ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ І СІЛЬСЬКА ГРОМАДА

Їду я по вибоїнам, відпочивати їду я

Коли в Україні говорять про депресивні території, зазвичай згадують Чернігівщину. І це не мовна фігура, а законодавче визначення — регіон визнається депресивним, якщо в ньому протягом останніх п'яти років показники валового регіонального продукту на одну особу є найнижчими. Власне, це лише один із показників депресивності регіону. У Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів» таких умов кілька: це і рівень безробіття, і рівень середньомісячної заробітної плати, і щільність населення, і демографічна ситуація тощо. Хоча, як на мене, замість усіх цих показників можна було би залишити один — стан сільських доріг. За ним стовідсотково можна визначити, чи страждає регіон або окремо взяте село на депресію, чи ні. За цим симптомом Чернігівщина явно потребує серйозного лікування.

Особливо жахлива клінічна картина між селами Городня й Іванівці Ічняньського району — асфальт на дорогах у такому стані, що досвідчені місцеві з'їжджають на польові ґрунтові шляхи, аби не залишити колеса в асфальтових вибоїнах.

Дорога, між іншим, доволі затребуваний туристичний маршрут. По ній із Києва можна дістатися до однієї з перлин Чернігівщини — Національного історико-культурного заповідника «Качанівка». Якби на прийдешніх місцевих виборах я балотувався в депутати на Ічнянщині — найперше би пообіцяв відремонтувати дороги. Думаю, лише ця обіцянка забезпечила б однозначну перемогу.

Козацька казка

Утім, це нудне повсякдення, а їхали ми майже до давньої казки — до «Соколиного хутору», що у селі Петрушівці — одного з кращих осередків зеленого туризму Ічнянщини. Саме тут Мінагрополітики вирішило провести перший із низки навчально-практичних семінарів «Розвиток механізму створення агро-рекреаційних кластерів як платформи сталого розвитку сільських територій».

То що ж таке агро-рекреаційний кластер? Якщо більш звичною мовою, то це комплекс послуг, які можуть надаватися для відпочинку туристів у сільський місцевості. «Соколиний хутір», наприклад, може запропонувати проживання в одній з 12 своїх садиб, харчування, відпочинок на човні, екскурсії навколишніми історичними пам'ятками та просто красивими місцями… Та інші звичні готельні послуги.

Але оскільки хазяїн хутору Микола Череп ще й закоханий у козацтво та історію рідного краю, то відпочинок набуває козацького і чернігівського колориту.

Так, оселитися можна не просто в садибі, а у стародавньому будинку Писаря, або будинку Кучера. Будівлям по 150 років, один із них належав прадіду Миколи Черепа, й їхній зовнішній і внутрішній вигляд повністю збережено, не враховуючи, звичайно, додавання модернових атрибутів — супутникового телебачення, холодильника та сучасного санвузлу.

Також вам запропонують майстер-клас по ковальству, стрільбу з лука, метання ножів, спробувати ліпити з глини, навчитися дідівському способу орати землю конями, катання верхи — від кількох навчальних кругів по манежу до тривалих виїздів на природу. А ще можна покататися на козацькому човні «Характерник», з'їздити на возах до Качанівки, при цьому супроводжувати вас будуть справжні козаки.

Козацтво — одна з головних «родзинок» хутору, а для Миколи Черепа — це стиль життя. У цивільній одежі він виглядає просто неприродно. Він не простий аніматор, який заради розваги гостей вдягає старі шати і махає шаблею, а буквально дихає цим і популяризує самобутню українську культуру у світі. Нещодавно відбулася його персональна фотовиставка поблизу Парижу, його запрошено до Америки з лекцією щодо характерництва — втаємниченого мистецтва козаків. Характерництво, до речі, це не лише містичне чаклунство і не менш чарівне вміння перекидатися на дикого звіра, це і цілком природне і буденне вміння за допомогою сил природи загоювати рани, вгамовувати біль. Тож Микола Череп останнім часом працює над дослідженням трав і квітів, які використовували козаки-характерники.

За такої натхненності не дивно, що згадки про «Соколиний хутір» з'явилися вже в кількох іноземних путівниках, хоча сам господар інформації до каталогів не подавав. Колись, каже, запропонували розміститися за 50 тисяч в іноземному каталозі, проте відмовився — дуже дорого, грошам і краще застосування можна знайти — на зарплати і коней, наприклад. Найкращою ж рекламою козак вважає «циганське радіо» — один приїхав, десятеро дізналося. Щоправда, жартує, якщо не сподобається, то дізнаються всі двадцятеро. Відтак і гостей мають на хуторі не лише з України, а й з усього світу. Цьогоріч, наприклад, приймали шість груп аж з Нової Зеландії. За словами господаря, близько 25% гостей на сезон становлять іноземці.

Уже побувавши на хуторі 2011 року, було цікаво дізнатися, що ж за цей час з планів хазяїна він втілив у життя. Зовні все залишилося так само — гостей так само біля входу зустрічає козацький Будда, як на мене, головний символ хутору. Однак є і переміни. Не все, звісно, сталося, як бажалося, однак збільшили кількість місць для відпочивальників — зараз хутір може прийняти до 35 осіб одночасно. Додали нові послуги, на додачу до історико-етнографічного музею відкрили ще один — «Машина часу», присвячений народним знаряддям праці, до кінця року облаштують музей родини. А ще створили справжній козацький кінний театр. Серед його творців і акторів, а як каже сам Микола Череп, джигітів, його син та невістка. Верховій їзді і джигітовці вчилися як самотужки, за родовим покликом, як каже Микола Череп, так і під керівництвом знаного каскадера Олега Юрчишина.

А 15 років тому розпочиналося все просто і скромно — з однієї хатинки — будинку Кучера. За словами господаря, коли все було тільки у задумі, а сам він працював у Качанівці, не всі вірили у можливість реалізації таких масштабних планів, утім зараз потік гостей переконав навіть песимістів.

Протягом семінару заступник міністра аграрної політики Володимир Лапа зазначив, що на сьогодні в сфері зеленого туризму зайнято близько 2,5 тис. жителів сільських територій. А розвиток цієї сфери обслуговування здатен удесятеро збільшити рівень зайнятості на селі. Ну, в десять не в десять, — то чиновнику видніше, але додаткову копійку «Соколиний хутір» місцевим дає заробити. Тим самим місцевим, про яких так давно і так безрезультатно турбується аграрне відомство — дрібним фермерам і одноосібникам.

Так, наприклад, ягоди для чаїв і для страв — малину, виноград, порічку, аґрус — покупають у Миколи Гавриленка, який на 30 сотках вирощує понад 100 сортів крупноплодих ягідних культур.

Михайла Деркача запрошують проводити майстер-класи з домашнього сироваріння — фермер, маючи дві корови, виробляє сулугуні і бринзу, за потреби купуючи молоко у сусідів. Власне, приготування сиру — справа довга, але пан Михайло радо ділиться технологіями і способами виготовлення сиру. У нього ж можна придбати готову продукцію.

Для Олександра Сивенка професія коваля — друге хобі. Саме ці навички він демонструє гостям на майстер-класах. Основний же відпочинок для пана Олександра, який працює інженером-електриком — різьба по дереву, виготовлення ікон, кіотів.

Козак Микола Череп за походженням — веде свій рід від запорізьких і кубанських козаків. А от за освітою — менеджер з туризму, тож за стародавніми облаштунками не забуває і про сучасні готельні послуги — шинок хутору, наприклад, може у будь-який момент перетворитися на залу для презентацій, конференцій, семінарів тощо.

Офіційна частина

Власне, у шинку і відбувався навчальний семінар. Законодавча база для зеленого туризму в Україні лишилася майже тією самою, що й чотири роки тому. Нагадаємо, що в Україні діяльність сільського туризму регламентується законами «Про туризм» і «Про особисте селянське господарство». Все, що записано в Законі України «Про туризм» — це те, що такий вид туризму існує — ані його визначення, ані функціоналу закон не надає. Іншим законом визначається, що надавати послуги у сфері сільського туризму можуть особисті селянські господарства.

До певного етапу розвитку ОСГ може надавати послуги туристам як фізична особа в індивідуальному порядку. Поступ у бізнесі сільського туризму наразі визначається у місцях для проживання. Єдине, що змінилося — з листопада 2011 року індивідуальними послугами з тимчасового розміщення вважаються послуги з обмеженням місць одночасного помешкання до 30 осіб (до цього було 10, що регулюється Постановою КМУ №297 від 15.03.2006 р.). У такому випадку власник має лише подати до податкової служби декларацію про доходи. Якщо ж таких місць більше, власник має реєструватися або як юридична особа, або як фізична особа-підприємець. Микола Череп, до речі, працює саме як ФОП і сплачує єдиний податок за четвертою групою, щоправда, зізнається, за собою залишив лише громадську роботу і посаду козацького отамана — роботи, каже, і так вдосталь.

Однак навіть законодавче обґрунтування індивідуального надання послуг, яке, власне, розраховане на наддрібного підприємця, не убезпечує власника ОСГ від численних претензій з боку державних контролюючих органів. Власне, заради чого все і затівалося. Але з 2011 року віз і нині там, де його залишили. Відсутність чіткого визначення зеленого туризму, відсутність чіткого розмежування індивідуального і підприємницького за часту призводить до прикрих непорозумінь. І ви ж розумієте (в одній країні живемо), що непорозуміння вирішуються не на користь власника ОСГ. Наприклад, до громадян, які не зареєструвалися як підприємці, державні органи часто висувають вимогу щодо отримання дозволів та сертифікатів. «Утім, як можна вимагати сертифікацію та інші дозволи для фізичних осіб, якщо це виключно добровільно, крім пожежної та санітарної безпеки», — запитує почесний голова Спілки сприяння сільському зеленому туризму Михайло Товт. За словами промовця, багато хто з громадян припинив діяльність, а дехто, за давньою українською традицією пішов у тіньовий бізнес.

Як зазначив Володимир Лапа, в Мінагрополітики працюють над відповідною законодавчою базою, яка би стала платформою для розвитку сімейних ферм та підтримки бізнес-ініціатив на селі. «Проводимо консультації з Мінекономрозвитку, яке відповідає за програми підтримки підприємництва, аби частина державного фінансування все ж була спрямована на сільський туризм. Маємо величезний потенціал в цій сфері і наше завдання — реалізувати його», — сказав чиновник.

Він підкреслив, що з цією метою розвиток сімейного бізнесу, зокрема зеленого туризму, визначено одним із пріоритетів Стратегії розвитку сільського господарства на період до 2020 року та розробленої Мінагрополітики нової редакції закону про держпідпримку фермерських господарств.

Директор Департаменту науково-освітнього забезпечення та розвитку підприємництва на селі Олег Хоменко зазначив, що сьогодні склалася унікальна ситуація, коли в умовах реформування немає державного органу, який би опікувався саме напрямком туризму, адже Державний комітет туризму наразі розформовано.

Також він анонсував створення ініційованої Мінагрополітики робочої групи з питань зеленого туризму, до якої будуть залучені представники всіх дотичних відомств, експерти, представники профільних громадських організацій. Крім того, зауважив він, від нового року, можливо, державна допомога надаватиметься і на розвиток зеленого туризму. «Зараз в Мінагрополітики функціонує Український фонд підтримки фермерських господарств, на безвідсотковій поворотній основі надаються кошти для користування. Триває робота над переформатуванням роботи фонду. З нового року цей фонд надаватиме кошти для сімейних фермерських господарств. Цими коштами можна буде користуватися не лише на закупівлю ВРХ чи обладнання, а й для діяльності у сфері зеленого туризму», — зазначив він.

Щодо законодавчого і податкового регулювання галузі зеленого туризму, то зараз до Верховної Ради України подано законопроект №3034 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання розвитку екологічного (зеленого) туризму в сільській місцевості», яким зелений туризм, так би мовити, легалізується у податковій площині. Зокрема, пропонується внести зміни до Податкового кодексу, згідно з якими доходи, отримані від надання послуг у сфері екологічного (зеленого) туризму, не є оподатковуваним доходом, якщо їх сума сукупно за рік не перевищує 100 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

У разі ж, якщо сума отриманого доходу перевищує встановлений цим підпунктом розмір, фізична особа зобов'язана надати контролюючому органу довідку довільної форми про самостійне вирощування, розведення, відгодовування продукції тваринництва та надання послуг у сфері екологічного (зеленого) туризму у відповідності до вимог закону України «Про особисте селянське господарство». Контролюючий орган при цьому може здійснювати перевірку, й якщо за її результатами буде підтверджено вирощування, розведення, відгодовування продукції тваринництва безпосередньо платником податку, а також надання послуг у сфері екологічного (зеленого) туризму у відповідності до вимог закону України «Про особисте селянське господарство», оподаткуванню підлягає дохід, що перевищує 100 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Якщо ж буде встановлено факт несамостійного вирощування, розведення, відгодовування продукції тваринництва або встановлено порушення закону України «Про особисте селянське господарство» щодо надання послуг у сфері екологічного (зеленого) туризму, що підтверджується доказовою базою, такі доходи від продажу підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Цим же законопроектом пропонується внести зміни і до Закону України «Про особисте селянське господарство». Згідно з ними, сільський зелений туризм чомусь пропонують перейменувати на «екологічний (зелений)». Також безпосередньо у законопроекті прописується право ОСГ «добровільно надавати за плату або безоплатно послуги у сфері екологічного (зеленого) туризму, а саме послуги з розміщення (проживання) не більше ніж на 10 місць, харчування, а також організації дозвілля і подій, пов'язаних із використанням майна особистого селянського господарства, місцевими звичаями і традиціями гостинності».

Як бачимо, пропонується «прив'язати» зелений туризм безпосередньо до ведення ОСГ. Незрозуміло лише, чому нинішнє обмеження у 30 місць знову скорочується до 10?

* * *

Дорогою розпочали, дорогою і закінчимо. До Києва верталися вже іншим шляхом — не таким розбитим, але довшим. Можливо, таким буде шлях і зеленого туризму.