Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЧИ ДОВГО ТРИВАТИМЕ СОЛОДКЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ЦУКРОВАРІВ?
Повний текст у друкованій версії Одна із найстаріших галузей країни — цукрова, хочеться вірити,...
«СІГМА» ПРАЦЮЄ З МАРШАЛЬСЬКИМ ОПТИМІЗМОМ
Найкращим підтвердженням тому, що вітчизняна галузь свинарства продовжує стало працювати в...
НІШЕВІ КУЛЬТУРИ: ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ БАТАТУ
Повний текст у друкованій версії Сьогодні ми продовжуємо публікацію матеріалів із Другої...
ЛЮДМИЛА АДАМЧУК: «РОЗВИТОК МОЖЛИВИЙ ЛИШЕ ЗА БАЖАННЯ ЖИТИ КРАЩЕ»
Висвітленню питання корпоративної соціальної відповідальності в агропромисловому комплексі наше...
ЖИМОЛОСТЬ — НАЙПЕРША ЛІТНЯ ЯГОДА
Повний текст у друкованій версії Продовжуємо публікацію матеріалів другої національної...

Наші партнери:

ТЕТЯНА МОЛЧАНОВА. «МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ ЙТИ НА РОБОТУ І ТАК САМО ХОЧЕТЬСЯ ЙТИ ДОДОМУ»

Кожна господиня почувається щасливою, коли її рідні або гості залюбки смакують приготовленими нею стравами. А коли нахвалюють та ще й просять добавки, то щастю взагалі немає меж. 
Різноманітні шинки й окости, м'ясо копчене і пресоване, ковбаси шинкові, варені й копчені… Загалом понад 350 видів найсмачнішої продукції пропонує кількатисячна команда корпорації «Луганськм'ясопром», яка входить до п'ятірки кращих вітчизняних переробних підприємств.
Очолює корпорацію та її головне підприємство ЗАТ «Луганський м'ясокомбінат» Герой України Тетяна Молчанова.
Тетяна Іванівна почала трудовий стаж п'ятнадцятирічною дівчинкою і все її подальше життя пов'язане із м'ясопереробною галуззю і Луганщиною. Знає виробництво від «а» до «я». Доля постійно випробовує її на міцність. Однак господиня вважає себе щасливою, бо щиро любить свою роботу, опікується родиною, планує день завтрашній.


Image
Тетяна Молчанова

Тетяно Іванівно, кажуть, що Ваш успіх прийшов з радянських часів?
– На мою думку, та мабуть і більшість людей так вважає, – історію не можна перекреслювати: вона не лише наше минуле, а й виток майбутнього. З неї завжди можна взяти щось корисне.
Наприклад, коли ми почали так звану перебудову, то в масштабах держави анулювали процес планування як такий. Однак, як на мене, слід було залишити певні елементи держплану. Багато галузей зупинилися через те, що їм було важко перебудуватися: по суті керівники потужних підприємств діяли суворо за лімітами і нарядами, до платежів практично відношення не мали; ціни були фіксованими, дотації та споживачі визначалися держпланом. І аж раптом усе це рухнуло. Натомість виникли убивчі питання: де шукати сировину, за якими цінами купувати і продавати, кому і куди?
Якби ми цей процес перебудови зробили більш плавним, то, вочевидь, можна було б зберегти більше галузей, більше колективів.
Щодо м'ясопереробної галузі, то якби тоді прийшли потужні інвестори з серйозними намірами розвивати ринок, з високими технологіями, щоб переоснастити підприємства, усе було б інакше. Натомість великі вітчизняні виробництва практично вимерли, а вцілілі залишки колективів почали виробляти ковбасу в усіх підворіттях. А це – знищення культури виробництва, нехтування санітарними вимогами, відсутність єдиних стандартів виробництва продукції. А між тим продукти харчування – запорука здоров'я людини.

Яким чином Ви пропонуєте виправити ситуацію?

– Слід нарешті прийняти закон про м'ясо і м'ясопродукти, провести атестацію м'ясокомбінатів – так само жорстко, як це робить Єврокомісія. Підприємства харчової промисловості мають гарантувати якість і безпеку продукції. Тоді із наявних сьогодні вітчизняних 1300 м'ясокомбінатів, думаю, відсотків 30 «відсіються». Це підприємства, які знаходяться в непристосованих приміщеннях, не відповідають наявним санітарним вимогам і культурі виробництва, отже не можуть гарантувати безпеку власних виробів.

Сьогодні «Луганські делікатеси» – відомий вітчизняний бренд. Як все починалося?
– Наша корпорація «Луганськм'ясопром» утворилась на базі обласного об'єднання, яке розбудовувалося з 1937 року великою кількістю справжніх знавців переробної галузі. На початку перебудови до складу об'єднання входило 6 підприємств, але два з них – у Червоному Лучі і Стаханові – зупинилися.
Сьогодні під торговою маркою «Луганські делікатеси» випускають продукцію Луганський, Лисичанський, Перевальський і Краснодонський м'ясокомбінати. У середньому – це півтори тисячі тонн ковбасних виробів на добу. А ще на Луганському м'ясокомбінаті – понад 250 тонн на добу напівфабрикатів, виробництво яких ми першими в Україні впровадили на промислових потужностях…

І Ви гарантуєте якість кожного продукту з цієї вражаючої кількості?
– Так! Ми першими у вітчизняній м'ясопереробній галузі у вересні 2004 року отримали сертифікат якості ISO 9001-2001. А після докорінного технічного і технологічного переоснащення та відповідної підготовки кадрів у 2008 році на нашому підприємстві запровадили систему управляння якістю HACCP.
Працюють наші підприємства виключно на натуральній сировині – від м'яса до інгредієнтів, маємо власний забійний цех, холодильник на 1 тис. тонн одночасного зберігання.
Наша перевага – це відокремлений відділ виробничого ветеринарного контролю, до складу якого входить лабораторія, одна з найсучасніших в області. Контроль якості починається з діагностики тварин на забій, потім лабораторні дослідження м'ясосировини, допоміжних матеріалів, контроль технологічного потоку і готової продукції.
Наша лабораторія атестована і має право проводити досліди в галузі державного метрологічного нагляду. Ми здійснюємо контроль сировини по багатьох параметрах, тобто практично за всіма показниками безпеки: від біохімічних до радіологічних та токсикологічних досліджень. Також впровадили програму «Гігієна підприємства» – тобто односторонній виробничий рух, дезинфікуючі шлюзи, спецодяг; відділ вакуумного пакування взагалі розташований за склом.
Головна перевага великого підприємства над мануфактурним – це безвідходна технологія. Тобто практично все – і кров, і субпродукти, і жири – переробляється. У нас і досі працює єдиний в області цех технічних фабрикатів, який виробляє м'ясо-кісткове борошно на добрива.
Маємо власний транспортний цех на 120 вантажних автомобілів: спецтранспортом завозимо худобу, а фірмовими рефрижераторами доставляємо готову продукцію. Цьогорічна зима влаштувала справжнє випробування багатьом країнам, про Україну годі і казати. Ми, дякувати Богу, виявилися готовими до них: маємо повний комплекс снігоочисної техніки і чистимо під'їзні шляхи і тротуари, щоб забезпечити логістику.

Але ж свого часу Луганський завод був приречений…

– Історію Луганського підприємства, якому виповнилося 73 роки, можна поділити на три етапи: довоєнний, повоєнний і післяперебудовний. 12 років тому завод практично стояв, був повністю позбавлений права на життя. Тоді ми зібрали залишки команди, обговорили наявну ситуацію, і я погодилася очолити підприємство за умови, що ми обов'язково повертаємося до системи тематично-фінансового планування. Того самого, яке було за радянських часів. Ми ввели планування собівартості витрат, планування прибутку тощо. Інвестицій не залучили ані копійки, обігові кошти напрацьовували самі.
Головною ж перевагою нашого підприємства є те, що ми працюємо на вітчизняній 100%-натуральній сировині.

Деякі переробники вважають, що українська сировина завжди різної якості. А для виробництва потрібна якість постійна, тоді легше впоратися з рецептурою і на виході – очікувана продукція.
– Я вважаю, що українська м'ясосировина є кращою у світі. І не згодна, що забезпечити стабільну якість наші виробники не здатні. Існують різні системи відгодівлі, які, відповідно, впливають на структуру м'яса. Треба віддати належне нашим відгодівельникам, які сьогодні вирощують якісну і конкурентноздатну тваринницьку продукцію. Близько 45% сировини наше об'єднання закуповує в Луганській області, наприклад, ЧП СПФ «Агро», ЧСП «Привольє», ТОВ племзавод «Біловодський», ТОВ НПП «Агро Лугань», решту – в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській областях. Ціну платимо справедливу і жодного разу не мали заборгованості перед агровиробниками.

Ваша торгова марка досить амбітна. На якого споживача вона зорієнтована?


– Від моменту створення ми зорієнтовані на делікатесну групу товарів, це сиро-в'ялені ковбаси, копченості і шинки, високоякісна група варених ковбас та сосисок. В структурі нашого виробництва делікатесна група становить близько 25-30%.
Значна частина делікатесів реалізується в регіонах з високою платоспроможністю, і за рахунок цього наше підприємство має змогу випускати аналогічний відсоток дешевої продукції, для соціально незахищених верств населення. Підкреслю, що якість соціальних виробів також дуже висока.

Ви маєте власну фірмову торгівлю, службу мерчандайзерів. Чи дає вам це переваги?
– Працювати з супермаркетами дуже важко, вони часто затримують платежі, іноді по два місяці. Існує також плата за входження в торгівлю, за певні знижки, рекламні послуги.
Фірмова торгівля, по-перше, дає можливість рекламувати свою продукцію; по-друге, завжди продавати свіже, бо ми двічі на день завозимо товари до магазинів; нарешті, це – швидкий обіг коштів, який дає змогу закуповувати сировину, вчасно виплачувати зарплату. Через фірмову торгівлю ми продаємо близько 30% ковбасних виробів і до 50% напівфабрикатів, у штаті вже понад 250 працівників.
Революцію на підприємстві ми проводили в двох напрямках – повернення планування і повна реорганізація в системі маркетингу і продажів. Відтоді щорічно ми залучаємо кращих галузевих фахівців і проводимо ґрунтовні планові навчання наших фахівців.
Ми дуже активно, одні з перших у державі, організували службу мерчандайзерів. У 2003 році цей вид діяльності, пов'язаний з правильним представленням товару в торговельній мережі, був справжнім проривом. Наприклад, можна покласти ковбасу і кілька днів не поновлювати її зріз. А можна – нарізати соковиті шматочки на тарілочку зі свіжим хлібом і зеленою цибулькою...

Ви досить відкриті: постійно приймаєте участь у виставках, конкурсах, змаганнях. Усе це – час, додаткові витрати, люди…
– Сьогодні ми маємо потужний відділ маркетингу і реклами. Щомісяця ми затверджуємо план його роботи і складаємо кошторис витрат. Поклавши руку на серце, як керівник, я розумію, як важко погодитися витрачати кошти на рекламу, краще було б застосувати їх для модернізації виробництва, освоєння новинок тощо. Згадайте якісну і смачну продукцію Хорольського молочного комбінату дитячого харчування – «Малиш» або «Малютка», на якому виросло не одне покоління радянських дітей. І яку завод продовжує виробляти. Дайте сьогодні йому фінансову можливість рекламувати свою продукцію так масово, як це роблять іноземні компанії і імпортери. Вона користуватиметься шаленим попитом, адже є набагато кориснішою і природнішою для наших малюків.
Тому реклама вкрай необхідна. У витратній частині її треба закладати на рівні 10% собівартості продукції. Постійна реклама збільшує обсяги продажів, але тягне за собою велику відповідальність. Тут на перше місце виходять якість, бо у разі неякісного товару спрацьовує антиреклама. Від форс-мажорів ніхто не застрахований, але по-перше, ми створили усі належні умови для виробництва і реалізації саме високоякісної продукції. А по-друге, в нас існує дегустаційна комісія: фахівці системно дегустують продукцію по напрямках, адже випробувати 150 найменувань продукції просто нереально.

Наскільки сформований нині вітчизняний ринок? Хто, на Ваш погляд, є потужним гравцем на ньому?
– Ринок ковбасних виробів перенасичений. У період кризи купівельна спроможність населення впала, це дуже відчутно. Триває цінова війна між торговельними мережами, бо вони моніторять ціни і між собою, і між переробниками. Водночас уже сформувався так званий лояльний споживач в особі торговельних мереж і пересічних громадян, який постійно купує продукцію певного виробника, якщо той добре зарекомендував себе на ринку і втримує позицію по ціні та якості.
Я з великою повагою ставлюся до команди фахівців Кіровоградського м'ясокомбінату (ТМ «Ятрань»), Кременчуцького ТМ «Фарро»), Глобинського (ТМ «Глобино»). Це солідні партнери, їм треба віддати належне за високу якість продукції і шанобливе ставлення до вітчизняного споживача, бо вони так само працюють на натуральній сировині за сучасними технологіями. Можна стверджувати, що сьогодні в нас справді формується ринок високоякісної м'ясопереробної продукції.

 МОЛЧАНОВА Тетяна Іванівна.
Народилась 27 жовтня 1949 року в м.Красний Луч на Луганщині.
Освіта вища: закінчила Київський інститут харчової промисловості (1968 р.) за фахом інженер-технолог м’ясної промисловості.
Генеральний директор корпорації «Луганськм’ясопром», директор ЗАТ «Луганський м’ясокомбінат».
Заслужений працівник промисловості України (1998 рік). Нагороджена орденом княгині Ольги, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2009 рік). Присвоєно звання «Герой України» з врученням Ордена Держави (22 серпня 2004 року).

Ми все про виробництво говоримо. Розкажіть, будь ласка, про людей.
– На всіх наших підприємствах ми зберегли золотий кадровий потенціал. Заробітна плата і соціальний пакет – одні з кращих в області. Сьогодні тільки на Луганському комбінаті працює 1230 чоловік, а загалом у нас в об'єднанні створено 2500 робочих місць.
Близько 30% наших фахівців мають досвід роботи в галузі більше 25 років. Тому існує постійна потреба в молодих кадрах. Ми активно співпрацюємо з обласними аграрними і технічними вишами. З гордістю можу сказати, що 60% працюючих на Луганському м’ясокомбінаті – це кваліфікована молодь.
Наша молодіжна організація опікується соціальними проблемами молоді, влаштовує святкові заходи. Ми обладнали тренувальний зал. Придбали сучасну радіоапаратуру, більше сотні наших робітників зайняті у художній самодіяльності.
У нас на підприємстві утворюються подружжя, народжуються діти. Це так приємно.
Є і своя рада ветеранів з близько 800 пенсіонерів – колишніх наших працівників. Це дуже активні люди. За колдоговором ми виділяємо їм гроші: вони мають на підприємстві свій кабінет, голову і бухгалтера. Щоп'ятниці тут збирається чоловік триста – спілкуються, допомагають рідному підприємству – з весни до осені нашу територію у 24 га, утримують у належному стані.
Маємо свою швейну майстерню, де шиємо для робітників спецодяг: штани, куртки. Теплицю зберегли, вирощуємо городину та зелень для власних потреб.

Як взагалі Ви обрали свою професію?
– Я дуже хотіла бути учителькою. Багато моїх знайомих мені говорять, що по життю я нею і залишилася. Я дуже люблю дітей, і разом з дівчатами ми домовилися, що по закінченні 8 класів їдемо подавати документи до Азовського педучилища на молодші класи. Аж раптом дізнаюся, що вони разом з батьками вирішили поступати в Россошь, це Воронезька область, до м'ясомолочного технікуму. Я розплакалася… Але самій було лячно, тому ми з батьками вирішили забрати документи з педучилища і вступати з усіма.
В результаті дівчата провалилися, а я поступила. І знову – сльози. Але тут уже моя мама, яка наче з казок Пушкіна – розумна, добра і ніколи не лається, тому я дуже боюся її образити – наполягла, щоб я вчилася. Батьки усе життя багато працювали: батько – шахтарем, а мама – бухгалтером. Родині була потрібна моя допомога. Так я залишилася навчатися сама.

Як Вам навчалося далеко від дому?
– Навчатися подобалося. Технікум закінчила з відзнакою. Я по життю активістка, була членом комітету комсомолу технікуму. Водночас дуже вразлива, не витримую, коли комусь погано. І до забійного цеху ходити не можу: п'ятнадцятирічною дівчинкою, коли побачила сльози в кінських очах, навіть хотіла зректися професії. Але мама сказала, що треба перетерпіти, бо коли людина по-справжньому тужить, то навіть не завжди може плакати...
За розподілом я обрала м'ясокомбінат в Новомосковську Тульської області і рік там пропрацювала технологом. Але дуже хотілося додому. Легально повернутися в Україну я могла лише відпрацювавши три роки. Але, як виняток, можна було отримати такий дозвіл від міністерства сільського господарства СРСР.

Про Ваші відвідини заступника міністра сільського господарства СРСР ходять легенди…
– Це був 1969 рік. За 150 кілометрів від батьківської хати, що у Красному Лучі, у місті Лисичанську паралельно з працюючим старим заводом починали будівництво нового м'ясокомбінату. Я приїхала до батьків у відпустку, і в принципі домовилася з обласним керівництвом, що мене як молодого спеціаліста візьмуть туди працювати, якщо буде дозвіл. Начальник відділу кадрів в Новомосковську глузуючи пояснив, що отримати такий дозвіл можна лише в Москві.
Сказано – зроблено. Їду в Москву. До заступника міністра по кадрах, представляюся і мене пропускають. Він мене уважно вислухав, а тоді і каже, що згоден мені як донці допомогти, але для цього я маю йому надати документи, що я або виходжу заміж, або у мене хтось із батьків важко хворий. Я відповідаю, що не можу брехати – ні того, ні іншого в мене немає. Просто я хочу додому. І мене згодні взяти на роботу в Лисичанську. «Тоді, – говорить заступник міністра, – хай звідти підтвердять, що вони тебе працевлаштують. Скажіть в приймальні, хай там все з'ясують». За дві години в міністерстві була телеграма-підтвердження…

То Ви одразу потрапили на «кремлівську» новобудову?
– Чотири роки я працювала на старому лисичанському заводі начальником ковбасного цеху й була там комсоргом. Паралельно приймала участь у розбудові нового.
Це було всесоюзне «кремлівське» будівництво – велетенський об'єкт. Наприкінці будівництва ми там буквально жили, мені поставили там ліжко. 12 грудня 1973 року цей завод ми запустили, а вже 24 грудня рапортували в усі інстанції, що ми освоїли його проектні потужності. Так, можна сказати, по спадку мені дісталася посада начальника ковбасного цеху і спочатку комсорга, а згодом парторга нового м'ясокомбінату. У 1981 році нашого керівника перевели генеральним директором Миколаївського об'єднання, а мене викликали «на килим» до міському партії і запропонували прийняти завод. Так у 32 роки я стала його директором. А ще через шість років мене перевели до Луганського об'єднання заступником генерального директора. Ще через п'ять років, після виходу на пенсію генерального директора, його посаду дали мені.

Які роки Ви вважаєте найбільш вдалими?
– Найбільше запам'яталися роки директорування на Лисичанському м'ясокомбінаті, на якому я днювала і ночувала. Я дуже вдячна батькам за те, що вони допомагали нам з чоловіком ростити доньку. Підприємство було передовим, приймало багато «цековських» делегацій і комісій. Луганська область була ініціатором безвідходних технологій. Це були роки творчого підйому, була чудова команда фахівців, нам багато чого вдавалося. Наприклад, тоді ми першими розробили сухі яловичі бульйони, прототип теперішніх «Галіна Бланка». І не запровадили їх у широке виробництво лише через те, що не змогли отримати в міністерстві необхідної доставки фасувального автомата, щоб пакувати ці бульйони.
Так само цікаво, хоча й набагато складніше, було піднімати Луганський м'ясокомбінат. Тоді ми вчилися заробляти, вчилися виживати. Тепер це підприємство – наша гордість.

Якою Ви є у житті?
– Я оптиміст. Йду на роботу з задоволенням. Коли чую від когось, що йому так не хочеться йти на роботу, мені стає за нього страшно. Я дуже люблю людей, завжди готова допомогти. Однак як керівник, думаю, досить сувора і вимоглива. Не терплю брехні і зради. Вважаю це страшною карою, у першу чергу, для самої людини.
Мені хочеться йти на роботу, щось запроваджувати, вирішувати, випробовувати. Можна сказати, я нею живу.
Водночас мені хочеться йти додому. І хоча мої домашні звиклися з думкою, що робота – це моє життя, родинні стосунки для нас – це святе. Мати і батько, чоловік, який так само працює без вихідних і свят в обладміністрації, донька і зять. У мене двоє маленьких онучків, і я щаслива бабуся, але, на жаль, вихідного дня. Заради них я припинила працювати по неділях. Завдяки ним ми розробили значний асортимент дитячої групи нашої продукції. І я раджу батькам годувати малюків цією корисною смакотою, щоб наші діти були здоровими. Повірте, що більшого щастя в житті немає.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: