Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗАРЯСНІЮТЬ ПОЛЯ МОРЕМ СИНІМ
Колись на Поліссі було море. Не чорне, а синє. Синє і безкрає море льону, яке годувало наших...
БАТЬКА СВОГО СИН. УКРАЇНА ВІД МАЛОГО ДО СТАРОГО ВІДЗНАЧИЛА 26-У РІЧНИЦЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Лише за справжніх родинних цінностей, батькової підтримки і сили, маминої ніжності і любові...
ВІДРЕМОНТОВАНА РАДА
Із початком нового навчального року у школах, стартував і новий політичний сезон на печерських...
«НІБУЛОН» ПРОДОВЖУЄ МОДЕРНІЗАЦІЮ СУДНОЗАВОДУ І СПУСКАЄ НА ВОДУ НОВІ СУДНА
Компанія «НІБУЛОН» за підтримки Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) продовжує реалізацію...
ЗІ ШКОЛИ ПОЧИНАЄТЬСЯ МАЙБУТНЄ
Пузиківська ЗОШЧи багато вам траплялося незнайомих шкіл, до яких просто хотілося би зайти, бо вони у якийсь...

Наші партнери:

ЧИ ДОВГО ТРИВАТИМЕ СОЛОДКЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ЦУКРОВАРІВ?

Повний текст у друкованій версії

Одна із найстаріших галузей країни — цукрова, хочеться вірити, відроджується. Заводи модернізуються та покращують якість продукції, і саме значний експорт стає локомотивом розвитку галузі. Вже нинішньої весни площі посівів цукрових буряків можуть суттєво збільшитися, адже на світовому ринку український цукор користується попитом — обсяг його експорту зріс втричі й відвантаження продовжуються. Для того, щоб усвідомити, як діяти в ситуації зростання, фахівці солодкої галузі зібралися на І Міжнародний конгрес для виробників та переробників цукрових буряків Sugar World 2017, організатором якого виступила Національна асоціація цукровиків України «Укрцукор».

У ході конгресу міністр аграрної політики та продовольства України Тарас Кутовий зазначив, що минулий рік видався досить позитивним для галузі і наразі перед виробниками стоїть нове амбітне завдання — вийти нового року на обсяги експорту в 1 млн тонн цукру. «Цей рік, — сказав він, — можна визначити як рік чіткої динаміки: на 25% виросли площі посіву в попередньому році, на 30% зросла цукросировина, на 40% більше цукру виготовили, тому така світова практика і динаміка дійсно вражає».

Класна штука — статистика: якщо спершу щось скоротилося в рази, а потім зросло на 5% — уже можна констатувати успіх.

Так і з українським цукром — нинішні успіхи можуть радувати, але загальні обсяги вражають лише людей з короткою пам'яттю. Ми ж бо пам'ятаємо, що 1991-го, коли пік розвитку галузі давно минув, буряковий клин в Україні складав 1,5 млн га, а вирощені коренеплоди тоді переробляли під 200 заводів, даючи на-гора понад 4 млн тонн цукру. А деякі старожили пам'ятають і 5,6 млн тонн цукру, що вироблявся в Україні з вітчизняної сировини. Нині обсяги скромніші: за даними НАЦУ «Укрцукор», минулого року під буряками було менше 300 тис. га (ми ще 1913-го сіяли 558 тис. га, а 1965-го — аж 1,86 млн га), а вирощені коренеплоди переробляли лише 42 заводи. Їх спільний ужинок склав 2 млн т цукру.

Щоправда, були й інші часи, в лихі 1990-ті, коли через загальний дефіцит цукор видавали по картках, тому доводилося вибирати: або руки з милом, або чай із цукром. Пам'ятаєте?

Краще менше, та краще

Але не хочеться псувати людям свято і виглядати похмурим критиканом. Інколи, втративши в кількості, набираєш в якості. Здається, українське цукровиробництво йде саме таким шляхом. Судіть самі — площі висіву скоротилися більш ніж вп'ятеро, а кількість заводів — у 4,5 разу, проте за рахунок більш ніж двократного збільшення врожайності буряків, виробництво цукру скоротилося значно скромніше, ніж площі вирощування чи потужності з переробки.

Здавалося б — що ті 300 тис. га, на котрих нині вирощують цукрові буряки — лише 1% від загального земельного масиву аграрного виробництва. Куди йому тягатися з 5 млн га під пшеницею, кукурудзою чи соняшником. Приблизно один відсоток дають і 5,3 млрд грн, котрі буряководи додають до загального валового продукту вітчизняного сільського господарства.

Проте у цукровиробництві арифметика працює дещо по-іншому — не так лінійно, як у рослинництві. Оці 300 тис. га дають роботу 90 тис. працівників, зайнятих у виробництві сировини, її переробці та логістиці готової продукції, а це вже понад 10% від кількості зайнятих. До того ж цукровиробники виробляють продукції (не лише цукру, але й жому, меляси тощо) 99 тис. грн на кожний із тих 300 тис. га, що загалом дає 29 млрд грн, а реалізація продуктів переробки цукрових буряків у структурі харчової промисловості складає вже 6%.

Не менш вагомим є і вклад цукроробів у бюджет країни: загальна сума податків і зборів, сплачених підприємствами галузі минулого року — від ЄСВ до ПДВ — складає 3,25 млрд грн. Окрім того, цукровари внесли свою частку у ті 40% валютних надходжень країни, котрі дає агросектор — внесок галузі 2016 року склав майже $230 млн.

Та як цифрами не грайся, все одно через них де-не-де та й промайне сувора дійсність — внутрішній ринок ніколи не дасть змоги розвиватися цукровій галузі. Саме в цьому і полягає причина падіння обсягів виробництва, котру ми спостерігали з початку 1990-х і аж до останнього часу. Причина до болю проста — після розвалу планової економіки нашими виробниками був втрачений колосальний ринок на пострадянському просторі, а самі українці, як не стараються, а більше 1,6 млн т цукру спожити не можуть.

Заводи старі, обладнання енерговитратне, і нові ціни на газ поховали галузь надовго, якщо не назавжди. Бо за такої собівартості цукру, якою вона була в Україні, продати його на зовнішніх ринках було нереально. Адже навіть нині, після модернізації та задіяння комплексу заходів з енергозбереження, частка палива в собівартості цукру складає 27%, а на переробку 1 тонни буряків витрачається в середньому 33 м3 газу (десять років тому було 51 м3)! Галузь занепадала, і щоб її остаточно добити, на цілісні майнові комплекси заводів хижою зграєю налетіли «інвестори». Ні, вони зовсім не збиралися відновлювати виробництво чи модернізувати обладнання — якраз навпаки — обладнання і було їх головною метою, бо «нержавійка» добре йшла на ринку вторсировини.

З іншого боку — поки ми чухали потилиці, дивлячись на це неподобство, наші вчорашні імпортери самі так наростили виробництво цукру, що скоротили залежність від імпорту. Приміром, Киргизстан 2015-го і 2016-го імпортував по 76 тис. т цукру, а нині посіви цукрових буряків там зросли втричі, тож цілком можливо, що він зможе повністю закрити потреби внутрішнього ринку своїми силами. Інші ж (наприклад, Росія) — самі перетворилися на експортерів, а значить ми не лише втратили ринки, але й виростили собі конкурентів.

Якби справи і далі йшли такими темпами, Україна цілком могла перетворитися на такого собі нетто-імпортера цукру, як це було свого часу з соняшниковою олією. Нам пощастило, що цукрові буряки за десятиліття планової економіки стали невід'ємною часткою сівозміни, тож селяни не звели їх нанівець. Сприяв цьому й ухвалений 1999-го Закон «Про державне регулювання виробництва i реалiзацiї цукру».

Повний текст у друкованій версії

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: