Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗЕЛЕНА АЛЬТЕРНАТИВА АБО НЕ ВСІ В ЗАХВАТІ ВІД ПОЯВИ КОНКУРЕНТІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНОМУ РИНКУ
Повний текст у друкованій версії Енергетика — як повітря: непомітна, але необхідна....
У КИЄВІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ НОВИЙ СОРТ ТЮЛЬПАНІВ ДЖАМАЛА
Уперше в історії новий сорт тюльпанів голландської селекції виведено на честь жительки України —...
МОЛОКО ПО РІЗНІ БОКИ ВИМЕНІ
Нинішні закупівельні ціни не влаштовують і дивують українських виробників молока. За словами...
ВІТЧИЗНЯНИЙ УРОЖАЙ-2017: БИТВА НА ДВА ФРОНТИ. І НЕ ТІЛЬКИ
Повний текст у друкованій версії Станом на 5 квітня 2017 року Україна експортувала 34,13 млн...
СУДНОБУДІВНИКИ ПРОТИ АНТИУКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОПРОЕКТУ «ПРО ВНУТРІШНІЙ ВОДНИЙ ТРАНСПОРТ»
3 березня у стінах Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова відбулося...

Наші партнери:

РЕГУЛЯЦІЯ ДЕРЕГУЛЯЦІЇ

Україна – відносно молода держава, і її економіка та способи цією економікою керувати дісталися нам у спадок від УРСР майже без змін. За радянських часів, коли економіка була плановою, а вся власність – державною, ленінське «соціалізм – це насамперед облік і контроль» було цілком прийнятним. Тоді на кожну транзакцію чи переміщення партії товару потрібен був папірець із печаткою. Та часи змінилися, власність тепер переважно приватна, а от манера керувати збереглася чи не на генетичному рівні – все те ж «стращать і не пущать» та на кожне «апчхи» вимагати папірець з печаткою.

Мета можновладців проста — спершу загнати бізнес у залежність від влади, а потім цю залежність обміняти на гроші: чи то у вигляді плати за дозволи, сертифікати, ліцензії та штрафів за їх відсутність — до держбюджету, чи у вигляді хабара — до власної кишені. От і плодилися закони і постанови, виконати вимоги яких практично неможливо, бо єдина їх мета — зробити підприємця апріорі винним. Особливо загострилася ситуація зараз, коли видатки бюджету на державний апарат суттєво скорочені, а важелів впливу на бізнес, аби спонукати його «ділитися», — ще достатньо.

Відтак багата ресурсами та працьовитим людом Україна животіє на узбіччі цивілізованого світу, бо держава (вірніше чиновник), одноосібно вирішує, що і як робити приватному власнику зі своєю власністю: по якій ціні продавати вироблене, куди експортувати і чи експортувати взагалі тощо. У відповідь на тиск бізнес або згортає свою діяльність, або «ховається у тінь», а легальна економіка, разом із доходами до бюджету, стрімко скорочуються. Нарешті влада дотумкала, що з таким підходом економіки скоро не залишиться зовсім.

Української аграрний сектор у цьому сенсі нічим від інших галузей не відрізняється. Хіба що родючі ґрунти та працьовиті руки наперекір свавіллю дозволяють отримувати пристойні врожаї. Втім і Мінагрополітики нарешті зрозуміло, що з карально-заборонним компонентом треба щось робити, тому другий постреволюційний уряд під проводом того самого Прем'єра почав рух у напрямку зняття обмежень.

У певному сенсі життя примусило урядовців стати на горло власній пісні: адже контролювати і забороняти — то їх хліб (з товстим шаром масла). Та під тиском громади і виконуючи зобов'язання держави в рамках євроінтеграційних процесів, розпочався процес щодо дерегуляції та приведення функцій контролюючих органів до європейських стандартів. Боюся, що без саботажу все ж не обійдеться — занадто багато годівниць має бути зруйновано.

 

«Кайдани порвіте»

Йдеться про спрощення започаткування та ведення господарської діяльності, скорочення дозвільних і погоджувальних процедур, зменшення впливу державних органів на діяльність суб'єктів господарювання тощо. З цією метою уряд розробив і вніс до парламенту проект закону «Про внесення змін до законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу» (реєстр. №1580). Документ стосується багатьох галузей економіки, ним скасовуються та вносяться зміни до дев'яти кодексів та купи законів (у т.ч. іще УРСР), котрі досі залишалися чинними.

Для нас важливо, що в ньому нарешті зроблено кроки для спрощення ведення нашого багатостраждального аграрного бізнесу. Законопроект, ухвалений у першому читанні, передбачає, зокрема скасування сівозмін. Уже скільки років селяни переконували урядовців, що нічого, крім зайвого адміністративного тиску на бізнес та чиновницької тяганини з корупційною складовою, ця норма не дає, і захищати родючість потрібно зовсім іншими механізмами. Нарешті достукалися. У Земельному кодексі вилучається п.4 статті 22, котрий змушував селян витрачати час і кошти на виготовлення нікому не потрібних папірців, скасовано також відповідальність за відхилення від проекту землеустрою чи його відсутність.

Крім того, законопроект дозволяє юридичним особам брати в оренду землі особистих селянських господарств. Фактично це були ті самі паї, але з іншим правовим статусом, котрий обмежував можливості їх оренди. Тепер вони матимуть повноцінний обіг, а їх господарі — орендну плату, яка, до речі, тепер має бути виключно у грошовій формі.

У разі схвалення законопроекту відбудеться скорочення істотних умов договору оренди землі. Бо зараз їх надмірна кількість, що спричиняло можливість для існування рейдерських схем, унеможливлювалася робота сільгосппідприємств. Мінімальний термін оренди буде сім років.

Вирішується ціла низка питань щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема передбачається делегування таких повноважень органам місцевої влади, та й нотаріуси отримають більше повноважень. Як кажуть — не пройшло і трьох років, бо вже років зо три аграрна спільнота наполягала на необхідності якщо не відміни, то хоча б спрощення порядку реєстрації.

Нарешті скасовуються ветеринарні свідоцтва, котрі мали супроводжувати харчову продукцію тваринного походження. Нова редакція закону «Про безпечність і якість харчових продуктів», адаптована до європейських директив і регламентів, взагалі не передбачає таких документів і вони вилучаються із законодавства. Скасовуються також дозвіл на ввезення ветеринарних препаратів. Скасовується необхідність отримання товарними біржами висновку про відповідність від аграрної біржі, бо коли одна біржа надає висновки усім іншим, це створює поле для зловживань.

Після ухвалення цих рішень можуть початися «плачі Ярославни» про те, що позбавлена «батьківської» опіки чиновників аграрна галузь занепаде. Втім, такі плачі вже були, коли відміняли сертифікати якості зерна та сертифікацію зернових складів. «Зацікавлені особи» пророкували ледве не голод. Минув рік без сертифікатів — і склади працюють, і зерна доволі.

Також вирішується ціла низка питань щодо розвитку органічного виробництва, котре могло б стати такою ж візитівкою українського АПК у світі, якими зараз є зерно та соняшникова олія. Бо наразі ситуація виглядає дещо абсурдно — Мінагрополітики має визначати зони для виробництва органічної продукції. Невже чиновник у столиці краще знає, де саме і що можна вирощувати? Якщо законопроект ухвалять у другому читанні, міністерство буде лише сертифікувати відповідну організацію, а вже вона і перевірятиме відповідність ґрунтів, і можливість виробництва органічної продукції в тій чи іншій зоні.

До того ж спрощується введення в обіг органічної продукції українського виробника, яка вже сертифікована в Європейському союзі. Тобто якщо є європейський сертифікат — немає необхідності по новому колу проходити сертифікацію в Україні, адже зрозуміло, що європейці перевіряють дуже ретельно.

* * *

На фінальній стадії доопрацювання і буде ось-ось ухвалена постанова Кабінету Міністрів «Деякі питання дерегуляції господарської діяльності», котрою вносяться зміни до цілої низки урядових рішень попередніх років. Постановою, зокрема, передбачається зменшення термінів видачі фітосанітарного сертифіката з п'яти днів до 24 годин, добровільний порядок отримання карантинного сертифікату. Всі знають, скільки питань було у аграріїв до процедури видачі цього сертифікату та які зловживання довкола нього відбувалися, особливо в портах. Відтепер (точніше з моменту набуття чинності змін) карантинний сертифікат будуть отримувати лише ті, кому він дійсно необхідний.

Вносяться зміни і до порядку реєстрації засобів захисту рослин — він стане більш прозорим та зрозумілим. Скасовується також необхідність довідки-рахунку під час реєстрації сільськогосподарської техніки — анахронізм, котрий досі існував із незрозумілих причин.

* * *

Не відстають і законотворці: група депутатів-аграріїв (Кулініч О.І., Лунченко В.В., Кириленко І.Г., Івченко В.Є., Бакуменко О.Б., Шлемко Д.В., Дерев'янко Ю.Б., Арешонков В.Ю., Кодола О.М., Мірошніченко І.В.) розробили, а профільний комітет Верховної Ради схвалив законопроект «Про деякі заходи щодо посилення ролі територіальних громад в управлінні земельними ресурсами» щодо передачі земель сільськогосподарського призначення, котрі перебувають у державній власності місцевим громадам. Уже давно час повернути місцевим радам повноваження щодо розпорядження землями, що лежать за межами населених пунктів та відповідно визначити поняття території місцевої ради. Для цього ці землі (крім стратегічних і тих, що використовуються виключно для потреб держави) мають бути визнані комунальною власністю.

Це дозволить уникнути суперечності з Конституцією України, якою передбачено, що розпоряджатись державною власністю можуть тільки органи виконавчої влади. Від більш ефективного розпорядження землями місцеві бюджети зможуть щороку отримувати додатково до 1 млрд грн на рік. Таким чином управління державними землями пропонується передати від Держземагентства місцевим органам влади, що прямо кореспондується з планами адміністративної реформи та децентралізації.

* * *

У планах уряду (принаймні, Мінагрополітики вже почало розробку) — нова редакція закону «Про державну підтримку сільського господарства», котрий передбачатиме публічні і прозорі принципи надання аграріям держпідтримки. У новому законопроекті ініціюється публікація реєстру претендентів на отримання бюджетної підтримки, а також реєстру тих виробників, які її одержують. Таким чином кожен зможе проконтролювати як держава розподіляє бюджетні кошти і чи немає при цьому якихось зловживань.

Крім того, в новій редакції закону про підтримку сільського господарства, буде приділено увагу підтримці малих сільгоспвиробників. Принципи такої підтримки будуть сформовані на основі досвіду пострадянських країн Східної Європи, яким вдалося досягнути в цьому успіху. Мова йтиме і про домогосподарства, і про малі сімейні ферми. До речі, до парламенту вже внесено законопроект (реєстр. №1599), котрим пропонується конкретизувати визначення малої сімейної ферми, адже у законі про фермерство цей термін дещо розмитий.

 

«І ставок, і млинок, і вишневенький садок»

Тобто наразі держава намагається створити сприятливий клімат для розвитку агробізнесу, а значить і для залучення інвестицій у галузь. Та є ще одне болюче питання, котре хоч і не підпадає прямо під дерегуляцію, проте також формує інвестиційну привабливість країни. Мова про величезну і таку ж неефективну державну власність. Не секрет, що у підпорядкуванні Мінагрополітики перебувають близько п'яти сотень державних підприємств від кролячих ферм до цехів із розливу вина. Причому більшість із них — глибоко збиткові, а деякі взагалі втратили зв'язок із власником — тобто державою.

Тим не менш, на обслуговування всього цього «майна» витрачаються бюджетні кошти. Про те, що держава власник неефективний, говорять усі, і причина цього проста до банальності. Бо власник прагне збільшення капіталізації власного бізнесу та підвищення його прибутковості, а керівник підприємства, найнятий державою керувати державним підприємством, цікавиться, в першу чергу, збільшенням власної заробітної плати. Й якщо вона (на його погляд) недостатня, то за «відкати» купується сировина та комплектуючі за завищеними цінами, а продукція за ті ж таки «відкати» реалізується за заниженими цінами. От вам і неефективність, і збитковість.

Зрозуміло, що неефективні підприємства треба приватизовувати, аби лише знайшовся бажаючий їх купити. Приватний власник, котрий ризикує власними, а не державними грошима, швидше наведе лад, ніж як завгодно компетентний найманий чиновник, принаймні красти сам у себе не буде. Проте потрібні і застороги, щоб приватизовані підприємства не спіткала доля цукрових заводів, котрі нові власники просто порізали на металобрухт.

Спроба роздержавити державну власність ( і не тільки аграрної галузі) урядом була зроблена. Проте неочікувано на її захист стали депутати-свободівці. Їх небагаточисельна когорта (оскільки ВО «Свобода» до парламенту не пройшла, то і фракції немає, є лише кілька депутатів-мажоритарників) із гаслом «не дамо розбазарювати народне надбання» блокувала трибуну під час розгляду урядового законопроекту (реєстр. №1567) «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (зокрема, в ньому планувалося дозволити приватизувати «Укрспирт»). Мовляв, у нас війна і несприятлива кон'юнктура, давайте почекаємо кращих часів або наймемо якихось чудо-керівників, котрі збільшать прибутки держпідприємств та їх капіталізацію — от тоді й продамо задорого.

 

Таку позицію поділяє і новий міністр агрополітики Олексій Павленко. Він вважає, що варто лише розпочати призначення керівників наших державних підприємств на конкурсній основі, щоб на відповідальні посади прийшли найбільш фахові люди, які здатні провести відповідні реформи та забезпечити сталий розвиток підприємства за всіма напрямками діяльності. В свою чергу, це підвищить вартість підприємств та їхню привабливість у разі подальшої приватизації. От лише незрозуміло, навіщо приватизовувати прибуткові державні підприємства — нехай собі працюють на державний бюджет.

 

Ми дерегулювали, дерегулювали та й додерегулювалися…

Взагалі-то дерегуляцію вигадали не ми і не вчора. Вперше з необхідністю зниження тиску на бізнес цивілізований світ зіткнувся у сімдесятих роках минулого століття. Спонукало до цього сповільнення економічного зростання, а наукове підґрунтя дерегуляція отримала у певній течії економічної теорії. Завдання полягало у тому, щоби визволити бізнес від міцних тенет державного регулювання. Практично це виглядало як відміна та скасування усякого роду обмежень у дозвільній сфері та контролі для підприємницької діяльності.

Ну, відміняти — не запроваджувати: все пройшло на «ура». Та от біда, через деякий час (уже у 1980-х) виявилося, що свобода буває надмірною — бо позбавлені контролю підприємці можуть у погоні за прибутком втратити совість, від чого постраждають споживачі. Як результат такої діяльності, світ зіткнувся з негативними соціально-економічними та екологічними наслідками.

Стало зрозумілим, що лише відміною обмежень обмежитися не вдасться — потрібно натомість видозмінювати й удосконалювати існуючі норми та запроваджувати нові регуляторні впливи. Так на Заході стартувала регуляторна реформа.

Уже нашого століття виявилося, що життя — штука динамічна і на місці не стоїть, так само не можуть залишатися статичними і норми, за котрими відбувається регулювання підприємницької діяльності. Тобто мова вже йшла про регуляторну політику як окремий вид діяльності, котрий базується на певних принципах, імплементованих у політику держави, та покликаний оперативно видозмінювати регуляторне поле в залежності від світу, що змінювався.

Якщо спробувати застосувати ці етапи становлення регуляторної політики до України, то виявиться, що, відповідно до урядових ініціатив, ми наразі перебуваємо на рівні сімдесятих років минулого століття, оскільки мова у нас поки що йде лише про дерегуляцію. Звісно, зайві обмеження мають бути скасовані, проте тут важливо з водою не вихлюпнути дитину — адже певні важелі регулювання (і в аграрній сфері) мають бути, інакше досить швидко можна наразитися на екологічну катастрофу, коли нерадиві господарі наслідком свого «хазяйнування» на землі можуть залишити нашим нащадкам випалену «хімією» пустелю на місці найкращих чорноземів планети. Адже за даними ФАО, минулого року кожна вирощена тонна зерна коштувала Україні десяти тонн гумусу.

Сподіваюся, решту етапів (користуючись світовим досвідом) ми пройдемо швидше, ніж за тридцять років, і врешті матимемо державну регуляторну політику, а не метання від «дозволити все» до «заборонити все». Принаймні відповідний орган влади у нас є з 2011 року — Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. У грудні 2014-го вона реорганізована у Державну регуляторну службу.

 

«Совість — найкращий контролер»

Наразі деякі обмеження вже зняті — уряд намагається надати економіці «друге дихання». Проте той таки мораторій на перевірки бізнесу, подовжений Кабінетом Міністрів України на початку січня ще на півроку, вже призводить до недобросовісної конкуренції і зниження якості товарів і послуг.

За словами заступника голови правління Союзу споживачів України Олега Цільвіка, відсутність контролю з боку держави призводить до загострення недобросовісної конкуренції, а саме — конкуренція відбувається не за ціновими чи технічними параметрами, а шляхом фальсифікації продукції. Не дивно, що після впровадження мораторію на перевірку бізнесу кількість звернень до Союзу споживачів України значно збільшилася, а основна маса скарг пов'язана саме з низькою якістю товарів і послуг, серед яких провідні місця посідають нафтопродукти і продовольчі товари.

За словами заступника голови Громадської ради при Держспоживінспекції Лариси Криворучко, дія мораторію негативно позначилася на дотриманні прав споживачів. «Мораторій із контролю — дуже хороша річ у низці європейських країн. Наша держава, на жаль, іще не готова до такої дії. Вже на даний момент йде постійне, систематичне порушення прав споживачів», — сказала вона. І при цьому зазначила, що за нинішніх умов Держспоживінспекція не має достатніх повноважень для належного контролю якості товарів і послуг, що реалізовуються на споживчому ринку.

Як відомо, Кабінет Міністрів на початку січня подовжив на півроку дію мораторію на перевірки всіх суб'єктів господарювання, окрім фіскальних перевірок, який був упроваджений у серпні 2014 року. Як наслідок, Держветфітослужба України та її територіальні органи із серпня минулого року не можуть проводити перевірок підконтрольних об'єктів та епізоотичні розслідування. До того ж, Міністерство економічного розвитку і торгівлі планує зобов'язати контролюючі органи публікувати на своїх сайтах перелік об'єктів перевірки, а також розміщувати інформацію про всі проведені перевірки суб'єктів господарювання у спеціальній автоматизованій системі.

* * *

Будучи прихильником мінімального впливу держави на бізнес у царині регулювання його діяльності, вимушений зазначити, що певні дозвільні функції держава все ж повинна мати, щоб захистити свій внутрішній ринок. Бо повна безконтрольність так само шкідлива, як і повна зарегульованість.

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: