НЕПРОДУМАНІ ТОВАРНІ ІНТЕРВЕНЦІЇ – ПРЯМА ШКОДА ВІТЧИЗНЯНОМУ ВИРОБНИКУ

Не встигли стихнути обурені коментарі експертів з приводу закупівлі Україною недешевого білоруського вершкового масла, як з Республіки Білорусь надійшла не менш шокуюча новина щодо українських планів закупити 100 тис. тонн бурякового цукру.
За повідомленням прес-служби Міністерства сільського господарства та продовольства Республіки Білорусь, заступник міністра й голова комісії з проведення реорганізації Міністерства аграрної політики і продовольства України Ігор Якубович на перемовинах зі своїм білоруським колегою досяг домовленості про можливість поставки в Україну 100 тисяч тонн бурякового цукру, в тому числі 25 тисяч тонн з урожаю 2010 року. Коли щодо планів на ввезення вершкового масла ще можна було апелювати до дефіциту молочної сировини на українському ринку, то відносно цукру ніяких підстав для занепокоєння не спостерігалося. Вочевидь урядовці так і не зрозуміли, настільки нищівними для споживчого ринку бувають ті сигнали, чи то пак «меседжі», які вони цьому ринку надсилають своїми непродуманими діями і заявами. Варто все ж пам'ятати народну мудрість, що «гарна новина на печі лежить, а погана – попереду біжить».
Станом на 18 лютого цього року ціна білоруського цукру становила $917 за тонну. Якщо додати ПДВ за ввезення, то ніякого економічного ефекту від такої інтервенції не буде. Бо його ціна становитиме 7,87 грн/кг (і це без транспортних витрат), тоді як український цукор наразі коштує в роздріб 7,8-7,9 грн/кг. Тому білоруси й завезли 2011 року його всього 300 тонн. Цукор у київських крамницях є в достатній кількості за ціною 7,45 грн/кг. Ні суттєвого зростання ціни, ні ажіотажного попиту ми не спостерігаємо (поки що).
Але такі активні «запевнення» ринку у необхідності суттєвої товарної інтервенції можуть ажіотаж довкола цукру розпалити. Ми це вже проходили з гречкою і борошном. То що, «наша пісня гарна, нова, починаймо її знову»?
Голова правління Національної асоціації цукровиків України «Укрцукор» Микола Ярчук говорить прямо: «У нас достатньо цукру. З урахуванням завезення цукру-сирцю за квотою 2011 року в обсязі 270 тонн, повністю складається баланс, який гарантує забезпечення цукром до нового врожаю. Урядовцям замість пошуків цукру для товарних інтервенцій потрібно зосередитися на підтримці вітчизняного товаровиробника». Для того, щоб розраховувати на достатні обсяги цукру за прийнятною ціною вже сьогодні потрібно дбати про посіви цукрових буряків, – вважає Микола Ярчук. «Україна має найкращі у світі природні умови для вирощування цього коренеплоду. Ми природою приречені вирощувати 550-600 тисяч гектарів цукрових буряків. Нам цілком під силу повністю забезпечувати внутрішній ринок і створити серйозний експортний потенціал. За нашими розрахунками, цукор з вітчизняних буряків може бути набагато дешевшим, ніж нині коштує цукор-сирець – в межах $750-850 за тону. Для цього потрібна стабільна державна політика, системна підтримка сільгоспвиробника у вирощуванні цукрових буряків. І наші цукрові заводи зможуть виробляти цукор, конкурентоспроможний на зовнішніх ринках. Сьогодні усі експерти прогнозують дефіцит цукру на світовому ринку обсягом у 1,5 мільйона тонн. Цей дефіцит буде впливати на цінову ситуацію і на нашому ринку, через квоту імпортованого цукру-сирцю. Щоб убезпечити внутрішній ринок від неконтрольованих цінових сплесків, нам слід серйозно, комплексно займатися виробництвом цукрових буряків», – зазначив голова правління НАЦУ.
Голова Ради директорів ВАТ «Цукровий союз «УкрРос» Володимир Григоревський не вбачає криміналу у завезенні білоруського цукру, але сумнівається в економічній доцільності цієї товарної інтервенції: «Ринок цукру сьогодні залишається дефіцитним, адже його виробництво поточного маркетингового року не покриє попит на цукор. Оскільки ціни на цукор-сирець на світових ринках залишаються високими, то імпорт 100 тис. тонн цукру з Білорусі за прийнятними цінами дозволить підтримати стабільність на ринку цукру України. Але враховуючи ціну цукру в Білорусії, а також транспортні та митні видатки, це не призведе до зниження ціни на цукор в Україні».
Баланс цукру в державі визначає спільна комісія, до якої входять фахівці Міністерства економічного розвитку і торгівлі та Міністерства аграрної політики, Держмитниці, асоціації «Укрцукор» та Аграрного фонду. Дивно, що заступник міністра агрополітики не знає, що в Україні цукру вдосталь. Загалом баланс виглядає таким чином:
Виробництво – 1541 тис. тонн, залишки з минулого року – 323 тис. тонн, разом – 1864 тис. тонн. Це той цукор, який є у наявності. Для забезпечення необхідної потреби, яку мінекономіки визначило у 2193 тис. тонн, не вистачає 329 тис. тонн. Поточного маркетингового року 42 тис. тонн вже завезено. Додайте сюди ще квоту цукру сирцю у 270 тис. тонн і вийде, що реальний дефіцит цукру у балансі складає 17 тис. тонн. І виник він через те, що торік залишки на кінець періоду були 323 тис. тонн, а цьогоріч їх вирішили збільшити до 350 тис. тонн. От така арифметика. Куди у цей баланс можна помістити 100 тисяч тонн білоруського цукру ми, відверто кажучи, не знаємо. Ну та, як кажуть, згори – воно видніше…
З балансу видно, що цукру достатньо, і потреби у зовнішніх запозиченнях немає. Більше того, баланс не враховує, що значна частина цукру у кондитерській промисловості покривається за рахунок цукрозамінників. Адже сьогодні згущене молоко без молока і цукру вже не дивина.
Цивілізовані держави захищають власного товаровиробника і роблять ставку саме на власні сили. Імпорт – найкоротший шлях до знищення вітчизняного виробництва. В принципі, український товаровиробник здатен у найкоротші терміни замістити будь-які обсяги імпорту, якщо для цього створять відповідні умови. Крім того, імпорт продовольства автоматично прив'язує нас до світового рівня цін. «Україна завжди була і, я впевнений, що вона буде провідним виробником і експортером бурякового цукру у світі. Звичайно, для цього потрібен час. Сьогодні вже навіть транснаціональні компанії вивчають можливість виробництва в Україні цукру-сирцю із цукрових буряків, що зайвий раз засвідчує дефіцитність світового цукрового балансу і великі перспективи нашої галузі», – каже Микола Ярчук.
На його думку, взагалі слід закрити ринок з Білоруссю, оскільки вона є членом єдиного митного простору з Росією та Казахстаном. «Це потрібно зробити з огляду на економічні, а не політичні чинники, – зазначає він, – бо правила цього митного союзу неприйнятні для нашої держави, яка не входить і не збирається вступати до цього об'єднання. У нас існують торгові обмеження з Казахстаном і Росією, а з Білоруссю – режим вільної торгівлі. Це ж абсурд. Потрібно приводити торгові відносини з усіма країнами митного союзу до спільного знаменника і працювати на ринкових засадах. Адже навіть у межах єдиного митного простору Росія, принаймні до 2013 року, закрила 10-відсотковим митом свій цукровий ринок від інтервенцій сусідів-конкурентів. А до нас білоруський цукор може йти без усяких перешкод. Ніщо не заважає ввозити російський цукор через Білорусь».
Для того, щоб баланс цукру був якомога точнішим, необхідно точно знати, скільки цукру є в державі. Саме для цього 17 лютого 2011 року парламент ухвалив у новій редакції з пропозиціями Президента Законопроект № 6380 «Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» щодо декларування наявності цукру. «Цей закон – ініціатива Міністерства економічного розвитку і торгівлі, проте ми не заперечували проти його запровадження, – зазначає Микола Ярчук. – На наш погляд, у той чи інший спосіб контролювати обіг цукру у державі необхідно. Потрібно знати, де які залишки, де недостача, щоб мати можливість вчасно впливати на ситуацію. Сьогодні менше половини цукру статистично відстежується, решта перебуває у тіньовому обігу. І держава хоч і намагається зробити якісь кроки до бачення і управління цим обігом, але вона не має механізмів. Цей закон і створює такі механізми. Сьогодні для всіх потрібно мати прозорий ринок цукру, в першу чергу – для споживачів. Адже не секрет, що деякі горе-господарі зберігають цукор у неналежному стані. Ринок без координації і контролю існувати не може. Якщо ми пустимо ситуацію на самоплив, ніхто не зможе гарантувати необхідних обсягів, а головне – якості продукту. За умови належного контролю, держава зможе гарантувати як кількість, так і якість цукру, що перебуває на українському ринку».
Метою прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» було запровадження механізму декларування залишків цукру суб'єктами господарювання для отримання достовірної інформації про наявні в країні обсяги цукру та встановлення міри відповідальності за порушення таких норм. Закон набере чинності через три місяці після опублікування.
Однак, на думку експертів, цей Закон суттєвої прозорості ринку цукру не дасть, адже декларувати залишки мають лише суб'єкти підприємницької діяльності, які виробляють продукт і зберігають його для подальшої реалізації, здійснюють оптову чи роздрібну торгівлю цукром. Наразі про залишки цукру щомісячно звітують сільгоспвиробники і переробні підприємства. Щокварталу повідомляють про залишки оптові торговці, основним видом діяльності яких є оптова торгівля цукром – тепер вони будуть декларувати щомісячно. А от торговий дім при кондитерській фабриці вже не повинен декларувати залишки цукру. Бо його основний вид діяльності – торгівля кондвиробами, хоча обсяги цукру там можуть проходити колосальні – більші ніж у деяких цукрових заводів. Отже Закон дещо змінить процедуру обліку цукру, але ніяк не сприятиме прозорості цукрового ринку. Усе через те, що значна частина операторів під дію Закону просто не підпадає. Адже цукор – високоліквідний товар, яким розраховуються за пальне і добрива, техніку, будівельні матеріали і надані послуги. Тому він може перебувати у власності суб'єктів підприємницької діяльності дуже далеких від цукрової галузі.
Володимир Григоревський вважає, що незважаючи на наявність суттєвої законодавчої бази у сфері виробництва цукру, насправді сьогодні механізм регулювання не працює.
«У рамках механізму ліцензування оптової торгівлі цукром і раніше здійснювалось декларування залишків цукру у суб'єктів підприємництва. Слід відзначити, що через набуття чинності нових законодавчих актів необхідно чітко прописати механізм їх функціонування, інакше навіть один непрацюючий законодавчий акт призводить до зриву всього механізму регулювання цукрової галузі», – наголосив голова ради директорів ВАТ «Цукровий союз «УкрРос».
У першій редакції законопроекту, розробленого міністерством економічного розвитку і торгівлі України, пропонувалося примусити декларувати залишки цукру ВСІХ суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності. Президент ветував цей закон, бо у такій редакції обов'язок декларування залишків цукру стосувався не тільки суб'єктів, що виробляють цукор або здійснюють оптово-роздрібну торгівлю ним. Кожна фізична особа – підприємець, мале підприємство, які закуповують цукор, наприклад, для власного (внутрішнього) споживання, також мали декларувати наявні залишки цукру. На практиці це могло призвести до численних зловживань із боку контролюючих органів, зокрема, стосовно закладів громадського харчування, малих підприємців. Запроваджувані положення також значно ускладнювали аналіз та облік наданих такими юридичними особами декларацій, що практично унеможливлювало визначення реальної картини наявних ресурсів цукру в державі для адекватного впливу на цінову політику на ринку. Для уникнення таких ризиків, а також забезпечення прийняття ефективних управлінських рішень щодо державного регулювання ринку цукру та прогнозованого розвитку цінової ситуації на ньому, Президент наполіг на конкретизації кола суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюватиметься зазначений механізм декларування, і обмеженні його лише тими суб'єктами, що виробляють цукор і зберігають його для наступної реалізації, здійснюють оптову, роздрібну торгівлю цукром.
Якщо говорити про справді потрібне рішення урядовців, то це мають бути не спроби ощасливити непотрібним товаром, а ухвалення постанови уряду щодо розподілу цьогорічної тарифної квоти на сирець, що дасть змогу розмитнити її зі ставкою у 2%, а не 50%.
Дотація, яка торік становила 500 гривень на гектар посівів за його собівартості у 10 тисяч, погоди не зробить. Адже гроші ці порівняно невеликі, а контролю за їх витратою багато – це ж бюджетні кошти. Значно ефективнішою держпідтримкою було б відшкодування відсотків за кредитами, як це раніше практикувалося. Адже цукровиробництво – процес тривалий і неможливий без оперативного фінансування. Доступні дешеві кредити могли б стати суттєвою першою сходинкою на шляху до сходження України на вершини світового цукрового ринку. Тим більше, що законодавчі механізми є, стаття 8 Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» передбачає пільгове державне кредитування виробників цукру та цукрових буряків. Минулого року в Україні виростили 13 млн. тонн солодких коренів. Для того, щоб заводи їх могли закупити для переробки, потрібно небагато-немало – 6,5 млрд. грн. кредитних коштів. Але поки норма закону буде суто декларативною, поки держава не надаватиме дешевих кредитів для закупівлі сировини, у нас побутуватиме давальницька схема.
На новий аграрний рік під посіви цукрових буряків підготовлено 550-570 тис. га ріллі. За умови дотримання сучасних технологій вирощування солодких коренів цих площ цілком достатньо для насичення цукропереробної промисловості сировиною та повного забезпечення цукром внутрішнього ринку.