Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ДОРОГА, ВИНАЙДЕНА РАНІШЕ ЗА КОЛЕСО
Господар води Для тих, хто вже за часів незалежної України використовував річку як транспортну...
НАВЧАННЯ МАЄ ВИПЕРЕДЖАТИ РОЗВИТОК...
Хочете, щоби ваші діти втілили прадавню батьківську мрію жити краще, щоби стали щасливими та...
НІБУЛОНІВСЬКИЙ ФЛОТ ОЧІКУЄ НА СУТТЄВЕ ПОПОВНЕННЯ
На суднобудівно-судноремонтному заводі «НІБУЛОН» триває зведення двох буксирів проекту 121М, а...
У НОВИЙ НАВІГАЦІЙНИЙ СЕЗОН — ІЗ НОВИМИ СИЛАМИ
«НІБУЛОН» продовжує розвантажувати автомобільні шляхи України. З перших днів відкриття навігації...
ПРАВО НА БЕЗВІЗ,АБО РОЗЛУЧЕННЯ З РАДЯНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ
Ніколи не думав, що скажу це, але я люблю бюрократію. Тільки бюрократію не українську, а...

Наші партнери:

УЛАНІВСЬКІ ПОСТАТІ

Проскочити на Вінниччині повз Уланів і не зупинитися просто неможливо: дорогою з Києва до курортного Хмільника це ошатне село просто виринає з безкраїх ланів центральною площею. Щоби краще роздивитися цей майдан з чималою кількістю будівель «від 1970-х», який з обох боків обіймає гладеньку асфальтовану дорогу, праворуч, біля гастроному «Ірина», облаштовано «кишеню» для авто.

Виявляється, у цих міських ознаках немає нічого дивного, адже за хрущовських часів село Уланів на березі тихої річечки Снивода мало статус міста. Воно і по сьогодні залишається не надто подібним до села: є тут водогін та газопровід, спортивна й музична школи, а загальноосвітню школу поточного навчального року закінчили 357 учнів. Також є лікарня, за збереження якої бореться громада, власне комунальне підприємство та будинок культури. Окремо слід сказати про сільську бібліотеку з понад десятитисячним книжковим фондом, яка продовжує його поповнювати, беручи участь і перемагаючи в міжнародних та вітчизняних конкурсах і програмах.

Ошатний сільський парк відпочинку 2010 року був названий на честь 130-річчя від дня народження видатного уродженця Уланова — Валер'яна Тарноградського, українського поета-лірика, журналіста і педагога, закатованого сталінським режимом в концтаборі ГУЛАГ СРСР 1945 року. 2011-го в селі відкрито пам'ятник жертвам Голодомору 1932-33 років.

І за всім сьогоденням Уланова поблизу садиби сільської ради спостерігає триметровий Тарас — пам'ятник Кобзареві дуже гармонійно поєднаний з довкіллям, наче і не полишав наш знаний земляк цієї місцини з часів своєї подорожі 1845 року.

Ми ж не змогли проїхати повз Уланів іще і тому, що тут мешкає історична для вітчизняного сільського господарства постать — колгоспний голова з понад піввіковим стажем, знавець рідної землі і людей, Герой Соціалістичної Праці, Заслужений працівник сільського господарства — Володимир Тадейович Вільчинський. 2 квітня ц.р. він відзначив свій 85-річний ювілей та продовжує жити активним громадським життям і працювати, а на нашу зустріч Володимир Тадейович приїхав за кермом авто.

Володимир Вільчинський біля пам’ятника Т.Г.Шевченку в Уланові«Раніше на цьому місці стояв Ленін, — розповідає ініціатор зведення пам'ятника Шевченку Володимир Вільчинський, — коли ж позаторік знесли, то залишився «пеньок» — постамент, який ми ніяк не могли подолати, настільки він міцно був зроблений. Але ж соромно, щоби він так серед села стояв. Тому я запропонував сільському голові, а я тоді був його замісником, поставити пам'ятник Шевченку. Але де гроші взяти? І почалося — ми кинулися скрізь, і всі потроху почали допомагати коштами. То ми зібрали 125 тис. грн. Прознавши про цю ідею, Заслужений художник України Віктор Стукан — наш земляк, що мешкає в Хмільнику і робив пам'ятник там, узявся його виконувати безкоштовно, та коли коштів забракло, він своїх доклав».

Збирали кошти справді всім світом — від малого до старого: уланівчани пенсійного віку постановили віддати частину пенсійних коштів на монумент, дітлахи віддавали кошти, виручені на шкільних ярмарках. Більш суттєвими сумами допомогли місцеві бізнесмени й уродженці села. Долучилися до події і відомий педагог та краєзнавець, за авторства якого вийшло чимало праць з історії краю — Микола Дорош та завзятий сільський голова Олександр Голубенко.

За численного люду пам'ятник Великому Кобзареві урочисто відкрили 9 жовтня 2015 року. Бо саме 8-9 жовтня 1845 року Тарас Шевченко перебував в Уланові, спілкувався з мешканцями, робив замальовки, коли мандрував з Меджибожа до Хмільника, проводячи свої краєзнавчі дослідження.

Зірка Вільчинського

Володимир ВільчинськийЗ дружиною Тетяною Володимирівною, яка у свої 80 продовжує працювати лікарем в приймальному відділенні лікарні, він живе у звичайному багатоквартирному будинку. «Свого часу у мене було багато журналістів звідусюди, пояснює Володимир Тадейович, — і я не хотів, щоби хтось сказав, що голова збудував собі такий особняк та обгородився парканом, за яким нічого не видно. Я кажу: навіщо це?! Люди в селі все бачать і дуже швидко реагують. Я за свій час головування в Уланові, з 1968 по 2008-й — будував щороку по одному об'єкту: вийшло 4 школи і 4 багатоквартирних будинки, дитячий садок на 200 місць і поліклініку на 150 відвідувань на день, хірургічний корпус з пологовим приміщенням в Уланівській районній лікарні та ще багато чого».

Ветеринар за освітою, Володимир Вільчинський торував шлях в сільському господарстві з заступника голови колгоспу «Перемога» у рідній Федорівці Шаргородського району на Вінниччині впродовж п'яти років. А 1958-го його обрали головою господарства. «Після вдалого року господарювання, веде далі наш співрозмовник, — 1959 року у розпал жнив поступає «зверху» нове розпорядження, щоби мене перевести по методу Гачанової (була така ткачиха в Росії, котра перейшла з передового підприємства на відстаюче) головою у відсталий колгосп ім. Шевченка у сусідньому с. Копистерена, де міняли вже третього керівника».

За 10 років Вільчинський вивів колгосп на достойний рівень, тож йому «довірили» гідно продовжити справу в уланівському колгоспі «Дружба».

«У колгоспі було п'ять сіл, а мені швидко прикріпили шосте, відстале. Переді мною колгосп «Дружба» очолював Мечеслав Дмитрович Білоус, Герой соціалістичної праці, він пішов Першим секретарем райкому, а мене призначили на його місце. То він до нашої «Дружби» той відсталий колгосп і приєднав. Тоді землі у «Дружбі» стало більше 8 тис. га, з них ріллі 6800 га.

У мене складна була задача: мені треба було попервах не відставати від показників попередника. Навіть у районній газеті «Червоний прапор» було написано: «в «Дружбі» наразі новий голова. Побачимо, якою міцною виявиться нова «Дружба». А до того колгосп гримів скрізь — бюро обкому виїзне, і обласна сесія, і газети, і радіо, і телебачення…

Щойно збори мене обрали, як усе затихло… Аж до жнив глибокої осені. Я проаналізував, які в нас були ще резерви для досягнення високих показників. Себе я вже не щадив, людей заохочував до роботи, привчав до відповідальності. І коли ми вже того таки 1968-го зібрали 616 ц/га цукрових буряків, а в заліку 555 ц/га, тут знову почали всі з'їжджатися.

І 1971 року мене вже нагородили орденом Леніна. А 1973-го присвоїли звання Герой соціалістичної праці за високі показники сільгоспвиробництва. Перед тим були дуже суворі перевірки згори. Була така Іванова, з ЦК КПУ, що відповідала за село, то вона все перевіряла документи і допитувалася, як ми змогли отримати такий урожай зернових. Причина проста — я на початку осені поміняв усе насіння пшениці на площі 1250 га — узяв нові озимі миронівські сорти й отримав спалах урожайності й урожаю — 62 ц/га.

Але ж високі показники з часом стають не такими вже і високими. Тому ми запровадили бригадний підряд, госпрозрахунок, чекову систему розрахунків — щоби якомога сильніше збільшити продуктивність праці й оплату. Далі були орендні колективи в полі, на фермі, механізовані бригади. Словом, керівників стало вдвічі менше, бо вони поєднували свої керівні посади з виробничими — керівник механізованої бригади працював на тракторі, на комбайні. Так, наприклад, доярки казали, не давайте на ферму великого трактора, давайте маленького — корми завести або вивезти гній. Люди почали рахувати витрати».

Щодо планів на майбутнє, Володимир Тадейович із запалом повідомив: «Зараз ми всі разом — краєзнавці, вчителі, письменники, інші активісти — воюємо за створення музею Тараса Шевченка. Як казав Кобзар, борітеся — поборете! Те ми і робимо!»

Трудовий орден —

за смажену картоплю!

Глафіра Дорош

Глафіра Дорош — єдиний орденоносець СРСР, яка отримала нагороду за кулінарний винахід — смажену картоплю по-Уланівськи. Кухар з місцевого кафе винайшла цей дешевий і швидкий кулінарний шедевр випадково голодного 1947 року. Відтоді на картоплю по-Уланівськи «підсів» увесь СРСР, і в листопаді 1965-го 55-річній селянці в Москві урочисто вручили орден Трудового Червоного Прапора. Сьогодні цю картоплю можна знайти в меню ресторанів країн колишнього СРСР, Німеччини, США, Канади, Ізраїлю.

Працювати кухарем Глафіра почала ще 14-річною дівчинкою поруч із мамою. В післявоєнне лихоліття з продуктами було важко, тож кухарям доводилося експериментувати з тим, що мали під рукою. Свою фірмову страву Глафіра винайшла випадково: дрібні бульби, що залишилися, вона кинула в казан, де смажилася основна страва, а поруч стояла часникова підливка до пиріжків, нею кухар і залила просмажену картоплю.

Може, воно так і залишилося би смаколиком маленького уланівського кафе, якби на Вінниччину на початку 1960-х не завітав журналіст московської газети «Вісті», і в газеті вийшов величезний матеріал про уланівську картоплю.

«З тих пір таке почалося! — згадувала Глафіра Василівна. — Листи з проханням поділитися рецептом йшли мені звідусіль. Я лише встигала через десять копірок посилати його в усі куточки СРСР».

Попри те, що порція коштувала всього 6 копійок, до Уланова почалося справжнє паломництво. Глафіра Василівна Дорош прожила довге і складне життя. Віна пішла за межу 2015-го у поважні 95 років.

Тож якщо хочете картопельки по-уланівськи, візьміть картоплю з куряче яйце, почистіть і розріжте на четвертинки вздовж, киньте в киплячу олію. Через 20 хвилин, коли картопля стане золотистою, вийміть її шумівкою або покладіть на паперовий рушничок (щоби прибрати залишки олії) і заправте розтертим часником із сіллю та крапельками олії. Накрийте кришкою і дайте хвилинку настоятися.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: