Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ВИВЕДЕННЯ ДНІПРА З КОМАТОЗНОГО СТАНУ. «НІБУЛОН» готовий убезпечити внутрішні водні шляхи
Нібулон днопоглиблення24 листопада на лімітуючому перекаті «Дніпродзержинські ворота» у Дніпровському водосховищі...
РОЗМАЇТТЯ СМАКІВ НА UKRAINIAN FOOD EXPO
ukrainian food expo23-24 листопада у столичному виставковому центрі «КиївЕкспоплаза» проходила міжнародна виставка...
ЗАГАДКА У ЗАГАДЦІ
Загадки не люблять лише ті, хто не вміє їх розв'язувати, свідчить народна мудрість. Але це про...
ВІД ОБЛАДНАННЯ ДО САДЖАНЦІВ: ПЛОДООВОЧЕВА ВИСТАВКА У ФОРМАТІ B2B
fresh business expo 20175-7 грудня в Києві проходила міжнародна спеціалізована виставка Fresh Business Expo 2017. Вона...
З НАСТАННЯМ ГРУДНЯ ПРИХОДИТЬ І ЗЕМЕЛЬНИЙ МОРАТОРІЙ
мораторій на продаж сільгоспземліА чи знаєте ви, що 5 грудня у світі відзначають Всесвітній день ґрунтів? Правда, свято це...

Наші партнери:

«ПІД ПРИМУСОМ Я НЕ ПРАЦЮЮ. УСВІДОМЛЕНО Ж ЗРОБЛЮ ЗНАЧНО БІЛЬШЕ!»

Днями, 17 червня, голові Аграрного союзу України Геннадію Новікову виповнюється 50 років. І хоча він вже три роки очолює АСУ й за посадою є людиною публічною, для більшості він залишається темною конячкою, бо завжди з легкістю дає інтерв'ю на професійні теми і ніколи не розповідає про себе. Напередодні ювілею Геннадій Володимирович приділив нам час для інтерв'ю, і перед нами постала особистість – дуже різнобічна, відкрита і чесна людина, для якої служіння людям і улюбленій справі є сенсом життя.

 

Геннадію Володимировичу, що Ви можете стисло сказати про себе?

– У мене понад 20 років досвіду роботи головою господарства і один запис у трудовій книжці: після інституту я прийшов до колгоспу «Знам'я Леніна» у смт Якимівка інженером, потім люди обрали мене головою. І так по сьогоднішній день. (Колгосп був реформований у КСП «Промінь», що стало базою ПСП «Аскон», яке донедавна очолював Геннадій Новіков. – Прим. ред.). Мені, наприклад, легше прокласти трубопровід, ніж годинами розповідати, яка смачна вода з нього тектиме. Я господарник, і більше опікуюся тим, що реально можу зробити людям. Ця робота мені найбільш до душі. Навіть коли я вісім місяців працював «на государевій службі» – головою районної ради (08.2005-03.2006 – прим. ред.), то щоранку об'їздив поля, потім їхав до райради, а ввечері – знову у поле. Формально я був звільнений з посади голови господарства, але поле мене не полишало, бо це, як кажуть, – спосіб життя. Навіть зараз не можна керувати Аграрним союзом, відірвавшись від виробництва. Хоча я не належу до категорії керівників, які мають всім власноруч керувати: у моїх співробітників досить високий рівень свободи і відповідальності. Найбільше я ціную спеціалістів, які можуть робити щось краще, ніж я; бо навіщо мені такий робітник, за якого роботу я зроблю краще?!

 

То для вас «кадри вирішують усе»?

– Можна сказати, так. Наприклад, в «Асконі» кадрові питання більш-менш вирішено, а в Союзі вони ще існують. Насправді, я дуже важко розстаюся з людьми: якщо я звикаю до людини, то завжди можу знайти для неї купу виправдань, якщо вона чогось не зробила. Трапляється, що за низку порушень людину слід було б виганяти, однак я розумію, що її звільнення відіб'ється на її родині, оточенні… Інколи я змушений робити цей важкий крок, і це мене засмучує.

 

А як Ви сходитеся з людьми?

– На перший погляд, легко. Приятелів може бути багато, однак справжніх друзів – значно менше. Друзі – це люди, з якими ти не поступаєшся принципами, бо вони від тебе цього не вимагають. Вони за будь-якої ситуації слухають і чують, вони відкриті так само, як і я відкритий для них, хоч наші погляди не в усьому співпадають. Друг – це той, хто скаже тобі правду, а головне – ніколи не зрадить. З часів служби в армії у нас склалася «міцна вісімка», щоправда нині нас залишилося семеро, бо одна людина передчасно пішла з життя. Той період був перевіркою на міцність і карбуванням справжнього чоловічого характеру. Ми раніше часто зустрічалися, а тепер опинились у різних країнах…Проте, якщо будь-хто з нас покличе – кинемо все і зберемося.

 

Однак, коли змінюється статус, змінюється і кількість друзів…
– Я до цього готовий. На високій посаді виникає багато «друзів»; коли ж статус зменшується, баласт відпадає, відбувається певне «очищення». Так було, коли я став головою райради, хоч до цього керував найпотужнішим в районі підприємством і був наймолодшим головою сільгосппідприємства, а потім повернувся у господарство, і мені «згадали всі мої реформаторські підходи». Коли від мене будь-хто вимагає поступитися, я можу погодитися, однак – я, як те дерево, що схиляється від стихії, проте не ламається, а притуляється ближче до землі і знову піднімається.
Хоча раніше у мене такої «гнучкості» не було. Коли я був комсомольським ватажком, для мене було лише чорне і біле – я вважав, що в житті все має бути правильно. Був такий випадок: я ще школярем був молодим членом бюро райкому, і нас відправили спостерігати за посівною комсомольсько-молодіжних екіпажів. Бачимо: два екіпажі стоять, бо не підвезли зерно. Ми по рації сповіщаємо про ситуацію. Через п'ять хвилин з'являється на полі Віктор Григорович Косолап, голова цього потужного держплемрадгоспу – кремезний літній чоловік, дуже поважний. А я його, чотирнадцятирічний хлопець, знизу вгору починаю розпікати гаслами: мовляв, як-так, не працюють, коли вся країна у битві за врожай… Косолап згори дивився на мене мовчки і ледь стримувався, щоб не дати мені ляпаса. З'ясувалося, що вантажівка зламалася, і він оперативно зреагував – віднайшов іншу, а потім приїхав на поле пересвідчитися, що все у порядку. Машина прийшла ще до того, як я припинив свою промову. Мені стало ніяково. У звіті я про цей випадок не згадав, навпаки дав дуже високу оцінку роботі господарства. Через багато років ми разом сміялися над тим випадком, коли він приїхав 1994 року забирати мене назад додому у радгосп-винзавод імені космонавта Комарова на Херсонщину, звідки я родом, – спочатку заступником голови, а через півроку він збирався на пенсію, і я мав залишитися керівником. На жаль, Віктор Григорович пішов з життя. Проте тоді я вирішив займатися енергетикою в колгоспі «Знам'я Леніна» в Якимівці, куди потрапив після вишу за розподіленням. Через три місяці мене обрали головою правління вже реформованого і перейменованого КСП «Промінь».

 

Чому Ви не обрали шлях агронома чи механізатора? Чому енергетика?
– Я народився в Новоолексіївці на Херсонщині. Я старший у сім'ї, у мене є ще сестра і брат. Мій дід був агрономом, і я хотів також стати агрономом. Але доля інакше склалася…
Мама, Тамара Василівна, – працювала свинаркою і завідувачем фермою, хоча за освітою вона будівельник. Батько, Володимир Іванович, помер передчасно, йому було 47 років. Він був дуже прискіпливим у роботі до кожної дрібниці. Усе, за що він брався, робив довершено, або не брався взагалі. Мама завжди була і залишається трудоголіком, дуже турботливою, емоційною й енергійною: вона кожному хоче допомогти, до всього їй є діло. Батько ж навпаки – виважений, більш спокійний, як холодний душ – від його слів думки враз ставали на свої місця. З ним завжди було цікаво: він довіряв кожному персональну справу і супроводжував, як тепер кажуть, процес, але не втручався. Я коли беруся за нову справу, завжди намагаюся уявити, як би вчинив батько, а от брат Василь у цьому плані більш ґрунтовний. Володимир Іванович дуже любив техніку і добре на ній знався – машини ходили в нього, як годинник. Працював батько водієм, бригадиром тракторної бригади. Він був хорошим спортсменом, займався боксом.
Тато ніколи нас не повчав, не ламав через коліно, а переконував. Я дотепер не терплю, коли мене примушують щось зробити. Я маю переконатися, маю усвідомити, навіщо це робити, і тоді результат вийде набагато кращим, ніж очікувалося.

 

Чи не стає на заваді така принциповість?
– Таке ставлення до життя заважало багато в чому за радянських часів, проте за часів становлення ринкових відносин ця ґрунтовність стала у пригоді.
До того ж, у мене немає жаги до влади. Хоча так виходило, що у мене завжди було забагато впливу на оточуючих. І хоч я був завзятим комсомольцем у школі, потім комсоргом військової частини, я усвідомлено не вступив до партії.

 

Геннадію Володимировичу, давайте повернемось до вибору професії…
– Юнаком я грав у команді майстрів з футболу – херсонському «Кристалі» (нині це друга ліга – прим. ред.), і паралельно закінчив з червоним дипломом Новокаховське технічне училище №1 за фахом електромонтер-ремонтник промислового обладнання. Тому до армії пішов свідомо, але трошки пізніше, у 19 років, і потрапив до хімвійська Туркестанського військового округу. Де я тільки не служив, у тому числі в Афганістані. В армії на той час був культ вищої освіти, тому для себе я визначив: будь-що отримаю фахову вищу освіту.
Після армії працював за фахом у рідному колгоспі, а мій однокласник на той час навчався у Мелітопольському інституті механізації та електрифікації сільського господарства. Він мене туди і загітував. 1989-го я закінчив виш за фахом інженер-електрик і отримав розподілення в Якимівку Запорізької обл.

 

Як почувався молодий спеціаліст в епоху демократії, гласності, перебудови?
– Нормально. На той час господарство в Якимівці реформувалося у КСП «Промінь», і я поринув з головою у госпрозрахунок, бригадний і сімейний підряди тощо. Так всередині сільгосппідприємства я створив потужний електроцех.
То була окрема дільниця, що здатна виробляти глибинні насоси, електродвигуни будь-якої потужності. Ми надавали послуги стороннім організаціям, і завдяки госпрозрахунку наші люди за місяць отримували річні зарплати.
Я вважаю, що навіть з урахуванням усіх «перегибів» радянських часів, за яких я вихований, було тоді й багато позитивного. Тому я почуваюся в боргу перед прийдешніми поколіннями, і цей борг намагаюся повсякчасно віддавати.

 

Повертати борги – непопулярна справа, не вважаєте?
– Не згоден. Наприклад, ми вже багато років за рахунок господарства утримуємо дві дитячі команди і дорослу з футболу. Тривалий час опікувалися дитячим центром.
Мушу сказати, що за наявних реалій у нас так само проявився, як раніше казали, «звірячий оскал капіталізму». Ми не звертаємо увагу на тих, хто поруч. Так, коли ми відкривали теплотрасу у господарстві, знайшли безпритульних дітей. Коли я усвідомив безпорадність їхнього становища – жахнувся. Я звертався до місцевої влади як депутат райради, потім – до православної церкви. Довкола відмахнулися. Я стукав в усі двері і знайшов підтримку лише у протестантській церкві, яка орендувала у нас приміщення, та колег підприємців. Віряни склали список із 17 дітей від 5 до 10 років, які втікали з дому через знущання батьків. Ми не мали жодного статусу, бо батьки ж у дітей були, проте облаштували їм приміщення, кімнати з ліжками і навчальні класи, куди б вони приходили у будь-який час.
Я вважав, що головне – нагодувати голодних. Та це виявилося найпростіше. Мушу зізнатися, що більшість із нас перебуває у, так би мовити, щасливому невіданні, що проблема покинутих дітей в державі існує, і що до цих дітлахів нікому немає діла. Коли цим поневіряним ми придбали новий одяг і жінки-віруючі почали дітей мити, на їхні понівечені тіла лячно було дивитися…
Лікувати дитячі душі виявилося набагато складніше: їхні очі з-під лоба бачили світ чорним, у кращому випадку – сірім, інших кольорів немає! Потроху знедолені малюки почали навчатися дитячим забавкам – малювати, ліпити з пластиліну, читати книжки. Ми придбали їм свійську птицю, щоб дітлахи за нею гляділи. Навіть дві мами цих дітей через віру прийшли до тієї церкви і допомагали іншим малюкам.
Коли ж їхнє життя налагодилось, до нас зачастили безліч перевіряльників, у тому числі СБУ, – нас звинуватили у сектантстві. Ніхто не хотів почути, що ми підтримували не протестантських пасторів, ми підтримували дітей, від яких суспільство відвернулося. Якби ви знали, яке щастя я відчув, коли побачив сповнені радості очі цих дітей: вони щось малювали, підхопилися й побігли нам назустріч зі своїми малюнками показати, що світ кольоровий!
У питанні виховання віри церква могла би стати головною, однак вона відсторонилася. Я до цього випадку дуже багато допомагав церквам, монастирям. Проте переконався, що за своїм золотом вони припинили бачити людей. Насправді у вірянина Господь має бути в душі.

 

Геннадій НОВІКОВ, Юрій КАРАСИК, Олександр БОРОВИК, Віктор СЛАУТА, Дмитро МОТОРНИЙ. Київ, 2011 рікВаше приватне підприємство, кажуть, створене у якийсь дивний спосіб?
– Не дивний, а експериментальний. Це було перше ПСП в Запорізькій області, створене особливим, дуже дорогим шляхом. Наші пайовики-пенсіонери ніколи не відчували і не відчувають по сьогодні, що в них немає колгоспу. З одного боку, це погано, бо люди живуть у якомусь ілюзорному світі, з іншого – добре, бо бережемо їх від сьогодення. В нашому господарстві традиційно проходять річні збори, я виступаю перед громадою. У нас немає такої практики, як колись, що спочатку збори «б'ють» агронома, завфермою й інженера, а потім виходить голова і, як батько рідний, роздає кожному по прянику. У мене інший підхід: якщо я взяв на роботу фахівця, то я за нього відповідаю, і всі претензії – до мене. Щороку я або брат звітуємо про те, скільки в господарстві посіяли і зібрали, й скільки буде виплачено орендної плати.
Саме завдяки такому підходу, коли кожен відповідає за свої слова та дії, ми за рік, відколи я став головою правління КСП «Промінь», піднялися з передостаннього місця в районі до першого за показниками. Я переконаний, що люди, які ні за що не відповідають, не можуть приймати доленосні рішення. Хоча така думка багатьом не подобається. Тому рік проробивши головою, я на загальних зборах прозвітував і поклав на стіл заяву на звільнення. Я подякував усім за роботу, проте сказав, що хочу створити власне приватне підприємство – всередині колгоспу, поруч з колгоспом – байдуже. Ґвалт піднявся страшенний. Години через чотири жвавих обговорень селяни одноголосно проголосували: створити «приватне підприємство голові колгоспу». Протокол саме з таким формулюванням у районі у мене не прийняли, бо створення приватних сільгосппідприємств було ще не на часі. Я наполягав і пішов вище. Тоді було видано розпорядження голови ОДА в порядку експерименту дозволити створити приватне сільгосппідприємство. Умовою було те, що ми не мали права забрати жодного робітника і жодної одиниці техніки з колгоспу.
Оскільки перебувати на двох посадах я не міг, то залишився головою КСП, а головний інженер очолив приватне підприємство. Власне «Аскон», створений на базі вищезгаданого електроцеху, на той час вже існував як приватне енергетичне підприємство, тож йому просто додали видів діяльності. Ми взяли у Рожнятівській сільгоспхімії на Івано-Франківщині в оренду три трактори, через надлишок робочої сили звідти ж приїхали і 5 механізаторів. Із п'яти тисяч гектарів колгоспної землі 946 га за каналом, які незручно обробляти, передали «Аскону». У перший рік господарювання ми отримали 46 грн балансового прибутку…
Коли я прийняв КСП, у того було 7,5 млн боргу. Завдяки реформуванню частину суми нам списали, залишилося близько 3,9 млн. За три роки ми практично погасили цю заборгованість. Орендну плату ми почали виплачувати з 1997 року, а відомий Указ Президента вийшов у грудні 1999 року, тож уся країна почала виплачувати орендну плату 2000 року.
Хочу наголосити, що від часів реформування жодну людину не було скорочено. Наразі «Аскон» обробляє 4200 га землі, бо одні почали фермерувати, інші повірили привабливішим обіцянкам, і ми цьому не заперечували. Своїх зобов'язань щодо виплат за договорами оренди ми дотримуємося завжди. Тому є такі орендодавці, які повернулися до «Аскону», хоча громада не хотіла їх приймати, бо принцип «розкаяний грішник краще двох праведників» поступився переконанню «хто одного разу зрадив, зрадить удруге». Як довело життя, саме такі й сіють смуту. В основному люди ставляться до проблем в зоні ризикованого землеробства з розумінням. Наприклад, торік ми зібрали зернових 8,6 ц/га – через посуху все згоріло; пожнивно посіяна кукурудза дала трошки зерна – і ми стовідсотково розрахувалися з людьми. Неврожайного 2003 року перед проведенням зборів ми зібрали людей у три автобуси і провезли їх по полях, щоб вони на власні очі побачили це жахіття. На зборах мою пропозицію отримати плату частково громада сприйняла спокійно – заборгованість ми обіцяли повернути упродовж наступних двох років у повному обсязі. Ми своє слово стримали, і жодної скарги від людей не надійшло.

 

Ваша друга вища освіта як керівника агропідприємства також не була пов’язана із сільськимгосподарством. Чому бухгалтерія?
– Другу вищу освіту я отримав 1997 року, перебуваючи на посаді керівника господарства, – закінчив Запорізьку інженерну академію за фахом бухоблік і аудит. Причина проста – я не міг «вхопити» в бухгалтерії кореспонденцію рахунків. По закінченні вишу я призначив нового бухгалтера – Володимира Цапа, який нині на посаді фінансового директора, і якому не потрібні помічники у тому питанні, якому я навчався.

 

З ранку до ночі керуючи рідним господарством, як Ви долучились ще й до громадської роботи у всеукраїнському об'єднанні аграріїв?
– На початку формування фермерського руху було зрозуміло, що ця форма господарювання має право на життя, бо побудована на природному для людини відчутті власності. Так я очолив асоціацію фермерів Якимівського району. Але за декілька років я розчарувався у фермерському русі.
Через нашого спільного товариша ми познайомилися з Василем Степановичем Ярошовцем, і він запропонував мені вступити до Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств (Так до 30 жовтня 2009 року називався Аграрний союз України. – Прим. ред.). На той час посада керівника Запорізького осередку звільнилася, і я очолив обласну організацію ВССП.
На той час я вже займався кооперацією, створивши СОК «Козацький зерновий союз», бо розумів, що для дрібних і середніх господарств альтернативи немає. Тоді ще не було агрохолдингів. Не було ринку. Існувала певна «вольниця» – кожен робив те, що вважав за потрібне. Раніше голова адміністрації умовляв керівника: «Якщо не посієш, то хоча б траву скоси». Потім держава і підприємства навчилися жити і виживати в умовах ринку, посиленої конкуренції. Процес об'єднання сільгосппідприємств перетворився з гасла на реальність через усвідомлення, а не через те, що якийсь, скажімо, Новіков або інший лідер громадського руху щось зробив. Настав час мислити економічними і стратегічними категоріями, а не емоціями.

 

Вам закидають, що організація втратила колишню міць, мовляв, перші особи держави на ваші заходи не ходять.
– Я раніше не ідеалізував і тепер не ідеалізую ВСПП або Аграрний союз. У нас багато проблем, але найбільша – ми самі, наші стереотипи. Нам слід спочатку навчитися самим виконувати рішення організації, а вже потім вимагати те від інших. Так, дійсно, перші особи держави приймали участь у роботі наших конференцій, але рішення приймали протилежні. То чи багато від того користі? На моє переконання, міць організації в єдності, дисциплінованості її членів, умінні почути та врахувати думку кожного, сформувати колективне рішення та домогтися втілення цього рішення у життя. Дещо вже зроблено: почав працювати аналітичний центр АСУ, страхова компанія членів АСУ, кооператив «Козацька зернова компанія», налагоджений ефективний зв'язок з кожним членом АСУ.

 

Які ще існують реальні приклади перемог АСУ?
– Ми ввели обов'язковою умовою інститут прямого членства в АСУ. Яскравим прикладом є Крим, де наразі нараховується понад 100 дійсних членів Аграрного союзу України. Рік тому було «0». Просто колишній керівник регіональної організації займався тим, що відповідав на телефонні дзвінки. І все! Створювали ми об'єднання АСУ заново роз'ясненнями і конкретними прикладами..
Ще один приклад Криму. Цього року на збори з приводу посухи ми, завдячуючи В'ячеславу Вовку, керівнику Кримської організації АСУ і директорові ТОВ «Адоніс-Агро», зібрали керівників і фахівців з 98 господарств півострова; приїхали представники науки, страховики, преса. Навіть профільний міністр автономії Микола Полюшкін здивувався, що ми спромоглися зібрати такі численні і дієві збори.
АСУ був одним з організаторів всеукраїнського аграрного форуму, що пройшов наприкінці травня цього року у Харкові.

 

Про АСУ в Києві знають добре. Проте ще й досі існують керівники осередків ВССП. Що це, двовладдя чи різні організації?
– Коли 2009 року в Києві було змінено назву ВСПП на Аграрний союз України, то в районах про це не знали тривалий час. Є такі, що й досі не знають. Було рішення Ради, однак воно з відомих причин не було виконане. Так історично склалося, що, на жаль, регіони мають незначний ступінь свободи: небагато питань можна вирішити на районному рівні, дещо більше – на обласному, бо вся влада і важелі впливу сконцентровані в столиці. Тож створювати виконкоми АСУ в районах немає сенсу, але міцні районні організації є її фундаментом. Сьогодні наша інформаційна система вибудувана таким чином, що я можу натисканням кнопки доставити інформацію у будь-яку точку – на електронну пошту, мобільний телефон. Виникає питання: навіщо проміжні ланки в інформаційному питанні?
Коли приїжджаєш в райони, то головне запитання: що ваш Союз робить? Як може людина дізнатися про діяльність своєї організації, якщо у ЗМІ сьогодні це недешево, і у нас немає його контактів. Тому керівник пише офіційну заяву, де вказано всі його реквізити і види діяльності, й таким чином ми формуємо ще й цільову аудиторію. В листопаді минулого року до Статуту АСУ внесено доленосні зміни – його засновниками є реальні юридичні особи. Я готовий представляти і відстоювати інтереси конкретних людей. За час дії інституту прямого членства в організації вже налічується понад 500 учасників – конкретних сільгосппідприємств. Я як виробничник надаю перевагу конкретиці: якщо ставлю завдання, я маю його виконувати. Так само Рада АСУ має виконувати прийняті нею рішення. Те саме стосується районів, нічого не змінюється в організаційній структурі. Першими розпочали реорганізацію Запорізька і Луганська області, Крим, наразі активні процеси тривають на Одещині. Найбільший ефект дають зустрічі на районному рівні, у яких безпосередньо беремо участь я або Василь Ярошовець. Останнім часом ми провели в Одеській області разом з новим керівником осередку Георгієм Чиклікчи (керівник СВК «Дружба» – прим. ред.) дві кущові зустрічі – по 10 і 16 районів – й відразу отримали чималий приплив бажаючих вступити до Союзу.
Закінчити перереєстрацію ми маємо до кінця 2013 року. Ніхто силоміць нікого не тягне. Якщо в районах є дієві організації, вони можуть вступати до АСУ повним складом, однак анкети мають бути надані від усіх агропідприємств, що входять до районної структури.

 

Як сталося, що невідомий «нагорі» Геннадій Новіков очолив АСУ?
– Події розвивалися дуже швидко. Я активно представляв Запорізьку область в Союзі, міг критикувати і пропонувати, однак не бачив себе в ролі голови АСУ. Десь наприкінці лютого 2010 року голова АСУ Юрій Карасик запитав мене, чи не погоджуся я очолити Союз, бо він мав намір залишитися головою Аграрної партії. На засіданні Ради АСУ 18 травня того ж року мене обрали головою організації. Такий шлях здавався мені недемократичним, і я наполіг, щоб голову АСУ обрали все ж таки на з'їзді. Мене запитали, чи упевнений я, що мене оберуть? Я відповів: «Ні. Але так буде правильно!» Відтак до порядку денного з'їзду внесли ще один пункт, і 25 травня 2010 року мене більшістю голосів обрали головою Аграрного союзу України.
Наголошую: я не ставив собі за мету головувати в АСУ. Мені вистачало навантаження на роботі. До того ж незадовго до обрання у мене народився онук, і я вперше в житті відчув необхідність проводити більше часу з дітьми, з родиною. Хотілося просто пожити…

 

Три роки – термін хоч і невеликий, проте він вимагає конкретних результатів. Вони є?
– Із того, що ми накреслювали, більшу частку вдалося реалізувати. Наприклад, зараз ми завершуємо створення потужного аналітичного центру, що для громадської організації дуже важливо. До складу АСУ ввійшли реальні керівники агропідприємств, які здатні брати на себе відповідальність. Можливо, ці поновлювальні процеси відбуваються не так швидко, як хотілося б. Однак це громадська організація – тут немає наказів прямої дії, а є лише переконання, умовляння, діалог. Проте Аграрний союз України сьогодні – це інша, потужніша, більш професійна організація!
Громадська організація – це вирішення, у першу чергу, питань громадсько-політичних. Проте є й економічні. Середнім підприємствам, на відміну від холдингів, в умовах конкуренції допоможе вижити саме об'єднання, кооперація. Тож ми створили неприбуткові сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи «Козацький зерновий союз», який діє в 14 областях, і «Аграрний союз «Таврида» – в Криму, які на сьогодні об'єднують понад 700 тис. га землі.
Другим кроком стало створення власної страхової компанії «Агрополіс», до засновників якої наразі увійшло близько 40 агропідприємств. Страхування аграрних ризиків у світі популярне, в Україні ж воно постійно пробуксовує через недовіру одних до інших. А ми розробили прозорий підхід до страхування.
Аграрний союз – це майданчик для діалогу всіх асоціацій аграрного сектору. До складу Ради входять лідери майже всіх громадських об'єднань – Леонід Козаченко, ВГО «УАК»; Микола Миркевич, АФПЗУ; Сергій Гнатюк, «Укртваринпром»; Микола Ярчук, «Укрцукор»; Степан Капшук «Укролієпром», Олександр Бакуменко, «Союз птахівників України», який до того ж є заступником голови АСУ, й інші. На часі – створення єдиної Асоціації роботодавців.

 

Що ще в найближчих планах АСУ?
– Наразі створюється комп'ютерна програма «Аграрний центр «Комунікація» – це фундаментальна, глобальна інформаційна аграрна мережа. Тут будуть і он-лайн новини, і система закупівель, і система продажів, і кооперативні закупівлі, і законодавча база. Обов'язково буде форум – люди зможуть задавати питання, надсилати пропозиції. Юристи готові систематизувати ці питання і надавати ґрунтовні коментарі по гарячих темах, наприклад, Олександр Поліводський, керівник правничої фірми «Софія», погодився з нами співпрацювати. Автор ідеї і розробник програми – Максим Єлісєєв, Віктор Боровик як більш професійний програміст приєднався до роботи, тож склався, на мій погляд, дуже вдалий тандем. Наразі вузьким колом фахівців проект було заслухано в Інституті інноваційного провайдингу НААН – продукт високо оцінено як дуже серйозний і важливий, як такий, що буде схвально сприйнятий спільнотою. Нині ми працюємо над тим, щоб додати до цієї глобальної мережі ще й наукові розробки в АПК. Програма має бути простою у використанні, вона не потребує постійного зв'язку – система завантажується автономно, у разі обриву зв'язку можна продивитися все, що встигло завантажитися, щойно зв'язок відновлюється, інформація продовжує закачуватися.

 

Розкажіть, будь ласка, про особистий бік Вашого життя.
– Моя робота і є моїм хобі. У відпустці був за все життя 3,5 разу. Саму аграрну сферу люблю і живу нею, тому мене захоплює все, що в ній відбувається.
Я енергетик за освітою, тому мені цікаво все, що стосується альтернативної енергетики і відновлювальної, проте на це не вистачає часу. Керівником господарства я багато їздив до Голландії, Данії, Німеччини й інших країн, вивчав досвід отримання альтернативної енергії. Наголошую, що Україна за використання альтернативної енергетики – абсолютно енергонезалежна держава.
Для мене наймолодша співачка – Алла Пугачова, співак – Валерій Леонтьєв. Я із задоволенням слухаю ту музику, що лунала в юності. Модерні хіти не відслідковую.
Люблю спорт як такий, причому грати – більше, ніж вболівати. Люблю всі види спорту, які спробував, – від шахів до метання списа. А от риболовля і мисливство мені не подобаються. Дуже ціную хорошу компанію і накритий стіл на природі.
Я дуже люблю свою сім'ю, дітей, хоч вони у мене натури неспокійні. У мене три доньки, однак через роботу я їх майже не бачив. Я дякую моїй дружині Галині Іванівні, яка виховала їх належно – з любов'ю до родини і до батьків. Мої діти мене люблять і поважають, я цим дуже пишаюся. З нами в Якимівці тепер живе моя мама. Дружина, за фахом технолог громадського харчування, наразі господарює у власному кафе в Якимівці, старші доньки Оксана та Олександра мають власні родини, молодша Валерія закінчує школу, онук Ярослав до школи готується. Мої дівчата – натури творчі, вони гарно малюють, Валерія закінчує театральну студію, а Галина витончено вишиває, пейзаж в моєму кабінеті – це її робота.
По життю я – оптиміст. Ціную в людях чесність, порядність і почуття гумору, яке допомагає легше сприймати проблеми сьогодення.

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Ціни на зернові: