Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ІЩЕ БЛИЖЧЕ ДО ЧОРНОГО МОРЯ: РІЧКОВИЙ ТЕРМІНАЛ «НІБУЛОНА» ЗАПРАЦЮВАВ НА ХЕРСОНЩИНІ
10-й річковий перевантажувальний термінал компанії «НІБУЛОН» 14 липня 2017 року урочисто...
ВЕРХОВНА РАДА: ДИМ БЕЗ ВОГНЮ
Минулий тиждень був останнім пленарним у роботі шостої сесії Верховної Ради восьмого скликання,...
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ АВТОПАРК ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ДОРІГ: СПІВРОБІТНИЦТВО VOLVO І «НІБУЛОНА» ТРИВАЄ
Зерно має пересуватися річкою, наголошує компанія «НІБУЛОН» від 2009 року, і транспортує нею...

Наші партнери:

НЕПОРАХОВАНІ НАСЛІДКИ ЄВРОІЛЮЗІЙ, АБО ЯК НАМ ПОВТОРИТИ СІНГАПУРСЬКЕ ДИВО?

Людей, котрі вміють щось добре робити, називають фахівцями або спеціалістами. Тих, хто знається на роботі якнайкраще, називають майстрами. А є ще експерти, які пояснюють загалу, що саме не так роблять фахівці і що, на їхню думку, слід робити. Часто-густо експертами стають колишні високопосадовці, котрі, свого часу «поцарювавши», тепер запекло доводять, що й їхні наступники нічим не кращі. Але це приказка, казка ж буде далі.

Україна зараз переживає не найкращі часи. Хто сумнівається — загляньте до власного гаманця, пройдіться по магазинах, а краще — заїдьте на автозаправку. Після такого вояжу вам відразу захочеться в аптеку — залити враження валер'янкою, і тамтешні ціни на ліки остаточно розставлять усі крапки над «і». Що відбувається? Куди ми йдемо? Ну і стандартне: «Хто винен і що робити?» — цим питанням все частіше задаються громадяни.

Отут на сцену і виходять експерти, корті в змозі пояснити все — от лише зробити щось, аби виправити ситуацію, вони не можуть. Проте інформація експертів може допомогти спеціалістам, а саме на них зараз уся надія.

Клуб невеселих, але винахідливих

Нещодавно відбулося перше засідання Клубу економічних експертів України, заснованого консалтинговою агенцією «УкрАгроКонсалт». Мета у Клубу благородна — визначити шляхи оптимізації економічного розвитку країни та сформувати ефективну стратегію керування економікою в критичних умовах.

Рік тому перемогла Революція гідності, котру за кращого перебігу подій можна було би назвати Єврореволюцією, адже спершу люди виходили на протести проти скасування курсу на євроінтеграцію, а вже потім, обурені тупістю і свавіллям влади, почали боротися проти режиму Януковича. У підсумку це призвело до зміни політичної верхівки і відновленню курсу на євроінтеграцію. Проте чомусь ніхто не порахував наслідки.

Адже корінний поворот до Європи де-факто означав повний економічний і політичний розрив із Росією, на котру припадало 40% усього нашого експорту (до Євросоюзу — 30%). Робити такі карколомні трюки з економікою, не замістивши попередньо оті 40%, було, м'яко кажучи, ризиковано. А щоби ми остаточно переконалися, як погано буде жити без російського ринку, влада РФ його для наших товарів закрила.

Можна, звісно, робити карколомні повороти зовнішньополітичного вектору, якщо є «подушка безпеки», здатна пом'якшити для економіки наслідки таких дій. Та от біда — все «пір'я» з цієї подушки покрали ще за Януковича. От і порахуємо: обсяг українського імпорту 2014 року (без урахування окупованих територій) склав $54,4 млрд, тобто $13,6 млрд на квартал. Станом на 1 лютого 2015 року обсяг резервів Нацбанку був $6,2 млрд. Ті ж таки експерти вважають, що для стабільного курсу національної валюти обсяг золотовалютних резервів має принаймні дорівнювати обсягу піврічного імпорту. Мінімально допустима величина — аби вистачило на три місяці імпорту. Наразі маємо резервів удвічі менше цього показника. А ви питаєте, чому долар стрибнув до 40 гривень.

Відкладені пологи

Загалом зараз ми робимо те, що мали б робити ще 1991-го — остаточно пориваємо з минулим, внаслідок чого має нарешті народитися незалежна держава. От лише замість СРСР — Росія, а Україна вже не має таких стартових умов, котрі вона мала на початку дев'яностих. Тоді, 1991-го, здавалося, що Україна за короткий час може стати економічним та технологічним лідером якщо не світу, то принаймні Європи. І для цього були всі передумови: високоосвічене п'ятидесятидвох мільйонне населення, найкращі чорноземи планети, доволі сучасна промисловість, купа корисних копалин тощо.

А ще до всього іншого — унікальне географічне, ба навіть геополітичне положення на межі двох цивілізацій. Такою перевагою можуть похвалитися заледве п'ять країн світу: Україна, Панама, Туреччина, Сінгапур та Фінляндія. Можна ще було би назвати Швейцарію, проте вона хоча й має доволі строкатий національний склад, повністю належить до європейської цивілізації, й її вдале географічне розташування та «вічний» нейтралітет просто вигідні оточуючим країнам.

Держави, котрі перебувають на стику двох цивілізацій, мають суттєву перевагу, особливо зараз, у глобальному світі. Прикро визнавати, проте Україна єдина, хто не скористався своїм вдалим географічним положенням. Решта скористалися ним або максимально, або на межі можливостей. Принаймні три з них — Панама, Сінгапур та Фінляндія — країни з високими технологіями, постійним соціальним та економічним прогресом, і при цьому вони не мають якихось суттєвих природних ресурсів.

Коли 1965 року Сінгапур отримав незалежність від Малайзії, ніхто й уявити не міг, що на цих болотах та островах може виникнути щось путнє. Та за двадцять років (знайома історична відстань, правда?) Сінгапур став одним із чотирьох «азійських тигрів», найбагатшою та найрозвиненішою країною регіону. Там немає жодної краплини нафти, проте є найбільший в Азії нафтопереробний завод; там не виробляється електроенергія, проте є найбільша в Азії енергокомпанія SingaporePower. Країна є четвертим основним фінансовим центром у світі, одним із трьох найбільших центрів переробки нафти, найбільшим у світі виробником нафтобурового обладнання, та є основним світовим судноремонтником.

Прості причини економічного чуда

Причина такого дива дуже проста: порівняно з іншими країнами регіону, Сінгапур має добре розвинену ринкову економіку без помітної корупції, зі стабільними цінами на товари і високою заробітною платнею. Економіка Сінгапуру відома як одна з найбільш вільних, вона найбільш інноваційна, найбільш конкурентоспроможна, найсприятливіша для бізнесу та найменш корупційна у світі. В Індексі економічної свободи за 2011 рік Сінгапур посідає друге місце за вільністю економіки у світі, після Гонконгу. Згідно з Індексом сприйняття корупції, Сінгапур також постійно посідає місце серед найменш корумпованих країн світу, поруч із Новою Зеландією та скандинавськими країнами.

Сінгапур посідає 14 місце серед найбільших експортерів та 15 місце серед найбільших імпортерів у світі. Країна має найбільший коефіцієнт торгівлі до валового національного продукту у світі 407,9%, що вказує на важливість торгівлі для її економіки. Ця країна єдина в Азії, яка має кредитний рейтинг ААА в усіх трьох найбільших кредитно-рейтингових агенцій — Standard&Poor's, Moody's та Fitch. Сінгапур приваблює велику кількість прямих іноземних інвестицій завдяки своєму розташуванню, вільним від корупції середовищем, досвідченою робочою силою, низькими податками та передовою інфраструктурою (не нагадує Україну 1991-го?). Там розташовано більше 7000 міжнаціональних корпорацій із США, Японії та Європи, а також 1500 компаній із Китаю і стільки ж — із Індії.

Завдяки цьому дохід на душу населення у Сінгапурі такий самий, як у США (хоча кількість його населення менша від США у 60 разів, а територія — у 13 тис. разів). Як наслідок, Сінгапур має найнижчий рівень дитячої смертності у світі протягом останніх 20 років, а середня очікувана тривалість життя там складає 79 років для чоловіків та 83 роки для жінок, що дає країні 15-те місце в світовому рейтингу.

Прикро, але за майже 23 роки незалежності ми, маючи значно більш сприятливі стартові умови, не зростали, а більш-менш плавно падали у прірву, в якій зараз і перебуваємо. Зі своїх величезних переваг ми примудрилися зробити величезні проблеми, котрі наразі стали очевидними для всіх.

Втрати на шляху до Євросоюзу

Звісно, ми всі хочемо жити, як у Європі (проте далеко не всі — так само працювати), й усі українці мають великий сентимент щодо Європейського союзу. Проте результати економічної діяльності за минулий рік свідчать, що приріст зовнішньої торгівлі з ЄС склав 2%, і не лише з вини єробюрократів — наші аграрії навіть не вибрали повністю всі надані для експорту до ЄС квоти. У той же час ми втратили (нічим не замістивши) 30% товарообігу з Росією, і перспективи падіння торгівлі на цьому напрямку лише зростають.

У середньостроковій перспективі Євразійські ринки могли би залишатися для України найбільш привабливими, бо не мають тих обмежень, що їх ставить Євросоюз. Найбільш сприятливого післякризового 2011 року обсяг зовнішньої торгівлі з Росією складав $57 млрд (і це при сукупному ВВП України у $165 млрд). За обсягом торгівлі ми посідали друге місце, а найбільшим торговим партнером Росії була Німеччина, котра (при неспівставних з Україною економіках) мала $80 млрд. Це демонструє не лише наскільки ринок РФ важливий для нас, але й наскільки наші товари важливі для російського ринку. Не дивно, що Росію злякали перспективи української євроінтеграції, і вона кинулася боротися за наш ринок, правда у доволі збочений спосіб.

Наразі наші економіки несуть обопільні втрати, загострені збройним конфліктом. І якщо втрати України, як воюючої сторони, ще можна якось пояснити, то Росія, котра вже вклала у військову дестабілізацію Донбасу близько $120 млрд (один лише постріл з «Граду» коштує $40 тис.), розвалює свою економіку через примарні фантазії свого президента та його бажання ввійти в історію. Цю ейфорію російський телеканал «Дождь» вже охрестив путінським синдромом, на кшталт гітлерівського: російське місто Краснокамськ уже пропонують перейменувати на Путін (хочуть, щоб було як із Вашингтоном, а вийде як зі Сталіним, Леніним, Свердловим, Горьким тощо). Ну, в історію цей чолов'яга ввійде точно, проте, боюсь, не у тій ролі, котру для себе омріяв.

Замість мосту — стіна

Через дурнувату політику лідера РФ Україна з мосту між Європою та Азією перетворюється на стіну між ними, що автоматично зводить нанівець переваги нашого географічного розташування. Для забезпечення захисту суверенітету та територіальної цілісності ми вимушені шукати союзників, і відтак перенесли центр наших зовнішньополітичних симпатій з Росії на США, хоча як економічний партнер Штати для нас ніколи не були у пріоритеті — за всі роки незалежності обсяг нашої торгівлі не перевищував $2,5 млрд.

Та й темпи зростання обопільної торгівлі не вражають: у 1990-х, коли Україна наполягала на відміні дискримінаційної поправки Джексона-Вєніка, обсяг торгівлі зі США складав $1,5 млрд, а з Білоруссю — $400 млн. Наразі торгівельних обмежень немає, і що? Обсяг торгівлі зі Штатами складає ті ж таки $1,5 млрд, у той час як з Білоруссю він досяг $8 млрд.

Тим часом зовнішньополітичні ігрища можуть позбавити наших виробників неосяжного ринку Китаю, адже загнана в глухий кут РФ зробила саме Китай своїм основним торгівельним партнером.

Нічого й казати, що вага Росії та України для Китаю неспівставна. До того ж Китай — не ліберальна, а державна економіка, відтак у торгівельних відносинах з ним надважливими є саме політичні міждержавні стосунки. Відтак, нашим керманичам потрібно було би докласти надзусиль, аби продовжити роботу із залучення китайських інвесторів до України. На початок 2014 року вже практично був готовий пакет із $100 млрд китайських інвестицій, в тому числі — у аграрний сектор. Завдяки «плідній» роботі попереднього міністра агрополітики, ми цього інвестора практично втратили.

Так само невизначеною є позиція нашої держави з Індією та країнами Латинської Америки. Складається враження, що цих ринків для нас практично не існує.

Користуючись нагодою, я поспілкувався в ході засідання Клубу економічних експертів України з радником із зовнішньополітичних питань трьох президентів України та колишнім міністром зовнішніх справ Леонідом Кожарою. Наразі він вільний від посад, тому виступає як експерт із зовнішньої політики. На думку пана Кожари, наразі зовнішня політика України відійшла від прагматизму та пошуку нових ринків збуту для вітчизняної економіки і стала суто ідеологічною. Звісно, добре мати в союзниках найпотужнішу державу світу, та от лише використовує вона нас лише у якості наконечника списа проти свого геополітичного конкурента. І якщо у ході протистояння наконечник зламається — ну що ж, його замінять іншим. Якщо ж ми витримаємо, і ворога буде переможено — нам все одно доведеться жити з 2400 кілометрами кордону з Росією і втраченими тамтешніми ринками. А Штати — що Штатам, вони за океаном…

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: