Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

НАВЧАННЯ МАЄ ВИПЕРЕДЖАТИ РОЗВИТОК...
Хочете, щоби ваші діти втілили прадавню батьківську мрію жити краще, щоби стали щасливими та...
ПРАВО НА БЕЗВІЗ,АБО РОЗЛУЧЕННЯ З РАДЯНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ
Ніколи не думав, що скажу це, але я люблю бюрократію. Тільки бюрократію не українську, а...
«НІБУЛОН» ІНВЕСТУЄ ПОНАД 5,5 МЛРД ГРН В ІНФРАСТРУКТУРУ УКРАЇНИ
Лідер аграрного ринку сільгосппідприємство «НІБУЛОН» має намір у найближчі кілька років вкласти...
РЕГУЛЯРНІ ПАСАЖИРСЬКІ РЕЙСИ ВОДНИМ ТРАНСПОРТОМ ВІДКРИТО!
13-14 травня компанія «НІБУЛОН» запустила регулярні пасажирські перевезення за маршрутами...
ВІДРОДЖЕННЯ СУДНОБУДУВАННЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МИКОЛАЄВА!
Коли в серпні 2009-го сільгосппідприємство «НІБУЛОН» спускало на воду перші чотири несамохідні...

Наші партнери:

ВОЛОДИМИР МОРГУН: ХЛІБ – ЦЕ НАША НАФТА

ImageСин і онук селянина, він народився у самому серці України, її житниці – на Черкащині. Тож не дивно, що своє життя він назавжди пов'язав із хлібом. Головним напрямком досліджень академіка Моргуна було й залишається генетичне поліпшення найважливіших для України сільськогосподарських культур: пшениці і кукурудзи. У пошуках генофонду на кораблі «Академік Вернадський» Володимир Васильович обійшов майже увесь світ і привіз кілька тонн насіння злаків з усіх континентів. Це безцінний генетичний матеріал, що не має аналогів у світі. Генетична база очолюваного ним Інституту фізіології рослин і генетики НАН України визнана національним надбанням. 
Наукові праці академіка Моргуна органічно поєднують фундаментальні дослідження з вирішенням актуальних прикладних проблем державного значення. Він є автором 98 сортів і гібридів різних культур, занесених до Державного реєстру сортів рослин України. Створені ним ранньостиглі гібриди кукурудзи сприяли значному підвищенню валових зборів зерна в Україні та країнах СНД. Його сорти злакових культур уже протягом 29 років висівають не лише на полях України, а й країн СНД. Площа посіву цих сортів у різні роки становила від 1 до 5,5 мільйонів гектарів, що є вагомим внеском у вирішення питання продовольчої безпеки.
Попри всі звання, посади і нагороди, академік Моргун продовжує працювати у полі і лабораторії. Щороку власноруч нарізає сто тисяч колосків, бо добір – це така справа, яку передоручити можна не кожному. Його робота – це його життя. Можливо, це нудно і не модно, але коли хочеш зробити велику справу, то треба присвятити їй себе до останку. Бо стати першим нелегко, а утримувати першість ще важче.
Володимир Моргун – великий прагматик і блискучий організатор, засновник і керівник широковідомої наукової школи з експериментального мутагенезу та теоретичних основ селекції рослин, вчений, який створив унікальні форми рослин, що ознаменували розвиток окремих напрямів генетико-селекційних досліджень. Загального визнання набули праці вченого з питань теорії і методів гетерозисної селекції кукурудзи, створення нового типу напівкарликових сортів озимої пшениці, які поклали початок «зеленій революції» в Україні. 
Його справедливо називають батьком сучасної української генетики, а внесок Моргуна у розвиток аграрної науки можна порівняти лише із внеском Корольова у космонавтику. Втім, пшениця Моргуна і в космосі побувала. Він започаткував нову форму знайомства з розробками Інституту – Міжнародну науково-практичну конференцію «День поля» та виступив ініціатором створення «Клубу 100 центнерів», який є школою новітніх агротехнологій.

А чому, власне, хліб? Чи вплинуло голодне повоєнне дитинство на бажання нагодувати людей?
– Безумовно, вплинуло. Мій дід Артемон у Новоселиці був місцевим селекціонером, але не по пшениці, а по грушах. Працював він садівником у колгоспі, мав добрий грушевий сад у себе і всьому селу прищеплював дерева. Я біля діда крутився і бачив, як можна з однієї рослини зробити іншу. Семирічку закінчив у Новоселиці, а от середню освіту здобував у Медведівці. Три роки щодня ходив пішки десять кілометрів туди і десять назад. Коли взимку сніг замітав дорогу, то батьки домовилися з однією вдовою, яка мала своїх трьох дітей, щоб я у них ночував. Кожного разу, коли я приїжджав на батьківщину, я її відвідував. Нині вона вже покійна. На превеликий жаль, діти роз'їхалися, хата у бур'янах стоїть, хвірточка забита...
Після школи вступив до Знам'янського сільськогосподарського технікуму, де займався у гуртку селекціонерів і отримав перші гібриди яблуні. Технікум закінчив на «відмінно» і отримав право на вступ до Сільськогосподарської академії без вступних іспитів. До початку занять в інституті мене направили на роботу у радгосп на Кіровоградщині, де я працював агрономом відділення. Здав документи до УСГА і чекаю, коли мене викличуть на заняття. І от приїхали до нас дві дівчини-практикантки – студентки академії і повідомляють мені, що пільговий вступ для відмінників скасували і потрібно здавати екзамени. Згодом прийшов і виклик на екзамени. Приїхав додому, поліз на горище і дістав звідти два мішки книжок – до іспитів же треба готуватися! Екзамени були через день. Я як сів зранку з товаришем, то до наступного ранку від книжок не вставав. Переночував і поїхав здавати. Пішов – здав. А тут якраз і повістка з воєнкомату – призивають на службу у військово-морський флот морським льотчиком. От у мене на руках дві повістки: одна в армію, друга в Академію. Та ще й агроном на навчання не відпускає – якраз посівна. «Мене, – кажу, – виключать з інституту». «Нічого, – відповідає, – ми тобі дамо довідку, я сам там навчався, добре знаю декана». Отак мене не відпустили, і я ще два тижні сіяв. А тут саме батьки мають приїхати проводжати сина. Наготували різних гостинців, кабанчика, горілки – щоб було, як годиться. І от мене посадили на поїзд, і я поїхав у Київ, а через десять хвилин іншим поїздом прибули батьки мене проводжати. На їхнє щастя, вони зустріли людей з радгоспу, ті й розказали, що я вже поїхав. А батьки ще тиждень гостювали в радгоспі.

Ви були відмінником у технікумі й академії – наука давалася легко?
– Легко нічого не давалося, але дисципліна була, сила волі. Я вже в технікумі зрозумів, що треба або навчатися, або байдики бити. Найскладнішим предметом для мене була політекономія. І вчитель суворий був, двійки тільки так ставив. Але я людина вперта, я йому сказав, що з лекції не піду, поки не зрозумію матеріал. А якщо я зрозумів, воно мені вже вкладене в голову назавжди. 
Навчався завжди лише на «відмінно», навіть, як ленінський стипендіат, був делегатом у Кремлі, де нас приймав Микита Сергійович Хрущов.
Рецепт доволі простий, чому ж так мало людей ним користується?
– Геніального розуму недостатньо. Багато геніальних людей нічого не досягли, бо потрібно талант поєднувати з високою працездатністю. Я завжди наполегливо працював, і тому все виходило. 

ОСОБОВА СПРАВА 

МОРГУН Володимир Васильович
Народився 10 березня 1938 року у селі Новоселиця Чигиринського району Черкаської області. 
Освіта: середня технічна – закінчив агрономічний факультет Знам'янського сільськогосподарського технікуму (1958); вища – закінчив Українську сільськогосподарську академію (1963) за фахом вчений агроном.
1964-1967 – аспірант Української сільськогосподарської академії за спеціальністю «генетика». 
1974-1986 – завідувач відділу експериментального мутагенезу Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР.
З 1986 року директор Інституту фізіології рослин АН УРСР, який після об'єднання з генетичними відділами Інституту молекулярної біології і генетики реорганізовано в Інститут фізіології рослин і генетики НАН України.
Президент Українського товариства фізіологів рослин, екс-президент Українського товариства генетиків і селекціонерів ім. Вавілова. Лавреат Державних премій у галузі науки і техніки СРСР, УРСР, України, премії НАН України ім. Юр'єва, премії президентів академії наук України, Білорусі і Молдови. Доктор біологічних наук (1980), професор, академік НАН України (1990). Автор та співавтор понад 380 наукових праць. Має 102 авторських свідоцтва і патенти.
Заслужений діяч науки і техніки України (1998). Нагороджений орденами «Знак Пошани», Жовтневої революції, князя Ярослава Мудрого V ступеня (2003), Почесною грамотою КМУ (1999). Присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави (07.03.2008).

Хто були Ваші вчителі у науці?
– Це надзвичайно важливе питання, і відповідь на нього дещо оригінальна. Я безмежно вдячний своїм вчителям, вони надзвичайно багато для мене зробили. Проте щоб поглибити свої знання, щоб ті знання стали світового рівня, потрібно мати багатьох вчителів, з якими ніколи й не зустрінешся. Я вже сам учитель і бачу, що треба робити класифікацію вчителів: вчителі, з якими я спілкувався, працював з ними і не менш важливі вчителі, яких я читав. Насправді я навчався в багатьох вчених, бо якщо ти замкнувся на одному, то кругозір твій буде обмежений.
Моє життя припало на головні віхи в розвитку генетики як науки – це початок розгрому генетики Лисенком, коли він задавив Вавилова і скрізь панувала Лисенківщина. На мої шкільні та студентські роки припали часи падіння Лисенківщини, коли почала відроджуватися класична генетика. Я був першим аспірантом сільгоспакадемії саме по генетиці. А оскільки генетика успішно розвивалася не в СРСР, довелося багато вчитися за кордоном. Перший учитель – Михайло Олексійович Зеленський, селекціонер за освітою, великий педагог, завідувач кафедри, до якого я прийшов на навчання в академію. На першому ж курсі знайшов цю кафедру і займався у гуртку селекції насінництва. Після цього гуртка отримав від нього рекомендацію в аспірантуру. Учителі, з якими я безпосередньо мав справу, – це академік Хаджінов з Краснодара, учень Вавилова, Герой Радянського Союзу і Соціалістичної Праці Галєєв з Кубані. Вони читали мої дисертації, допомагали, підтримували. Але найавторитетнішим учителем для мене був і залишається академік Борис Євгенович Патон – геніальний учений і організатор науки.
Учителі, яких я за віком чи у силу географічних обставин не міг знати особисто, але читав їхні праці і у них навчався, намагався бути на них схожим – це, безумовно, Микола Іванович Вавилов – велика людина, він був і залишається моїм учителем. Я горджуся, що мені поталанило мати такого земляка. Можна назвати і багатьох американських вчених, наприклад Джон Шелл, який відкрив явище гетерозису, Мангельсдорф, Норман Борлауг і багато інших закордонних учених, які займалися створенням теоретичних основ селекції або безпосередньо селекцією.

Учений не може відбутися, якщо не створив наукового напрямку, школи і не виховав учнів та послідовників. Хто Ваші учні? Чи існує Школа Моргуна? 
– Школа Моргуна називається «Теоретичні основи селекції». Ми ж – Академія наук, від нас вимагається не стільки прикладний результат, досягнення, хоч вони у нас є і чималі, а фундаментальний – ми повинні показувати іншим, як це робити. Є послідовники, які розвивають мою школу. Вони теж діляться на дві групи: одні працюють безпосередньо зі мною в інституті, як Віктор Валентинович Швартау, який докторську захищав під моїм керівництвом, та Сергій Ярославович Коць, другі – працюють в інших наукових закладах, наприклад Руслан Андрійович Якимчук – декан біологічного факультету Уманського педуніверситету.
В інституті проводиться велика робота з виховання молоді. Завідувачі підрозділів, як правило, молоді доктори наук. Хоча ми шануємо досвід старших, але командири усі молоді і рухають справу вперед. 
Я бачу розквіт нашої держави у тому поколінні, яке ми виростимо. Ми залишимо свої напрацювання, ідеї і розробки. Але втілювати все це буде молодь. Тому обдарованій молоді потрібно всіляко сприяти. Якщо і надалі з країни будуть витікати «мізки», то нічого серйозного, ніяких інновацій ми не зробимо. Талановиті люди – доволі рідкісне явище. І не тільки в науці. Завдання держави – зупинити витік талановитої молоді за кордон. Для цього потрібно гарантувати їм житло, зарплату і можливість самореалізації. Тоді молодь буде залишатися. Що раніше такі умови буде створено, то заможнішою буде Україна, бо багатство наше приростатиме через інтелект. Прикро, що дуже багато талановитих вчених уже виїхали за кордон або працюють у комерційних компаніях в Україні, отримуючи значно вищу зарплату, ніж навіть я – директор інституту. Назад вони вже не повернуться.

Які Ваші основні наукові здобутки?
– Якщо говорити про здобутки, так би мовити, визнані державою, то першу Державну премію я отримав 1982 року за те, що започаткував новий метод селекції із використанням експериментального мутагенезу. Застосування цього методу в подальшій роботі принесло досить вагомі прикладні результати.
Початок моєї наукової роботи співпав із кінцем епохи Лисенко. Сильно активізувалися роботи по селекції гібридної кукурудзи, які до цього часу забороняли.
Пізніше вийшла постанова ЦК КПРС про створення ранньостиглих гібридів кукурудзи. На той час М.С.Хрущов вже побував у Америці й побачив гібридну кукурудзу і за мільйон золотом купив там десять ліній цієї кукурудзи. За 500 кг зерна країна заплатила такі шалені гроші, бо це ж не просто зерно, а генофонд, якому немає ціни. 
З того почалася гібридна кукурудза в СРСР. Потрібно було відроджувати кормову базу тваринництва. Кукурудза висівалася тоді на 22-х мільйонах гектарів: від Закарпатської області до Приморського краю, але, в основному, на силос. Під керівництвом академіка ВАСГНІЛ Г.С.Галєєва було створено програму «Север», і я був його заступником. Ми створили ранньостиглі гібриди, які дозрівали навіть у Сибіру. І віднині ці 22 млн га давали не лише силос, а й повноцінне зерно. Недарма емблемою програми «Север» був ведмідь, який їсть качан кукурудзи. Вони, до речі, її дійсно дуже полюбляють. Про це досягнення я доповідав Горбачову і за реалізацію цієї програми 1986 року отримав другу Державну премію Радянського Союзу.
Звичайно, що для кожного кліматичного поясу розроблялися свої гібриди. Для України – Ювілейна-60 і Колективна-244. У Черкаській області ці гібриди були районовані та впроваджені на площі сто тисяч гектарів. За один врожай вони дали Черкаській області 100 тис. тонн додаткової продукції. І це тільки за рахунок сорту! 
Вагомий внесок моєї роботи із колегами з аграрної академії – це створення принципово нового типу напівкарликової пшениці, що пізніше отримало назву «зеленої революції». На той час уже високорослі сорти, в тому числі і такий зимостійкий сорт, як Миронівська-808, стали гальмом подальшого зростання продуктивності.
«Зелену революцію» у нас необхідно було робити своїми силами. Річ у тім, що низькорослі сорти Борлауга ярові і вони не підходили для нашої кліматичної зони – вимерзали. Тому ні про яке запозичення не могло бути й мови. Але ідея створення короткостеблової пшениці вже була, і протягом 21 року провідні фахівці нашої країни працювали над її втіленням. І ми зробили це власними головами і руками. Ми створили методом мутагенезу перший наш короткостебловий сорт Киянка. Ця вагома для нашої економіки робота була відзначена 1997 року Державною премією України.

Над якими перспективними розробками працюєте зараз?
– Населення планети зростає. 2020 року очікується, що нас буде вже 9 мільярдів. І якщо сьогодні від голоду в день помирає 22 тисячі людей, то 2020-го ця цифра зросте до 100 тисяч на день. Тому основна світова проблема на сьогодні – як нагодувати голодних. Разом з тим, зростання урожайності призупинилося, технології досягли певного максимуму. До того ж, через ерозію ґрунтів посівні площі в усьому світі скорочуються. Щоб нагодувати населення, необхідно щось революційне, бо еволюційний розвиток агротехнології не встигає за зростанням населення. Інтенсифікація аграрного виробництва призвела до того, що часто-густо продукція перенасичена хімікатами. Ще більше інтенсифікувати виробництво неможливо – тоді продукція буде просто шкідливою. А не знищувати бур'яни теж не можна, бо вони більш пристосовані і просто знищать пшеницю. Наші колеги хіміки, фізіологи, медики, аграрії створили препарати і розробили технологію, яка дозволяє збільшити кількість екологічно чистої продукції. Якщо раніше вносили 6-12 кілограмів гербіцидів на гектар, то тепер – 20 грамів! До того ж, препарати абсолютно безпечні, бо за два тижні вони розкладаються у ґрунті без будь-якої шкоди для довкілля. За це революційне відкриття колектив учених, у тому числі і з нашого інституту, 2010 року отримав Державну премію.

Розкажіть про внесок Інституту у дослідження космосу.
– Рано чи пізно людство почне серйозне освоєння далекого космосу. Сьогодні для вивчення Всесвіту є перешкодою не технічна відсталість, а відсутність кисню і харчів для далеких мандрів. Бо ядерний двигун може працювати дуже довго, а от космонавтам потрібно чимось дихати і щось їсти. Наш інститут брав участь у спільній українсько-американській програмі з освоєння дальнього космосу. У рамках програми було здійснено політ нашого космонавта Леоніда Каденюка на американському космічному кораблі Коламбія. Ми, зокрема, розробляли надкарликові сорти пшениці, які в умовах обмеженого простору космічного корабля могли б як завгодно довго забезпечувати екіпаж їжею і киснем. Наші вчені брали участь у програмах з освоєння космосу ще за радянських часів. На жаль, через нестачу коштів у Росії зараз ці дослідження згорнуті, а от американці їх продовжують. Ми брали і продовжуємо брати участь у освоєнні космосу, але не в технічному, а в біологічному аспекті. Морально людина в космосі почуває себе дуже пригніченою, а коли там зацвіте квітка, знаєте, яку вона енергетику дає? Навіть Леонід Каденюк казав, що отримував найбільше задоволення на орбіті, коли працював з рослинами.

Яке значення у сільському господарстві має сорт?
– Наші короткостеблові сорти мають величезний генетичний потенціал, підтверджений на практиці. Усі вони гарантовано дають у реальному виробництві більше 100 центнерів з гектара. Багато з них є національним стандартом, визнані постановою уряду зразковими. Це Смуглянка, Фаворитка, Подолянка. 2009 року сорт озимої пшениці Фаворитка в господарстві «Ладіс» на Черкащині з площі 136 га забезпечив отримання рекордного за всю багатовікову історію України урожаю зерна в 131,8 ц/га. Це найвищий показник за всю історію хліборобства в Україні. Цей показник офіційно зафіксовано актом Міністерства аграрної політики України. Ці сорти створені для добрих господарів, які здатні на великих площах застосовувати сучасні технології. Сорт Смуглянка забезпечив урожай у 100-115 центнерів з гектара на полях 17 регіонів країни.
Сорти універсального використання створені для тих господарів, які не в змозі вести високоінтенсивне виробництво зернових. Вони як страховий поліс для селянина: не бояться ні посухи, ні морозу, не примхливі і дають не менше 100 центнерів з гектара. Це Подолянка, Богдана, Сонечко та інші. Зона впровадження наших сортів – вся Україна, бо ми маємо дослідні господарства у різних регіонах і, в принципі, можемо створювати сорти для будь-якого клімату, якщо у нас там буде дослідне господарство.
Ми наочно доводимо, що Україна здатна вирощувати високі врожаї – в чотири рази вищі, ніж ті, які отримують на сьогодні у середньому по країні. 
Чому ж в Україні не ростуть ті врожаї, які б нам хотілося? А вони й не можуть рости, бо динаміка внесення мінеральних добрив постійно знижується. Відповідно знижується і врожайність. Адже чорноземи лише сприяють урожаю, але без добрива пшениця рости не може. Валовий збір в усьому світі зростає за рахунок збільшення урожайності. Що в цьому головне? Правильна технологія, яка включає три поняття: сорт, добрива і захист рослин від хвороб, шкідників і бур'янів.
На жаль, у нас відсутній фінансовий клімат для вирощування високих урожаїв. Скажіть, де у світі банки дають кредити під 30% річних? Як же треба тоді хазяйнувати в Україні, щоб рентабельність була вище 30%? І це за відсутності техніки, за існуючого диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію. Скільки коштує пляшка води і скільки пляшка молока? Ми розуміємо намагання уряду зробити хліб доступним для народу, але ж не за рахунок виробників цього хліба. Виробництво збіжжя має бути рентабельним, а держава повинна компенсувати соціально незахищеним верствам частину його вартості. Тоді буде рости виробництво. А зараз селяни не хочуть вирощувати урожай, бо не знають, куди його подіти. Складові урожаю: техніка, пальне, добрива і засоби захисту рослин дорожчають, а хліб – ні. Навіщо ж його тоді вирощувати собі на збиток? Державна політика має заохочувати аграріїв вирощувати якомога більше урожаю.

У чому, на Вашу думку, полягає важливість генетики і селекції для народного господарства?
– Основне значення цієї науки в тому, що вона перетворила дикі рослини на культурні, і віднині дикі рослини на планеті не висівають. Усі рослини створені руками вчених. І вони настільки втратили свій первісний вигляд, що без людини не можуть жити. Якщо не сіяти цю рослину – вона зникне, бо її насіння у ґрунті не зимує. 
На початку двадцятого століття ми прийняли від народної селекції, якій мільйони років, сорти злаків з урожайністю 7 центнерів з гектара. Нині ми передаємо нащадкам сорти з урожайністю 100 і більше центнерів. На всій планеті за останні 70 років урожайність зросла на 60% лише за рахунок сортів. Без генетики і селекції це було б неможливо. 
Генетична наука розвивалася трьома крупними етапами. Перший – це створення гібридної кукурудзи, відкриття явища гетерозису. За своїм значенням створення гібридної кукурудзи можна порівняти з відкриттям ядерної енергії. Її впровадження дозволило збільшити урожайність на 20-25%. Це явище, безумовно, планетарного масштабу. Сьогодні у світі висівають лише гібридну кукурудзу, отже технологія живе і досі.
Другий етап – це «зелена революція». Це роботи Нобелівського лавреата Нормана Барлауга, створення напівкарликової пшениці. Високі пшениці були дуже хорошими, але вони гальмували подальший ріст урожайності. Річ у тім, що наші хороші пшениці Миронівська-808, Безоста-1 були високими, і зростання хімізації, збільшення внесення добрив не давало урожаїв через те, що вони вилягали, і технологічно їх неможливо було обробляти. Відкриття спонтанно-індукованого мутагенезу дало можливість створити принципово нову пшеницю, якої у світі не існувало, – напівкарликову. На сьогодні ця пшениця повністю витіснила високі сорти і завоювала увесь світ. У багатьох країнах вона врятувала від голоду мільйони людей. Саме за своє соціальне значення винайдення напівкарликової пшениці назвали «зеленою революцією», бо вона удвічі примножила збирання хліба. Нині вся Україна теж висіває короткостеблову пшеницю, в тому числі і створену в нашому інституті.
Третій етап – це генетична модифікація рослин. Це метод, який дозволяє переносити гени з однієї рослини в іншу, з одного виду живої матерії в інший. Ні гетерозис, ні мутагенез таких можливостей не мав. Це принципово нове геніальне відкриття кінця двадцятого століття. ХХІ століття буде базуватися на цьому відкритті.
То все ж генетично модифіковані організми – це загроза людству чи завтрашній день світової біології?
– Не буває науки без відкриттів, і суспільство не може жити без прогресу. Прогрес завжди мав свою ціну. І ядерна енергія, і хімізація мають свої недоліки, але їх не можна виключити з нашого життя. Усе нове має якісь негативні сторони. Треба дивитися, чого більше: позитиву чи негативу. Якщо є позитив, давайте його розвивати, а недоліки – ліквідовувати. На те ми й розумні люди. Генетична модифікація – це третя ступінь генетичного поліпшення рослин. Вона дає можливість обмінюватися генами. За підрахунками економістів, сільське господарство країн, котрі не будуть використовувати генетично модифіковані рослини у ХХІ столітті, буде збитковим. Нині провідні країни світу поки що стримано ставляться до впровадження генетично модифікованих організмів, проте вкладають гігантські кошти у їхнє дослідження. Та ж Німеччина у сто разів збільшила фінансування на біотехнології і генетичну інженерію. Ведуться серйозні дослідження. Ми не закликаємо миттєво впроваджувати ці розробки, але вести дослідження конче необхідно. Ми не маємо права відставати від провідних країн світу у питаннях вивчення генної інженерії. І наш уряд повинен фінансувати ці дослідження. Інакше нам знову доведеться наздоганяти світ, як це було з генетикою. Не можна допускати, щоб окремі політики у своїх вузькополітичних інтересах гальмували розвиток передової науки.
От, скажімо, є дві культури: кукурудза і горох. Якщо ген гороху перенести у кукурудзу, яку шкоду це принесе кукурудзі? Ніякої, крім збільшення вмісту білка. І кукурудза, і горох тисячоліттями були у раціоні людини, наш організм їх «пізнає». А от коли переносять гени бактерій, імунна система може не сприймати цей білок, тож можуть виникати проблеми. То давайте досліджувати, якщо є загрози – будемо їх нейтралізовувати. 

У чому полягає філософія українського хліба? 
– Світ розвивався на трьох культурах. Європейська цивілізація базується на пшениці, азіатська – на рисі і американська – на кукурудзі. Це три основних злаки на планеті. Зараз хліб стає основним ресурсом людства. І я невтомно скрізь повторюю: хліб – це наша нафта, і навіть більше, ніж нафта. Бо в Україні більше 40 мільйонів гектарів чорнозему. Жодна країна світу не має такого багатства. Ці чорноземи можуть прогодувати не лише нас, а й усю планету. Зростаюча потреба людства у продуктах харчування виводить проблему харчування на перше місце. Не нафта зараз вже головна, а шматок хліба. У нас є все, щоб вирощувати високі урожаї. Сорти в інституті створені, технології відомі. Потрібно лише, щоб уряд вирішив, що наша стратегія, наша національна ідея – це могутнє сільське господарство і вжив заходів, щоб урожаї реально зростали. Якщо буде політична воля, то будуть і дешеві кредити. Досвід сотень господарств, які працюють з нашим інститутом, доводить, що вирощувати 100 центнерів з гектара – реально. Можна запозичити у них готову схему і отримувати гарантований врожай.
Ми повинні вирощувати багато хліба, але не за рахунок подальшого розорювання землі. У світі розорюваність не перевищує 50%, а у нас – 80%. Далі вже нікуди. Ми ж пропонуємо збільшувати виробництво зерна, скоротивши на 20% ріллю, щоб зменшити ерозію. Бо подекуди орють на таких горбах, що увесь родючий шар за рік-два змивається. Треба ж, щоб було де і зайцям побігати. Який резерв? Ми поки що збираємо мізер – 25 центнерів з гектара. Це сором. Якщо й далі ми будемо збирати такий урожай, то ніхто в Європі нас серйозно сприймати не буде. Європа отримує 80-100 центнерів з гектара. Китайці отримують на 23-х мільйонах гектарів ріллі 45 центнерів з гектара. Менші, ніж у нас урожаї, лише в Росії, але там посівні площі – 24 мільйони гектарів.
Аграрну політику України потрібно кардинальним чином переглянути. Ще Вавилов сказав: «Хоч як дивно, урожайність сільськогосподарських культур залежить не від родючості ґрунтів, а від культури нації і її економічної могутності». Якщо ми хочемо бути культурною нацією, ми повинні вирощувати високі урожаї. Отут наша нафта, отут наш добробут.

У чому полягали Ваші дослідження наслідків Чорнобильської катастрофи?
– Ми досліджували проблему генетичної загрози аварії на ЧАЕС. Радіація не лише вбиває нас фізично і біологічно, а й знищує нашу спадковість. З'являються мутації – сталі зміни генів, і якщо зміни великі – це фізична смерть, якщо невеликі – різні каліцтва. І не лише в людей і тварин, а й у рослин. Одразу після аварії ми почали працювати з цією проблемою, вивчати вплив радіації на пшеницю. Це модельна культура на генетичному рівні, є чіткі методи вивчення цієї проблеми. Кожні 5 років ми узагальнюємо динаміку змін.
У перші роки після аварії, коли ми на забрудненій території висівали пшеницю, спонтанна мутабельність зросла у тисячі разів. І сьогодні ми можемо сказати, що і через 20 років після аварії частота не зменшилася і тримається на стабільно високому рівні. Відтак, у найближчому майбутньому господарська діяльність і перебування там людини буде приносити шкоду людині і її нащадкам.
Прикро, але радіонукліди з талими водами потрапляють у Дніпро, водою якого поливають рослин. І тепер фон уже зростає на зрошуваних землях, наприклад, у Запорізькій області. На жаль, у радіації немає оптимальних і критичних доз. Найменша доза здатна викликати мутацію. Ці явища потребують вивчення для запобігання шкоди майбутнім поколінням. Наші дослідження мають міжнародне значення. Це пересторога усім. 

Які риси характеру в людях Вам найбільше подобаються і які не подобаються?
– Подобається пунктуальність. Я люблю дисципліну. А не подобається, коли не виконують домовленості. Якщо пообіцяв і не зробив – це вже не моя людина. Всі мої друзі – це люди діла. Люди, які вміють працювати і досягати результату. Звичайно, ми любимо відпочити, коли є час, але справа – це головне. Я не визнаю поважних причин. Коли це жнива, то я сам на полі зранку до ночі, і всі решта теж мають там працювати. Робота і результат – ось єдиний критерій оцінки. Якщо ти робиш справу – я тебе люблю.

Від чого академік Моргун отримує найбільше задоволення? Чи любите нагороди?
– Найбільше задоволення я отримую, коли працюю на полі. Коли спостерігаєш за численними ділянками і по жнивах отримуєш очікувані результати, передати ці відчуття неможливо. Для біолога це неймовірне свято: бачити роботу власних рук, знати, що вона затребувана. Знаєте, як у Еклезіаста: немає нічого кращого, ніж насолоджуватися людині ділами своїми: тому що це – доля його. Коли ти бачиш, що твоя праця приносить реальний результат – користь людям, це неймовірне задоволення.
Визнання держави – премії і нагороди – дають сили для творіння. Премії і нагороди – це ніби офіційне підтвердження необхідності нашої роботи. Адже створити сорт надзвичайно важко. Це потребує колосальних затрат сил і часу. І визнання ніби дає тобі знак: ти йдеш правильною дорогою. Коли визнання немає – виникають сумніви у правильності обраного шляху. Тому нагороди дають моральну підтримку, сили для подальшої роботи.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: