Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

НАВЧАННЯ МАЄ ВИПЕРЕДЖАТИ РОЗВИТОК...
Хочете, щоби ваші діти втілили прадавню батьківську мрію жити краще, щоби стали щасливими та...
ПРАВО НА БЕЗВІЗ,АБО РОЗЛУЧЕННЯ З РАДЯНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ
Ніколи не думав, що скажу це, але я люблю бюрократію. Тільки бюрократію не українську, а...
«НІБУЛОН» ІНВЕСТУЄ ПОНАД 5,5 МЛРД ГРН В ІНФРАСТРУКТУРУ УКРАЇНИ
Лідер аграрного ринку сільгосппідприємство «НІБУЛОН» має намір у найближчі кілька років вкласти...
РЕГУЛЯРНІ ПАСАЖИРСЬКІ РЕЙСИ ВОДНИМ ТРАНСПОРТОМ ВІДКРИТО!
13-14 травня компанія «НІБУЛОН» запустила регулярні пасажирські перевезення за маршрутами...
ВІДРОДЖЕННЯ СУДНОБУДУВАННЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МИКОЛАЄВА!
Коли в серпні 2009-го сільгосппідприємство «НІБУЛОН» спускало на воду перші чотири несамохідні...

Наші партнери:

ТЕТЯНА КОРОСТ: «РОБОТА МАЄ БУТИ ПОКЛИКАННЯМ!»

ImageУ всьому світі тиражуються та набули популярності історії успіху і досягнень західних бізнесменів, які стають нині взірцем для наступних поколінь. Проте в аграрному секторі України завжди вистачало обдарованих людей, чиє життя, сумлінна праця та набутий досвід могли б стати матеріалом навіть не для одного посібника. До них належить і голова Котелевської райдержадміністрації Тетяна Михайлівна Корост – Герой України. Вона виросла на родючій землі Полтавщини та змалечку пізнала ціну тяжкої праці на селі, наполегливості та накопичення практичних знань. Амбітність, сильний характер і цілеспрямованість привели її спочатку на посаду агронома-хіміка, а згодом і керівника «Агрофірми «Маяк» – підприємства, яке завдяки управлінському таланту Тетяни Михайлівни входить до числа лідерів аграрного ринку України. Нині цим підприємством керує її син В'ячеслав, гідно продовжуючи започатковану справу. Її енергія та людяність знайшли своє відображення у благодійницькій діяльності та забезпеченні благоустрою односельчан. Свої найкращі якості та здібності Тетяна Корост нині віддає державній службі, бо вважає, що концентруватися лише на бізнесі не варто, а натомість необхідно мислити ширшими категоріями та забезпечувати належним чином добробут усієї країни. Свої думки з цього приводу та більш детальну розповідь про життєвий шлях колишня «бізнесвумен АПК» озвучила під час інтерв'ю.

Тетяно Михайлівно, у суспільстві, на жаль, продовжує існувати усталений стереотип жінки як хатньої робітниці, чия діяльність, як правило, обмежується стінами кухні та доглядом за дітьми. Якою, на Вашу думку, є роль жінки? Роль сучасної жінки, і тим більше роль жінки на селі?
– Я вважаю, що головна роль кожної жінки обумовлена її природним покликанням – перш за все бути матір'ю. І відображення материнських якостей та почуттів, тим більше якщо мова йде про сучасних жінок, повинно знаходити себе не тільки в межах сім'ї та власної домівки, а й у робочому колективі, на виробництві, в керуванні підприємством. 
Жінок, як відомо, відносять до слабкої частини суспільства, однак ми часто спостерігаємо, як вони спростовують це, доводять свою здатність виконувати складну й важку роботу та приймати ефективні рішення. Всі ці якості уже закладені в жінці, але розкриття їх залежить від того, наскільки людина здібна та наполеглива. І я вважаю, що ми не повинні втрачати цей потенціал. Якщо і на державній службі, і в громадській діяльності, і в бізнесі не буде жінки, то не буде й моральності, злагодженості й усього того, що вона може привнести у ці сфери життя. 
Жінка на селі – так би мовити, «основна робоча сила» в усіх галузях та видах робіт від хатнього господарства до робіт на фермах і в полі. І в цьому вони схожі на щедру землю та прекрасну природу України, яка несе в собі лагідну жіночу сутність.

Розкажіть, будь ласка, про свій життєвий шлях. Як доводилось робити перші кроки у професійне життя: самотужки чи трапились люди, які допомагали? Кому чи чому Ви завдячуєте сьогодні?
– Все почалося зі звичайного сільського життя та тих повсякденних обов'язків, які доводилось нести на своїх плечах – батько був інвалідом війни, мама інвалід праці. Тож з самого дитинства виникла необхідність виконувати всю ту складну роботу, яка лягає на плечі жінки в селі по домашньому господарству. Коли закінчила 8 класів школи, самостійно вирішила вступати до сільськогосподарського технікуму. Там я вчилася жити по своїх статках, на стипендію у 20 карбованців, ставила собі завдання прожити на 1 карбованець на день. Успішним студентам тоді давали можливість обрати направлення – куди піти працювати. І я поїхала в Котельву, де й залишилася працювати в колгоспі «Маяк». Почала з маленького – працювала бригадиром овочевої бригади. Посада накладала певні обов'язки і матеріальну відповідальність, дозволяла вирішувати організаційні питання, працювати з людьми, вчитися нараховувати заробітну плату. П'ятнадцять років працювала на посадах агронома-хіміка, головного агронома колгоспу, вивчала бухгалтерію, закінчила Полтавський сільськогосподарський інститут. Згодом люди обрали мене на зборах головою колективного господарства, яке 2004 року стало називатися ТОВ «Агрофірма «Маяк». І так аж до 2010 року, коли я мала піти на заслужений пенсійний відпочинок, але я відчуваю у собі нерозтрачений потенціал, який хочу реалізувати у більшому масштабі. Тому дала згоду працювати на посаді голови районної держадміністрації.
Я щиро вдячна людям, які дали мені перші уроки життя, вчили відповідальності, працьовитості, не рахуватися з особистим часом, знати вимоги та технології. І, мабуть, найкращим наставником для мене став головний агроном колгоспу «Маяк» Михайло Васильович Ковпак, який учив любити та відчувати землю. Він змушував «ходити по ній», бо, як люди кажуть, є такі, що її й не торкалися. «Якщо хочеш стати справжнім агрономом, – казав він, – ти повинна пройти кожне поле вздовж і впоперек». Отак я все і виконувала. Сьогодні я задоволена тим, що зуміла не тільки себе реалізувати, а й сформувала команду молодих спеціалістів та правонаступників, які продовжують мою справу.

Агрофірма «Маяк» однією з перших в Україні створила потужну комплексну молочну ферму на тисячу корів. Як це вдалось зробити, чи виправдали себе намічені сподівання, і які, на Вашу думку, перспективи розвитку молочної галузі в Україні?
– Якщо говорити про «Агрофірму «Маяк», то, як і багато інших, вона була створена на базі невеличкого колективного господарства, яке пережило скрутні часи, коли внаслідок реформ в аграрному секторі людям доводилось самостійно шукати шляхи та визначати напрямки своєї діяльності. Напевно, чи не головним фактором, який нам допоміг зберегти господарство, стала його ідеологічна основа: на першому плані має стояти розвиток підприємства, а не особисті інтереси. Буде розвиватися підприємство, будуть забезпечені всім необхідним і люди. Ми зуміли зупинити розвал ще 3-х колективних господарств та зберегти залишки їхньої виробничої сфери. Змогли модернізувати наші старі приміщення, побудувати нові доїльні зали і запровадити нову технологію виробництва молока.
Буваємо у ділових поїздках за кордоном, де вивчаємо світовий досвід. Не так вже там усе гарно і блищить, як нам демонструють, – така сама робота, такі самі тварини, такі самі технології. У них трішки краще побудована державна політика, ніж була у нас, і є розуміння, що потрібно постійно працювати та розвивати галузь. Я вважаю, що і ми маємо для цього великий потенціал. До всього того досвіду, який я напрацювала за роки наполегливої роботи й яким ділюся з людьми, додалися здібності та бажання мого сина, який (навіть по закінченні академії за юридичним фахом) виявив бажання піти працювати у сільське господарство. Йому вдалося влити нове життя у підприємство, запровадити певні новації, перейняти найкраще з того, що побачив за кордоном та у нашій державі. І 2004 року ми почали будівництво нашої гордості – молочного комплексу «Годувальниця», яке завершили 2007 року, коли була збудована молочна ферма на тисячу корів. До цього вибудували технологію виробництва кормів: маємо власний комбікормовий завод, який виробляє натуральні корми без домішок, щоб отримувати той стандарт продукції, який буде забезпечувати, перш за все, безпеку дітей. Діти мають отримувати якісне молоко.

Ви починали свій шлях агрономом-хіміком, потому стали керівником підприємства і вивели його на лідируючі позиції. Як Вам це вдалося? З огляду на набутий життєвий досвід, скажіть, які якості потрібно мати керівнику господарства, аби вирішувати весь спектр проблем, які виникають сьогодні?
– Справжнім керівником можна вважати лише ту людину, яка не тільки сама вміє працювати, а й передає свій практичний досвід іншим. Я завжди дотримувалася цього принципу і ніколи не боялась, щоб керівні посади займали молоді люди, які готові взяти на себе відповідальність. Бо найбільший потенціал несе у собі молодь. Коли ти добровільно даєш людям можливість розвиватися, то, по-перше, реалізовуєшся сам, по-друге, готуєш зміну, яка гідно продовжить та вдосконалить твій бізнес.
Кожного дня необхідно шукати щось нове, переймати передовий досвід і невпинно рухатися вперед. Більше того, не потрібно боятися ділитись своїм досвідом та технологіями, граючи у конфіденційність. Бо коли ти щось створюєш і тримаєш це у таємниці, ти просто сидиш на місці і залишаєшся поза тим рухом та змінами, що відбуваються навколо тебе, а твоя прихована технологія швидко старіє. Тебе обженуть, якщо залишишся лише при своєму і не будеш шукати та обирати нові напрямки розвитку та нові технології.

Ви є членом Колегії Міністерства аграрної політики України. Які функції Ви виконуєте на цій посаді? Що це дає Вам, господарству і як впливає на аграрну політику в цілому? 
– Колегія – це громадський орган, який складається з міністра, заступників міністра і також представників реального сектора економіки, представників бізнесу. Я маю можливість внести свої пропозиції щодо покращення роботи як самого Мінагрополітики, так і формування майбутніх напрямків його розвитку, залучення та ефективного використання державних коштів на підтримку АПК, озвучувати проблеми та недоліки, пропонувати шляхи їх усунення. 
І все це дуже добре сприймається, оскільки політика має реалізовуватись не тільки зверху, а й знизу – від тих, хто безпосередньо працює на землі. Вважаю, що в колегії має бути якомога більше людей-практиків з кожного регіону України. Звичайно, не всі речі, про які я там говорю, багатьом приємно сприймати, але тут потрібно мати сміливість, щоб доводити свою думку. Проте хочу відзначити, що все ж таки до моїх пропозицій та зауважень дослухаються і мене підтримують. 
І така співпраця держави та бізнесу, коли людина може висловити свої пропозиції, запропонувати та втілити у життя конструктивні шляхи розвитку країни, є ознакою демократії.

Керівник господарства – це бізнесмен, а керівник району – посадовець. Наскільки швидко людина здатна з бізнесмена перетворитися на посадовця? У чому спільне та відмінне? Яка посада більше Вам подобається?
– Моє покоління ще не звикло вважати себе бізнесменами, ми думаємо про себе як про державних людей. І ту справу, яку робимо, ми пов'язуємо з потребами, перш за все, держави, ми хочемо, щоб наше діло забезпечувало якусь потребу всього суспільства. Наприклад, продовольчу безпеку країни. Звичайно, тут відбувається також перетин інтересів держави і бізнесу. Починаючи цю діяльність, ти неодмінно стикатимешся з інтересами людей, з якими ти працюєш, і їх потрібно буде враховувати. Ти думатимеш, чи мають вони необхідні блага, чи отримують задоволення від життя та своєї праці, чи мають житло, можливість навчати своїх дітей, куди їм поїхати на відпочинок чи оздоровлення. А для цього треба збалансувати безліч соціальних та економічних факторів. 
На державних посадах мають бути люди, які, перш за все, вміють цінити і правильно розпоряджатися тими коштами, які відраховують бізнесмени. Я, як людина з відповідним досвідом, знаю ціну тим відрахуванням і хочу, щоб їх використовували ефективно, спрямовували на соціальний розвиток, зміцнювали загальний добробут людей. 
Між посадовцем та бізнесменом багато спільного, і щоб перекваліфікуватися з одного в іншого, мені багато часу не треба було – проблеми, хоч якого б масштабу вони були, все одно потрібно вирішувати. Я не відчуваю особливої різниці ще й тому, що знаходжуся у тому ж самому середовищі, в якому живу, спілкуюся з тими ж людьми і вирішую їхні проблеми так само, як і за часів своєї активної підприємницької діяльності.

Ваше господарство давно опікується проблемами дітей та молоді. За Вашої підтримки утримується Центр матері та дитини в районі, дитячі садки, один з яких інтернатного типу, Будинок культури. Що змушує Вас це робити?
– Поставте собі запитання, яке є природним і зрозумілим кожній жінці: «В якому середовищі повинна рости і виховуватись дитина?». У найкращому! В якому середовищі дитина з'явиться на світ, так вона і сприйме його. Якщо немовля при народженні з самого малку матиме не підготовлені належним чином палати, брудні пелюшки і погані умови, то так воно й буде сприймати дійсність все життя. Чоловіки часто не можуть зрозуміти цього зв'язку, але це добре відчуває жінка. Коли до мене почали приходити наші мами і просити виділити кошти на такі речі, як чисті простирадла, я сама пішла і подивилася на жахливі умови, в яких народжують наші жінки. Раніше у пологових будинках видавали й сорочку, й пелюшки, а умови були більш сприятливими, ніж сьогодні. 
То як же це так? До чого ж ми дожилися?! І я собі тоді сказала, що знайду і вкладу необхідні кошти, покажу всім, що за жінок, за матерів, за дітей потрібно турбуватися. І мені вдалося зробити задумане: маємо сьогодні Центр матері і дитини, дитячі садки. Це все було зроблено ще в часи, коли я була директором «Агрофірми «Маяк», кошти якої спрямовувались на покращення життя людей у нашому селищі. Від свого прибутку підприємство виділяло близько мільйона гривень на їхнє утримання. Ми часто йшли назустріч людям і навіть ті, хто не працював на агрофірмі, могли влаштувати туди своїх дітей. Уже 2010 року, після приходу нової влади, держава виділила кошти на обов'язкове дошкільне виховання. Ми зробили таку реформу освіти в районі: там, де в селах не було дитячого садка, при місцевих школах організували дошкільні групи. 
Сьогодні ми на новий рівень вимог ставимо і харчування дітей в навчальних закладах. Цю вимогу я ставила і перед Міністерством освіти, і перед Міністерством охорони здоров'я, коли вносила свої пропозиції щодо збалансованого харчування. Зараз цьому стали приділяти більше уваги. Тим більше, і Президент наголосив, що досить вже економити на дітях, «пияцтво закінчилось» – вже надто багато набудували барів і ресторанів, потрібно шукати кошти на створення спортивних комплексів та розвиток здорової нації. 
Переломити ситуацію важко. Необхідно, щоб не тільки від держави йшла ініціатива, а й батьки заохочували своїх дітей до здорового способу життя, щоб вони самі були активними ініціаторами вимог до держави. Навіть у такому простому пункті, як належне харчування. 
Бо яке може бути здоров'я у дитини, і як вона може розумово розвиватися, отримуючи необхідні молодому організму поживні речовини, коли самі батьки думають, що дитині достатньо пачки чіпсів, аби вважалося, що вона щось поїла? А тоді це призводить до тих наслідків, що дитина не здатна пробігти 100 метрів, як уже падає, а шкільну науку засвоює погано. Наша молодь має стати здоровою, сильною і розумною.

На яких засадах виховували Вас батьки? Ким Ви себе бачили, і якої долі прагнули для Вас вони?
– Мій батько був досить обдарованою людиною – міг розв'язати задачу, яка була не під силу нікому. І, мабуть, багато чого досяг би, якщо б не завадила хвороба. А взагалі, батьки не дуже втручалися у моє формування, але є одна річ, яку вони прищепили мені з дитинства – це розуміння того, що необхідно постійно працювати.
Та й, мабуть, саме життя у селі спонукало до розуміння важливості праці.

Згадайте, будь ласка, якусь подію чи випадок, який суттєво вплинув на формування Вашого характеру або, навіть, на вирішення долі.
– Я змалечку любила сільську роботу. Мені хотілося, щоб усе, що я посадила, виросло і дало свої плоди. Це природно – ми щось вирощуємо, варимо їсти, заготовляємо на зиму. Відповідно, все це впливає на формування характеру, ставлення до роботи. А ще я спостерігала за бригадиром та агрономом. Одне діло, коли ти з граблями в полі працюєш, а друге – коли бачиш, як бригадир на гарних конях проїжджає. В селі дуже виділялась ця місцева інтелігенція, та й дефіцит товарів спонукав тоді вириватись з самого низу. Хотілося і солодощів скуштувати, і бути вдягненою гарно, як ті дівчата, яким батьки могли купити якусь кофточку. Мабуть, все це зобов'язувало боротися за місце під сонцем, прагнути до чогось кращого, ніж ми тоді мали.

Що Ви можете назвати найголовнішим здобутком у житті? Чи існує якесь рішення, про яке Ви і дотепер шкодуєте?
– Напевно, найбільший здобуток у тому, що мені вдалося вивести своє підприємство на сучасний рівень. Я завжди хотіла перебувати на лідируючих позиціях, прагнула, щоб все у нас будувалося на найкращих технічних досягненнях. Адже мені як жінці хотілося полегшити тяжку роботу. Якщо доярка раніше вручну доїла 10 корів, потім з'явився доїльний апарат, і цих корів стало 20-30 голів, а сьогодні ми маємо доїльний зал, де дві доярки обслуговують 800 корів (по 400 за зміну) – то це вже дійсно прогрес! Завжди хотілося побачити кінцевий результат: посіяти гарну пшеницю, з неї змолоти якісне борошно, спекти з того борошна смачний хліб. Саме так я й вчинила. Можна було побачити, як з кожним днем гіршає м'ясна продукція, а ми виробляли «золоте м'ясо», то чому б його не перетворити на хорошу якісну ковбасу? І цього я теж досягла. Хотілося, щоб добре жили мої люди, щоб зростали мої спеціалісти – і я їм купувала та будувала хати, допомагала, у чому було потрібно. Навряд чи можна бути щасливою людиною і жити окремо від людей та не допомогти їм, коли вони потребують твоєї підтримки. Мій особистий добробут невід'ємно пов'язаний з добробутом людей, які працюють поруч зі мною. Якщо вони будуть щасливі та задоволені, то і я буду щаслива від того, що зробила усе від мене залежне.

Чи існує у Вас якийсь особистий секрет подолання труднощів та досягнення успіху?
– Що таке труднощі чи проблема? Це відсутність здібностей забезпечувати свої бажання. Якщо в тебе є бажання, скажімо, жити краще, але немає здібностей, щоб це забезпечити, ти нічого не зможеш зробити.
Потрібно розвиватися. Я сама беру участь у різних тренінгах, форумах і заохочую до цього наших спеціалістів. Ми залучали до вирішення організаційних питань консалтингові компанії, вивчали сучасні підходи до управління нашими робочими процесами. 
Потрібне поєднання науки і практики. Ми напрацювали разом з Володимиром Хорішко програму розвитку сільського господарства, під час написання якої вирішували питання, пов'язане з вирішенням різних проблем, які є сьогодні і будуть надалі наростати. Наприклад, актуальне питання підвищення ціни на енергоносії – це складова вартості продукції: підвищується ціна пального і відповідно вартість продукції зростає. Але чи стає така продукція конкурентоспроможною у світі? Ні. Її собівартість збільшується. Чи можемо ми змінити ціну на пальне? Теж ні – ціна нині світова. Що ж нам робити? Ми повинні шукати технології, які зменшать затрати: наприклад, зменшать використання пального. І такі технології є. 
А ще я завжди прагну рухатися вперед. Зараз, наприклад, працюю над програмою вітчизняного стандарту сільськогосподарської продукції. Ми маємо дуже високий потенціал землі, який дає можливість, не застосовуючи великої кількості мінеральних добрив, гербіцидів та іншої хімії, отримувати гарні врожаї. І я хочу разом з однодумцями створити український стандарт екологічно чистої продукції – як у рослинництві, так і в тваринництві. Бо це і наш імідж, і наші стандарти здорового життя, про які треба сміливо говорити. У світі вже все є, тому, щоб отримати конкурентні переваги, Україна має заявити про себе у світі саме як про виробника екологічно чистих та якісних продуктів.

Хто, на Вашу думку, може в Україні стати Героєм за теперішніх реалій? Що Ви взагалі думаєте про державні нагороди?
– Герой України – це, звичайно, дуже високе звання. Проте у державі не завадило б запровадити більш чіткі і всім зрозумілі критерії, щоб потім не траплялося нарікань, мовляв, за що нагородили ту чи іншу людину. Відповідно, й людина має відповідати вимогам цього звання – потрібно, щоб її досягнення неодмінно торкались вирішення важливих для держави питань, її діяльність покращувала імідж країни, формувала національні стандарти. Якщо ж говорити за той період, коли я отримувала Героя України, то підхід був дуже принциповий і потребував великої відповідальності. І я тоді сприйняла це як певний аванс, оскільки вважала, що потрібно ще багато чого зробити, щоб відповідати такому почесному званню. Це стимулювало, кожен день я думала, що повинна відпрацювати надану мені довіру та пошану – донині дуже дорожу цим званням і намагаюсь його підтвердити власною працею.

 

Особова справа
КОРОСТ Тетяна Михайлівна
Народилася 13 січня 1954 року в селі Березова Лука Гадяцького району Полтавської області. Освіта: середня технічна – закінчила Полтавський сільськогосподарський технікум (1973); вища – закінчила агрономічний факультет Полтавського сільськогосподарського інституту (1982).
1973-1982 – агроном-хімік, головний агроном колгоспу «Маяк» Котелевського району Полтавської області. З 1987 року – голова колгоспу «Маяк». З 2004 року – директор реорганізованого із колгоспу ТОВ «Агрофірма «Маяк». З 2010 року – голова Котелевської районної державної адміністрації.
За визначну християнську і благодійну діяльність нагороджена орденами Української Православної Церкви: Святої Анни ІV ступеня (2002), Святої великомучениці Варвари (2004).
Заслужений працівник сільського господарства України. Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2003). Присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави (16.11.2004).

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: