ЗНОВУ ВСЕ ПОВТОРИТЬСЯ СПОЧАТКУ

У відповіді на запитання, чого найбільше не вистачає українському АПК, на першому місці, зазвичай, стоять кошти, а на другому – кваліфіковані кадри.
У відповіді на запитання, чого найбільше не вистачає українському АПК, на першому місці, зазвичай, стоять кошти, а на другому – кваліфіковані кадри. Керівники підприємств усіх без винятку галузей агропромислового комплексу постійно скаржаться, що мають довчати або навіть перевчати молодих фахівців, що їх кує система аграрної освіти. Більш раціональні і далекоглядні господарі укладають з вишами угоди на стажування в себе студентів упродовж виробничої практики, адже теорія без практики мертва. Та й самі виші радо йдуть на таку співпрацю. Бо яку практику може забезпечити звичайний аграрний виш, маючи обмежене фінансування і власну нестачу кадрів? Та таку ж саму, як і звичайний виш – раз на рік і два на п'ятирічку на старому обладнанні. Бо все впирається в ту ж саму фінансову проблему.
Різні державні органи намагаються вирішити проблеми вищої аграрної освіти різними шляхами. Голови чиновників від Міносвіти, наприклад, хоча б раз на рік відвідує думка щодо передачі у власне підпорядкування вишів системи аграрної освіти. Мотивують у відомстві це інтеграцією до світової освітньої системи, централізацією, і, відповідно, легшим управлінням. Ще один вагомий аргумент – аграрні ВНЗ, мовляв, готують студентів і не за аграрними спеціальностями, і більшість випускників не повертаються в село. Мінагрополітики поки що успішно відбивається, посилаючись на напрацьовану базу, галузеві системи освіти в розвинених країнах світу, історично сформовані наукові школи і вже згадані зв'язки з товаровиробниками. Щодо неаграрних начебто спеціальностей, то, як підкреслюють в МінАПП, навіть професія архітектора в аграрному вузі має свою специфіку, більш спрямовану на потреби саме сільської місцевості.
Розмірковуючи на цю тему, неможливо відкинути і роздуми про ласий шматочок, який являє собою система аграрних вишів, адже кожний з них – це ще матеріально-технічна база. І таких «шматочків» у підпорядкуванні Мінагрополітики наразі нараховується близько півтори сотні. З них більше двадцяти – ВНЗ 3-4 рівнів акредитації. Втім, такі думки знаходяться на рівні домислів, а питання залишається відкритим: як зробити більш якісною аграрну освіту?
МінАПП розробило Концепцію реформування і розвитку аграрної освіти та науки, яку було ухвалено у квітні 2011 року розпорядженням КМУ №279-р. У ній викладено багато тез, однак немає найголовнішого: як зробити, щоб на селі престижно було жити і працювати, щоб аграрна професія була не тільки почесною, а й, перепрошуємо, вигідною.
І допоки нагорі вирішуватимуть глобальні космічні освітянські проблеми, на землі все повторюється спочатку: 1 Вересня мільйони студентів-першокурсників з надією на світле майбутнє роблять перші кроки в дорослому житті.