Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

СТРАТЕГІЯ З РОЗБУДОВИ СТРАТЕГІЇ, АБО ПАПЕРОВА СИМУЛЯЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ
Усі роки незалежності нас тішать розмовами про унікальне географічне розташування України, котре...
КАДАСТРОВІ МАХІНАЦІЇ. ІНОДІ НЕ ЗАХИЩАЄ НАВІТЬ ДЕРЖАВНИЙ АКТ
Коли починаєш розслідувати шахрайські схеми щодо оборудок із землею, просто дивом дивуєшся,...
АГРО-2017: З АКЦЕНТОМ НА ТЕХНІЦІ
XXIХ Міжнародна, і третя в умовах війни на Сході України, агропромислова виставка «АГРО-2017»...
ВИСОКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯРОГО ТРИТИКАЛЕ
Тритикале завдяки низці агрономічних переваг і високим товарним якостям може стати не просто...
МІЦНЕ КОРІННЯ ХОРТИЦЬКОГО ТЕРМІНАЛУ
Міцним корінням із тисяч паль, подібно до знаменитих столітніх козацьких дубів, вростає в...

Наші партнери:

ТАКА ПРОСТА СІЛЬ

У всіх речей на світі є історія. Інша справа, що не всі ці історії заслуговують на увагу, а історія окремих речей цією увагою несправедливо обділена. Ось невеличкий уривок історії солі.

Така звична на кухні сіль, або ж хлорид натрію, є однією з найбільш цінних природних сполук, відомих людині ще здавна. Вираз «сіль землі», запозичений ще з Біблії, не випадково і нині звучить компліментом – так Ісус називав своїх учнів, маючи на увазі, що вони кращі люди суспільства, те що його прикрашає.

Протягом історії сіль вживалася людьми і як харчова добавка, і як життєво важливий харчовий консервант, щоб зберегти продукти на зиму.

Однак харчове застосування солі – далеко не єдиний спосіб, у якій ця сполука допомагає людині. Наприклад, чи знаєте ви, на що саме сьогодні найбільше витрачається солі у світі? На безпеку. І тут мова не про сольові заряди для охорони власного саду, а про ту сіль, якою посипають автошляхи. За даними американських дослідників, без цього простого заходу взимку нещасних випадків, травм та аварій побільшало б добре б якщо лише на 80%.

Взагалі ж варіантів застосування солі просто не злічити. Представники сучасної соляної промисловості найчастіше сходяться на чотирнадцяти тисячах. Серед галузей застосування – фармацевтика, виробництво добрив та реагентів для танення снігу, а також виготовлення мила і засобів для пом'якшення води і фарбування тканин.

І якщо для сучасників цінність солі полягає лише у повсякденному її застосуванні, то для наших предків вона була справді цінним продуктом у економічному сенсі. Сіль видобували двома способами – або з доволі рідкісних копалин, або випаровували з морської води (у північних місцевостях також виморожували сіль). Саме по собі заняття не з легких, та й постачання до місцин, де сіль не видобувалася, займало час і гроші, тож сіль коштувала дорого. Тож нинішнє повір'я, що просипана сіль призводить до сварки, в давнину було зовсім не повір'ям, а простою констатацією факту.

Торгівля сіллю була одним із прибуткових занять. Постачання солі було наріжним каменем усіх держав Європи і Азії аж до XVIII століття. Тож по всьому світу було чимало соляних шляхів. Ще за часів скіфів Київською Русю солоним шляхом називали дорогу, яка йшла степом від Дніпра на південь до Чорного моря, до Азовського моря і до Північного Кавказу. Пізніше таку ж назву мала дорога з Прикарпаття в Київську Русь.

«Соляною дорогою» був названий також шлях, яким перевозили сіль в Римській імперії від гирла річки Тібру на північ Італії і далі в римські провінції через Альпи, через дрімучі ліси Європейського материка і через морську протоку до Британських островів.

«Соляним шляхом» називався і стародавній караванний шлях в Африці, описаний ще грецьким істориком Геродотом.

Усе, що дорого коштує і добре продається, як відомо, сильні світу цього, тобто представники влади, намагаються якнайшвидше обкласти податками.

Приклад тому можна побачити ще в Давньому Римі: коли римський консул Марк Лівій став цензором, тобто чиновником відповідальним за перепис населення і податки, він увів податок на видобуток солі, за що й отримав прізвисько Салінатор (солеторговець). Прізвисько так причепилося до цензора, що не відстало і від його нащадків, перетворившись на прізвище.

Податок на сіль як на предмет першої необхідності був уведений в Пруссії, Баварії, Австрії, Росії, Англії, Італії, Японії і Китаї та ін. Особливо цікавим видається податок на сіль у Франції. Вперше його ввів Філіп IV як тимчасовий військовий податок. Тимчасове, як водиться, виявилося аж надто постійним, податок проіснував 400 років і навіть отримав власну назву – габель. Держава мала не тільки монополію на продаж солі, а й зобов'язувала кожного громадянина у віці старше восьми років купувати щонеділі не менше якогось фіксованого мінімального обсягу солі за фіксованою ціною. Коли цей податок вперше був введений, він стягувався рівномірно у всіх провінціях Франції, але з плином часу ціни на сіль і рівень податку розрізнялися в різних провінціях. Різна ціна у різних провінціях призвела до появи контрабандистів, це у свою чергу потягнуло за собою створення загонів для протидії контрабанді. Одним словом, розважалися, як могли. Поштовхом для «Повстання гербового паперу» 1675 року стала саме сіль, а саме чутки, що окрім податку на гербовий папір в Бретані, яка досі не платила габель, хочуть запровадити і його.

Одним словом, сольові бунти не були рідкістю. Так, наприклад, 1646 року в Росії були обкладені додатковим митом активно використовувані в побуті товари. Зокрема й сіль, що викликало її здорожчання з 5 копійок до двох гривень за пуд. 1 червня 1648 року народ це вкрай допікло і вони пішли вручати челобітну царю. Бояри челобітну порвали і потоптали людей конями. Так, слово за слово, стрільці перекинулися на бік народу, народ лінчував кількох швидкопризначених собою ж винуватців у соляному податку (а декого прирік до страти і сам цар), перебили значну кількість бояр, бунт перекинувся на інші міста, а там, у лютому 1649 року, і розійшлися з миром. Примітно, що боярин Морозов, один з тих, кому приписували введення податку, повернувся до Москви вже у жовтні 1648 року, де знову посів місце в уряді.

Вистачало в історії і війн за і через сіль. Втім, вони мало чим відрізняються від війн за інші ресурси. Остання така має відношення і до сучасної історії України. У «головному силовому відомстві» Росії Росспоживнагляді нещодавно спробували заборонити російським магазинам продавати сіль українського і білоруського виробництва. Мотивували тим, що, мовляв, багато шкідливих домішок. Цікаво, що заборону було майже миттєво скасовано. Вочевидь, не обійшлося без «дзвінка згори», де пояснили, що найбільше сольове родовище в Україні і в Європі знаходиться поблизу Артемівська, а Артемівськ, у свою чергу, знаходиться у Донецькій області.

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: