ЛІДЕРИ ПИРЯТИНСЬКИХ ЛАНІВ

Якщо проїхати зо два десятки кілометрів по новій автотрасі Київ-Харків, обабіч дороги від кордону Полтавщини аж до самого Пирятина можна також помилуватися застосуванням сучасних світових агротехнологій на українських ланах. Ці відновлені родючі землі упродовж десяти років доглядає сільгосппідприємство «ПКЗ-АГРО», отримуючи традиційно одні з найкращих виробничих показників у Пирятинському районі.

Утримувати пальму першості в районі – справа важка і відповідальна. ТОВ «ПКЗ-АГРО», за інформацією районного управління агропромислового розвитку Пирятинської райдержадміністрації, виробляє щороку понад 20% валової зернової продукції. І на жнивах-2013 це підприємство упевнено очолює звітність щодо ходу польових робіт.

У жовтні виповниться п'ять років, як директорує тут Олександр Щербина. Розпочинав свій трудовий шлях Олександр Васильович майже відразу з голови колгоспу. Родом з Великої Обухівки Миргородського району, після служби в армії він отримав направлення від рідного колгоспу до Полтавського державного сільгоспінституту (нині – Полтавська державна аграрна академія). Та ще студентом вирішив, що в іншому господарстві він навчиться більшого. І, отримавши диплом за фахом агронома, подався до с. Римарівка, що у Гадяцькому районі на Полтавщині. То були часи «розквіту демократії», коли на альтернативній основі колгоспники обирали голів. Так сталося, що 1989 року господарство в Римарівці розділилося, і після року роботи в колгоспі керуючим відділком, 24-річний Олександр Щербина висунув свою кандидатуру на голову правління. Досвіду у юнака не було, проте бажання творити і розбудовувати нове життя переконало односельців, і вони обрали його головою колгоспу «Україна».

Виконувати обіцяне молодому керівнику було надзвичайно важко, й від того хотілося працювати ще більше, доводити власну спроможність дотримувати слово. Наприклад, водонапірні башти Рожновського були на той час страшенним дефіцитом. Для покрівлі відновлюваної церкви, бо люди поверталися до віри, потребувалося оцинковане залізо. Тож молодий голова задля купівлі необхідного дійшов аж до народних депутатів, зокрема – до світлої пам'яті Петра Ківшика від Полтавщини.

Колгосп за його керівництва набирав обертів, до роботи стало 430 фахівців; й господарство вкладало, наприклад, понад мільйон рублів щороку лише у будівництво господарським способом. Однак 1992 року раптово пішла з життя Олександрова мама Катерина Федорівна. І Щербина вирішив піти з посади через молоду завзятість, а також непорозуміння з «місцевими активістами». Шкода, але наразі від того господарства нічого не залишилося, село зубожіє, бо ні виробництва, ні, відповідно, роботи там немає…

Наступний період свого життя – роботу фермером – Олександр Васильович згадує як самий складний і бідний. За часів становлення фермерського руху в середині 1990-х господарю слід було віддати половину врожаю власнику сільгосптехніки за те, щоб комбайном зібрати збіжжя. Згодом Олександр Васильович шліфував досвід управляючого в агропідприємствах. У тому числі працював у Чехії в пана Ірки, який навіть привозив друзів – членів свого кооперативу, подивитися на результати роботи українського трударя.

До ТОВ «ПКЗ-АГРО» пан Щербина потрапив по-сучасному – через Інтернет: він саме шукав собі гідну роботу, тож віднайшов оголошення про вакансію директора у пирятинському господарстві, поспілкувався із його власниками і, засукавши рукави, одразу став до керма.

Сьогодні його сільгосппідприємство обробляє 6337 гектарів на землях двох сільських та Пирятинської міської рад, регулярно двічі на рік виплачує орендну плату 1300 пайовикам, причому ставку робить на грошову форму розрахунку, а не на виплату зерном або інші продукти чи послуги.

Раніше в господарстві використовували «трипілку» – вирощували по 1500 га озимого ячменю і гороху, решту займала кукурудза. Коли 2010-го вимерзли усі півтори тисячі гектарів озимого ячменю, пирятинці частково замінили його соняшником. Господарі намагаються працювати там, де можна отримати більший прибуток, тож поступово вводять до сівозміни нові культури.

Зазвичай основною культурою для товариства «ПКЗ-АГРО» є кукурудза, цьогоріч вона займає 3740 га. Обов'язковою в сівозміні є озима пшениця – 1300 га, трохи більше ніж 1000 га соняшнику. Крім того, на полях компанії мають хороші перспективи на врожай соя на площі 152 га, нут – 72 га, квасоля – 6 га.

Останнім часом ця зона Полтавщини стала дуже посушливою, пояснює такий вибір Олександр Васильович, і постала необхідність підбирати культури і сорти, придатні для умов пекучого бездощів'я. «Наприклад, – продовжує він, – дуже цікавим є вирощування такої малопоширеної, але цінної і найпосухостійкішої зернобобової культури, як нут. ЇЇ називають ще баранячим горохом – через подібність зерна нуту до голови цієї тварини. Вперше цьогоріч посіяли сою, і хоч іще зарано говорити про врожай, результатами і станом посівів задоволені. Йдеться про звичайну сою, а не дурнувату-«ГМО-шну», що нею більшість світу сіє, бо хочеться мати врожай і не травити ним людей і тварин».

Основний прибуток дає кукурудза, і вона через те цікава, веде далі наш співрозмовник. «З озимої пшениці починаються жнива, тож вона є першим результатом роботи трьох наших агрономів: головного – Сергія Анатолійовича Міщенка, заступника – Володимира Олександровича Градова і Сергія Борисовича Лісового».

Журналісти «Агропрофі» застали в господарстві обмолот останнього клаптика пшеничного поля. Цьогоріч господарство вже намолотило 5,5 тис. тонн пшениці при середній урожайності 49,6 ц/га. З огляду на те, що протягом чотирьох останніх років у червні озимі і ярі культури просто горять, сорти озимої пшениці Миронівського інституту пшениці ім. Ремесла дають у господарстві «лише» під 50 ц/га при генетичному потенціалі 80 ц/га.

У своєму розпорядженні фахівці господарства мають сучасну високотехнологічну техніку: три зернозбиральні комбайни Кейс (найновіший із яких придбали цьогоріч), шість важких тракторів Кейс, Джон Дір і Нью Холанд потужністю 300 к.с., три плуги іноземного виробництва, сівалки для суцільного і точного висіву, власні три вантажівки МАЗ.

Дощики, що пройшли днями на заході Полтавщини, дають надію на хороший урожай кукурудзи на зерно. За словами моторного керівника «ПКЗ-АГРО», вони очікують близько 100 ц/га. Дай Боже, щоб ці надії справдилися. І щоб ціни на збіжжя 2013 року були гідними та справедливими. Бо аграрії зробили для виконання державної програми «Зерно» все від них залежне.

Тетяна Шелкопляс