Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ВІТЧИЗНЯНИЙ УРОЖАЙ-2017: БИТВА НА ДВА ФРОНТИ. І НЕ ТІЛЬКИ
Повний текст у друкованій версії Станом на 5 квітня 2017 року Україна експортувала 34,13 млн...
ОЖИНА — НЕ ПРОСТО НІШЕВА ЯГОДА
Повний текст у друкованій версії Продовжуємо публікацію матеріалів другої національної...
СУДНОБУДІВНИКИ ПРОТИ АНТИУКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОПРОЕКТУ «ПРО ВНУТРІШНІЙ ВОДНИЙ ТРАНСПОРТ»
3 березня у стінах Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова відбулося...
АЧС — ПАМ'ЯТКА ДЛЯ ВЛАСНИКА СВИНЕЙ
З 2012 року Україною, на жаль, упевнено поширюється небезпечна для країни африканська чума...
РІК РОБОТИ ЧИННОГО УРЯДУ
Що не кажіть, любимо ми всякого роду ювілеї та річниці, навіть невизначні. От для любителів...

Наші партнери:

КАЗАХСТАН: ЗДОБУТКИ І ПЕРСПЕКТИВИ АПК

ImageЯк з’ясувалося, проблеми української та казахстанської ниви багато в чому схожі, хоча існують і відмінності. Про це та інше нам розповіла керівник аналітичної служби АТ «Казагромаркетинг», Жанна Байтемірова, яка перебувала у складі делегації своєї країни на Міжнародному аналітичному форумі «Росія-Україна-Казахстан: на старті нового зернового сезону», який 14 липня в Києві спільно проводили Інформаційне агентство «АПК-Інформ» і Центр «СовЭкон» (Росія). Детальніше про форум ми писали у попередньому номері газети «Агропрофі».
СІльське господарство Казахстану для більшості українців Terra Incognita – невідома земля, хоча всі пам'ятають, що саме там відбувалася епопея з освоєння цілини, активну участь в якій брали і наші земляки. Не дивно, що на початок 90-х років минулого століття українська діаспора Казахстану складала майже дев'ятсот тисяч осіб, а 330 тисяч вихідців з України ще й сьогодні проживають там. Казахстан – дев'ята за площею країна світу, яка володіє понад 20 мільйонами гектарів ріллі. Країна входить до п'ятірки світових лідерів з виробництва та експорту пшениці на душу населення. Зернове господарство – головна галузь землеробства Казахстану. В останні роки посіви зернових культур займали понад 80% посівних площ сільськогосподарських культур, з них 3/4 – яра пшениця. Загальна площа посівів цієї культури складає 11-13 млн га. Всюди сіють ячмінь, овес та кукурудзу, а на північному заході – великі площі займає просо. Посівні площі ячменю – 1,6-1,8 млн га, на яких його вирощується 1,5-2,8 млн тонн. Кукурудзу висівають на площі 0,1 млн га, валовий збір – 0,3 млн тонн. Всього в Казахстані виробляється 13,5-20,1 млн тонн зерна, за цим показником країна знаходитися на третьому місці в СНД після Росії та України. В середньому на експорт щороку відвантажується від 2,8 до 7 млн тонн зерна, в основному пшениці. Експорт ячменю незначний, а кукурудза використовується для внутрішнього споживання.
Тим більш цікавим було дізнатися про сучасний стан агропромислового комплексу однієї з провідних зерновиробних держав на терені колишнього СРСР від одного із провідних аграрних експертів Казахстану.

Пані Байтемірова, яку частку у загальному експорті Казахстану займає продукція АПК?
– На жаль, частка АПК у загальному експорті доволі незначна – 10-12 відсотків. Я вважаю, що це замало, тим більше, що практично весь експорт – це зерно і продукти його переробки: борошно, макаронні вироби, суха клейковина, тощо. Приємно, що частка борошна у експорті по відношенню до зерна постійно і неухильно збільшується. Це добре, бо зерновий експорт похвалитися стабільністю не може. Якщо у 2010 році ми експортували 5,5 млн тонн, то у 2009 – всього 3,5 млн. У 2008 – 5,7, у 2007 – 6,8. Ця нестабільність значною мірою пов'язана з тим, що Казахстан глибоко континентальна країна і дуже залежить від зовнішньої інфраструктурної кон'юнктури транзитних країн, через які казахстанське зерно йде до своїх споживачів. Також дуже впливає на обсяг експорту і цінова ситуація на ринках. Ні для кого не секрет, що казахстанське зерно унікальне за своєю якістю, проте його вартість суттєво вища від вартості зерна у тій же Росії. Не всіх споживачів цікавить лише якість, проте країни Середньої Азії, куди традиційно здійснюється експорт казахстанської пшениці, дуже вибагливі до хлібопекарських якостей зерна та борошна.

Яка собівартість казахстанської пшениці?
– У трьох основних зернових регіонах Казахстану – Акмолинській, Костанайській та Північно-Казахстанській областях – собівартість варіюється від сезону до сезону і в середньому становить $75-80. На жаль, з року в рік вона зростає. Причини цьому ті ж самі, що і в усьому світі – дорожчають складові урожаю: паливо-мастильні матеріали, добрива тощо. Через те, що добрива дорогі, їх вносять недостатньо. Крім того, Казахстан виробляє не всі види добрив, фосфорні та азотні є власного виробництва, а калійних немає. Це спільна проблема усіх пострадянських країн: за часів СРСР виробництво добрив було прив'язаним до наявності ресурсів, а віддаленість від зерносіючих регіонів до уваги не бралася – тарифи на залізничні перевезення були копійчаними. В результаті після розвалу СРСР колишні братні республіки залишилися хто з чим, і, мабуть, лише Російська Федерація володіє повним комплексом виробництва добрив. Відтак добрива треба завозити за ринковими цінами, а це досить накладно. Це одна з причин, чому у нас така низька урожайність. Впродовж останніх десятиліть ми експлуатуємо природну родючість ґрунту, недостатньо компенсуючи винос поживних речовин. Наразі вже ні в кого не викликає сумнівів необхідність запровадження сучасних ґрунто– та вологозберігаючих технологій. Ми дійшли висновку, що ключову роль у цьому має відіграти держава, заохочуючи тих, хто запроваджує технології збереження ґрунтів.

То яка в середньому урожайність у Казахстані? Яка сортова політика зерновиробництва?

– Урожайність, як я вже казала, невисока – 9-12 центнерів з гектара. Пшеницю вирощуємо в більшості власних сортів та сортів, поширених у суміжних регіонах Росії. Є Казахський науково-дослідний інститут зернового господарства ім. Олександра Бараєва, який виводить нові сорти казахстанських пшениць, є спеціальні насіннєві господарства-репродуктори. А насіння закордонної селекції до Казахстану майже не завозиться, хіба що невеликі обсяги у прикордонних областях. У 2011 році з бюджету держави виділено $16,5 млн, що дозволить відшкодувати затрати на виробництво оригінального насіннєвого матеріалу у обсязі до 10,2 тис. тонн, частково здешевити вартість придбання вітчизняними сільгоспвиробниками елітного насіння обсягом до 72 тис. тонн.

Яка кількість збіжжя споживається всередині країни? І яким чином вирішується проблема соціальних цін на хліб? Яким чином держава регулює ціну на хліб?
– На власне споживання використовується близько 7 млн тонн зерна. Регулюванням цін на хліб у Казахстані займається антимонопольний комітет. У кожному крупному обласному місті існує хлібокомбінат. Раніше ж не було конкурентного середовища, усіляких маленьких пекарень, будували великі хлібобулочні комбінати. Ці підприємства і сьогодні утримують 80-85% ринку готового хліба у тому чи іншому регіоні. Відповідно вони і формують ціну. Антимонопольний комітет працює з цими підприємствами – не можна сказати, що він обмежує ціну, але підприємства мають довести обґрунтованість свого ціноутворення. Перевіряючи обґрунтованість цін на хліб, не дозволяючи безпідставно їх підвищувати антимонопольний комітет утримує ціну у прийнятних межах. Проте держава все ж не заганяє хлібопеків нижче рівня рентабельності, дозволяючи отримувати прибуток. Та й інші оператори ринку в таких умовах не можуть занадто завищувати свої ціни.

Який обсяг зерна може зберігати Казахстан на своїх елеваторах та зерносховищах?

– В країні налічується близько 260 зерносховищ обсягом 14,7 млн тонн. Фактично, потреба у зберіганні забезпечується лише на 83%. В 2011 році в Казахстані планують побудувати зерносховища загальним обсягом 500-600 тис. тонн. Для побудови сучасних елеваторів держава пропонує інвесторам пільгове кредитування. Кошти виділяються на 12 років під 6% річних. Головні умови – має бути вкладено не менше 15% власних коштів, мають бути використані нові технології, і будуватися зерносховища повинні у головних зерновиробних регіонах.

Казахстан потужний гравець на міжнародному ринку зерна. Як держава регулює зерновий експорт, чи існує квотування експорту чи мито на експорт зернових? Які трейдери працюють у цій сфері? Чи займаються вони власне зерновиробництвом, чи лише торгують? Який обсяг інвестицій у галузь?
– У Казахстані працюють не лише вітчизняні зернотрейдери, але і представники провідних світових брендів, в тому числі і російських. Природно, що вони активно інвестують у галузь, будують транспортно-логістичну інфраструктуру, хоча власне зерновиробництвом практично не займаються. Квотування експорту в Казахстані немає. Лише у 2008 році було обмеження експорту викликане засухою і недородом – так само, як у Росії у 2010 році. Це обмеження було негативно сприйняте ринковим середовищем. Взагалі ринкові механізми ефективно працюють і без втручання держави. Час показує, що зерновий сектор Казахстану успішно розвивається, держава практично не втручається у ринок, а розмір вивізного мита на зернові дозволяє працювати, суттєво не обмежуючи торгівлю. Головним інвестором у сільське господарства Казахстану є держава – лише у 2010 році обсяг державної підтримки АПК Казахстану склав $940 млн. В подальшому планується щорічне збільшення обсягів коштів. До 2014 року державне фінансування АПК становитиме $2,7 млрд.

Раніше до 80% казахстанського зернового експорту на зовнішні ринки йшло через Росію. Після 2008-го цей показник зменшився до 2%. Як зараз розвивається логістика у Казахстані для вирішення питання експорту, приміром до Ірану?
– Дійсно, ситуація змінилася. Ми глибоко континентальна країна і вимушені користуватися російським залізничним транспортом. Питання полягає у тарифах на перевезення. У 2009-2010 роках Казахстан субсидував логістику через Росію. Зараз Росія виходить на світові ринки з низькою ціною на зерно, і навіть наше субсидування логістики не допоможе конкурувати з нею в плані ціни. Тому ми повинні орієнтуватися на країни традиційного експорту – країни Середньої Азії. Іран наразі підвищив ввізне мито, що робить експорт до цієї країни не вигідним, тому цей напрямок згорнуто. Проте в майбутньому він все одно потребуватиме нашої пшениці і можливо експорт буде здійснюватися через порти на Каспійському морі.

Казахстан нині реалізує амбітну програму розвитку галузі тваринництва та виходу з її продукцією зовнішні ринки. Чи не позначиться неминуча переорієнтація на кормові культури на середньоазійському ринку зерна та борошна?

– Проект розвитку тваринництва дійсно масштабний і амбіційний. АПК Казахстану намагається розвиватися різноспрямовано. В першу чергу це буде експортно-орієнтований бізнес, бо ми себе яловичиною забезпечуємо на 97%. Прораховуючи цю програму ми орієнтувалися на ринки найближчих сусідів. Лише Росія щороку завозить 1,5 млн тонн яловичини. Ми готові заповнювати цей ринок, завозити туди якісне охолоджене м'ясо.
В рамках програми до 2016 року планується завезти до 72 тисяч поголів'я племінної худоби м'ясного напряму. Ключове завдання – покращити товарне стадо, підвищити його продуктивність. У 1990 році у Казахстані було 9,7 млн голів ВРХ, а зараз – 6,2 млн, причому 80% поголів'я сконцентровано у господарствах населення. Відповідно зараз йде робота, щоб переломити ситуацію і організувати промислове виробництво худоби.
Крім того, що будуть окремі племінні господарства-репродуктори, створюватимуться майданчики для відгодівлі. Малі і середні господарства будуть фінансуватися державою, щоб вони могли закупити це поголів'я – запроваджуються різні програми кредитування. Кошти виділятимуться не лише на придбання елітного молодняка, але і товарної худоби високої якості. Якщо у вас, наприклад вже є 50 голів ВРХ, держава профінансує придбання ще 50 голів. Але державні кошти використовуються на основі строковості платності і повернення. Пільга полягає у відсотковій ставці на кредит. Це не просто роздача коштів – людина повинна їх повернути та ще й заплатити за них, хоча і суттєво менше, ніж якби це був кредит комерційного банку. Крім того, вам не відкриють кредитну лінію, якщо у вас немає застави.
Оскільки проект розраховано на досить тривалий період, поголів'я худоби буде зростати поступово, так само поступово буде зростати площа кормових культур – десь на 3% на рік.

Але ж земельний банк Казахстану не безмежний. Чи не вийде так, що до 2020 року виробництво пшениці у державі зменшиться наполовину?
– Цього не відбудеться, бо в країні цілеспрямовано і поступально йде технологічне оновлення виробництва пшениці. За підрахунками експертів ФАО, за наявних ґрунтово-кліматичних умов Казахстан в змозі вирощувати 20 млн тонн зернових на рік. Тому розвиток тваринництва на виробництво пшениці не вплине. Тим більше, що нарощування експорту планується досягти в основному за рахунок збільшення продуктивності, а не лише кількості поголів'я. Держава передбачає стимулювання кормовиробництва через кредитування кормозаготівельної техніки та пряме субсидування виробництва кормів.  
Яка доля такого ж масштабного проекту виробництва біоетанолу з фуражної пшениці, який був започаткований у Казахстані?
– Наразі виробництво біоетанолу припинене, бо в частині його експорту на зовнішні ринки він себе вичерпав. Потужності переорієнтовані на виробництво сухої пшеничної клейковини. Саме виробництво розміщене у центрі зерновиробництва – Північно-Казахстанській області і чітко прив'язане до пшениці, що там виробляється. Суха клейковина вже йде на експорт, зокрема до Росії, Мексики, США – вона користується попитом у світі.
* *
Казахстанське зерно вважається одним з найцінніших у світі. Завдяки різко континентальному клімату, спекотній і навіть посушливій погоді тут, в центрі Євразії, вирощується пшениця з підвищеним вмістом білка в зернах, високим відсотком клейковини, котра дозволяє пекти з неї смачний та поживний хліб.
Ні в Україні, ні в південних регіонах Росії такого зерна ніколи не буде. Схоже за якістю зерно можна виростити лише в регіонах з аналогічним кліматом – Алтаї, континентальних районах США та Канади та внутрішніх провінціях Австралії. Маючи таку перевагу в якості, казахстанське зерно має одночасно і недоліки, що пов'язані з його властивостями. Справа у географії. Експорт збіжжя з Казахстану пов'язаний зі значно більшими інфраструктурними затратами, потребує більших витрат, ніж власне його виробництво. Вартість експорту додатковим тягарем лягає на ціну, яка й так не мала. Знизити витрати на виробництво дуже важко – країна залежить від імпорту дорогої сільськогосподарської техніки та наступним недешевим її обслуговуванням. В результаті селяни змушені з року в рік працювати на техніці, що давно виробила свій ресурс, витрачає багато пального і втрачає багато збіжжя під час збирання. Той, хто взяв кредит на нову техніку потрапив у банківську боргову кабалу, відсотки якої знову ж таки негативно впливають на ціну збіжжя.
Ще однією великою проблемою Казахстану, як втім і України, є щорічна деградація ґрунтів та зниження родючості. Власне, всі розуміють, що час відновлювати родючість давно настав, але віз і нині там. Земля потихеньку виснажується, знижується продуктивність рослинництва і урожайність, а відтак і рентабельність виробництва.
В Казахстані щорічно з добривами вноситься 5-10% від необхідної кількості винесених урожаями корисних речовин. Таким чином, невідновлений дефіцит винесених з урожаєм з ґрунту елементів живлення становить 90-95%. Звичайно, ґрунти мають потенціал самовідновлення, але за такого великого дисбалансу, який до того ж повторюється з року в рік, відновитися вони не в змозі. Ситуація триває вже не одне десятиліття – от вам і пояснення такої феноменально низької – 10 ц/га – урожайності. Природна якість українських ґрунтів, звісно, краща, тому й урожайність у нас вища, але лише порівняно з Казахстаном.
В країнах Євросоюзу щорічно в землю вноситься до 70% винесених урожаєм речовин, що близько до науково обґрунтованої норми. У перерахунку на добрива це 350 кг/га, тоді як у Казахстані – 10-15 кг/га, а в Україні – 21 кг/га.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: