Статті

ЗЕЛЕНА АЛЬТЕРНАТИВА АБО НЕ ВСІ В ЗАХВАТІ ВІД ПОЯВИ КОНКУРЕНТІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНОМУ РИНКУ

Повний текст у друкованій версії

Енергетика — як повітря: непомітна, але необхідна. Користуючись, ми її не помічаємо, проте варто хоч на кілька хвилин позбутися електроенергії, як сучасна людина залишається зовсім безпорадною. Адже все в нашому світі живиться електричним струмом — численні комп'ютерні мережі з базами даних від стратегічних суперсекретних до побутових, промисловість і зв'язок, транспорт і практично вся побутова техніка. Не дивно, що енергетика стала ключовою галуззю сучасного світу.

Проте традиційна енергетика, заснована на видобувних технологіях, досягла того рівня, коли вона стала причиною, з одного боку — залежності та майже колоніального стану держав, які зайняті видобутком і реалізацією сировини, а з іншого — намаганням деяких «гегемонів» сировинного ринку використовувати енергоносії як засіб політичного тиску. Не в останню чергу саме через це (ну і, звісно, через піклування про довкілля) цивілізовані держави обрали шлях розвитку своєї економіки на основі розвитку відновлювальної енергетики, тобто енергетики, заснованої на використанні відновлювальних джерел і ресурсів.

Так використання вітрових, сонячних, біопаливних, малих гідроелектростанцій поступово витісняє в цих країнах старі електростанції, котрі працюють з використанням вугілля, нафти, газу. І це єдиний спосіб боротьби з чи не найбільш ключовою проблемою сьогодення — погіршенням екології, зміною клімату з усіма згубними для людей і планети в цілому наслідками, які випливають звідти.

Є ще енергія розщеплення атома, паливом для якої слугує збагачений уран, проте наш Чорнобиль та непоодинокі випадки аварій на АЕС в інших країнах, спонукали активніше відмовлятися від цього хоч і відносно чистого, проте занадто небезпечного джерела. Відтак дехто аж настільки успішно працює над енергозалежністю, що на 77% покриває всі потреби країни з відновлювальних джерел, як Ісландія. Ну, нехай хтось скаже, що у тій Ісландії повно вулканів і гейзерів, тому грітися ними сам Бог велів. Але ж Норвегія зі Швецією такого природного подарунку не мають, проте частка відновлювальної енергетики у них складає 69,2% та 52,6% відповідно.

Не можна сказати, що в цьому питанні Україна впевнено рухається у фарватері цивілізованих держав. Разом із тим, наявність власних покладів кам'яного вугілля та інтереси певних фінансово-промислових груп суттєво загальмували наш поступ у цьому напрямку. Принаймні 2016 року половина генеруючих потужностей України (50,32%) належала ТЕС, котрі спалюють вугілля, а ще 11,69% потужностей — це ТЕЦ та ТЕС, що працюють на інших видах викопного палива. Чверть потужностей із виробництва електрики належить атому, ще 10% — воді (гідро (8,5%) та гідроакумулюючим (2,7%) електростанціям) і лише 1,74% — відновлювальним джерелам енергії: вітру (0,79%), сонцю (0,83%) та біомасі (0,12%).

Бойові дії на Донбасі та останні події довкола блокади окупованих територій наочно продемонстрували вразливість такого становища. Це ще добре, що попри половину питомих потужностей, частка ТЕС у виробництві електроенергії минулого року, за даними Міненерговугілля, склала близько третини (32,2%), а левову її частку (52,3%) виробляли атомні електростанції. А то би наслідки критичної залежності від вугілля відчув кожен мешканець держави. Втім, ядерне паливо для АЕС у нас також імпортне, і навіть якщо за кілька років ми повністю переорієнтуємо його постачання з Росії на США, суті справи це не змінить. Отож залежність від поставок традиційних енергоресурсів — вугілля, газу та ядерного палива — загрожує енергетичній безпеці і навіть суверенітету держави, так що новий курс в енергетичній політиці неминучий.

Стає дедалі очевиднішим, що часи розквіту централізованої енергетичної інфраструктури та радянської гігантоманії залишилися у минулому, а майбутнє — за приватними інвестиціями у розподілені енергетичні потужності. Приміром, у Литві вже сьогодні 73% теплової енергії виробляється з біомаси, так що в реальному житті «зелена» енергетика впроваджується швидше, ніж прогнозували експерти. У світі ці технології розвиваються вибуховими темпами і вже почали вигравати цінову конкуренцію з традиційними потужностями на викопному паливі. Ще 10 років тому виробництво електроенергії сонячними електростанціями коштувало близько $600 за МВт, тоді як ТЕС на вугіллі чи газі виробляли один МВт всього за $100. Але зі збільшенням масштабів виробництва, ціна поновлюваних джерел енергії швидко знизилася — сьогодні сонячна енергія коштує всього близько $100, а вітрова — взагалі $50 за один МВт. Це при тому, що у вартості електроенергії від традиційних джерел досі не враховується колосальна шкода довкіллю та здоров'ю людей.

Україна перебуває у поворотній точці: залишковий ресурс більшості об'єктів енергетики, успадкованих від СРСР, вже майже вичерпано. Середній вік теплових електростанцій становить 50 років, а тепер на додачу ще й половина з них позбавлена ресурсної бази — антрациту, який видобувається лише на окупованій території Донбасу. Успадковані від СРСР велетенські ТЕС вичерпують свій залишковий ресурс, а перспективи відродження цих «динозаврів» сумнівні на фоні розвитку нових енергетичних технологій, яким притаманна гнучкість, децентралізація та використання місцевих відновлюваних джерел.

«Зелений Кувейт»

ДлЯ УкраЇни біоенергетика є одним із стратегічних напрямків розвитку сектору відновлюваних джерел енергії, враховуючи високу залежність країни від імпортних енергоносіїв, в першу чергу, природного газу, і великий потенціал біомаси, доступної для виробництва енергії. На жаль, темпи розвитку біоенергетики в Україні досі істотно відстають від європейських. На сьогоднішні частка біомаси у валовому кінцевому енергоспоживанні становить 1,78%.

Щорічно в нашій державі для виробництва енергії використовується близько 2 млн тонн умовного палива біомаси різних видів. Найвищий відсоток використання економічно доцільного потенціалу — 80% припадає на деревину, тоді як для інших видів біомаси (за винятком лушпиння соняшнику) цей показник на порядок нижче. Найменш активно (на рівні 1%) реалізується енергетичний потенціал соломи зернових культур та ріпаку.

Прикро, адже у нас щорічно збирається понад 50 млн тонн зернових культур, відтак, як побічні продукти сільськогосподарського рослинництва, маємо і значні обсяги соломи та рослинних відходів. Для визначення виходу соломи і рослинних залишків використовують коефіцієнт відходів — відношення врожаю соломи або стебел рослин до врожаю зерна. За різними оцінками, на кожну тонну зерна можна отримати 1,5-2 тонни соломи або рослинних залишків.

Нині 50-60% соломи пшениці, ячменю, жита використовується для утримання худоби та удобрення ґрунтів, а стебла кукурудзи та соняшнику залишаються на полях після збирання врожаю. Таким чином, в Україні є достатній енергетичний потенціал соломи і рослинних відходів. Значна частина соломи після збирання пресується у тюки, брикети та пелети і використовується для опалення. На 14 підприємствах олійної промисловості спалюється понад 500 тис. тонн лушпиння соняшнику і 120 тис. тонн його гранулюється.

Повний текст у друкованій версії

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"