- Super User
- Перегляди: 2857
ЯСКРАВИЙ ПРИКЛАД НЕЛЕГКОЇ ЕПОХИ
Можете пригадати свої дитячі мрії? Ким ви мріяли стати у дитинстві, і наскільки справдилися ваші сподівання? Певні історичні події вносять корективи в життя суспільства. А разом з тим і прихильність поколінь до тих або інших професій. Звісно, якщо б хтось взявся складати рейтинг таких мрій, то на перших місцях дітлахів першої половини ХХ століття стояли б героїчні професії, що потребують мужності і самопожертви. Останнє, втім, властиво і буденним мирним професіям. Однак популяризувати такий труд за відсутності у ньому героїзму значно складніше. І все ж знаходяться люди, приклад відданої праці яких на мирній ниві надихає тисячі інших і доповнює рейтинг дитячих мрій ще одним пунктом. Таким прикладом для кількох поколінь стала двічі Герой Соціалістичної праці Парасковія Ангеліна, а прийнятною мовою – просто Паша. За її прикладом тисячі радянських дітей, не тільки хлопчиків, але й дівчат, мріяли стати трактористами. Звісно, у цьому є часткова заслуга переконливої радянської пропаганди, проте яскравість і мужність особистості не оцінити не можна.
ПарасковІЯ Микитівна Ангеліна народилася 12 січня (за новим стилем) 1913 року в селі Старобешеве Маріупольского уїзду Катеринославської губернії (нині смт Сатробешеве, Старобешівський район, Донецька обл.) в сім'ї етнічних греків.
Батько і мати її – Микита Васильович і Євфімія Федорівна – були батраками, що працювали на заможних селян, наймаючись на сезонні роботи.
Для великої сім'ї, як власне і для села з його патріархальними устоями, було дещо дивно і незвично, коли жінка, по суті підліток, виявила бажання взялася за чоловічу роботу. Та й сам трактор був тоді ще не таким популярним на селі, тож ставилися до цього дива техніки з пересторогою. За згадками самої Парасковії Микитівни, жінки, що відважувалися сісти на трактор, піддавалися мало не гонінням. Тим не менше, 1929 року вона закінчила курси трактористів у Юзівці (тодішня назва Донецька) і записалася до Старобешівської машинно-тракторної станції. Захоплення ж технікою, що нещодавно з'явилася у селі, вона перейняла від старшого брата Івана.
Уже 1933 року її силами в МТС була організована перша на теренах Радянського Союзу жіноча тракторна бригада, де Паша стала беззмінним лідером на довгі роки. Того ж 1933-1934 року її бригада виконала план на 129%, що відкрило рекордсменкам дорогу на Всесоюзний зліт передовиків сільського господарства.
Політична ситуація у світі тоді була напруженою, в Європі розгоралося полум'я нової світової війни, і його смертоносний подих дійшов до СРСР. У Києві в червні 1938-го відкрився черговий XIV з'їзд Комуністичної партії України. Паша Ангеліна – у складі делегації комуністів Донбасу. Їй було про що розповісти на з'їзді: з року в рік її бригада успішно справлялася з усіма роботами, по
– Вісімдесят вісім тисяч тракторів працюють на полях України, – як завжди пристрасно, не заглядаючи в папірець, говорила з трибуни з'їзду Паша. – А що, якщо Гітлер піде на нас походом? Трактористи підуть на фронт... Хто повинен їх замінити? Ми, сестри і дружини, повинні будемо їх замінити! Дівчата, на трактор!
Наступного дня в газетах був надрукований заклик першої дівчини-трактористки: «Сто тисяч подруг – на трактор!» Цей заклик був почутий у всіх містах і селах, у самих далеких кишлаках і аулах...
Приклад наслідували і інші жінки, тож на 1939 рік в країні нараховувалося вже сотні тисяч жінок трактористів, а жіночих тракторних бригад понад п'ять сотень.
Паша Ангеліна була однією з перших, хто приєднався до Стаханівського руху. За свідченням директора Стаханівського історико-художнього музею Наталії Будкової, на заклик відгукнулося близько 200 тисяч представниць прекрасної статі.
Вчасність слів Ангеліної довела Друга світова війна – тил і забезпечення фронтів лягли на жіночі плечі, оскільки працездатні чоловіки переважно захищали країну на передовій. Під час війни Паша Ангеліна, перебуваючи у евакуації, продовжувала звичну працю на полях Казахстанської РСР. Звичну, тому що евакуювалися всі разом – з бригадою і технікою. А також звичну за рекордами – працюючи цілодобово, бригада Ангеліної отримала 150 пудів зерна з гектара, що в 6 разів більше, ніж тоді зазвичай отримували в колгоспі. Зі своїх заробітків у фонд Червоної Армії бригада здала 1200 пудів хлібу і 70 тис. рублів.
Разом з роботою у полі вона працювала і як депутат Верховної Ради СРСР, куди вперше її було обрано 1937 року. Це була велика відповідальність і величезні навантаження, враховуючи, що до депутата зверталися люди звідусіль. Єдиний перерив у роботі був лише у 1939-1940 роках, коли вона навчалася у Московський сільськогосподарській академії ім. Тімірязєва.
До цього громадського навантаження слід додати, що Паша була ще багатодітною мамою: йдучи заміж, вона всиновила Геннадія – дитину свого загиблого брата, якого зріклася власна мати. Старші діти Світлана і Валерій народилися до війни. Молодшу дівчинку Сталіну, названу на честь Сталіна, Паша народила 1942 року: її на 9 місяці вагітності викликали до Москви на сесію Верховної Ради СРСР. Потяг, яким вона поверталася назад, потрапив під бомбардування, і дівчинка з'явилася на світ під бомбами. Потім мати з немовлям декілька місяців діставалися дому…
Її чоловік Сергій Чернишов був партійним керівником, однак його самолюбство брало гору, коли він чув «Паша Ангеліна з чоловіком». Він почав пити і вчиняти розбори, тож подружжя розпалося. Чоловік поїхав і завів нову родину, а Паша переписала своїх дітей на прізвище Ангеліни.
У повоєнні роки суто жіноча бригада припинила існування – з фронтів поверталися чоловіки, і жінки полишали трактори, віддаючи перевагу більш жіночим професіям. Тим не менше, Паша Ангеліна продовжувала очолювати бригаду. Навіть у страшну посуху 1946-го року вона зі своєю бригадою продовжувала ставити рекорди, завдяки яким за рекордний на ті часи врожай її було удостоєно Сталінської премії.
За згадкою її старшої дочки Світлани Ангеліної, всю ту премію жінка роздала, кажучи, що слід робити добро і відразу ж забувати про це.
За урожай 1947 року її було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці – найвищої нагороди Радянського союзу у мирний час.
У згадках про неї її діти говорять про матір, як про вимогливу, але справедливу людину, що завжди готова була прийти на допомогу ближньому. І хоч вона була вхожа до керівників СРСР і особисто знайома з Йосипом Сталіним, вона не застосовували цих зв'язків заради себе. Її саму і близьких до неї людей забезпечувала їхня нелегка праця. Якщо до грошової реформи звичайний колгоспник отримував 400 рублів, то причепщик в її бригаді отримував 1400.
«Їй пропонували різні посади, аж до заступника міністра сільського господарства України. Вона ж відповідала: «Триматися потрібно за землю. Трактор низенький, нижче не впадеш. Знаєш, що таке ростити хліб? Це потрібно мати душу і слух. Кожне поле має свій характер», – розповідає Світлана Ангеліна.
За однією із версій прізвисько «тьотя Паша» ще замолоду вона отримала саме за свою принципову позицію і підтримання жорсткої дисципліни в очолюваній нею бригаді. За іншою ж версією, Прасковія Ангеліна стала тьотею Пашею вже під час свого депутатства, коли люди йшли до неї по допомогу і пораду.
Так сталося, що справа її життя і її захоплення призвела до ранньої смерті: постійна робота із пально-мастильними матеріалами спричинила захворювання на цироз печінки. Парасковія Микитівна пішла з життя у віці 46 років.
Незадовго до смерті її було вдруге удостоєно звання Героя Соціалістичної праці за успіхи у розвитку сільського господарства.
Пам'ять Парасковії Ангеліної вшановано у Старобешівському музеї її імені, що було відкрито 1966 року. На гербі Старобешівського району Донецької області зображено трактор, на якому працювала Паша Ангеліна.
Численні державні нагороди, народне визнання стали її заслуженим пам'ятником, адже в ті часи, коли треба було розбудовували молоду країну, а потім піднімати її з руїн війни, приклад жінки, яка рішуче взялася за чоловічу роботу, надихнув багатьох. Її подвиг підхопили тисячі радянських людей. Кожен із них – яскрава особистість незалежно від рангу і посади: ці будівничі створювали майбутнє – наше з вами сьогодення.
