ГРІМ ГРЯНУВ, ТА ВІД СІВОЗМІН ВЖЕ НЕ ВІДХРЕСТИТИСЯ…

Національні особливості бувають кумедними, а бувають і корисними. Слов'яни широко відомі своїм філософським ставленням до буття і пасивно-відстороненим реагуванням на виклики сьогодення. Найбільш влучно цю рису характеру описує приказка, рівно розповсюджена на теренах слов'ян – і українців, і росіян з білорусами: поки грім не гряне – мужик не перехреститься. Грім над українським селянством грянув 1 січня 2013 року, коли набули чинності зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення в частині відповідальності за нерозробку чи недотримання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

Не можна сказати, що ця негода застала селян зненацька – хмари над їхніми головами почали згущатися вже з 4 червня 2009 року, коли Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів», котрий і передбачав, що «земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель».

Цим же законом вносилися зміни до статті 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення, котрими відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою ставали адміністративними правопорушеннями, за які передбачався суттєвий штраф.

У прикінцевих положеннях закону зазначалося, що він набирає чинності через дев'ять місяців. Чи почалося у 2009 році та на початку 2010-го масове виготовлення планів землеустрою?

Звісно, що ні. Селяни не поспішали виконувати дурні закони, сподіваючись, що їх скасують. Тут аграрії вгадали: дію норми закону про відповідальність відтерміновували навіть двічі: спершу у червні 2010-го, а потім у грудні 2011-го. Але ж решта закону була чинною!

Може селяни сподівалися, що і втретє куля пролетить мимо, але заклопотані власним переобранням депутати шостого скликання чи забули, чи не захотіли щось робити зі сівозмінами. Ну і раптово, як усе погане, настало 1 січня 2013-го.

Війна з примарами

Тепер, власне, про сівозміну і захист ґрунтів. Наразі фахівці вже не наполягають, що ці терміни прямо пов'язані один з одним. Бо чергування культур зовсім не гарантує збереження ґрунтів. У полемічних боях за українську святиню – чорноземи – часто-густо відбувалася підміна понять, створювалися міфи і страшилки. От, приміром, соняшник. Скільки говорено-переговорено про те, що він убиває землю, і якщо не заборонити законом, то безсовісні аграрії будуть вирощувати його безперервно. У депутатському колі це викликало жах, а у селянському – сміх. Ну подумайте самі: якщо соняшник у перший рік дає в середньому 20 ц/га, в другий 10 ц/га, а на третій – не дає нічого, хто буде сіяти соняшник по соняшнику, коли урожайність менше 13 ц/га не дає економічного зиску?

З іншого боку – при урожайності 20 ц/га соняшник виносить з ґрунту, умовно кажучи, 20 ц поживних речовин, а скільки виносить кукурудза, коли її урожайність удвічі-втричі вища? І яка культура більше шкодить землі? Але ж ніхто не закликав гнати кукурудзу з наших полів. Дійсно, раніше після соняшнику нічого не росло, бо поле було вкрай забур'янене. Нові агротехнології цю проблему подолали, і він наразі є прекрасним попередником, наприклад, для пшениці.

За словами першого віце-президента Асоціації фермерів та приватних землевласників України Миколи Стрижака, сівозміна і родючість ґрунтів – абсолютно ніяк не пов'язані між собою. Сівозміна – це творчий процес агронома. Ніхто ж не пропонує законодавчо визначати підстави для оцінки творчості, наприклад, поета. Так само і з сівозміною. Жорстке закріплення якихось норм ніяк не враховує зміни в кліматі, агротехніці і навіть сортах рослин. Приміром, раніше соя була прекрасним попередником для пшениці, котра давала після неї не 30, а 40-45 ц/га, та ще й пшениця росла третього класу. Така сівозміна мала сенс; правда, соя тоді давала по 15 ц/га, залишала у ґрунті 1,5 ц доступних азотних речовин. Нині ж соя дає 30 ц/га і пшениця після неї не росте зовсім.

Тому не сівозміною потрібно покращувати ґрунт. Адже є агрохімпаспорт землі. Що може бути простіше – заміряли якість ґрунту перед здачею його в оренду і так само – після закінчення її терміну. Якщо різниця від'ємна – орендар компенсує її грошима. А закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів» не ґрунти покращує, а лише плодить когорту перевіряльників. Бо якщо у законодавстві є хоч найменша шпаринка, завжди знайдуться люди, котрі будуть використовувати її для власного збагачення. Тому фермери одностайні – слово «сівозміна» у законодавстві фігурувати не повинно зовсім.

Селяни небезпідставно вважають, що з соняшнику зробили жупел, котрим лякали некомпетентних депутатів, «протягуючи» у Верховній Раді чисто лобістський закон, вигідний лише контролюючим структурам та організаціям і установам, котрі на виготовленні проектів землеустрою заробляють непогані гроші.

Повний текст читайте у друкованій версії видання