, під загрозою могли б опинитися інші інвестиційні проекти нашої компанії, які фінансуються за участю провідних європейських фінансових інститутів, для яких прозорість і законність бізнесу є пріоритетним принципом кредитування.

– Тому Ви вели паралельні переговори про купівлю заводу «Лиман»?
– Спочатку ми вели переговори з придбання нерухомості на території заводу ім. 61 комунара з заводом «Металіст», який розташований на краю заводу і має автономні шляхи сполучення. Придбавши майно у заводу «Металіст», можна було б розраховувати на те, що на цій території можливо розмістити повноцінне суднобудівне виробництво.
Проте після того, як стало очевидно, що торги з продажу заарештованого майна заводу ім. 61 комунара не відбулися, ми припинили переговори і з заводом «Металіст», а наші фахівці почали активно їздити і шукати, де можна розмістити суднобудівельні замовлення в Європі, а також вивчали можливість придбання в Європі суднобудівельних потужностей.
Повертаючись до теми заводу «Лиман», хочу запитати: а хто сказав, що ми хотіли купити «Лиман» замість, а не окрім об’єкту на заводі ім. 61 комунара? Ми на весь світ заявили про свій намір будувати флот, який нашій компанії дуже потрібний. Ми дійсно хочемо відновити річкове судноплавство внутрішніми водними шляхами України, насамперед, Дніпром і Південним Бугом, перебудувати логістику свого підприємства, щоб максимально використовувати водні шляхи України. І це не порожні слова.
Але ми реалісти і розуміли, що у разі купівлі добудовної набережної на 61-му заводі перше судно буде побудоване не скоро. По суті, на цій ділянці треба було наново будувати суднобудівне виробництво. А ми не могли так довго чекати, тому – так, вивчали можливість використання виробничих потужностей «Лиману» для вирішення поточних завдань по ремонту і обслуговуванню нашого існуючого флоту, але були готові займатися придбанням і «Лиману», і частини заводу ім. 61 комунара на правому березі Інгулу.
І ми б купили обидва ці об’єкти, якби купівля державного майна була юридично можливою і законною в законодавчому полі, що змінилося, якби на неї не було накладено законодавчу заборону. Крім того, ці дві угоди ми ніяк між собою не пов’язували, а розглядали їх як два незалежні проекти – в коротко- і середньостроковій перспективі відповідно.
І офіційні документальні дії з купівлі «Лиману» відбулися не до передбачуваної угоди по заводу ім. 61 комунара, а набагато пізніше. Офіційний перший лист-запит на отримання початкових даних щодо підприємства «НІБУЛОН» відправив на «Лиман» тільки 20 квітня, коли вже було зрозуміло, що торги по 61-му заводу цього дня не відбудуться. А юридично уклали угоду з придбання майна заводу «Лиман» ми тільки 15 серпня. Тому мені образливо чути в зв’язку з цим незаслужену критику на свою адресу. Я ходжу пішки по Миколаєву, зустрічаю багатьох людей, знайомих і незнайомих. Вони мене питають: що сталося, чому ви не купили цей об’єкт на території 61-го заводу? Я їм розповідаю.
Я як городянин, патріот нашого міста і територіальної громади, як підприємець і керівник великого аграрного підприємства не можу нести відповідальність за те, що робітники державного суднобудівного заводу не отримали заробітної плати за попередні роки. З моменту нашої угоди, що не відбулася, пройшло майже 5 місяців, але я не бачу сьогодні черги з охочих купити завод.
Якби це було можливим, напевно, знайшлися б й інші варіанти. Та й заяви про те, що з «НІБУЛОНом» була домовленість з продажу державного майна, – безпідставні, оскільки переможець публічних торгів з продажу заарештованого майна боржника визначається тільки на конкурсній, змагальній основі, а не кулуарно, в кабінеті.
Ніхто і ніщо не перешкоджало як адміністрації заводу, так і владі потурбуватися про те, щоб участь в публічних торгах узяла якомога більша кількість платоспроможних учасників, що забезпечило б зростання ціни державного майна в ході торгів і дозволило б більш повно погасити заборгованість перед трудовим колективом заводу. Проте нічого з цього зроблено не було, а одним лише натиском на нас багаторічних проблем державного заводу не вирішити.
Тому докоряти «НІБУЛОНу» в тому, що борги по зарплаті на підприємстві досі не ліквідовані, щонайменше некоректно.
По-друге, хочу нагадати: свого часу держава продала, так званим, інвесторам увесь Чорноморський суднобудівний завод усього лише за 119 млн грн. Підкреслюю, увесь завод, увесь цикл виробництва на 300 гектарах. Нам же запропонували непрацюючу частину заводу ім. 61 комунара за 40 млн грн. Щоб налагодити там виробництво, треба було вкласти ще близько $100 млн.
То чому ж ми повинні були бездумно ризикувати своїми грошима, які ми неминуче втратили б, якби не підійшли до вивчення усіх документів з належною відповідальністю, акуратністю і юридичною скурпульозністю?
По-третє, чому миколаївцям не розповідають, що навіть якщо б «НІБУЛОН» і подав заявку на купівлю частини заводу, публічні торги з продажу все одно б не відбулися? Тому що крім нашої жодної альтернативної заявки на участь в торгах подано не було. Таким чином, не було б і самих торгів, раз не було охочих взяти в них участь. Один покупець – це ще не торги, для них потрібно мінімум двоє учасників.
Тому ми винуватцями себе не вважаємо і виправдовуватися перед заводчанами нам немає за що.
Після угоди, що не відбулася, і представлених нами аргументів голова ОДА Микола Круглов поставив під сумнів обгрунтованість наших висновків і піддав їх ретельній перевірці, а в результаті ж все-таки погодився з тим, що торги були неможливі і повідомив мене, що з метою вирішення кризової ситуації відповідно до чинного законодавства в травні до парламенту буде поданий законопроект про виведення ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» і ще ряду підприємств оборонного комплексу зі списку об’єктів, що не підлягають приватизації. Але цього так і не сталося.
Вочевидь у тому, щоб виплатити заборгованість комунарівцям, зацікавлений тільки наш губернатор, а центральні органи влади до цієї проблеми не виявляють ніякої цікавості і не беруть участь в долі оборонного держпідприємства.

– Після купівлі «Лиману» Ви вже зустрічалися з колективом заводу?
– Так, через декілька днів після угоди, а точніше 23 серпня ми зустрілися з колективом, розповіли один одному що до чого. Ми запевнили, що нікого не збираємося звільняти, що у працівників підприємства як і раніше будуть робота і соціальні гарантії. Ніяких хвилювань або невдоволення в зв’язку з цим в колективі не було. Ми розповіли про свою суднобудівельну програму; вона була сприйнята заводчанами з розумінням і схваленням.
Усі питання, які задавалися на зустрічі, стосувалися того, що саме належить будувати для «НІБУЛОНа» і скільки. Розмова вийшла конструктивною.
У той же час неконструктивним і упередженим я вважаю чергове звинувачення, що пролунало на нашу адресу, що ми нібито претендуємо на виділення земельної ділянки, яка належить державі і розпоряджається якою міська рада, але на якій розташовано майно Миколаївського морського торгового порту.
Думаю, що губернатора і цього разу дезінформували як підлеглі, так і керівництво порту, що направило йому офіційне звернення. Морпорт, а точніше ті, хто ним керує «з тіні» хворобливо сприймає «НІБУЛОН» як приватне підприємство морського транспорту – конкурента. Звідси неодноразові конфлікти, свідками яких городяни часто стають.
Так і в даному випадку. Насправді ж ситуація така: 11 років тому завод «Лиман» на прохання тодішнього начальника порту Валерія Хабарова поступився порту кількома будівлями і спорудами і частиною причалу, загальною площею 0,65 га. Але за роки, що минули, ДП «Микморпорт» цю земельну ділянку, яка на законних підставах перебуває в постійному користуванні заводу «Лиман», не спромоглося належно оформити. Замість того, щоб у відповідь на пропозицію заводу «Лиман» погодити суміжні межі, порт не знайшов нічого кращого, як звернутися до Круглова і спотворити реальний стан справ, ввівши губернатора в оману.
Завод «Лиман», починаючи з травня цього року, вже 4 рази звертався до порту, щоб погодити межі землекористування, що фактично склалися за 11 років, саме для того, щоб означена ділянка юридично належала порту, але жодного разу не отримав будь-якої відповіді на свої листи.
Тому, проаналізувавши ситуацію, що склалася, ми запропонували керівництву «Лиману» погодити з портом межу між двома підприємствами, щоб офіційно віддати йому цю земельну ділянку.
Але наше бажання, яке продиктоване виключно прагненням до порядку і налагодження нормальних добросусідських стосунків, було представлене Миколі Круглову так, що це «НІБУЛОН», нібито, просить у міської влади відібрати у міста і порту та передати земельну ділянку «НІБУЛОНу».
Ну, не можна ж так перевертати усе з ніг на голову! І, головне, навіщо?
Щоб у черговий раз використати державну владу і особистий авторитет губернатора у боротьбі з конкурентом?
Провокатори навмисно спровокували натягнутість у стосунках губернатора з нашою компанією, знайшовши саме той момент, коли Микола Петрович був вимушений шукати вихід зі складної ситуації, що склалася навколо заводу ім. 61 комунара і боргів по заробітній платі.
«НІБУЛОН» – українська патріотична компанія. Наші програми, стратегія нашого розвитку повністю співпадають з тим, що пропонують для розвитку країни Президент і Прем’єр-міністр. Із ЗМІ ваші читачі можуть бачити високу оцінку діяльності нашої компанії з боку Прем’єр-міністра, таку ж оцінку Микола Азаров дав і питанням розвитку суднобудування, проводячи чергове засідання уряду.
Ми хотіли б будувати в Україні судна на українських заводах і з українського металу. Щоб українські судна проектувалися вітчизняними проектувальниками, а потім возили українські вантажі під державним прапором. І щоб нагляд здійснювався українським регістром. У нашому прагненні є щось неправильне? Ні.
Ми щиро прагнемо підвищувати конкурентоспроможність нашої країни на зовнішніх товарних ринках і по праву гордимося тим, що ми робимо.

– Але поки будувати судна на українських заводах з українського металу не виходить?
– Поки що так, але ми віримо, що так обов’язково буде. Для того, щоб успішно інвестувати в суднобудування і інфраструктуру нашої області нашою компанією, потрібне виконання комплексу умов.
Перше: на суднобудівних заводах Миколаєва має бути стабільна ситуація, щоб там можна було без побоювання розміщувати замовлення на будівництво судів.
Друге: отримати необхідні дозвільні документи, виконати необхідні роботи для поглиблення русла і судноплавної частини Південного Бугу, а до цього отримати усі відповідні дозволи на проведення гідротехнічних земляних робіт.
Це комплексне питання. На сьогодні, після закінчення вже 2 років питання не вирішені як на рівні сільських і селищних рад області, так і на рівні депутатського корпусу Миколаївської міської ради. За цих умов, коли ми піддалися критиці з боку керівництва облдержадміністрації, ми не можемо бути упевнені в позитивному рішенні наших питань.
Тому ми не піднімаємо наші проблеми перед владою, щоб не отримати невмотивовану і незаконну відмову. Без цього говорити про будівництво нами нових підприємств на берегах Південного Бугу марно і економічно недоцільно. А доки, незважаючи на купівлю «Лиману», наша суднобудівельна програма, що передбачає суднобудування і судноремонт, є значно масштабнішою за наявні потужності. І ми її реалізовуватимемо, як би не складалася ситуація з суднобудуванням в Миколаєві.
Ми вже глибоко вивчили можливості свого суднобудування не лише в Миколаєві, де один власник володіє двома суднозаводами, а третім заводом управляв підконтрольний йому менеджмент, і не лише в Україні, ми вивчали можливість придбання суднобудівельних потужностей і за кордоном. Причому ще минулого року, задовго до того, як нам запропонували купити частину 61-го заводу, і до купівлі «Лиману». Пошук додаткових суднобудівних потужностей за кордоном триває і сьогодні.
Думаю, миколаївці мене зрозуміють. Завод «Океан» щодо нас контрактних зобов’язань не виконав. Ми так і не побудували 6 запланованих буксирів на «Океані», контракт із заводом на будівництво двох буксирів, що залишилися, був розірваний, оскільки суднобудівельне підприємство не визнавало своїх зобов’язань за контрактом; не без схвалення місцевої влади почалася процедура банкрутства заводу. Тому чотири буксири ми добудовували самі через прямі договірні стосунки з робітниками заводу і його контрагентами.
Будівництво п’ятого і шостого буксирів так і не було почато, і досі питання спорудження цих замовлень заводом не вирішене.
Мені, керівникові «НІБУЛОНа», доводилося 2-3 рази на тиждень проводити оперативні наради з суднобудівниками «Океану», з робітниками, планувати тижневий і щоденний графіки роботи, затверджувати їх і погоджувати. Два буксири так і не були добудовані, а після розірвання раніше укладених контрактів новий контракт з нами «Океан» не підписав, тому ми вимушено вивчаємо можливість добудови цих буксирів в Європі, заздалегідь проаналізувавши усі суднобудівні можливості і пропозиції і як в Миколаєві, так і в Україні в цілому.
Розчарую наших миколаївських суднобудівників: зарубіжні пропозиції виявилися значно вигідніші для нас як для замовника і по термінах – на 4-5 місяців швидше, і за ціною – процентів на 10, а то і більше, дешевше.
Ми уклали контракт на будівництво плавучого крана з відомим румунським суднобудівним підприємством зі світовим ім’ям в Констанці і вже приступили до його виконання – будуємо. Це буде найсучасніший і найбільш продуктивний в Україні плавкран; вже укладено угоди на постачання усього необхідного устаткування.
Так, ми планували будувати його в Миколаєві або в Керчі, але при ситуації, що склалася, це неможливо, тому вимушені будувати в Румунії. І ведемо переговори з будівництва свого флоту, у тому числі буксирів, за кордоном.
Що стосується «Лиману». У заводу є свої певні договірні стосунки і виробнича програма, яку завод повинен завершити до 1 квітня наступного року. Ми за цей час виконаємо усі проектні роботи, отримаємо узгодження, як того вимагає законодавство, для проведення реконструкції цього підприємства. Перша наша мета, пов’язана з «Лиманом», – забезпечити якісний і своєчасний судноремонт нашого існуючого флоту.
Друга – забезпечити будівництво суден малої тоннажності для нашої компанії. Цю програму ми плануємо реалізувати впродовж 2013-2014 років. Приступимо до реалізації нашої програми з наступного року, загалом програма розрахована на 5-7 років.
Всього для реалізації наших найближчих завдань нам треба побудувати не менше 35 повнокомплектних самохідних суден типу «ріка-море» водотоннажністю до 7 тисяч тонн. Вони ходитимуть не лише Дніпром і Чорним морем, але і Азовським та Каспієм, річками Дон і Волга. Щоб забезпечити зернові вантажопотоки Казахстану, Ірану, Росії.
Крім того, в наших планах – будівництво нових барж, буксирів для перевезень Дніпром і Південним Бугом, а також швидкохідних пасажирських катерів-катамаранів.
Сьогодні наше, по суті, аграрне підприємство вже саме виконує складні днопоглиблювальні роботи при будівництві наших річкових причалів, на черзі – гідротехнічні роботи по розширенню і поглибленню судноплавної ділянки Дніпра. Коли Прем’єр-міністр Микола Азаров відвідав наш термінал в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області, я розповів йому про нашу програму відродження річкового судноплавства і будівництва свого флоту – він дуже схвально поставився до наших ініціатив.
Крім того, до глави уряду звернулися три губернатори інших областей, де ми активно інвестуємо і працюємо, з пропозицією, щоб нашому проекту був наданий статус національного. І результат є.
Прем’єр-міністр дав відповідне доручення Мінагрополітики, Мінінфраструктури і Укрінвестпроекту; є відповідь «Укрінвестпроекта» про підтримку нашої програми, найближчим часом вона буде розглянута на засіданні робочої групи Комітету економічних реформ. Тобто, наші плани і те, чим ми займаємося, знайшло підтримку у Міністерства інфраструктури і на рівні уряду.
До речі, ми декілька років домагалися дозволу на проведення робіт з поглиблення Дніпра, і добилися згоди Міністерства інфраструктури на те, що ми самі виконуватимемо проектно-пошукові роботи, розроблятимемо технологію для приведення русла Дніпра у безпечний для судноплавства стан.
Кілька днів тому на засіданні робочої групи по розвитку річкових перевезень в Мінінфраструктурі ми свій проект вже презентували. Цей проект передбачає не просто поглиблення головної річки України, а очищення русла Дніпра від скельних ґрунтів і особливо міцних порід. Такі роботи за часів СРСР проводилися лише за допомогою вибухів, але на Дніпрі цього не робили, тому що уздовж річки було побудовано металургійні підприємства. Тобто, будь-які вибухові роботи спричиняли небезпеку руйнування доменних печей. Але сьогодні у світі є технології, що дозволяють безпечно дробити і витягати з води скельні породи. Вартість робіт – близько 5 млн євро.
Вважаю, що в масштабах країни – це мізерна сума, але за ці гроші можна організувати безпечне судноплавство по маршруту Білорусь-Київ-Херсон-Чорне море. Причому рух як вантажних, так і пасажирських суден. Але цим чомусь ніхто в країні не займався.
Чим це добре, зокрема, для миколаївців? Ви, напевно, помітили, наскільки менше цього року в місті наших вантажівок із зерном?! Немає черг, їх практично немає і на майданчиках для відстою вантажного транспорту. Тобто, я хочу сказати, що відновлення перевезення вантажів за допомогою річкового транспорту – це не лише економічно вигідний проект. Він не лише підвищує нашу конкурентоспроможність – це важливий для країни екологічний і соціальний проект. Тому що зменшується загазованість повітря, знижуються навантаження на автомагістралі і техногенне навантаження на довкілля, рівень шкідливих викидів в атмосферу.
Ми тільки за минулий рік перевезли на термінал по воді близько 800 тис. тонн зерна, а хочемо взагалі максимально відійти від автоперевезень. В майбутньому хочемо експортувати за допомогою водного транспорту близько 3 млн тонн, щоб звільнити не лише автомобільні шляхи, але і значно розвантажити залізницю.
Ми йдемо в Європу, тому думати і діяти повинні по-європейськи.

– Здавалося б, з такими масштабними планами і державним підходом до розвитку країни Вам саме місце в парламенті. Але Ви не берете участь у виборах. Чому?
– По-перше, тому що і на своєму місці приношу користь державі: вирощую хліб, підвищую родючість українських чорноземів, будую, забезпечую людей роботою, нарощую інвестиційну діяльність, сприяю таким чином відновленню сільського господарства, підтримую і впроваджую власні довгострокові соціальні проекти.
Не упевнений, що в парламенті від моєї присутності було б більше користі. Я усі свої сили і час віддаю улюбленій справі, рішенню конкретних народногосподарських і суспільно корисних завдань, а інакше не можна.
А бути в цьому скликанні одинаком, «білою вороною» в парламенті, коли партійні фракції заздалегідь вирішують усе, бути просто «кнопкодавом» – не хочу і не буду.
Подивіться, хто приходить у Верховну Раду?
Ні, є, звичайно, і чесні депутати. І добре б, щоб їх було більше, але більшість – чиїсь маріонетки, що нічого не розуміють у реальній економіці, рвуться до влади, щоб наростити особистий капітал коштом держави і суспільства, відмити гроші, повернути витрачене на виборчу кампанію, запрацювати на лобіюванні сумнівних, а часто і корупційних ідей, відкрити доступ до ресурсів одним і перекрити іншим, відняти і поділити.
У мене ніколи не було, немає і не буде подібних цілей!
Краще займатися улюбленою справою, створювати можливість розвивати виробництво і таким чином покращувати життя конкретних людей, а через них – життя країни і добробут нації в цілому.
Тому, незважаючи на пропозиції від самих різних партій, і я, і мій син прийняли рішення не брати участь у виборах. Це перша причина нашої неучасті у виборах.
Друга полягає у тому, що «НІБУЛОН» працює з найбільшими фінансовими інститутами світу, з банками і транснаціональними корпораціями і урядовими фінансовими установами США, Данії, Голландії, Норвегії, Швеції і Швейцарії. Вони там теж добре знають про особливості нашої політичної системи, тому моє рішення залишатися поза політикою, працювати на благо України, розвивати і зміцнювати «НІБУЛОН», який створює позитивний імідж нашій державі у світі, тільки схвалюють.
Політики чують і помічають народ, на жаль, тільки перед виборами. Причому слух у них загострюється лише тоді, коли партії знаходяться в опозиції. Потім, після чергових виборів, і обіцянки забуваються, і програми, з якими йшли на вибори, відходять у небуття. А люди зі своїми проблемами продовжують жити і страждати.
Влада дуже змінює слабких людей, які звикли потурати своїм слабкостям, заради чого готові прогнутися під кого завгодно. А сильних доки не так багато; і загальне жадібне середовище тих, що рвуться до влади, намагається їх відторгнути і не пустити до участі в управлінні державою.
Тому моє рішення: з любов’ю до України продовжувати приносити їй користь, роблячи те, що я люблю, знаю і умію.
«НІБУЛОН» ніколи не брав участь в політичних іграх. Крім того, ми завжди різко негативно відносилися і відносимося до того, що деякі партії або окремі особи намагалися і намагаються заробити на нас свій політичний капітал, втягнути нас у свою міжпартійну боротьбу.
Ми категорично проти будь-яких політичних спекуляцій на імені «НІБУЛОНа», від кого б вони не виходили. «НІБУЛОН» – одне з небагатьох успішних підприємств в області. Та і в Україні таких компаній не так багато. При цьому ми завжди знаходимося в зоні особливої уваги. Хоча могли б без неї і обійтися. Було б куди краще, якби представники влади сконцентрували свою увагу на тих, хто дійсно цього потребує.
А ми зі своїми завданнями і самі впораємося. Особливо, якщо нам не заважати.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: