ЯК ЗУПИНИТИ МЕДИЧНИЙ ГЕНОЦИД, АБО БОЛЮЧІ ТОЧКИ МЕДИЧНОЇ РЕФОРМИ

Медична реформа в Україні спричинила надзвичайний суспільний резонанс, викликавши протести як медиків, так і громадян. Реформування охорони здоров'я є питанням надзвичайної державної ваги, адже від того, якими будуть його наслідки, залежить національна безпека і майбутнє нашої нації. Сучасний стан охорони здоров'я є катастрофічним як з точки зору задоволення потреб пацієнтів у якісній і доступній допомозі, так і з точки зору соціального і матеріального статусу медичних працівників, умов їх професійної діяльності. Потреба в реформуванні галузі є більш ніж нагальною. Це зрозуміло всім. Однак нинішні авантюрні, хаотичні дії влади призводять до ще більшого погіршення ситуації. Може, причина в тому, що жоден український високопосадовець не лікується разом з пересічними громадянами? Для чиновництва є клініка у Феофанії, а для вищого керівництва – на вибір увесь світ: від Росії і Німеччини до Швейцарії та Ізраїлю. Розібратися з тим, що відбувається у царині охорони здоров'я, спробували фахівці галузі та народні депутати на парламентських слуханнях 5 червня 2013 року.

Слухали, слухали,

та чи дослухаються?

Уже зі вступного слова Голови Верховної Ради Володимира Рибака стало зрозуміло, як трактує влада медичну реформу в Україні: задумано добре, а от з виконавцями – не пощастило. Міністр охорони здоров'я України Раїса Богатирьова, на чию голову якраз і падають наразі усі «шишки», у своїй доповіді намагалася пояснити, що ж за реформу вона в Україні здійснює.

Почала пані Богатирьова відразу і конкретно – на реформу у 2013 році потрібно додатково 1 млрд грн. Потім упевнено заявила, що реформа в Україні просувається успішно, про що засвідчили експертні висновки зарубіжних фахівців. (От лише відгуки українських фахівців чомусь міністра не задовольняють. Може, тому, що більшість із них не в захваті від методів реформування охорони здоров'я?). Раїса Василівна вважає, що головним недоліком реформування є недостатнє інформування населення, бо, мовляв, люди не зрозуміли переваги нової медицини і тому чинять їй опір.

Втім, міністр визнала, що оплата праці медиків перебуває на передостанньому місці в державі, а от у пілотних регіонах – вже збільшена на 50%. Проте здається, що фінансові проблеми галузі вирішують за рахунок села – адже наразі фінансування сільської медицини, яке відбувалося через бюджети сільських та селищних рад, перенесено на районні бюджети. Зрозуміло, що ці кошти у першу чергу витрачаються на районну лікарню, а дільничні лікарні та ФАПи – «оптимізують» аж до закриття. Побоюючись наслідків цього, міністр з трибуни Верховної Ради застерігала місцеві органи влади від надмірної «оптимізації», оскільки неприйнятним  і неприпустимим є скорочення мережі закладів, коли ви не можете запропонувати якіснішу послугу в тому ж самому місці.

Так само і голова профільного комітету Верховної Ради Тетяна Бахтєєва робила головний акцент на успіхах у скороченні дитячої смертності, а про недоліки реформування згадала лише побіжно. Взагалі-то, доповідачі на слуханні були підібрані зі смаком – усі чиновники хвалили досягнення і якось скромно згадували про незначні недоліки. А от коли на трибуну масово пішли депутати від опозиції, то не залишили від медичної реформи каменя на камені.

Власне про реформу

Що ж то за реформа така, в ході якої як у пацієнтів, так і у лікарів більше запитань, ніж відповідей щодо поточних подій і своїх подальших перспектив? За логікою речей, метою будь-яких змін є вдосконалення існуючого порядку, суттєве покращення ситуації. Однак існують великі сумніви, що вказані цілі будуть реалізовані, оскільки реформування медичної галузі розпочалося раніше, ніж було чітко визначено – яку ж саме модель системи охорони здоров'я ми створюємо. Це не вказано у жодному нормативному документі. У світі відомо чотири моделі системи охорони здоров'я. До якої йдемо ми – невідомо, хоча від відповіді на це запитання залежить наш стратегічний курс та тактичні кроки. На даний момент у нас розпочали будувати балкони другого поверху, не заклавши попередньо підвалин і не затвердивши плану. Звісно, що такий будинок дуже скоро завалиться, чи, вірніше, взагалі не буде збудований.

Тому, насамперед, на державному рівні потрібно визначитись, чого ми хочемо – створити соціально справедливу систему охорони здоров'я для медиків і пацієнтів, що базуватиметься на об'єктивних економічних засадах і можливостях для максимальної самореалізації лікарів, чи продовжувати так звану «оптимізацію» нинішньої адміністративно-командної розподільчої системи соціального популізму, яка провокує тіньовий обіг ресурсів і призводить до деградації внутрішньосистемних відносин?

Це є першочерговим завданням. Адже відсутність комплексного системного бачення моделі, яка впроваджується, впевненості у її ефективності, породжує зайві витрати державних коштів, хаос і неприйняття у суспільстві. Крім того, паралельно з реформою постійно змінюється законодавча база, ухвалюються нові закони, постанови КМУ, накази МОЗ, в парламенті реєструються десятки законопроектів з медичної тематики. Тобто в нормативному полі відбуваються взаємовиключні хаотичні дії. І якщо це продовжуватиметься, ми будемо ще дуже довго блукати манівцями.

Тому що ми – пілоти

ТретІй рік проводиться апробація реформи у чотирьох регіонах країни. Практика наочно продемонструвала суттєві прорахунки і прогалини, які влада має визнати і виправити. Поки що позитив не помітний ані лікарям, ані пацієнтам, ані державному бюджету. Непокоїть, що запопадливі чиновники заради того, щоб вислужитися перед начальством, втілюють реформу і в непілотних регіонах, незважаючи на відсутність детального аналізу. А що ж дала реформа в пілотах?

Зрозуміло, що реформи такого масштабу ніколи й ніде не отримували одностайного схвалення. Це закономірно. Адже будь-які зміни у суспільній свідомості більш ризиковані за звичну, хай і мало ефективну стабільність. Однак, якщо реформування відбуватиметься планомірно, від загального до конкретного, з урахуванням усіх наших реалій, якщо буде запропонована чітка, зрозуміла, прозора, доступна кожному система охорони здоров'я, вигідна як медикам, так і громадянам, реформу сприймуть. Поки що, на жаль, навіть добрі наміри і позитивні ідеї часто нівелюються через постійний перегляд стратегій, необов'язковість у виконанні ухвалених рішень, ігнорування науково доведених або перевірених практикою методів перетворень, відставання нормативної бази, непослідовність та суперечливість дій.

Формування центрів первинної медико-санітарної допомоги і амбулаторій в пілотних регіонах відбувалось насамперед шляхом перепрофілювання існуючих дільничних лікарень, міських (селищних) поліклінік, міських (селищних) районних лікарень, ФАПів та інших медичних закладів. Поспіх у створенні мережі закладів первинної медицини, за браку їх оснащення та укомплектування сімейними лікарями, створив ситуацію, коли «старе» зламане, а «нове» ще не створене. Часто замість повноцінної підготовки сімейного лікаря місцеві органи для «виконання» спущеного згори плану просто змінюють вивіску на кабінеті дільничного лікаря на «лікар ЗПСМ» (загальної практики-сімейної медицини – прим. ред), що дискредитує саму ідею сімейної медицини як в очах населення, так і медичних працівників.

Болісною проблемою є нестача сімейних лікарів. Пілотним областям необхідно близько 8,5 тис. сімейних лікарів, але наразі у первинній ланці працює лише 18-20% – решту посад обіймають терапевти, педіатри, акушери-гінекологи, отоларингологи та інші спеціалісти первинної ланки, але навіть з ними центри і амбулаторії укомплектовані лише на 70-80%. В деяких підрозділах поки немає жодного сімейного лікаря.

Реформа первинної медичної допомоги проходить і у інших областях, однак без додаткового державного фінансування. Пілотні області хоча б отримали кошти з державного бюджету на придбання медичного автотранспорту та обладнання для центрів ПМСД (первинної медико-санітарної допомоги – прим. ред.), на виплату надбавок за обсяг і якість виконаної роботи медичним працівникам центрів ПМСД. В інших областях такі центри створюються без таких вливань з держбюджету, що, по суті, нівелює саму реформу.

Повний текст у друкованій версії