Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

КАДАСТРОВІ МАХІНАЦІЇ. ІНОДІ НЕ ЗАХИЩАЄ НАВІТЬ ДЕРЖАВНИЙ АКТ
Коли починаєш розслідувати шахрайські схеми щодо оборудок із землею, просто дивом дивуєшся,...
АГРО-2017: З АКЦЕНТОМ НА ТЕХНІЦІ
XXIХ Міжнародна, і третя в умовах війни на Сході України, агропромислова виставка «АГРО-2017»...
МІЦНЕ КОРІННЯ ХОРТИЦЬКОГО ТЕРМІНАЛУ
Міцним корінням із тисяч паль, подібно до знаменитих столітніх козацьких дубів, вростає в...
ВИСОКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯРОГО ТРИТИКАЛЕ
Тритикале завдяки низці агрономічних переваг і високим товарним якостям може стати не просто...
РІЧКОВІ АВТОБАНИ, ЯКІ ГОТОВІ СЛУЖИТИ УКРАЇНЦЯМ
Ми горді з того, що стародавній Дніпро, третя в Європі за величиною річка, ототожнюється з...

Наші партнери:

ОТ ЯКБИ ПОБІЛЬШЕ ТАКИХ ЧЕПУРУШОК!

Різнобарв'я колись полонило те село, бо його невгамовні чепурушки порозмальовували геть усе: хати, печі, посуд, меблі. А коли вже місця не було, то перейшли на звичайнісінький папір. Яскраві півні, коні й риби, неймовірної краси квіти й калина, обов'язкова нескінченна стрічечка-бігунець вже років зо 200 мандрують посланцями України по всьому світі і йменуються петриківський живопис. Бо душа в Петриківці завжди була вільною – кріпацтва тут не було через статус казенної слободи!

Image
Заслужений майстер народної творчості Наталія РИБАК із с.Петриківка представляє свої роботи в Українському домі. • Народження живопису

Кажуть, що пішла та назва від запорізького козака Петрика, який першим оселився у цій місцині на сучасній Дніпропетровщині і започаткував тут хутір. Офіційною датою заснування історики вважають 1772 рік, коли до Петриківської слободи з Курилівки – одного із зимівників (поселення, де перебували козаки, коли не було військових дій – прим. ред.) останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського – перенесли дерев'яну церкву на честь Георгія Побідоносця.
Жителі селища будували свої оселі зі світлої глини. Домівки здавалися блідими і не милували ока. Тому господині вирішили прикрашати їх різними розписами й орнаментами. Із заздрістю та захопленням дивилися на хати інших господинь, а з тими, чиї хати не були розмальовані, взагалі не спілкувалися. Тому що були впевнені: яскраві картини є проявом внутрішнього світу людини, а якщо хата біла, то значить душа в її господарів сумна.
Розмальовувалися хати зазвичай наново, коли господиня білила свою хату перед святом. Користувалися вони виключно натуральними матеріалами: кольоровими глинами, відварами трав та ягід. Навіть пензлик власноруч робили з котячої шерсті, тому що лише за його допомогою можна зробити найтонші лінії, щоб малюнок був досконалим. Певні елементи малювали просто подушечкою мізинця – тоді це вже була стовідсотково авторська робота.
Коли дівчина йшла заміж, то для приданого готувалася розкішна дерев'яна скриня традиційного яскраво-зеленого кольору з дивовижними квітами, яка коштувала щонайменше півкорови.
Усередині хату також розмальовували, особливої уваги потребувала піч, яку частіше за все прикрашали півні у оточенні квітів і калини – символу України. Коли ж став дешевшим папір, то господині почали вирізати з нього стрічки і малювати бігунці, які вдало прикрашали інтер'єр бідної селянської хати.
Вважається, що основними мотивами розпису є квіти й птахи. Але насправді ж там були переважно тварини: коні, свині, риби. Ця «стара петриківка» є маловідомою, адже майже не збереглося робіт старих майстрів. Вони малювали яскравим аніліном, але, на жаль, він має характерний недолік – кольори дуже швидко вигорають. Тому ті роботи, що залишилися і наразі зберігаються у музеях, показують на виставках дуже рідко – бережуть для наступних поколінь.
Чепурушками на селі називали, а подекуди і досі називають, найзавзятіших господинь, які з усією душею і натхненням підходять до кожної справи, особливо до малювання. Вони передавали своє вміння дітям та онукам, зберігаючи у такий спосіб цей вид мистецтва. Але у 30-х роках двадцятого століття після настання колективізації це народне мистецтво майже повністю зникло. Хати знову стали сірими та холодними.
Проте один з сільських вчителів, Олександр Статев, не залишився байдужим. Він вирішив відродити минулу славу Петриківки та її народу. Відкривши невелику школу, він взяв викладачкою останню з петриківських «чепурушок» – Тетяну Пата. Діти поступово почали приходити до цієї школи і наново вивчали усі ази забутого мистецтва. А одразу ж після війни один з найуспішніших учнів цієї школи – Федір Панко – вирішив повністю присвятити себе народному мистецтву, створивши на селі творче об'єднання «Петриківка» і експериментальний цех, у якому наразі працює 40 народних майстрів. Серед них 20 членів Національної спілки художників України, 5 заслужених майстрів народної творчості України. Це перше підприємство в Україні, у якому майстри з найманих працівників перетворилися на співвласників. Згодом вони успішно експонували свої витвори мистецтв на виставках у Польщі, Канаді, Франції, Німеччині, Голландії, США, Японії та у Китаї. Петриківський живопис – це вишуканий коштовний подарунок, якщо хочете, то національне надбання. Тож не дивно, що серед замовників цього мистецтва – вітчизняні меценати, колекціонери, представники влади і бізнесу і звичайні поціновувачі національного українського живопису.
Наразі село Петриківка є найбільшим центром прикладного мистецтва в Україні, діти навчаються розпису з дитячого садочку і добре знаються на своїй справі.
Зараз селяни облишили розмальовувати хати, однак продовжують створювати свої неперевершені і неповторні шедеври, до яких належать і писанки.
В народі писанки вважалися початком життя на землі, символом безсмертя. Їх дарували рідним та близьким й просто добрим людям на Великдень. Якщо хотіли надовго зберегти цей подарунок, то бережливо висушували вміст яйця і кріпили цей оберіг на ниточці, щоб повісити поруч з образами – у святе і найбезпечніше місце. Там писанка не мала зникнути, бо вона така сама вразлива і крихка, як наше життя: або бережемо, або «бах» – і розбилося.
Зараз у Петриківці діє музей народної творчості, його експозиція складається з безлічі картин, предметів побуту, писанок, прикрас. Є там і майстерні, де можна не лише споглядати за тим, як твориться мистецтво, але й самому долучитися до процесу. Майстри малюють вітальні листівки індивідуально для кожного замовника.
Тож, якщо ви не були у Петриківці, обов'язково завітайте – отримаєте безліч позитивних вражень. Або просто заведіть у себе в домівці щось із петриківського живопису – зробіть своє життя яскравішим.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: