БЕЗ ХЛІБА ПЕРЕМОГИ НЕ БУВАЄ. ВАЖКИЙ ПРИКОРДОННИЙ УЖИНОК

Луганщина завершує жнива-2017. Комбайни звично для цієї пори пливуть полями, навколо них жваво снують вантажівки. Немає ніякої битви за урожай: на обличчях механізаторів щирі засмаглі посмішки — цьогорічна нива щиро віддячила аграріям області за їхній труд. Підконтрольна Україні Луганщина цьогоріч зібрала рекордні за останні 10 років 1,13 мільйона тонн ранніх зернових і посіла перше місце з восьми областей Степу України по врожайності — 37,9 ц/га, при тому, що в середньому з гектара у цьому регіоні зібрали 33,9 ц. У планах іще зібрати ще близько 700 тис. тонн пізніх зернових та 600 тис. тонн олійних культур, а під майбутній урожай засіяти озимий зерновий клин у 242 тис. га, на рівні цьогорічного.

І це при тому, змушений констатувати департамент агропромислового розвитку облдержадміністрації, що сільгосптехніка переважно морально застаріла, і що її катастрофічно не вистачає. Навантаження на один зернозбиральний комбайн перевищує в три-чотири рази загальноукраїнський показник: замість 65 га становить 250.

Та слід зауважити, що працювати в Луганській області люди вміють на совість — до початку військової агресії з боку Росії 2014 року область входила до п'ятірки найбільш міцних промислово-економічних регіонів України. На жаль, внаслідок окупації південної частини області (36% території) на неконтрольованій Україною території залишилось майже 70% промисловості та 20% сільгоспвиробництв регіону.

З початку військового протистояння інформаційний простір густо насичений повідомленнями з лінії зіткнення, і це дуже важливо, адже країна має знати правду про те, що там відбувається. Водночас дуже мало достовірної інформації про те, як живеться і працюється мешканцям нескореної Луганщини, про їхню силу духу, виробничі здобутки і перемоги. Досвідчені знають, що без хліба перемоги не буває. Тому наша розповідь про тих, хто сіє і збирає цей важкий прикордонний хліб.

До загального Луганського ужинку добряче доклалися хлібороби нібулонівських виробничих філій. На зорі незалежності України — 20 років тому — було створено Луганський підрозділ компанії з п'яти виробничих філій «Біловодська», «Новопсковська», «Сватівська», «Старобільська», «Троїцька». І до нього доєдналася філія «Куп'янська» з Харківщини. Кістяк підрозділу, як і скрізь у «НІБУЛОНі», склали віддані сільському господарству люди, які своєю працею будь-що прагнули створити сучасне потужне підприємство, гідне нової історії незалежної України. Очолює Лугансько-Харківський підрозділ Андрій Юрійович Сироватко.

Починалося все з набуття сільськогосподарського досвіду на переважно занедбаних збіднілих землях, часто-густо порослих чагарниками. Рік від року нібулонівські виробничі філії ставали на ноги: набували досвіду, вчилися протистояти примхам природи і свавіллю чиновників. З початком земельної реформи 1998-го селяни почали свідомо віддавати в оренду саме філіям «НІБУЛОНа» свої земельні і майнові паї.

За ці 20 років роботи налагоджено тісну співпрацю і взаєморозуміння з власниками землі, виплати за оренду паїв проводяться вчасно і є стабільно високими. Відтак паї у цьому регіоні компанії довірили обробляти 2500 селян, а це близько 18,3 тис. га ріллі.

Як соціально відповідальний бізнес ТОВ СП «НІБУЛОН» значні кошти вкладає в розвиток місцевих громад у місцях присутності.

Якщо ж говорити про виробничі здобутки, то нібулонівці традиційно отримують кращі на Луганщині за якістю і врожайністю озиму пшеницю, кукурудзу та соняшник; а популярний раніше ячмінь останні років зо п'ять замінили на сорго. Починаючи з 1999-го, врожайність цих сільгоспкультур щонайменше на 20-30% більша від середньої врожайності по Луганській області. Відтоді на цих землях працівники компанії спромоглися зібрати близько мільйона тонн зернових та олійних культур.

На Луганщині наразі працюють два сучасні високотехнологічні лінійні елеватори «НІБУЛОНа»: від 2000-го — велетень зернозберігання, Старобільський елеватор, та від 2016-го — Сватівський. Вони працюють із зерном власних філій, а також здійснюють закупівлю збіжжя в аграріїв області за справедливими цінами та надають послуги зі зберігання зерна.

Слід зазначити, що з моменту створення «НІБУЛОНа» більше чверті століття тому головним скарбом компанії були і залишаються люди: лише вмотивований робітник здатен віддано і продуктивно працювати на благо себе, компанії та країни. Відтак плинності кадрів у компанії не спостерігається, бо всім своїм працівникам компанія забезпечує належні умови роботи і гідну зарплату.

Філія «Троїцька» вже 20 років гідно працює в однойменному споконвіку сільськогосподарському районі, розташованому у північно-західній частині Луганської області. На півночі Троїцький район межує з двома районами Білгородської області РФ. Раніше по обидва боки кордону люди жили мирно, і родинні зв'язки не обмежувалися прикордонними стовпами. А від 2014-го, ніде правди діти, луганчанам стало психологічно важко мати під боком сусіда-«брата», від якого невідомо чого і коли слід очікувати. Тож ставлення до мешканців закордонних територій правильніше було би назвати дипломатично терпимим, і разом із тим українці чітко визначилися, що працюють і завжди працюватимуть під рідним синьо-жовтим прапором.

Головне природне багатство району — родючі чорноземи. Однак створити хліборобський рай заважають численні яри і балки, що провокують ерозію ґрунтів і низький рівень ґрунтових вод. Тому за умов злагодженої і постійної роботи на землях району можна отримувати гідні врожаї. І тут вже задача керівника: сформувати згуртований трудовий колектив. «Той кістяк філії, який склався 2000-го року, дотепер працює — говорить директор філії «Троїцька» Андрій Олександрович Ільмінський. — Наприклад, головбух Наталія Анатолівна Дьоміна у нас від дня заснування. Валерій Іванович Силенко починав механізатором, потім став завідувачем майстернями, нині — головний інженер. Певна частина працівників вийшла на пенсію, а їхнє місце посідає молодь. Талановитої молоді до нас приходить багато. Слід віддати належне нашому генеральному директору Олексію Опанасовичу Вадатурському, який дивиться в завтрашній день. Молодь слід залучати саме сьогодні, у неї сильний потенціал і хороші перспективи. Щоправда, не всі витримують наш напружений ритм роботи, тим не менш, кращі залишаються!»

Кузнею кадрів для АПК Луганщини впродовж майже століття залишався поважний Луганський національний аграрний університет, який свого часу також закінчили і керманич філії Андрій Ільмінський, і директор регіонального підрозділу Андрій Сироватко. Після 2014-го, через надзвичайну ситуацію на Сході України, університет тимчасово міститься в Харкові і в тандемі з ХНАУ ім. В.В.Докучаєва продовжує готувати спеціалістів сільськогосподарської галузі. Плюс аграрний технікум ЛНАУ у Старобільську, тож фахового голоду область не відчуває.  

У середині кожного регіонального підрозділу між філіями споконвіку існує щорічне професійне змагання за кращий ужинок, кращу якість зерна та його врожайність, говорить Андрій Сироватко. Лідерство по сільгоспкультурах пізньої групи — кукурудза і соняшник — зазвичай тримає «Троїцька», а по пшениці — вона в золотій середині.

«Фактором ризику є нестача вологи, — веде він далі. — За останні п'ять років у регіоні спостерігається аномальна спека в липні-серпні, до 40 градусів. Поточного року температура близько 30 градусів трималася до третьої декади вересня. Через це в регіоні на всіх філіях застосовуються і глибока оранка, і поверхневий обробіток ґрунту, проводиться весь комплекс протиерозійних заходів».

Урожай 2017-го видався дещо гіршим проти попереднього року, зізнаються аграрії. Через несприятливу погоду була застосована пізня сівба, тож озимина ввійшла в зиму заслаблою. Потім поля навесні випробовувала снігова пліснява, після якої запізно було внесено добрива (через цьогорічний колапс на вітчизняному ринку міндобрив). Проте досвід агрономів і механізаторів у комплексі з дотриманням технологій дозволили вибороти у природи достойний ужинок. Причому, зауважують фахівці, у такій ситуації стерневі поля показали себе краще за парові, на які зазвичай робиться ставка.

У структурі посівних площ «Троїцької» близько 30% відводиться під вирощування насіння озимої пшениці для внутрішнього застосування, говорить головний агроном філії Олександр Олексійович Бабич. Переважно це сорти Пилипівка, Віген та Одеська 267 (Одеської селекції), Золотоколоса (ІФРГ). Вирощене філією насіння зазвичай дає на рівні 50-55 ц/га на промислових посівах.

Від поточного року все вирощене збіжжя філії відправляється до новозбудованого сучасного елеваторного комплексу з відвантаження зернових та олійних культур на автомобільний та залізничний транспорт — філії «Сватівська».

Виробнича філія «Сватівська» ТОВ СП «НІБУЛОН», до складу якої входить елеваторний комплекс, має більш вигідне географічне становище. Сватівський район України вдало облаштувався на північному заході Луганщини та є єдиним в області, де ніколи не змінювався прапор України. Однак уся країна пам'ятає, яких жахливих руйнувань зазнало мирне місто Сватове внаслідок страшної пожежі, що спалахнула на складах боєприпасів ЗСУ 29 жовтня 2015 року. Тоді снаряди та міни пошматували місто, призвівши до людських жертв і нищівних руйнувань. Тому рішення гендиректора компанії «НІБУЛОН» Олексія Вадатурського звести комплекс — лінійний елеватор — на місці розтрощеної території філії виходило з бажання чимшвидше відродити Сватове з руїн, повернути його до мирного повноцінного життя. Комплекс відвантажив перше зерно на залізницю 4 жовтня 2016 року, а від початку поточного маркетингового року відправив на велику землю більше тисячі вагонів із луганським збіжжям.

Цьогоріч відповідальність за виробництво зерна поклав на свої молоді плечі новий головний агроном філії «Сватівська» Дмитро Едуардович Мамврійський. 2014 року, вже на початку бойових дій на Донбасі, він закінчив агрономічний факультет ЛНАУ. Одразу після отримання диплому прийшов на філію працювати обліковцем, бо інших вакансій не було. Невдовзі обдарованому і перспективному юнакові керівництво запропонувало посаду агронома, а навесні 2017-го Дмитро став головним агрономом філії. Каже, що з дитинства не любив математику та обожнював біологію. І так склалася доля, що через біологію до математики таки повернувся — тож долю не обдуриш.

Дмитро про «НІБУЛОН» знає давно і досить добре, бо колись тут працював механізатором його батько, світлої пам'яті Едуард Сергійович. Щоправда, разом їм попрацювати не судилося.

До роботи юнак поставився дуже відповідально, виправдавши мудрість, що агрономом слід народитися. Результат роботи не забарився — восени цього ж року філія «Сватівська» посіла перше місце по ранній групі серед філій Лугансько-Харківського регіону за врожайностю. Це стовідсотково його заслуга, наголошує Андрій Сироватко. Бо посіяти, то нескладна справа. Головне — доглянути клин, викохати поле і виростити врожай.

«Він як став головним агрономом, то папери носив у поліетиленовому пакеті, — веде далі керівник регіонального відділення. — І я на знак підтримки подарував йому свій шкіряний портфель для документів. Дивлюсь, а він його не носить. На запитання, чого не носиш, Дмитро відповів: раптом ви мене на осінь виженете, то портфель треба буде віддавати…

Восени, коли підбили попередні підсумки по пшениці і вони виявилися непоганими, він помітно помужнішав, став більш упевненим. І на знак вдячності за довіру та за портфель подарував мені власноруч вирощений у горщику гострий кущовий різнокольоровий перчик Локо. Його можна споживати цілий рік. З'ясувалося, Дмитро навесні посадив експериментальну розсаду, на щастя. Тепер той горщик стоїть у нас в офісі, радує око і гріє душу».

«Із загальної кількості посівних площ озима пшениця займає третину, — розповідає Дмитро Едуардович. — У середньому отримали врожайність 46,1 ц/га пшениці. Найбільшу врожайність 66,5 ц/га на полі у майже 100 га дала пшениці сорту Ліра Одеська. Це була еліта. Поточного року ми вже її посіяли, першу репродукцію. Вона напрочуд дружно зійшла».

У структурі посівного клину «Сватівської» друге місце посідає кукурудза, далі йде сорго. І обов'язково присутні землі під чорним паром.

На запитання, яка у нього як головного агронома є мета або мрія, Дмитро Мамврійський відповів: «Завжди бути першим!» І пояснив, що для її досягнення на полі потрібно ще трошечки часу, щоби все проаналізувати, докопатися до нюансів. У поля великий потенціал і у зернини не менший, тож Дмитро мріє поєднати їх, додавши свого власного — молодого і завзятого.

У виробничих справах перебувала на полі керуюча відділенням філії «Сватівська» Оксана Олександрівна Садохіна. Її можна назвати старожилом луганського «НІБУЛОНа», бо в перші роки створення філії починала тут обліковцем. Коли ж народилися дітки — ставила їх на ноги, тому деякий час не працювала. Шість років тому знову повернулася на підприємство. «Іншої компанії і не шукала, — говорить вона. — Бо тут до людини, а особливо це стосується жінки з дітьми, ставляться з розумінням. Завжди підтримують. Умови роботи зрозумілі і вся зарплата біла, а це за умов пенсійної реформи для нас дуже важливо. Трапляється, до одного підеш відпрацюєш, а тобі потім кажуть, що ти не підійшов, тому і грошей не віддадуть за зроблене. Тут все гарантоване, повний соціальний пакет для працівника. І нам працювати цікаво, бо ми бачимо віддачу. Тут є впевненість у завтрашньому дні, яка нам усім дуже потрібна!»

Сівбу озимини під урожай 2018 року Лугансько-Харківський регіон компанії «НІБУЛОН» завершив за планом, 2 жовтня. Не більше як за тиждень аграрії мають завершити збирання соняшнику і кукурудзи. І тепер головна задача — зберегти збіжжя, залишити як дбайливим господарям собі, а левову його частку відправити на «велику землю». І готуватися до весни, бо прийде вона напрочуд швидко.