Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗЕЛЕНА АЛЬТЕРНАТИВА АБО НЕ ВСІ В ЗАХВАТІ ВІД ПОЯВИ КОНКУРЕНТІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНОМУ РИНКУ
Повний текст у друкованій версії Енергетика — як повітря: непомітна, але необхідна....
У КИЄВІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ НОВИЙ СОРТ ТЮЛЬПАНІВ ДЖАМАЛА
Уперше в історії новий сорт тюльпанів голландської селекції виведено на честь жительки України —...
МОЛОКО ПО РІЗНІ БОКИ ВИМЕНІ
Нинішні закупівельні ціни не влаштовують і дивують українських виробників молока. За словами...
ВІТЧИЗНЯНИЙ УРОЖАЙ-2017: БИТВА НА ДВА ФРОНТИ. І НЕ ТІЛЬКИ
Повний текст у друкованій версії Станом на 5 квітня 2017 року Україна експортувала 34,13 млн...
СУДНОБУДІВНИКИ ПРОТИ АНТИУКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОПРОЕКТУ «ПРО ВНУТРІШНІЙ ВОДНИЙ ТРАНСПОРТ»
3 березня у стінах Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова відбулося...

Наші партнери:

ЮРІЙ КОСЮК: «ХОЧЕШ ОТРИМАТИ РЕЗУЛЬТАТ – БЕРИ І ПРАЦЮЙ»

ImageНаразі вітчизняний споживчий ринок наповнений якісною курятиною, причому в широкому асортименті і за доступною ціною. Навіть здається, що так завжди було, і, найголовніше, – що так завжди і має бути. 
Один із його фундаторів – Юрій Косюк – молодий і успішний бізнесмен, про якого неможливо сказати, що у 41 рік він повністю себе реалізував, створивши одну з найпотужніших агропромислових структур України. Він діяльний і амбітний. За його вишуканістю і освіченістю стоїть звичайна людина з надзвичайним характером, викарбуваним з дитинства роботою і заповзятістю.

Кар'єру Юрій Косюк розпочав будувати ще студентом Київського технологічного інституту харчової промисловості. Спочатку – брокер на Київській товарній біржі. Згодом як засновник і керівник підприємств займався експортом металу, зерна, поставками туркменського газу, польських меблів. 
Потім після провального проекту будівництва м'ясокомбінату почав практично усе з нуля. У 27 років він стає президентом ЗАТ «Науково-технічний бізнес-центр харчової промисловості», яке 1998 року перетворено на АТЗТ «Миронівський хлібопродукт», а 2006-го реорганізовано у ВАТ. Своєю назвою компанія зобов'язана першому підприємству, з якого розпочався могутній агрохолдинг, – Миронівському заводу з виробництва круп і комбікормів. Вісім років тому МХП вивів на вітчизняний ринок торгову марку охолодженої курятини «Наша Ряба».
Сьогодні «Миронівський хлібопродукт» один із найбільших вітчизняних агрохолдингів – понад 20 підприємств у 8 регіонах України. Тут займаються вирощуванням зернових на площі понад 230 тис. га, тваринництвом і птахівництвом, виготовленням комбікормів, переробкою м'яса у замкнутому циклі, а також виробництвом олії та вирощуванням фруктів і ягід. Основний напрямок діяльності – промислове розведення птиці (на перше півріччя 2010 року – 52% вітчизняного ринку промислового виробництва курятини) і виробництво м'ясопродуктів.
За словами пана Косюка, у нього амбітні плани – вивести компанію на світовий рівень і стати одним із ключових гравців на глобальному ринку продовольства.

ОСОБОВА СПРАВА
КОСЮК Юрій Анатолійович
Народився 27 травня 1968 року в Катеринополі Черкаської області.
Освіта вища: закінчив Київський інститут харчової промисловості за фахом інженер переробки м'яса та молока (1992).
1991 року працював брокером на Київській товарній біржі. 
1992 року став засновником та керівником СП «ЛКБ» (пізніше – Торговий дім «Рода»). 
1995 року створив АТЗТ «Науково-технічний бізнес-центр харчової промисловості (БЦХП), який працював на внутрішньому та експортному ринках зерна й іншої сільськогосподарської продукції, і був його президентом до 1999 року. 
1998 року заснував АТЗТ «Миронівський хлібопродукт», перетворене на ВАТ «Миронівський хлібопродукт» 2006 року. 
Присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави (20.08.2008).

Юрію Анатолійовичу, що Ви відчули, дізнавшись про нагороду? Як це – почуватися Героєм?
– Звання мені присвоїли до Дня незалежності України, а за тиждень до цього до мене зверталися з адміністрації Київської області, яка подавала дані. Важко оцінити той клубок емоцій, перших почуттів: відчував і спантеличеність, і водночас гордість.
Звичайно, бути Героєм приємно і відповідально. Це означає, що зроблене тобою визнано на рівні держави. Думаю, щодо мене, відзначено те, що «Миронівський хлібопродукт» створений з нуля «без тат, без мам», і не в результаті приватизації індустріального монстра, що залишився з радянських часів. І те, що сьогодні середня зарплата на підприємствах становить понад 4 тисячі гривень – ми говоримо про офіційну зарплату після сплати податків. Ну і, нарешті, те, що завдяки таким компаніям, як наша, на Україну в світі знову дивляться як на європейського годувальника.

У чому полягає Ваш бізнес, у що Ви інвестуєте?
– Такий вид бізнесу, як виробництво курятини, – дуже простий, бо в соціальному аспекті його розвиток безпосередньо залежить від збільшення чисельності населення і зростання доходів пересічних громадян. 
Інвестуємо ж ми у три напрямки розвитку нашого бізнесу – це насамперед збільшення виробничих потужностей (будуємо птахокомплекс у Вінницькій області) і земельного банку (з нинішніх 230 тис. га до 400 тис. га в найближчі роки), а також далі посилюємо вертикальну інтеграцію.

Вас можна назвати одним із фундаторів вітчизняної галузі птахівництва. Чи рахували Ви, яку кількість людей «Миронівський хлібопродукт» годує? 
– Сьогодні кожний п'ятий кілограм будь-якого м'яса, який споживається українцями, виробляється нашими підприємствами. 
У компанії працює понад 21 тисяча людей, які регулярно отримують високу не лише для аграрного сектора зарплату. Разом із членами їхніх сімей виходить близько 55 тисяч. 
Крім того, коли створюється потужне базове підприємство, як, наприклад, неподалік Канева – довкола нього народжується ще багато бізнесів, що його супроводжують. Виникає певна мультиплікація, створюються нові робочі місця. Відтак збільшуються податкові відрахування і наповнюються районні бюджети: Миронівський на Київщині і Канівський та Черкаський на Черкащині, велика частина Червоногвардійського в Криму і Петриківського на Дніпропетровщині, Снятинський в Івано-Франківській області й Шахтарський у Донецькій.

Звідки взялася назва «Наша Ряба»? Вона непогано сприймається в Україні, але, мабуть, не зовсім зрозуміла світовій спільноті споживачів.
– Торгова марка від початку створювалася для вітчизняного споживача певної категорії. Ми враховували його смакові уподобання, традиції, менталітет. Назва мала бути зрозумілою і прийнятною широким загалом, викликати довіру. Був оголошений творчий конкурс. Пропозицій було багато: з кількох сотень перемогла «Наша Ряба». І хоча спочатку я її не сприймав, згодом стало зрозуміло, що назва і малюнок виявилися справді вдалими. 
Однак потім ми зробили рестайлінг – змінили зображення і позиціонування, адже ми змінюємося і зростаємо разом з уподобаннями наших споживачів, яких ми привчили до думки, що справжнє м'ясо може бути лише свіжим. Ми вдосконалили філософію споживання, це дуже важливо і приємно. 

Невже у «Миронівського хлібопродукту» ніколи не було прорахунків?
– Чому ж, були. Наприклад, проект 2004 року «Сертифікований Ангус» (торгова марка делікатесного м'яса бичків породи абердино-ангус – прим. авт.) – у стані «клієнт швидше мертвий, ніж живий». У «Фуа Гра» («МХП» – єдиний промисловий виробник гусячого м'яса і печінки (фуа-гра) в Україні – прим. авт.) ще є надії на експорт на європейський ринок. 
Попит на українському ринку на цю продукцію виявився незначним, у нас дуже вузький сегмент споживачів. Це продукція преміум-класу, і тут ми не розрахували. По-перше, немає культури споживання, по-друге, – платоспроможного попиту. Це два дуже важливі моменти. 
Крім того, ми відмовилися від проекту вирощування овочів, який впроваджували на Київщині. Цей бізнес я просто подарував своєму товаришеві, нехай займається. 

Над якими новими проектами Ви зараз працюєте?
– Зараз у нас новий проект на Вінниччині. Якщо 2010 року ми виробляємо близько 350 тис. тонн м'яса птиці, то новий проект, який включає дві стадії, передбачає 440 тис. тонн на рік. У підсумку, грубо кажучи, до існуючих обсягів додасться ще 440 тис. тонн на рік. 
Планується, що перше м'ясо вінницький проект дасть на початку 2013 року, а повністю завершений буде, скоріш за все, 2017 року. Для його реалізації ми розпочали будівництво додаткових потужностей птахофабрики з вирощування племінного поголів'я «Шахтарська Нова» в Донецькій області, які плануємо ввести в експлуатацію також двома чергами – в 2013 і 2015 роках. 
З нових товарних напрямів плануємо розвивати наявну м'ясопереробку. Це – готові продукти «Легко!» (заморожені готові напівфабрикати – прим. авт.) і ковбасне виробництво, яке я вважаю дуже перспективним. Торік ми інвестували у нього близько $35 млн, 2010-го плануємо ще $15 млн. Ковбасний ринок дуже жорсткий і конкурентний, але у нас великі амбіції: до кінця року плануємо збільшити обсяги виробництва на 10%. Наша фабрика в Криму, «Дружба народів», практично виведена на планові потужності 45-50 тонн продукції на добу. Друге наше підприємство, «Український бекон», вийде на планові потужності десь через рік. І все. Поки що ніяких нових сегментів. 

Чи здатні Ви змагатися зі світовими виробниками? Що потрібно, щоб українське м'ясо закріпилося на зовнішньому ринку? 
– Абсолютно. Наша компанія може легко змагатися з ринком ЄС. 
Європейські споживачі достатньо прагматичні: їм слід запропонувати конкурентний продукт за світовими стандартами і нижчою ціною. Наша продукція значно дешевше: якщо українська курятина в роздріб коштує близько 1,6 євро, то європейська – 3,5 євро. Зайти на полиці європейських супермаркетів не дорожче, ніж в Україні.
Більше того, якщо ми знайдемо якесь успішне виробництво в Європі, то не відмовимося його купити. 
Російський ринок для нас не дуже цікавий. Більш пріоритетним є азіатський напрямок – Казахстан, Іран, Ірак, Сирія, Афганістан, країни Індокитаю. Але, знову-таки, в цій індустрії компанія має бути максимально диверсифікованою, бо існує дуже багато ризиків. Наприклад, захворювання птиці. Тоді країни виставляють ветеринарні бар'єри, і це – чимала проблема. 
Наразі ми експортуємо близько 7% виробленої продукції. Проте збільшувати експорт немає сенсу, оскільки наш внутрішній ринок дефіцитний. Україна є третьою серед головних світових імпортерів м'яса після Росії і Китаю. Тому експорт ми розвиватимемо виключно з метою диверсифікації збуту, і зусилля задля доступу на зовнішні ринки – це робота на перспективу.

А як за кордоном сприймають наші компанії й бренди?
– На тих ринках, де ми працюємо, можна сказати, що наші торгові марки поки що почуваються ніяк. Мірилом популярності виступають обсяги продажу, які є оцінкою споживачів того чи іншого продукту. Представники бізнесу, який вже можна назвати брендами на внутрішньому ринку, почали більш активно приймати участь у світових бізнес-форумах, розказувати про аграрний потенціал України.
Як почуваються наші бізнесмени на цих «ділових тусівках»?
– Публічні кампанії – це досить непогано. Ми себе почуваємо впевнено, адже ми є прозора компанія із зрозумілою для світової спільноти стратегією. У травні 2008 року МХП вийшов на основний майданчик Лондонської фондової біржі, підтвердивши власні українські амбіції на зовнішніх ринках. На світовому фінансовому та світовому інвестиційному ринках наша компанія викликає довіру, належить до надійних компаній. На найбільших світових форумах, наприклад, конференціях «ЮБіЕс» (UBS) і «Морган Стенлі» (Morgan Stanley) – найпотужніших інвестиційних банків світу, ми виступаємо або активно представлені як бізнес України.

Чому на початку становлення Ви не пристали до однієї з компаній, яка втрималася на плаву в результаті реформ, а вирішили створити свою з нуля? Ви з дитинства такий заповзятий?
– На той час я був дуже малий, щоб мені можна було до когось приставати. В економіці країни панувала розруха, тому ми створювали новий бізнес, нові відносини, нові компанії. 
Не можна сказати, що я цілеспрямовано вирішив зайнятися саме курячим бізнесом. Швидше за все, це стало результатом перебігу певних подій, завдяки яким складаються долі людей.
У ті часи, мабуть, було важко проявляти свою заповзятість, але я був досить активним, завжди прагнув бути лідером. Мої батьки – вчителі біології і хімії в Катеринопільських школах, є такий райцентр на Черкащині. Батько був директором школи, мама – завучем, тому можна сказати, що я виховувався в авторитарній родині. Від мене вимагали, щоб я в усьому прагнув бути першим: зразково поводився, гарно вчився, був переможцем олімпіад. Батьки прищепили мені активну життєву позицію, тому їм не треба було мене контролювати: чи зробив я уроки, чи виконав якесь їхнє доручення. Я не міг навіть уявити, що можу бути гіршим за когось, що отримаю погану оцінку або не впораюся з черговим завданням. 
Я хотів бути військовим, але батьки привели мене в Київський харчовий інститут на факультет технологій м'яса і м'ясопродуктів і сказали, що я навчатимуся саме тут. Погодився я не одразу, але батьківська воля перемогла. І впродовж навчання я був найкращим студентом на курсі. Бізнесом почав займатися між 4 і 5 курсом, що стало справжнім шоком для батьків. У нас дуже загострилися стосунки, я зіткнувся з несприйняттям найдорожчих мені людей радянської доби, які вирішили, що я не виправдав їхніх сподівань. Майже рік ми не розмовляли, однак повсякчас я намагався довести, що чесно заробляю гроші. Поступово ситуація виправлялася, і сьогодні у нас чудові стосунки. До того ж, тепер я виступаю консультантом для своїх друзів у взаємовідносинах з батьками. 

Кажуть, Ви легко ставитеся до грошей. Де, коли і скільки Ви вперше заробили і на що їх витратили?
– Так і є. Гроші дають тільки свободу – не більше, не менше. Додаткову свободу. Я її зараз маю рівно стільки, скільки хочу завдяки роботі. Поки що я живу цією роботою, вона мені шалено подобається. Іноді можу подорожувати, але знову ж таки, не можу далеко виїхати, оскільки повинен бути тут. Тому що, напевно, «одружений» зі своєю роботою і цим щасливий. 
Перший дріб'язок почав заробляти в армії, коли після першого курсу потрапив у танкові війська. Казарми були розташовані в центрі Тбілісі, і я почувався більше як підприємець, ніж як солдат. Заробляли ми нелегкі гроші «на шабашках»: організували бригаду і працювали то на будівництві, то на підсобних або розвантажувальних роботах. 
Після двох років служби повернувся на другий курс інституту. 
Перші великі гроші – близько 25 тисяч радянських рублів, при стипендії у 50, я заробив брокером на біржі. Приніс їх у великій сумці в гуртожиток: цілу купу різних купюр по п'ять, десять рублів. Мій приятель навіть попросив: «Можна мені хоч би подивитися на них? Я ніколи не бачив так багато грошей».
Ніколи не забуду те відчуття. Це були по-справжньому великі гроші. На них можна було відразу купити машину. Що я тоді і зробив – придбав новенького «Москвича 2141». Потім було багато автомобілів, але той був особливим. Треба ж було додуматися, щоб, будучи студентом і живучи в гуртожитку, найперше купити машину. Але це була мрія.
Через півтора роки я вирішив припинити бути брокером і будувати м'ясокомбінат: за освітою я технолог-харчовик, тому нічого кращого мені в голову тоді не прийшло. Основні гроші для запуску бізнесу були зароблені на трейдингу, решта – кредитні. Загалом – $100 тисяч. Але це підприємство швидко розвалилося, і я його продав дешевше, ніж придбав.
З 1990-х я займався металом і зерном, потім метал поступово відійшов, зерно залишилося. Ми купували елеватори, комбікормові заводи…

2001 року Ви припинили зернотрейдерську діяльність. Чому? Щоб зосередитися на курятині, чи просто стало невигідно цим займатися? 
– Я не бачив перспектив у цьому бізнесі: на власному досвіді відчув, як працює зерноторговий бізнес у світі, що ринок сформований. І на ньому мені буде нецікаво, бо мені не цікаво бути нелідером. А от у птахівництві я чітко зрозумів, що можна стати лідером і спокійно конкурувати з найпотужнішими компаніями, які є у світі.

Але на той час український ринок був забитий «ніжками Буша»... 
– Для мене це було неважливо. Ринок був завалений замороженим непотребом, ми ж збиралися запропонувати українському споживачеві охолоджене м'ясо. На той час вже працювала птахофабрика «Перемога» – це перше наше підприємство, яке на сьогодні залишилося найменшим у структурі компанії. Але це був наш пілотний проект, завдяки якому ми віднаходили відповіді на питання: як працює бізнес, як вибудовується структура собівартості продукції тощо. Коли стало зрозуміло, що фабрика працює непогано, я поїхав світом дивитися, як працює потужний бізнес. Виявилося, що ми можемо бути абсолютно конкурентними, бар'єрів для створення цього бізнесу немає. Україна має усі складові для виробництва продукції птахівництва, створення не лише локального ринку, а й виходу на зовнішні.  

Чи є у Вас власні «ноу-хау», які дозволяють вдало господарювати або «вправлятися» у бізнесі і якими Ви можете поділитися з усією Україною?
– «Ноу-хау» просте: тяжко працюй, постійно вчись, не зупиняйся, люби людей. І тоді все у тебе буде добре.

Що у Вашому розумінні означає поняття «успішна людина»? Вона визначається віком, розумом, фахом…
– Вона визначається спільнотою. Успішна – це та людина, яка у певній галузі або серед певного великого прошарку людей досягла високих результатів і отримала повагу оточення. Наприклад, успішний бізнесмен – це той, хто побудував власну справу і продовжує її вдосконалювати, успішний вчений – той, чиї винаходи можуть допомогти людям і заслуговують на Нобелівську премію. Успішними можуть бути лікарі, артисти, художники. Однак оцінити рівень успішності можуть лише ті, хто працює в цій сфері. Зазвичай митцям важко оцінити успішність бізнесу, так само, як бізнесменам, наприклад, – справжню ціну гри актора. 

Коли Ви почали довіряти собі, власному передбаченню, інтуїції? Чи пам'ятаєте своє перше самостійне рішення? 
– Рішення доводиться приймати постійно, тому важко відокремити якесь певне, яке було першим. А от доленосним, мабуть, слід назвати рішення не їхати після 4 курсу інституту на практику, а піти вчитися на брокера і йти на роботу. З мого боку воно було цілком зваженим і виправданим, однак абсолютно не сприйнялося найближчим оточенням, моїми батьками. Я йшов, як кажуть, крізь терни, і ніщо не могло мене спинити, бо я так вирішив, і край.

Як Ви приймаєте рішення і чи можна Вас переконати його змінити під впливом обставин?
– Душе швидко. Вдалі рішення, я вважаю, швидше інтуїтивні. А змінити можна – аргументами. Я готовий слухати і чути.

Чи доводилося Вам йти на компроміс із сумлінням? 
– У бізнесі інколи доводиться це робити. Але в житті я дотримуюсь біблійних заповідей: не можна вбити людину, не можна красти, не можна не виправдати або обманути сподівання людей, які тобі безвідмовно довіряють. Це внутрішні переконання, бо в житті я абсолютний атеїст. 

Бажаючих потоваришувати з Вами, вочевидь, незліченна кількість. Як Ви для себе визначаєте, чи варто знайомитися з цією людиною і потім підтримувати з нею певні стосунки?
– Як фізіономіст я приймаю людину одразу. Є дві категорії «сприймачів». Одній треба доводити, що ти справді найкращий, і тоді вона тебе визнає і сприйме. Я відношуся до категорії тих, хто приймає, але потому постійно спостерігає, чи відповідає людина необхідним критеріям. Я поважаю розумних людей, бажаючих вчитися і вдосконалюватися. І відверто мене дратують ледачість і дурість: «тупість – читай порок». Якщо людина не виправдовує моїх сподівань, втрачає мою цікавість до неї, я її «десь гублю». Для існування рівноваги у світі повинні бути і розумні, і дурні, і ледарі, і трудоголіки. Я цілком погоджуюся з їхньою наявністю, не антагоную з жодною з несприйнятних мною категорій, але я можу собі дозволити з ними не спілкуватися. 

Які вимоги Ви висуваєте, в першу чергу, до себе і до працівників?
– Я хочу залишатися надійним і прогнозованим для тих, хто перебуває поруч зі мною, і ніколи не зрадити, не похитнути їхній рівень довіри до мене. Повсякчас відчуваю необхідність живитися новою інформацією, постійно перебувати у вирі подій. Якщо хочеш мати більше часу – пізніше лягай і вставай раніше. Не витрачай зусилля на рутину, бо вона лише заважає. Завжди будь націлений на результат. Якщо ти хочеш – вишукуєш можливість, якщо не хочеш – шукаєш причину. Якщо щось справді хочеться, то усе встигається.
Негативний – також результат, бо на помилках ми вчимося. Твердження про те, що дурні вчаться на своїх помилках, а розумні на чужих, – повна нісенітниця. 
Я не боюся робити помилки, як і вся наша команда. Бо, по-перше, немає унікальних спеціалістів з унікальними здібностями. А по-друге, головне робити правильні висновки і не повторювати помилки вдруге. Якщо хочеш отримати результат – бери і працюй.

Не втомилися працювати в такому шаленому темпі? Чи надовго Вас вистачить?
– Ні, ні і ще раз ні! Я «одружений» зі своєю роботою. Якщо мене вистачить на десяток років, я буду задоволений. А там – подивимося.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: