Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗМІНА ФІЛОСОФІЇ РОЗВИТКУ ТВАРИННИЦТВА
Унікальний кормоцентр (або фід-центр) — виробничий комплекс для виготовлення збалансованих...
ЗЕРНО ЛУГАНЩИНИ СТАЛО НА РЕЙКИ
Перше луганське зерно залізницею від початку військових дій на Донбасі 2014 року було...
УНІКАЛЬНЕ ДНОПОГЛИБЛЮВАЛЬНЕ СУДНО «МИКОЛАЇВЕЦЬ» ЗІЙШЛО НА ВОДУ
Унікальне самохідне надпотужне днопоглиблювальне судно з символічною назвою «Миколаївець»...
БЛОКЧЕЙН У КАДАСТРІ, ЯК ВАРЕНИК У СМЕТАНІ
Недовіра до надійності електронних систем Держгеокадастру є одним із застережень, котрі...
БЕЗ ХЛІБА ПЕРЕМОГИ НЕ БУВАЄ. ВАЖКИЙ ПРИКОРДОННИЙ УЖИНОК
Луганщина завершує жнива-2017. Комбайни звично для цієї пори пливуть полями, навколо них жваво...

Наші партнери:

ОТ ЯКБИ ПОБІЛЬШЕ ТАКИХ ЧЕПУРУШОК!

Різнобарв'я колись полонило те село, бо його невгамовні чепурушки порозмальовували геть усе: хати, печі, посуд, меблі. А коли вже місця не було, то перейшли на звичайнісінький папір. Яскраві півні, коні й риби, неймовірної краси квіти й калина, обов'язкова нескінченна стрічечка-бігунець вже років зо 200 мандрують посланцями України по всьому світі і йменуються петриківський живопис. Бо душа в Петриківці завжди була вільною – кріпацтва тут не було через статус казенної слободи!

Image
Заслужений майстер народної творчості Наталія РИБАК із с.Петриківка представляє свої роботи в Українському домі. • Народження живопису

Кажуть, що пішла та назва від запорізького козака Петрика, який першим оселився у цій місцині на сучасній Дніпропетровщині і започаткував тут хутір. Офіційною датою заснування історики вважають 1772 рік, коли до Петриківської слободи з Курилівки – одного із зимівників (поселення, де перебували козаки, коли не було військових дій – прим. ред.) останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського – перенесли дерев'яну церкву на честь Георгія Побідоносця.
Жителі селища будували свої оселі зі світлої глини. Домівки здавалися блідими і не милували ока. Тому господині вирішили прикрашати їх різними розписами й орнаментами. Із заздрістю та захопленням дивилися на хати інших господинь, а з тими, чиї хати не були розмальовані, взагалі не спілкувалися. Тому що були впевнені: яскраві картини є проявом внутрішнього світу людини, а якщо хата біла, то значить душа в її господарів сумна.
Розмальовувалися хати зазвичай наново, коли господиня білила свою хату перед святом. Користувалися вони виключно натуральними матеріалами: кольоровими глинами, відварами трав та ягід. Навіть пензлик власноруч робили з котячої шерсті, тому що лише за його допомогою можна зробити найтонші лінії, щоб малюнок був досконалим. Певні елементи малювали просто подушечкою мізинця – тоді це вже була стовідсотково авторська робота.
Коли дівчина йшла заміж, то для приданого готувалася розкішна дерев'яна скриня традиційного яскраво-зеленого кольору з дивовижними квітами, яка коштувала щонайменше півкорови.
Усередині хату також розмальовували, особливої уваги потребувала піч, яку частіше за все прикрашали півні у оточенні квітів і калини – символу України. Коли ж став дешевшим папір, то господині почали вирізати з нього стрічки і малювати бігунці, які вдало прикрашали інтер'єр бідної селянської хати.
Вважається, що основними мотивами розпису є квіти й птахи. Але насправді ж там були переважно тварини: коні, свині, риби. Ця «стара петриківка» є маловідомою, адже майже не збереглося робіт старих майстрів. Вони малювали яскравим аніліном, але, на жаль, він має характерний недолік – кольори дуже швидко вигорають. Тому ті роботи, що залишилися і наразі зберігаються у музеях, показують на виставках дуже рідко – бережуть для наступних поколінь.
Чепурушками на селі називали, а подекуди і досі називають, найзавзятіших господинь, які з усією душею і натхненням підходять до кожної справи, особливо до малювання. Вони передавали своє вміння дітям та онукам, зберігаючи у такий спосіб цей вид мистецтва. Але у 30-х роках двадцятого століття після настання колективізації це народне мистецтво майже повністю зникло. Хати знову стали сірими та холодними.
Проте один з сільських вчителів, Олександр Статев, не залишився байдужим. Він вирішив відродити минулу славу Петриківки та її народу. Відкривши невелику школу, він взяв викладачкою останню з петриківських «чепурушок» – Тетяну Пата. Діти поступово почали приходити до цієї школи і наново вивчали усі ази забутого мистецтва. А одразу ж після війни один з найуспішніших учнів цієї школи – Федір Панко – вирішив повністю присвятити себе народному мистецтву, створивши на селі творче об'єднання «Петриківка» і експериментальний цех, у якому наразі працює 40 народних майстрів. Серед них 20 членів Національної спілки художників України, 5 заслужених майстрів народної творчості України. Це перше підприємство в Україні, у якому майстри з найманих працівників перетворилися на співвласників. Згодом вони успішно експонували свої витвори мистецтв на виставках у Польщі, Канаді, Франції, Німеччині, Голландії, США, Японії та у Китаї. Петриківський живопис – це вишуканий коштовний подарунок, якщо хочете, то національне надбання. Тож не дивно, що серед замовників цього мистецтва – вітчизняні меценати, колекціонери, представники влади і бізнесу і звичайні поціновувачі національного українського живопису.
Наразі село Петриківка є найбільшим центром прикладного мистецтва в Україні, діти навчаються розпису з дитячого садочку і добре знаються на своїй справі.
Зараз селяни облишили розмальовувати хати, однак продовжують створювати свої неперевершені і неповторні шедеври, до яких належать і писанки.
В народі писанки вважалися початком життя на землі, символом безсмертя. Їх дарували рідним та близьким й просто добрим людям на Великдень. Якщо хотіли надовго зберегти цей подарунок, то бережливо висушували вміст яйця і кріпили цей оберіг на ниточці, щоб повісити поруч з образами – у святе і найбезпечніше місце. Там писанка не мала зникнути, бо вона така сама вразлива і крихка, як наше життя: або бережемо, або «бах» – і розбилося.
Зараз у Петриківці діє музей народної творчості, його експозиція складається з безлічі картин, предметів побуту, писанок, прикрас. Є там і майстерні, де можна не лише споглядати за тим, як твориться мистецтво, але й самому долучитися до процесу. Майстри малюють вітальні листівки індивідуально для кожного замовника.
Тож, якщо ви не були у Петриківці, обов'язково завітайте – отримаєте безліч позитивних вражень. Або просто заведіть у себе в домівці щось із петриківського живопису – зробіть своє життя яскравішим.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: