ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ТЕРМІНАЛ: ВІДРОДЖЕННЯ ХЛІБНИХ ТРАДИЦІЙ

Учені вважають, що найбільш близькі до людини істоти за суспільним устроєм — це мурахи. Вони соціально відповідальні, ретельно будують і оберігають свій мурашник, який зовні виглядає охайним і злагодженим виробничим комплексом. Та стратегічне його єство приховано під землею на глибині від 30 см до 10 м, і від того, наскільки надійно там все облаштовано, залежить життєдіяльність всієї родини.

Саме такий гігантський мурашник нагадує наразі будівельний майданчик філії «Вознесенська» ТОВ СП «НІБУЛОН» на березі Південного Бугу на Миколаївщині.

Цей, безумовно, складний і водночас унікальний об'єкт річково-транспортної інфраструктури має бути зведений і зданий в експлуатацію вже 15 червня 2016 року. Наразі тут цілодобово кипить робота, в якій задіяно понад шістсот працівників з понад 60 підрядних організацій з усієї України. Загалом на терміналі буде зведено 45 інфраструктурних об'єктів — їх буде видно зовні. Але під кожним із них створено і ретельно заховано під землю відповідну дуже складну інфраструктуру, яка живитиме цей «мурашник» зсередини. Так, на ділянці будівництва знято і перевезено у місця довготривалого зберігання 25 тис. кубометрів родючого шару ґрунту, а в ході робіт постійно проводиться підсипання піску й укріплюючих матеріалів. Під кожну споруду зроблено відповідний фундамент, забито понад 2 тисячі будівельних паль довжиною 25-28 м, прокладено чисельні мережі водопостачання і каналізації. Окремо слід сказати про надійно проведені силові кабелі і прокладений підземний газогін довжиною 5 км.

Наразі завершуються роботи зі зведення герметичного і надійного пожежного резервуару об'ємом 400 кубометрів води, який буде сховано під землею для уникнення замерзання. Для його наповнення було пробито свердловину, так само свердловинна вода використовуватиметься і в побутових цілях.

Для того, щоби численна кількість будівельників працювала злагоджено і по закінченню чергового проміжку роботи бригади відразу переключалися на наступний об'єкт, складено чіткий графік роботи. Для дотримання термінів і оперативного усування виникаючих проблем тут щотижня проводяться планові робочі наради за участю керівництва компанії і підрядників, а також представників преси. Ми постійно знайомимо наших читачів із ходом будівництва, розповідаючи про обсяг виконаних на нинішній момент робіт. Та під час останньої такої наради 21 травня за участю генерального директора компанії, Героя України Олексія Вадатурського журналістам «Агропрофі» впали в око цікаві деталі, які раніше не згадувалися.

 

Новий елеватор — на місці історичного зерносховища

Нині існує незаперечний доказ, що новий річковий елеваторний комплекс філії «Вознесенська» зводиться на притаманному такому об'єктові історичному місці.

У рамках розпочатого 2009 року національного інвестпроекту «НІБУЛОНу» з відродження судноплавства на внутрішніх річках країни, проектанти ще 2010-го року вибирали для елеватора на Південному Бузі найзручніше місце. І знайшли його нижче автомобільного мосту на лівому березі річки напроти села Прибужани, що належить Бузькій сільській раді. З погляду логістики це дуже вдале місце, бо декількома кілометрами вище Вознесенська закінчуються славнозвісні кам'яні бузькі пороги, тож звідси річка цілком зручна для судноплавства. Більшість із нас добре пам'ятають, що за радянських часів на Дніпрі та Південному Бузі був жвавий річковий вантажний рух і пасажирські перевезення, у тому числі і на ділянці від Вознесенська до Миколаєва.

Активне будівництво цього терміналу компанія розпочала лише восени 2015 року, коли нарешті було знято чимало бюрократичних перепон.

Коли будівельники почали зводити фундамент майбутнього адміністративного корпусу, одна з 25-метрових паль уперлася в щось дуже міцне. Щоби ліквідувати перепону, вирішили розкопати довкола і віднайшли старий бетонний фундамент і, пробивши його, дійшли до другого такого самого. А між ними виявився шар з близько 15 сантиметрів залишків пшениці. На жаль, зерно було почорнілим і неприроднім для лабораторного дослідження, бо дуже походило на ґрунт і просто розсипалося від контакту з повітрям. Такий факт окрилив усіх, бо з'ясувалося, що він став справжньою історичною знахідкою!

Поринувши в історію краю, ми перебрали купу старої літератури, поспілкувалися з краєзнавцями, і віднайшли чимало цікавого про історію Вознесенська, яка має дуже багато спільного з сьогоденням. Найголовніше те, що поштовх для розвитку краю дало саме сільське господарство і транспортування вирощеного зерна Південним Бугом.

Сучасний Вознесенськ — місто обласного підпорядкування, центр району, що облаштувалося на обох берегах р. Мертвовод у місці її злиття з Південним Бугом, у 91 км від Миколаєва.

Заселяти ці благодатні прикордонні землі почали лише від 1775 року представниками Бузького козацького війська, вояки якого під командуванням генерал-майора М.І.Кутузова брали участь в облозі і взятті турецьких фортець Очаків, Ізмаїл, Акерман.

Урочиста закладка Вознесенська (на честь церковного свята — Вознесіння Господнього) відбулася 10 травня 1795-го на місці старої козацької фортеці Соколи. Селилися тут переважно українці, росіяни, молдавани і євреї.

Виявилося, що тут благодатні природно-кліматичні умови, завдяки яким дуже швидко і рясно родить пшениця. На тлі стрімкого розвитку сільського господарства почала розвиватися промисловість і торгівля. Відтак наприкінці позаминулого століття Вознесенськ завдяки своєму вдалому розташуванню стає великим торговим центром Херсонської губернії. У місті звели велику пристань із численними зерносховищами, через яку здійснювалася перевалка зерна до портових міст: Миколаїв, Херсон, Одеса.

Уявіть собі, що 1914 року із 18 тисяч мешканців міста близько 4 тисяч чоловік працювали на річковій пристані. Мало того, багаті купці займалися хлібною торгівлею і входили в число акціонерів Вознесенського товариства хліботоргівців та товариства судновласників.

До речі, потужним і впливовим агентом із продажу хліба, власником барж був Адольф Кібрик, батько (в майбутньому) народного художника СРСР Євгена (Герца) Кібрика, чиє ім'я нині носить Вознесенський художній музей. Крім іншого, в його книзі спогадів «Работа и мысль художника» можна дізнатися багато цікавого від очевидця подій буремного минулого століття. Про долю художника і про історію міста може дуже багато розповісти і директор музею Валентина Павлівна Ованесіян, автор монографії «Долина богини Даны».

Річкове сполучення було основним у Вознесенську аж до 1912 року, коли через місто проклали залізничну гілку Одеса-Бахмач.

Отже, велика Вознесенська пристань на Південному Бузі була розташована трохи вище теперішнього Прибужанівського мосту, а на місці будівництва «НІБУЛОНу» містилися зернові сховища, що і підтвердили зроблені компанією знахідки. До речі, це дуже важливо ще і тому, що державний архів міста повністю згорів під час фашистських бомбардувань влітку 1941 року, назавжди знищивши безцінні історичні документи краю. Так само під час війни було знищено і пристань, і склади, і міст через річку, на час звільнення від загарбників 1943-го місто лежало в руїнах.

Ну, і на підтвердження думки, що сьогодення — це дещо призабута давнина, хочу навести уривок із історико-статистичного опису цього краю, виданого 1891 року українським громадським діячем, економістом і теоретиком кооперативного руху Тихоном Івановичем Осадчим (подано мовою оригіналу — російською):

«Торговля в (Щербановской) волости, удовлетворяя потребности населения, мало развита за исключением лишь хлебной, которая, благодаря судоходству по Бугу, из года в год развивается и перетягивает на Буг грузы из отдаленных местностей, которые до этого времени хлеб свой отправляли по железной дороге. Причина этому — дешевизна доставки грузов водой.

Центром торговли была до 1890 года г.Новая Одесса, откуда грузы доставлялись на Троицкую пристань, но в этом году центр перенесен в с.Троицкое, и агенты заграничных контор, поместившись возле самой пристани, начали конкурировать между собой, повышая цены до небывалых еще в этой местности размеров, вследствие того, что раньше все агенты и скупщики-евреи входили между собой в соглашение и таким образом эксплуатировали интересы населения. Теперь же покупаемый здесь хлеб грузится прямо на суда, и в карманах крестьян оставалось то, что получали раньше скупщики при переходе хлеба в десятые руки.

Всякая торговля здесь связана с торговлей хлебом, вследствие того, что крестьянин еще задолго до урожая берет в долг все необходимое для хозяйства, а затем в лавках покупает всякие предметы, привозя взамен их хлеб. Таким образом, хлеб попадает в большинстве случаев в руки мелких скупщиков лавочников, которые, продавая его скупщикам более крупным, очень часто подмешивают всякие отбросы. Каждый скупщик хочет заработать, и в результате, получается то, что в убытке остается производитель крестьянин.»

(Т.И.Осадчий. «Щербановская волость Елисаветградского уезда Херсонской губернии», 1891).

 

* * *

Наразі будівництво надсучасного річкового терміналу триває, а на безкраїх полях Побужжя наливаються сонцем пшениці і ячмені. І так хочеться, щоби сільське господарство знову дало потужний поштовх для економічного розвитку краю, й щоби тепер цей розвиток став закономірним і сталим на віки.      

 

Фото ТОВ СП «НІБУЛОН»