ВЕЛИКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ МІСЦЕВОЇ СИРОВИНИ

Проблема енергозабезпечення сьогодні постала однією з головних проблем центральних та місцевих органів влади. Гостроти і суспільної напруги додала цьогорічна затяжна зима, яка вкотре засвідчила: для впевненості у завтрашньому дні необхідно мати не лише альтернативні джерела постачання, але й, для більшої надійності забезпечення енергоносіями, вишукувати внутрішні резерви. Своїм баченням у кардинальному вирішенні цього важливого суспільного питання поділилися з читачами президент Національної академії аграрних наук Василь Петриченко та почесний президент НААН України, Герой України Михайло Зубець.

– Зима, а тим більш така, як цьогорічна, налаштовує і науковців, і господарників на пошуки альтернативних джерел енергії, шляхів та суб'єктів їх постачання.

М.Зубець: Очевидно, мова повинна йти не стільки про альтернативні джерела енергії, скільки, перш за все, про раціональне використання енергоносіїв власного виробництва. Україна, як відомо, відноситься до енергодефіцитних країн. Потреба нашого ринку у нафтопродуктах оцінюється на рівні 5,5 млн тонн бензину та 6,5 млн тонн дизельного пального. Водночас забезпеченість України власними енергоресурсами, що виробляються з нафти, складає лише 10%. Тому пошук альтернативних відновлювальних джерел є особливо актуальним.

Сьогодні не варто говорити про майже загублену малу гідроенергетику, яка впродовж багатьох післявоєнних десятиліть надійно служила сотням невеликих населених пунктів, а також не в повній мірі використану вітрову енергетику та десятки мільйонів тонн торф'яних покладів. Сьогодні мова повинна йти про мільйони кубічних метрів відходів лісозаготівель, виноградників і садів і, що особливо важливо, невикористовуванні величезні щорічні запаси рослинних решток: соломи зернових культур, бадилля соняшника та кукурудзи, костриці конопель та льону, лузги рису та соняшнику тощо. Вся ця величезна сировинна база, при науково-технологічному забезпеченні наших вчених, повинна стати рушієм до енергетичної незалежності України, стабілізації виробництва, призупинення розбалансування економіки.

– Василю Флоровичу, вам як вченому-агроному за фахом найбільш відома природа енергоносіїв біологічного походження. Ваше бачення проблеми?

В.Петриченко: Світові запаси мінерального палива кінцеві і близькі до виснаження. За даними ОПЕК, запасів нафти вистачить лише на 40-50 років. Тому не виникає ніякого сумніву в тому, що світове виробництво палива з альтернативних джерел сьогодні зростає і надалі постійно зростатиме. Статистика свідчить про щорічне зростання виробництва біопалив на 20-25%. Світове виробництво вже становило у 2012 році понад 60 млн тонн, а в 2013 році очікується до 75 млн тонн. Серед флагманів виробництва біоетанолу є США – 24 млн тонн, переважно із зерна кукурудзи, і Бразилія – 20 мільйонів тонн, основна сировина – цукрова тростина. Отже, перспектива за енергоносіями біологічного походження, або ж біопаливом.

– Можете уточнити термін «біопаливо»?

В.Петриченко: Загалом «біопаливо» включає наступні 4 енергетичні складові. Біодизель – це реальний замінник нафтових палив і містить метилові та етилові ефіри з рослинних олій; біоетанол – виробляється з цукроносних та крохмаленосних сільськогосподарських культур; тверде біопаливо – одержують з біологічної маси побічної продукції рослинництва, лісового господарства, виноградарства, садівництва та спеціалізованих біоенергетичних культур; біогаз – продукт анаеробного бродіння відходів рослинництва і тваринництва.

Найбільш популярною сировиною для виробництва біодизелю є ріпакова олія у країнах Європи і соєва – на американському континенті. Показово, що за останні 10 років використання ріпакової олії нехарчовим сектором збільшилось на 728%, в той час як харчове споживання зросло лише на 8%. При збереженні такої тенденції, використання ріпаку для виробництва біопалива перевищить його харчове використання через 7-8 років.

Повний текст у друкованій версії видання