УРЯД І ЗЕРНОТРЕЙДЕРИ: ЯКЩО НЕ ПДВ, ТАК КВОТУВАННЯ

Агробізнес завжди був справою ризикованою, бо крім працелюбства і таланту вимагав від виробника враховувати ще й непередбачуваність природи.
Проте нині в Україні агробізнес ризикованіший удвічі, адже крім непрогнозованих примх погоди потрібно враховувати ще й непередбачувані примхи держави. Не здійснюючи суттєвої допомоги аграріям, уряд весь час намагається регулювати аграрний ринок неринковими методами. Усі ці зусилля, спрямовані нібито на зменшення цін на продовольство та збільшення надходжень до бюджету, в першу чергу знижують доходи аграріїв. Скидається, що держава кожну гривню у кишені своїх громадян сприймає як власну образу і не припиняє докладати зусиль для вилучення цих гривень усіма можливими способами.
Як засіб забезпечення продовольчої безпеки у разі неврожаю держава вправі вводити заборону на експорт або його обмеження, квотування. Поточного маркетингового року таке квотування було введено. Проте ані з економічної, ані з політичної точки зору воно не є обґрунтованим, про що постійно говорять фахівці внутрішнього і зовнішнього ринків, – зерна в державі вироблено більш ніж достатньо. Отже таке рішення цілком скидається на нерівну боротьбу держави з бізнесом. А страждають при цьому сільгоспвиробники, які не можуть отримати справедливої ціни за вирощену ними продукцію.
Ці невеселі фокуси з квотуванням, крім іншого, призвели до скорочення посівів озимих культур . І селян можна зрозуміти: дійсно, навіщо сіяти, якщо продати буде неможливо? Світова кон'юнктура, яка за останні півроку призвела до суттєвого зростання цін на продовольство, не оминула й Україну. Продукти дорожчають і у нас, чого не скажеш про купівельну спроможність населення. Тому уряд прагне усіма можливими способами хоча б утримати рівень цін на продовольство. Складається враження, що влада намагається повернути вітчизняного агровиробника до ведення натурального господарства, щоб злети і падіння світових цін не доходили до нього, і він із задоволенням продавав вирощене зерно за стабільно низькими цінами. 
Завдяки фактичній зупинці закупівлі зернових на внутрішньому ринку створився значний надлишок зерна, внаслідок чого ціни на внутрішньому ринку дійсно знизилися. Та селяни не хочуть продавати урожай за низькими цінами! Продажі здійснюються невеликими партіями лише тими господарствами, котрі гостро потребують поповнення обігових коштів, бо Аграрний фонд закуповує пшеницю по 1500 гривень за тонну, інші покупці – максимум 1600, а продавати зерно дешевше 1800 гривень за тонну безглуздо, бо виручені суми позбавляють можливості компенсувати витрати. Особливо з огляду на те, що усі компоненти – добрива, засоби захисту рослин, тощо подорожчали цьогоріч на 40%, а попереду – весняна посівна. 
Зміни у законодавстві, що зумовили збільшення акцизу на пальне, призвели до різкого стрибка цін на паливно-мастильні матеріали. Коли ухвалювали закон, не врахували, що власники сільгосптехніки не платили дорожнього збору, тому не заклали для аграріїв компенсаторного механізму для відшкодування подорожчання палива, а його ціна складає до 20% собівартості продукції. Наприклад, одній лише Черкаській області на закупівлю палива для посівної кампанії потрібно 220 мільйонів гривень. У цивілізованих країнах паливо для аграріїв взагалі у відкритий продаж через АЗС не надходить, а розповсюджується іншими каналами за суттєво нижчими цінами. Заради контролю його навіть фарбують у інший колір. Для успішного проведення посівної потрібно 434 тисячі тонн дизельного пального, 122 тисячі тонн бензину. Сьогодні маємо дизельного пального близько 100 тисяч тонн і десь 24 тисячі тонн бензину. Купити решту поки немає за що – непродане зерно урожаю 2010 року позбавило аграріїв обігових коштів. Деякі експерти називають цифру втрат від нерозважливої державної експортної політики в АПК у 10 мільярдів гривень. Вкупі з хронічною відсутністю у бюджеті коштів для підтримки аграрного сектору, як вже зазначалося, це вже призвело до скорочення посівів озимих. Однак це скорочення поки що не фатальне, бо у селян залишається надія на скасування експортних квот – а значить, на можливість продати вирощене за прийнятною ціною. 
Проте якась спадкова хронічна неприязнь влади до зернотрейдерів позбавляє селян цієї надії. Сьогодні аграрії ще притримують урожай, ще на щось сподіваються. До весни сподівання зміняться відчаєм. Адже за відсутності експорту суттєво знизився попит на продукцію, а відтак знизилися і фінансові показники господарств. У свою чергу банки не поспішають кредитувати посівну, побоюючись неліквідності вирощеного врожаю. У держави теж немає грошей – з 23 мільярдів гривень, які за попередніми розрахунками буде коштувати весняна посівна, уряд може надати лише 20% необхідних коштів. Відтак у галузі назріває масштабна фінансова криза, яка ставить під сумнів проведення у повному обсязі весняної посівної кампанії, тому прогноз Міністерства агрополітики та продовольства щодо ярого зернового клину площею у 7,5 мільйонів гектарів видається занадто оптимістичним.
І за цих умов міністерство вирішило використати ще один важіль ручного керівництва галуззю. З вуст високопосадовців і міністра Миколи Присяжнюка прозвучали пропозиції до зернотрейдерів: ви профінансуйте посівну кампанію 2011 року, а ми, можливо, скасуємо квотування експорту зернових майбутнього урожаю і дозволимо вивезти той обсяг зернових, вирощування якого профінансували трейдери. 
Виникає логічне запитання – а куди планується подіти близько 11 мільйонів тонн зернових урожаю 2010? Адже вони так і залишаються лежати мертвим вантажем на елеваторах через заборону експорту. Навіть активний розвиток тваринництва, що уряд поставив своїм першочерговим завданням у аграрному секторі на 2011 рік, не може забезпечити споживання такої кількості зерна. Саме це непродане збіжжя завдало таких непоправних фінансових втрат аграріям. Саме коштів від продажу цього зерна так не вистачає для забезпечення весняних посівних робіт. 
За словами міністра, зернотрейдери повинні у лютому-квітні 2011 року профінансувати сільгоспвиробника для вирощування зерна, закупивши збіжжя майбутнього врожаю за форвардними контрактами. «Іншого ми не визнаємо, тоді держава гарантує, що той обсяг зерна, у вирощуванні котрого вони (трейдери) брали участь, ми дозволимо спокійно експортувати», – підкреслив Микола Присяжнюк. От тільки де зернотрейдери візьмуть кошти для фінансування посівної, коли через квотування експорту у них самих немає цих грошей? 
На випадок, якщо зернотрейдери не пристануть на пропозицію міністерства, у Податковому кодексі міститься ще один нюанс, який має позбавити експортні операції будь-якого економічного сенсу. Віднині після продажу трейдером збіжжя за кордон, ПДВ йому повертатися не буде, бо діє правило «першої реалізації», коли податок повертають тільки за перший продаж. Оскільки трейдери продають його за кордон вдруге (перший раз їм продає виробник) – ПДВ їм не повертатиметься.
Проте такі спроби витіснити продавців збіжжя з ринку завдадуть удару в першу чергу по зерновиробниках. Щоб не допустити фінансових втрат, трейдери вимушені будуть знизити закупівельні ціни на суму ПДВ. Потужні компанії зможуть укладати угоди першої реалізації одразу на свою офшорну компанію, а потім надати ПДВ до відшкодування. Інші виробники, котрі не мають таких структур і працюють з вітчизняними трейдерами, вимушені будуть втрачати прибутки через невідворотне зниження закупівельних цін. Не виключено, що дехто з них взагалі піде з зернового ринку. Крім того, ця норма унеможливлює створення будь-яких запасів збіжжя в Україні, бо закуплене на «чорний день» зерно при продажі дорожчатиме на 20%. Це стосується і Держрезерву та Аграрного фонду.
Для трейдерів способом уникнення дії норм Податкового кодексу під час операцій з експорту зернових можуть стати так звані агентські угоди, за якими трейдер виступатиме не як самостійний покупець збіжжя, а лише як агент свого зарубіжного партнера-нерезидента. У такому випадку товар у власність агента-комісіонера переходити не буде, а отже не виникатимуть зобов'язання по сплаті ПДВ.
Хоча й для таких операцій у Податковому кодексі є неприємний сюрприз. Якщо раніше податкові зобов'язання виникали у момент передачі товарів замовнику, то віднині застосовується правило першої події. Тому якщо посередник отримав від свого замовника кошти для виконання доручення – закупівлі збіжжя – то податкові зобов'язання з ПДВ виникають вже під час отримання коштів. Це означає, що якщо протягом того ж податкового періоду комісіонер доручення не виконає (не закупить збіжжя) і як наслідок не отримає право на податковий кредит, то 20% від отриманої суми потрібно буде віддати до бюджету. Це нововведення створює широке поле для зловживань: достатньо адміністративними методами зривати контракти, і трейдери матимуть великі збитки. До всього додалося реформування системи реєстрації експортних зернових контрактів. З 1 лютого, відповідно до Постанови Кабміну від 13 грудня 2010 року №1254, послуги з укладання та реєстрації зовнішньоекономічних контрактів щодо експорту сільськогосподарської продукції надає Аграрна біржа, або інші товарні біржі, яким Аграрна біржа надала право на участь у біржовій торгівлі. Раніше зернотрейдери могли вільно обирати біржу для реєстрації контрактів, тепер держава позбавила їх права вибору, бо приватні біржі через колізію у законодавстві поки що отримати дозвіл від Аграрної біржі не можуть. 
Олександра Саєнко, директор департаменту кадрової політики і зв'язків з громадськістю групи АГРОТРЕЙД: «Можна припустити, що необхідність реєструвати експортні зернові контракти на державній біржі спричинить кілька наслідків: по-перше, підвищаться витрати на оформлення операцій, оскільки вартість послуг державної біржі вище середньоринкової. За мінімальних цін на зерно і за об'єму експорту 20 мільйонів тонн, державна Аграрна біржа за реєстрацію експортних контрактів, знімаючи 1%, отримає 24 мільйони гривень. А нинішні ринкові розцінки набагато нижчі – максимум 0,05%. По-друге, держава отримає можливість для блокування торгової діяльності компаній-конкурентів державного трейдера – компанії «Хліб Інвестбуд» – і зможе монополізувати зерновий ринок».
Віднедавна на зерновому ринку з'явився новий гравець – державний зернотрейдер «Хліб Інвестбуд». Компанія «спливла» лише в серпні минулого року. Схоже, саме на неї покладає свої надії уряд. Недарма ж саме «Хліб Інвестбуд» отримав найбільшу квоту на експорт. Щоправда, попередні спроби державних операторів ДАК «Хліб України» і Аграрного фонду стати монополістами експортного ринку зерна зазнали поразки. Тож цього разу уряд вирішив підстрахуватися і адміністративними методами позбавитися на ринку від конкурентів. Важелів у держави вистачить, про деякі ми говорили вище. Якщо ситуація не зміниться, приватні зернотрейдери боротьбу з державою програють. Якщо експортні квоти залишаться і будуть розподілятися так само, як і у січні 2011 року, коли левову частку квот отримав «Хліб Інвестбуд», більшість зернотрейдерів будуть змушені згорнути свою діяльність в Україні.
Що маємо у «сухому залишку»? Україна втратила нагоду посісти провідне місце серед світових експортерів зерна. Непродумана аграрна політика шкодить міжнародному діловому іміджу України. Простої кораблів із зерном у наших портах, зірвані через квотування і заборону експорту контракти, – все це послаблює позиції нашої країни на світовому аграрному ринку. Крім того, відсутність на зовнішньому ринку українського зерна підігріває панічні настрої та викликає зростання цін на цьому самому ринку. Невизначеність ситуації з експортом українських зернових призводить до втрати традиційних імпортерів нашого збіжжя, які переорієнтовуються на інші, більш стабільні регіони. Це не означає, що у майбутньому вони відмовляться від української пшениці та кукурудзи, проте свої ризики обов'язково закладуть у ціну. От і вийде, що зерно однакової якості, але вироблене в Україні, коштуватиме на 30-50 доларів дешевше, ніж аналогічне, скажімо аргентинське, австралійське чи канадське.
Зернотрейдерів вкотре перетворюють на ворогів уряду, який поставив за мету будь-якою ціною позбутися цієї необхідної ланки у аграрному секторі. Бо їх наявність дає селянам альтернативу у ціноутворенні і збуті, а відтак робить їх незалежними. Однак дехто волів би повністю взяти під свій контроль торгівлю зерновими у країні. Тоді можна було б скуповувати урожай за ціною собівартості і торгувати на зовнішніх ринках за світовими цінами. Вголос цю заповітну мрію оформив лідер комуністів Петро Симоненко, заявивши, що держава мусить самотужки здійснювати експортні операції з зерном, для чого має бути створено відповідну державну структуру. Усе це так. І жоден учасник ринку не заперечує – держава має бути потужним гравцем – таким самим учасником, а не монополістом. Політик мабуть забув, що зернотрейдери не просто допомагають селянам реалізувати вирощений урожай, але й створюють для цього потужну транспортно-логістичну інфраструктуру, яка розвиває регіони і працює на всю країну. При цьому трейдери ризикують власними грошима, а не коштами держбюджету, як це вочевидь буде робити державний службовець у випадку створення державної експортної структури. Чи нестиме він відповідальність перед мільйонами співвітчизників – платників податків – у разі непрорахованих або помилкових дій щодо купівлі-продажу зерна, які призведуть до збитків або взагалі банкрутства компанії? Яке покарання призначить у такому випадку йому держава? Наразі ці запитання здаються безглуздими. Але це тільки на перший погляд, бо досі жоден чиновник за такі дії не був покараний…