Статті

ЧИЄ НАСІННЯ КРАЩЕ?

Дискусії на тему «своє-закордонне», що, зазвичай, впираються у питання «ціна-якість», стали традиційними. Чому віддавати перевагу, наприклад, у насінництві? Цікаву точку зору з цього приводу висловлює Богдан Черемха, кандидат сільськогосподарських наук, автор трьох сортів сільгоспкультур та практик з багаторічним досвідом в агровиробництві.
Реальний виробничий та фінансовий стан в АПК України великою мірою зумовлений станом самої аграрної політики і зокрема сортової, технологічної, насінницької, технічної.
Протягом останнього десятиріччя, навздогін діям зарубіжних фірм та представництв, політика спрямована та переорієнтована на імпорт матеріально-технічного і технологічного забезпечення ресурсами, яке не завжди відповідає інтересам вітчизняного сільгоспвиробника. У більшості випадків це політика «погоджувальності». Певною мірою цьому є пояснення – низькі темпи виробництва вітчизняної сільгосптехніки, яка, до того ж, не завжди високопродуктивна.

Сортова політика
Якщо говорити про сортимент культур, то в структурі посівних площ України 95-96% посівів озимої пшениці займають вітчизняні сорти. Гірша ситуація з ярими зерновими і зернобобовими культурами, де 40-45% становить імпорт. Серед гібридів і сортів цукрового буряку імпортна продукція займає 55-60%, а гібридів зернової кукурудзи – понад 70%.
Не останню роль у формуванні сорту відіграють ґрунтово-кліматичні умови. Так історично склалось, що провідні селекційні центри України знаходяться в ґрунтово-кліматичних зонах, мікрозонах, сприятливих для формування, максимального розкриття та закріплення властивостей новостворених форм. І результативність селекції в таких умовах залежить від вміння, досвіду, майстерності селекціонера провести ефективний добір в доповненні природних факторів. Наприклад, розміщення Миронівського інституту пшениці є унікальним для розкриття та закріплення властивостей новостворених форм м'яких озимих пшениць з точки зору ґрунтово-кліматичних умов: рівня родючості ґрунту, його механічного складу, гумусного горизонту, гідролітичної кислотності, мікрофлори, кліматичних умов, ранньовесняного відновлення вегетації. Повторення створення аналога в моделі шедевра селекції сорту Миронівська 808, який свого часу займав у світі площу понад 12,0 млн га, в умовах Канади не дало бажаних результатів.
Експансія в Україну імпортних сортів певною мірою має тимчасовий позитив, але породжує одночасно й проблеми. Поширення сортів і гібридів цукрових буряків західноєвропейської селекції, імпортного насіння на вітчизняних товарних посівах культури призвело до появи такої хвороби як ризоманія, яка більш притаманна для Німеччини, Франції, Італії. Тож можна спрогнозувати через декілька років можливий прояв цієї хвороби по всій бурякосіючій території України. Ця міна сповільненої дії може стати суттєвою проблемою для нашої цукрової промисловості та призвести до додаткових фінансових витрат. Через слабку лежкість і схильність зарубіжних гібридів до зараження кореневими та кагатними гнилями в умовах довготривалого зберігання, за реального технологічного виробництва, частина врожаю цукрових буряків втрачається під час зберігання у кагатах.
У продовження цієї теми: два-три роки тому у нас появився кукурудзяний жук у Закарпатській, Чернівецькій областях – знову майбутні проблеми.
Така експансія сортів і гібридів кукурудзи і цукрових буряків зумовлена перш за все, у завуальованій формі, методологічними недоробками в період їх вивчення. На перших етапах випробування порушений принцип єдиної відмінності і однотипності: насіння нових сортів, гібридів імпортної селекції поступало в Україну в якісній захисно-стимулюючій оболонці з нанесеними в полімерній основі мікроелементами, регуляторами росту, більш ефективними засобами захисту у порівнянні із вітчизняними сортами, а це штучно завищена оцінка генетичної реальної продуктивності, на базі котрої і приймалось рішення про районування.
Таке районування селекційних досягнень (сорт, гібрид) на базі короткотермінового і поверхового вивчення за 1,0-2,0 тис. км від зони створення, може призвести, до розвитку епіфітотій, до пошкодження агресивними расами та штамами хвороб, що характерні для конкретної ґрунтово-кліматичної зони. В історії сільськогосподарського виробництва радянських часів і сьогодення не поодинокі факти спалаху таких епіфітотій. Часто-густо при впровадженні селекційних досягнень зарубіжними фірмами за мету ставляться суто комерційні підходи без всяких застережень, що створює виробничі, технологічні, фінансові, епіфітотійні проблеми.
Нині також має місце посіви на досить значній площі в скритій формі генетично-модифікованих сортів сої американської селекції без відповідного дозволу на вирощування у промислових масштабах, впровадження на промислових площах сортів і гібридів без детального вивчення та їх реєстрації. За таких обставин, вважає наш автор, необхідним було б юридично та адміністративно всім службам дотримуватись положення ввозу інтродуктивного матеріалу; положення про карантин рослин, насіння, садивного матеріалу. Також доцільним було б детальне вивчення та реєстрація імпортного селекційного матеріалу. 
Політика
насінництва

В УкраЇнІ досить сприятливі ґрунтово-кліматичні умови, на відміну від західної Європи, США, Канади, для формування насіння зернових, зернобобових культур з високими посівними і урожайними якостями (західний і центральний Лісостеп, північний степ), овочевих культур (АР Крим, Херсонська область). Сільськогосподарським виробництвом та науковими закладами України набутий досить ефективний практичний досвід та методологія виділення мікрозон гарантованого формування високоякісного насіння і її практична реалізація. Наприклад, найкращі умови формування насіння цукрових буряків в Європі знаходяться на території Черкаської, Київської, Вінницької областей.
Гостро зараз стоїть питання вітчизняного насінництва зернової кукурудзи: у попередні роки робота зводилась лише до видачі паспортів патентів і ліцензійних угод на право вирощування і реалізації насіння без урахування методологічного рівня господарств – у більшості із них не ведеться на належному рівні контроль гібридності, знижується ефект гетерозису в потомстві, і, як результат, на агрофонах з урожайністю 80-90 ц/га, за посіву таким насінням, урожайність становить 40-50 ц/га. Це дискредитація насінництва культури, селекційних досягнень.
Зарубіжні насінницькі компанії оперативно використали таке становище, і, як наслідок, 70-75% посівних площ займають імпортні гібриди. Насіння овочевих культур в Україну завозиться з Голландії, західної Європи.
Насіння західноєвропейського походження формується у значно гірших ґрунтово-кліматичних умовах, генетична продуктивність його нижча порівнянні із вітчизняним. А поширюється насіння імпортних сортів та гібридів в Україні за рахунок точного калібрування, якісної штучної захисної оболонки насіння у складі мікроелементів, регуляторів росту, засобів захисту, тобто створюються кращі умови для стартового росту – це один із завуальованих спосіб впровадження імпортних сортів.
Іноземними фірмами відпрацьована система впровадження власного насіння через певні схеми. Наприклад, будівництво заводів і ліній передпосівної підготовки насіння плюс свої сорти або продаж ЗЗР чи техніки з додаванням знижки на придбання насіння. За таких умов у вартість насіння для виробника входять витрати на його вирощування, доставку, митні витрати і утримання в Україні посередницької структури. Наприклад, при реальній вартості посівної одиниці кукурудзи у 400-450 грн, товаровиробник сплачує від 800 до 1100 грн. Відтак ми інвестуємо зарубіжного виробника насіння та селекційні програми і посередників. Виходом може стати цілеспрямоване залучення бюджетних коштів і приватного капіталу для закупівлі вітчизняними виробниками сучасного обладнання, міні-заводів, реконструкція ліній у підприємствах системи хлібозаготівлі по передпосівній обробці й підготовці насіння тощо.
Технологічна 
політика

ВпровадженнЯ новітніх та вологозберігаючих технологій вимагає особливої уваги. Великий обсяг інформації, що супроводжує імпортні бренди, спрямований передусім на продаж продукції і носить, на жаль, шаблонний характер. Тому певною мірою у цих рекомендаціях наявні протиріччя між отриманням максимальної віддачі від сорту, технології і понесених витратах. Він також позбавляє фахівців професійно-творчого підходу до технології вирощування культур, без якого неможливо отримати максимальної господарсько-фінансової віддачі. Тому було б доцільно переорієнтувати технологічну політику на пристосування новітніх технологій або їх елементів до конкретних ґрунтово-кліматичних умов, зони вирощування, особливостей розвитку культури та специфіки сорту чи гібриду.
Вирішення цих трьох аспектів не потребує особливо великих фінансових капіталовкладень, а лише рішучих методологічних і стратегічних змін, і може дати суттєві результати протягом 3-4 років.

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"