ПОТОЧНА ПОСІВНА ВКОТРЕ ПОТРЕБУЄ НАСІННЯ

Повний текст у друкованій версії

 

Пневмовібростіл забезпечить краще до столу

Насіння насінню не рівня. Вочевидь дуже давно землероби відзначили, що важке зерно дає більший урожай. Принаймні вже у 1 столітті до нашої ери давньоримський вчений Пліній писав, що на насіння потрібно зберігати зерно, котре на току виявляється на самому споді, бо воно найкраще і найважче.

Це й не дивно, адже в процесі еволюції виник вибірковий механізм живлення насінин. В першу чергу рослина турбується про відтворення. Тому є група насінин у колосі чи іншому суцвітті, котра раніше інших зацвітає, раніше біологічно достигає і легше обмолочується. Це – насіннєвий «спецназ» призначений для подальшого розмноження рослини. У зернових таке насіння зосереджене у середині колоса, у соняшника – на периферії корзинки, у бобових – це нижні стручки. Саме це зерно має підвищені насіннєві якості (високу силу росту, велику масу сходів, на чверть вище озернення колосу і, відповідно, на чверть вищу урожайність).

Така властивість рослин відома давно. Ще у 1930-х роках були спроби відбирати легкообмолочувані зерна середини колосу на стадії збирання комбайнами. Пізніше пошуки характерних ознак таких зернин дістали висновку – найбільш продуктивне насіння є одночасно і найбільш щільним, відповідно, має й найбільшу масу. Вже у 1950-х роках відбір насіння за щільністю дозволяв отримати приріст урожайності 15-20%.

Пізніше біологи виявили, що зерна середини колосу мають інший тип зародку і є найбільш витривалими до несприятливих погодних умов та здатні давати максимальну врожайність. Інтуїтивно люди це розуміли завжди, тому намагалися відділити не лише зерно від полови, але й легке зерно від важкого. Робилося це за допомогою вітру, а пізніше – за допомогою машин, котрі принцип вітру використовують. Проте «принцип вітру» був недостатньо точним, адже крім ваги важливим чинником був об'єм насінини.

Наступним кроком до покращення відбору став пневмовібростіл. Уперше його розробили брати Стіл наприкінці позаминулого століття. Спершу ці винахідники виробляли сепаратори для збагачення корисних копалин, а згодом вирішили застосувати технологію і для сепарації зернових. З того часу в насінництві почалася нова епоха, бо з'явилась машина, котра дозволяла сухим способом (бо раніше з цією метою науковці використовували сольовий розчин) з високою точністю розділяти насінини з різною щільністю.

Прикро, але цей корисний винахід так і не потрапив до СРСР і практично не застосовується у країнах СНД. У Росії наразі лише близько 0,5% насіннєвого фонду сортується на пневмовібростолах, приблизно такий відсоток і у нас. Це тим більш дивно, бо у багатьох країнах насіння, котре не сортувалося на пневмовібростолах, взагалі не допускається до висіву, а в Україні навіть не всі фахівці знають, що це за «звір» такий.

Причина, як завжди, захована в історії. У рамках співпраці у Раді економічної взаємодопомоги країн соціалістичного табору зерноочисні машини до СРСР поставлялися з Німеччини, та от біда – вони були ще довоєнної конструкції. Усі сорок повоєнних років у СРСР зернові сіяли без калібрування за щільністю. При цьому самі німці без обробки на пневмовібростолах насіння до сівби взагалі не допускали. Як наслідок – урожайність озимої пшениці навіть у НДР на початок 1990-х склала 43 ц/га (у ФРН – 57 ц/га), тоді як в Україні – 32 ц/га. І це на наших унікальних чорноземах! У Росії показник був куди скромніший – всього 18 ц/га.

 

Що ж воно за пневмовібростіл?

Принцип роботи його доволі простий. Направлена поперечна вібрація дека столу переміщає зерно у напрямку імпульсу коливання навіть у тому випадку, коли стіл має поперечний кут нахилу. Важкі насінини під час вібрації займають нижні шари і лежать на деці, а легші – опиняються нагорі. Якщо тепер через деко (а воно як решето) спрямувати знизу вирівняний струмінь повітря таким чином, щоб він підняв легке зерно, а важке залишилося лежати на столі, то легке зерно почне ковзати в один бік, а важке – у протилежний. Залишається лише нахилити стола в продовжному напрямі (не змінюючи поперечного кута) і зсипати окремо легкі та важкі насінини.

Здавалося б, усе просто. Але це не зовсім так. Насправді високу якість поділу за щільністю можливо зробити лише в тому випадку, якщо зерно попередньо відкаліброване за розміром. Взагалі, строге калібрування – це обов'язкова умова точного землеробства, котре по суті є технологічною революцією у сільському господарстві типу тієї, що відбулася у 70-80-х роках минулого століття в промисловості після початку застосування робототехніки та верстатів з ЧПУ.

Точне землеробство точне в усьому – в тому числі і у нормах висіву, котрі визначаються до грамів на гектар. Проте якщо рахувати не в грамах на гектар, а в зернинах (а саме так насправді і потрібно рахувати), то норма висіву може коливатися від 3,5 до 4,8 млн насінин на гектар – тобто розбіжність становить до 35%. От вам і точність. І це при тому, що технологія виробництва насіння (крім соняшнику і кукурудзи) калібрування насіння взагалі не передбачає.

До того ж, будь-який пневмовібростіл, та й інша машина, котра прагне розділити насіння за щільністю, не може якісно працювати з матеріалом, котрий не вирівняний за розміром, адже неоднакові за розміром зернини (навіть схожої форми) мають різну площу поверхні і, відповідно, різні умови взаємодії з повітряним потоком.

До того ж, строге калібрування суттєво полегшує роботу сівалки, забезпечує рівні, одночасні сходи, дозрівання та готовність до збирання. Проте вся техніка для доробки зерна, як вітчизняна, так і зарубіжна, лише очищає, тоді як зараз потрібні машини, котрі не лише очищують зерно, але і калібрують його.

 

Як уникнути механічного ушкодження.

І такі машини створені, причому створені саме в Україні. Їх розробник – Леонід Васильович Фадєєв, директор фірми «Спецелеватормлинмаш», кандидат технічних наук, винахідник насіннєзберігаючих технологій. Він розробив повний цикл машин і механізмів, котрі не травмують зерно в процесі його доробки, що особливо важливо саме для насіння. Восени минулого року було проведено порівняльне дослідження традиційної однофракційної технології виробництва насіння зернових культур на імпортному насіннєвому заводі та щадної пофракційної технології на вітчизняному міні-заводі.

У процесі дослідження порівнювали якість підготовки насіння озимого тритикале сорту Раритет урожаю 2013 року, репродукція – супер-еліта, та ярого ячменю сорту Парнас урожаю 2013 року, репродукція – еліта. Під час визначення якості насіння тритикале, підготовленого до висіву на лінії німецької фірми «PETKUS», було виявлено, що 10,5% насіння – легке, а ще 10,2% – дрібне та утле. Таким чином близько 20% насіння сіяти було взагалі неможливо, і його потрібно було видаляти з посівного матеріалу у процесі підготовки до сівби. Проте однофракційна технологія такого ретельного поділу зробити не здатна, тому сіється увесь «різнокаліберний» матеріал з усіма негативними наслідками. Така ж картина і з ячменем: частка дрібного, утлого та легкого насіння склала 11,2%.

Крім усього іншого, пофракційна технологія дозволяє строго дотримуватися норми висіву з розрахунку штук на гектар, тоді як однофракційна на це апріорі не здатна, адже маса тисячі важких насінин крупної фракції може в рази відрізнятися від маси тисячі дрібного насіння середньої щільності (хоча насправді його взагалі сіяти не варто). Розробник технології зазначає, що на 6 тис. га під озимою пшеницею його міні-завод окупається за сезон двічі, а то й тричі, а якщо сіяти 10 тис. га, то й 4-5 разів.

Проте Леонід Фадєєв не обмежився лише сортуванням насіння, а ретельно відслідкував та удосконалив увесь процес руху зерна від комбайну до зберігання. Виявилося, що на кожному етапі зерно пошкоджується, що веде до прямих втрат урожаю та зменшення термінів зберігання зернових. До того ж, пошкоджене насіння значно гірше проростає.

Травмування зерна під час доробки викликане багатьма причинами. Під час очистки, сортування, сушіння, а також транспортування зерно піддається механічним пошкодженням більше, ніж під час його обмолоту комбайнами. До того ж, з метою підвищення ступеню очистки зерно пропускають через очисні машини неодноразово.

Виявилося, що середній шлях проходження насіння по транспортувальних механізмах складає близько півтора кілометри, і на всіх етапах зерно більше чи менше пошкоджується. На жаль, стандартні методики оцінки таких показників як енергія проростання і схожіть насіння розраховані на лабораторні умови, у той час як наслідки травмованості проявляються в полі зниженням інтенсивності початкового росту, розвитку рослини і, як наслідок – урожайності.

Різниця в урожайності особливо помітна в засушливі роки. Якщо ґрунтової вологи недостатньо, схожість непошкодженого насіння складає 60%, а пошкодженого – лише 16%. Так само погіршується схожість пошкодженого насіння за умови низьких температур та неоптимальній глибині висіву. Одним словом – знизити травмування зерна, означає підвищити його урожайність.

Леонід Фадєєв винайшов, розробив та виробляє повний цикл технологій та обладнання, котре мінімально травмує зерно в процесі виробництва високопродуктивного насіння. Загалом технологія виглядає наступним чином.

Зерно прямо з автотранспорту вивантажується на вібруючу поверхню, зроблену з сітки особливої конструкції (винайдена Фадєєвим), вічко котрої пропускає зерно і утримує сміття, котре потім видаляється простим підйомом сітки. Крупне сміття при цьому віброжолобом видаляється до контейнера. Далі зерно з приймального бункера надходить до приймального пристрою щадної норії (винайдена Фадєєвим). Тихохідна щадна норія підіймає зерно і спрямовує його в сотовий віброаспіратор, де зерно частково очищується від пилу та летючого сміття. Звідти очищене зерно надходить на очисно-калібруючу машину, котра відділяє від зерна усе сміття. Залежно від калібру решіт (винайдені Фадєєвим), зерно відповідних розмірів зсипається до бункерів, а звідти, пофракційно подається на пневмовібростіл, де відбувається розділення на важке і легке, дефектне. Кожен вид зсипається до відповідного контейнера. Проміжна фракція повторно спрямовується на вібростіл для виділення з неї кондиційного насіння.

Контейнери з відібраним насінням (однаковим за розміром і щільністю) пофракційно складуються для наступної необхідної операції, наприклад, протравлювання, видалення насіння підмаренника з ріпаку, озонування тощо. Завдяки контейнерній технології, кожна з наступних операцій легко виконується, а конструкція контейнера дозволяє здійснювати активну вентиляцію та не потребує його перевертання під час вивантаження зерна. Готове до висівання насіння вантажиться у необхідну тару і надходить або на склад, або безпосередньо на сівбу.

Дотичні

до насінництва

НапередоднІ нового сезону ініціативна група, до котрої входить також і очолюване Леонідом Фадєєвим ТОВ «Спецелеватормлинмаш», заснувала нову громадську організацію аграрного сектору – клуб «Насінництво України». Створення ще однієї насінницької організації пояснюється, насамперед, тим, що наявні насіннєві асоціації об'єднують в основному виробників та імпортерів насіннєвого матеріалу, а решта людей, дотичних до насінництва: виробників обладнання, машин та механізмів, науковці-селекціонери, залишаються, так би мовити, «за бортом». Але ж їх роль у вирощуванні високих урожаїв ніяк не менша!

Відкриття клубу «Насінництво України» відбулося 20 січня 2014 року. У планах його організаторів – об'єднати небайдужих людей, котрі хотіли б поділитися своїми напрацюваннями з однодумцями: виробниками та покупцями насіннєвого матеріалу, техніки для вирощування та підготовки насіння, засобів захисту рослин. Тут можна буде поспілкуватися із селекціонерами, науковцями та колегами, познайомитесь з оригінальними агротехнологіями. Клуб прагне стати постійним майданчиком для живого активного обговорення проблем насінництва в Україні, а також для поширення інформації і реклами, зокрема – через спеціалізований журнал «Насінництво» та форум на спеціалізованому сайті Клубу.