КАРТОПЛЯ В УКРАЇНІ: НЕРОЗКРИТИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Картоплю називають «другим хлібом», вона входить у так званий «борщовий набір» кожного українця, з неї можна виготовити більше сотні смачних страв. І серед виробників картоплі наша країна посідає лідируючі позиції у світі. Та чи скористуємося ми цим потенціалом повною мірою?

Погода на ринку
Як відомо, цьогоріч в Україні під картоплю було відведено площу 1403,1 тис. га, що на 8 тис. га менше, ніж 2009 року. А очікуваний збір 2010 року, за різними оцінками, коливається в межах 15-18 млн тонн. За даними, що були оприлюднені Департаментом ринків рослинництва, виробництво картоплі прогнозується на рівні 17,9 млн тонн, в той час, як минулорічний показник становив 19,6 млн тонн. 
Найбільше картоплі цього року вродилося у Вінницькій, Житомирській, Київській, Львівській, Рівненській, Хмельницькій і Чернігівській областях. Проте кліматичні зміни зіграли не на користь вітчизняним картоплярам. І якби це стосувалося лише південних регіонів, то така ситуація була б не новою. Але сьогодні експерти б'ють на сполох – посуха піднялася до Вінниці, Черкасів, Харкова, що територіально вище традиційно посушливих регіонів. У південних регіонах картопля мало не пеклася у ґрунті. 
За даними Мінагрополітики, Україна сьогодні посідає п'яте місце у світі з виробництва картоплі. Проте сам ринок у нас досить специфічно організований – 98% картоплі вирощують фермерські та селянські господарства, і лише 2% дають великі сільгосппідприємства. 
При цьому врожайність картоплі в Україні вважається доволі низькою. Дані Мінагрополітики вказують на такий розподіл: 172 ц/га збирають сільгосппідприємства, а врожаї господарств населення ще нижче і становлять приблизно 129 ц/га.
Оскільки середньостатистичний українець споживає близько 130 кг картоплі на рік, то виходить, що протягом року українцям потрібно близько 6 млн тонн картоплі. Це тільки на харчові потреби населення. Посадкової картоплі, за даними агентства АПК-Інформ, потрібно близько 4 млн тонн на рік. Втрати під час зберігання сягають 3,5-4,0 млн тонн, на годівлю тваринам – 3-4 млн тонн. На переробку йде близько 0,2 млн тонн.
З початку року ціни на картоплю виросли на 61,9% (дані Держкомстату за жовтень ц.р., порівняно з жовтнем 2009 р.). Але втримати їх на високому рівні виробникам не вдається, оскільки стає зрозумілим, що реалізувати існуючі обсяги до настання морозів буде надто складно. І зберігати її майже ніде, тож доводиться йти на зниження ціни. Програють у цій ситуації оптові компанії, багато з яких піддалися чуткам про підвищення цін і накопичили запаси дорогої картоплі, яку доводиться тепер реалізовувати собі у збиток. Річ у тім, що певний час ЗМІ поширювали інформацію про ймовірний дефіцит картоплі, у такий спосіб обґрунтовуючи прогнози щодо зростання ціни на цю продукцію. 
Втім дослухаємося до експертів. Можна із упевненістю констатувати, що ситуація на картопляному ринку як була стабільна, так залишатиметься такою в найближчій перспективі. У цьому зокрема переконаний директор консалтингової агенції «ААА» Сергій Наливка, який повідомив, що не бачить підстав ні для зниження площ, ні для пророкованого дефіциту. «Основний фактор, що зумовлює коливання ціни на картоплю – загальна продовольча інфляція. Хіба людина буде продавати картоплю по 2 грн, якщо вона бачить, що ціна на молоко у магазині піднялася мало не до 9 грн? Другий фактор – це дорожнеча паливно-мастильних матеріалів», – вважає експерт, коментуючи ситуацію. Відповідно скепсис викликають і спекуляції стосовно імпортної картоплі – її частка на українському ринку надто незначна, щоб суттєво впливати на ринок. Приміром такі підприємства, як «McDonalds», завозять картоплю з-за кордону, але не в сітках, а вже заморожену та порізану під потреби власних технологічних процесів.
Не викликає особливого ентузіазму і сподівання на експортні можливості, оскільки, як було сказано раніше, населення та малі фермерські господарства на вітчизняному ринку є основним виробником бульби. А для створення контракту потрібно мати товарну базу: «Щоб 3-4 вагони відправити на експорт (240 тонн), потрібно приблизно 200-300 господарств населення охопити. У підприємств врожайність більша, але по тоннажу вирощується у нас 0,5 мільйона тонн – цифри для роздрібної торгівлі і про експорт говорити складно», – констатує Сергій Наливка.
Разом з тим, дефіцит картоплі у нашого сусіда Росії (це 4 млн тонн картоплі або 14% від потреб країни) дозволяє прогнозувати певний ажіотаж з боку українців, які будуть намагатися вивезти її у сусідню країну для збуту. Проте заповнити свою нестачу Росія планує також і за рахунок імпорту з Польщі та Білорусі. Тож Білорусь вже почала постачання власної картоплі до Росії за ціною 13 рублів (3,4 грн) за кілограм, що робить українську картоплю неконкурентоспроможною, враховуючи її ціну і низьку якість.

Необхідно 
відновлювати 
інфраструктуру
Мабуть, найболючіша тема вітчизняного картоплярства – не погодні умови, а відсутність ефективної логістики, яка б забезпечувала потреби ринку. Зокрема експерти наголошують на необхідності створення заготівельних систем. Якщо раніше, за часів соціалізму, держава мала 108 оптово-роздрібних комбінатів, то сьогодні, за умов вільного ринку, ця інфраструктура картоплярами виявилась втраченою. На місці колишніх сховищ часто можна побачити склади, де замість овочів зберігають що завгодно – від миючих засобів, до автомобілів.
«Якби у нас була відповідна база заготівлі, то, як і раніше, з півночі на південь та схід перевозили б картоплю ешелонами та фурами, – переконаний голова правління Корпорації овочівників та картоплярів України «Укровочкартоплепром» Анатолій Учакін. – Цього року недорід картоплі на півдні, але немає кому її забрати і відвезти туди. Чекають морозів, які поморозять овоч. Тоді прийдуть посередники і за копійки скуплять картоплю, яку фермеру немає де зберігати, та продадуть на півдні вже за 10 гривень. Покладуть бариші в кишеню і очікуватимуть наступного врожаю. Якщо немає системи заготівлі в усіх регіонах, то де не виросло – там і біда».
За словами експерта, потрібно, щоб голови держадміністрацій, мери міст зібрали дані щодо продовольчого забезпечення підпорядкованих їм територій і дали доручення заготовити необхідні запаси картоплі. Відтак не доведеться її везти зимою з Голландії, Польщі, Туреччини чи інших країн, демонструючи це як подвиг.
Ще однією актуальною проблемою для ринку є питання стандартизації та сертифікації, необхідність вирішення якого стає зрозумілою під час перетину кордону. І це також пов'язано з нестачею картоплесховищ. Усі розмови про спрощену торгівлю з Росією – нашим головним споживачем – виявляються лише розмовами. «Річ у тім, що їхні і наші ГОСТи та стандарти зовсім різні, – пояснює Анатолій Учакін. – Ви приїжджаєте на прикордонний пункт перетину, а вас не пропускають. Потрібні документи, що продукт відповідає стандартам Росії. Отже, доведеться везти картоплю до відповідної організації, яка знаходиться найближче до кордону, і визначати відповідність. Якщо все нормально, вам дадуть дозвіл. Але ж картопля повинна у чомусь стояти і перевозитись. Вона париться у фурі, бо на процедуру потрібно мінімум 3-5 днів. Та й черги на перетинах кордону досить великі».
Враховуючи, що нашою картоплею цікавляться Туркменія, Узбекистан, Казахстан (а йде вона все одно через кордон з Росією), одним із важливих питань сьогодення можна вважати уніфікацію порядків, стандартів та умов перевезення вантажів. Наявність спрощеної системи торгівлі овочами, й зокрема картоплею, з Російською Федерацією дозволила б значно розширити торгівлю бульбою. Адже традиційно склалося, що північні регіони РФ та її Далекий Схід за радянських часів повністю харчувалися картоплею та консервами плодово-овочевої продукції, виробленими в Україні. Сьогодні ж цю нішу ми фактично не використовуємо, залишивши колишні позиції постачальникам з Голландії, Польщі та інших країн, які налагоджують збут власної продукції у цих регіонах. 
«Наше виробництво гальмується не через виробничі проблеми (вони є, але не такі складні), а через залізобетонну стіну на шляху до реалізації, – вважає Анатолій Учакін. – Не накопичуються товарні партії, немає баз зберігання, немає умов реалізації і приведення до єдиного ладу стандартів обох країн. А якщо врахувати, що у нас 96% вирощених овочів, і картоплі зокрема, знаходиться в приватних руках, фермерських господарствах, то це дедалі посилює і без того не найкраще становище. Потрібно створити такі умови, щоб фермер, тільки-но зібрав урожай, одразу швидко віз картоплю і вже стояв біля воріт заготконтори чи іншої організації, яка її прийматиме. Щоб йому дуже хотілося її здати і на ранок привезти нову партію. Зараз це невигідно і нікуди везти».
Розпорошеність виробництва в сотнях тисяч селянських господарств стримує також і реалізацію картоплі переробним підприємствам, що зумовило зміну сировинної бази крохмальних заводів. Сировиною для виробництва крохмалю нині стали переважно зернові культури – кукурудза, ячмінь, інше зерно. Потужна система крохмало-паточних заводів, що працювали до часів перебудови, дозволяла Україні виробляти картопляного крохмалю вдесятеро більше, ніж потрібно було для споживання. Торгували ним за кордоном і отримували валютні надходження. Адже найкращий крохмаль виробляється саме з картоплі, яка утримує в собі 75-80% води, а решта 20-25% – майже повністю складаються з крохмалю. У зв'язку з тим, що відбулась приватизація, крохмальні заводи майже за безцінь потрапили до приватних рук. Звідти вирізали метал, адже це металоємке виробництво, який здавали на металобрухт. Проте потреба в крохмалі в країні є і сьогодні. Таку потребу, приміром, має вітчизняна кондитерська галузь, що обумовлює інтерес її власників до крохмало-паточних заводів. До того ж, український крохмаль вважається якісним продуктом, і фахівці взагалі не радять купувати імпортного. «Імпортний крохмаль – це отрута! – не приховує своє ставлення до закордонної продукції керівник «Укровочкартоплепрому». – У ньому всілякі хімічні стимулятори, барвники і тому подібне. Наші підприємці вже зрозуміли, що це вигідне виробництво, тож потрібно робити власний якісний крохмаль. Приміром, зараз працює ПП «Левон» – завод із сучасним виробництвом, неподалік від якого знаходяться картопляні поля. Існує ще низка заводів, але їх надто мало. Потрібна програма для створення таких підприємств».
На необхідність побудови нової інфраструктури вказують сьогодні і аналітики аграрного ринку. «Основна проблема – побудова інтегрованої структури, яка буде виробляти і вирощувати картоплю на різні види крохмалю, сортові потреби, потреби окремих видів продукції (наприклад, під чіпси та інші продукти, для яких необхідні певні сорти). Друга проблема картоплярства – відсутність сховищ. Немає крупного товаровиробника, контролю якості, і від того страждає кінцевий споживач, отримуючи неперевірену картоплю. Що він зараз їсть, не зрозуміло – чи з ГМО, чи без…», – коментує ситуацію аналітик Аналітичного центру «УкрАгроКонсалт» Ольга Мозгова, вказуючи на комплексність питань, які потребують сьогодні вирішення.

Технологічна 
складова
СелекцІЯ – один із факторів, що впливає на збільшення врожаїв та якість бульби. Про важливість сорту картоплі та необхідність створення високопродуктивних сортів різного призначення, груп стиглості та впровадження їх у виробництво зокрема наголошувалось і директором Департаменту ринків рослинництва Мінагрополітики Олександром Демидовим на цьогорічній осінній конференції з розвитку картоплярства у Чернігові. Взагалі на 2010 рік до Реєстру сортів рослин України зараховано 144 сорти картоплі. З них 53% (або 67 сортів) вітчизняної селекції, а відповідно 47% (68 сортів) припадає на закордонні. Якщо порівнювати за смаковими якостями, то, за словами споживачів, наша картопля значно переважає імпортну. Остання, в свою чергу, сьогодні може дати нам фору по врожайності. Це, зокрема, такі сорти, як Роза, Біла роза, Пікассо, Рокко та інші. Серед перспективних сортів вітчизняної картоплі, які ми маємо на сьогодні в обігу, зокрема Глазурна, Скарбниця, Зелений Гай, Левада, Поліське джерело, Поліська ювілейна, Чернігівська рання, Сувенір чернігівський, Зоряна, Нагорода, Придеснянська, Форсаж тощо.
Зміна клімату також позначилася і на насінництві у картоплярстві. Тепер, за словами експертів, посадку потрібно проводити на півмісяця раніше. «Якщо до кліматичних змін оптимальні строки для нас були з 20 квітня до 10 травня, то зараз нам потрібно починати з 10 квітня і закінчувати приблизно вже 25 квітня. Цього року, хто раніше посадив, має непоганий врожай. А ті, хто розпочав у травні, потрапили під посуху. Відповідно врожай не сформувався належним чином – бульбоутворення були, але не вистачило вологи для нормальних показників, – говорить директор Чернігівської обласної виробничо-наукової асоціації «Чернігівкартопля» Володимир Купріянов.
Проблема генетично-модифікованих сортів картоплі нині начебто відсутня. Принаймні голова правління «Укровочкартоплепрому» Анатолій Учакін переконує нас не боятися і сміливо їсти вітчизняну картоплю: «ГМО-картоплі нині в Україні немає. Було 2000 року підприємство «Українська мова», яке випробовувало ці сорти. Мінагрополітики через Кабмін домоглося, щоб цю картоплю утилізували. І тепер її до нас ніхто не возить. Буває, у багажнику чи фурі залетить яка, але така картопля, на щастя, швидко вироджується. Картопля вітчизняних сортів у нас природна і куштувати її – одне задоволення», – запевняє фахівець. 
Проте, незважаючи на гарний смак і природність, якість вітчизняної картоплі залишає бажати кращого: близько 80% української картоплі уражено некрозами й кільцевою гнилизною, що суттєво ускладнює її зберігання. Для покращення ситуації картоплярі планують передбачити в проекті Державного бюджету-2011 кошти на створення в обласних службах карантину рослин лабораторій, що могли б виконувати комплекс робіт по сертифікації насіннєвої картоплі з правом видавати карантинні сертифікати на партії посадкового матеріалу.
Все більш актуальним питанням для картоплярів стає технологічне забезпечення. Потрібно оновлювати техніку, яка на 70-80% морально застаріла і перебуває не в найкращому стані. В Україні, на жаль, немає заводів з виробництва техніки для картоплярів: це саджалки, культиватори, комбайни і таке інше. І картоплярі часто ставлять у приклад сусідню Білорусь, де технологічний цикл повністю забезпечений державою, працюють відповідні заводи.
Таким чином, за всієї насиченості внутрішнього ринку, лишаються невирішеними ключові питання розвитку інфраструктури, переоснащення технологічного парку та якості картоплі, що дозволило б вітчизняним картоплярам вже замислюватись про експортні можливості. Поки що ємність нашого ринку і можливості технологій в потенціалі дозволяють виходити на 18-19 млн тонн щорічно. Але мало не третина з цього – це викинута картопля, яку ми втрачаємо в морози, на перевезенні, через хвороби рослин. Як висловився один із наших респондентів, годувати худобу товарною картоплею – це, певною мірою, злочин проти «другого хліба».