Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

НАВЧАННЯ МАЄ ВИПЕРЕДЖАТИ РОЗВИТОК...
Хочете, щоби ваші діти втілили прадавню батьківську мрію жити краще, щоби стали щасливими та...
ПРАВО НА БЕЗВІЗ,АБО РОЗЛУЧЕННЯ З РАДЯНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ
Ніколи не думав, що скажу це, але я люблю бюрократію. Тільки бюрократію не українську, а...
«НІБУЛОН» ІНВЕСТУЄ ПОНАД 5,5 МЛРД ГРН В ІНФРАСТРУКТУРУ УКРАЇНИ
Лідер аграрного ринку сільгосппідприємство «НІБУЛОН» має намір у найближчі кілька років вкласти...
РЕГУЛЯРНІ ПАСАЖИРСЬКІ РЕЙСИ ВОДНИМ ТРАНСПОРТОМ ВІДКРИТО!
13-14 травня компанія «НІБУЛОН» запустила регулярні пасажирські перевезення за маршрутами...
ВІДРОДЖЕННЯ СУДНОБУДУВАННЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МИКОЛАЄВА!
Коли в серпні 2009-го сільгосппідприємство «НІБУЛОН» спускало на воду перші чотири несамохідні...

Наші партнери:

ГЛИБА, ЩО МІЦНО СТОЯЛА НА МІСЦІ

gulyjТак називали Івана Михайловича Гулого, Героя України з Харківщини, директора ПАОП «Промінь». Він, як годиться, цьогоріч завершив весняний комплекс, дав можливість своїм селянам гідно відпочити на травневі свята і побажав їм веселих вихідних. Проте свята в Кобзівці Красноградського району видалися сумними: 1 травня Страсної середи Іван Михайлович Гулий на 73 році раптово пішов з життя. Це стало суцільною несподіванкою – він не хворів і на здоров’я не скаржився, накреслив купу планів. Тепер ці плани втілюватиме в його ім'я чималий трудовий колектив «Променя»...

З Іваном Михайловичем ми познайомилися на парламентських слуханнях в Києві чотири роки тому, коли він у складі делегації представляв Харківщину. На його запрошення ми побували у Кобзівці і підготували змістовне інтерв'ю, яке потім увійшло до книги «Зірки першої величини. Агропромисловий комплекс України». Цього року також збиралися на гостину одразу після посівної, щоб у господаря було більше часу для нас, журналістів. Проте, ми спізнилися. Дуже шкода, бо часто люди не встигають саме до тих, кого найбільш цінують і люблять, а потім вже не мають змоги попросити вибачення…

«Доля кожній людині на роду написана, – стверджував Іван Гулий (на фото у центрі). – Мама вже мені дорослому переповідала, як у війну циганка наворожила, що її син годуватиме не лише себе та її, а й силу-силенну людей».

Зрештою, так і сталося. З 1977 року він розпочав господарювати у Кобзівці в колгоспі «Імені ХХ партз'їзду», який 13 років тому реформувався і зветься приватне аграрно-орендне підприємство «Промінь». Це господарство – одне з найпотужніших у Красноградському районі, обробляє близько 6 тис. га землі; під його опікою – сім населених пунктів, де мешкає близько 2,5 тис. людей.

«У забобони я не вірю, – говорив Іван Михайлович, – але іноді зі мною трапляються дивні речі. Наприклад, у село Кобзівка я перебрався на свято Івана Купала 7.7.77 року головою колгоспу. Такий дивний збіг імен – двох Іванів, і цифр – чотири «сімки», це ж треба…» 

Народився Іван Михайлович у сусідній Соснівці за рік до війни. Батько, Михайло Іванович, загинув на фронті десь у Донецьких степах. А мама, Поліна Лук'янівна, молода вдова – усю душу вкладала в роботу, вишиванки і єдине своє дитя. Виховання хлопця лягло на плечі вітчима, фронтовика Сергія Півня – людини роботящої, поміркованої і вимогливої. Той наполягав, щоб Іван став залізничником. Гулий згадує ті часи так: «Залізниця – то була не моя доля. Я не міг витрачати батьківські кошти, щоб вчитися і винаймати житло в Харкові, тому вирішив закінчити школу заочно та вивчитися на тракториста при Красноградській машинно-тракторній станції».

Після військової служби Іван у колгоспі «Перше Травня» працював і електриком, і бригадиром, і агрономом, і заступником голови. «У 30 років, коли я вже був одружений і мав дочку, тобто був вже літній і загартований роботою, – посміхаючись пояснював Іван Михайлович, – мене направили на навчання до Полтавського технікуму керівних кадрів колгоспів і радгоспів. Навчався я із захватом і отримав червоний диплом».

За словами Гулого, 1977-го його не посилали «на прорив» сільського господарства. Колгосп тут завжди був міцним, одним із кращих у районі й в області, таким його зробили тутешні працьовиті люди. Отже, основу господарство мало, тож подальшу роботу планували разом. «Тому і нагороди, можна сказати, – пояснював Іван Михайлович, – мене завжди оминали – ми нагороджували механізаторів, бригадирів, доярок, тваринників. Але то було моє свідоме рішення відзначати і дякувати тим, хто працює зі мною пліч-о-пліч. Звання Заслуженого працівника сільського господарства України я отримав 2007 року. За часів війни, не дай Господь, щоб таке колись повторилося, звання Героя можна було отримати за особистий подвиг. А в мирному житті керівник підприємства, коли отримує таке звання, то це не лише його власна заслуга – разом із ним працюють люди!» Орденом «За заслуги» III ступеня керівника «Променя» нагородили 2002 року, а почесне звання Герой України з врученням ордена Держави Іван Михайлович Гулий отримав 20 серпня 2008 року.

Упродовж 36 років Гулий називав себе головою колгоспу: «У селі всі ми живемо колективно, ведемо господарство колективно. А колективне господарство – це і є колгосп. Хоч які нові назви до нього чіпляй. До того ж, що таке приватне аграрно-орендне підприємство? Що я за приватник такий? Я не хазяїн землі, не хазяїн майна – це все належить людям. Та й займаємося всім, чим раніше займалися колгоспи, тобто не лише господарчою діяльністю – утримуємо водогін, ремонтуємо дороги, дитячим садкам допомагаємо, школам. Опікуємося інфраструктурою усіх семи сіл, де обробляємо землю. Колгосп – це також турбота про робочу людину: намагаємося щоб людина була зайнятою, відчувала себе потрібною».

За фінансової участі «Променю» відкрито амбулаторію сімейного лікаря: такий собі денний стаціонар, де можна і кров на аналіз здати, і крапельницю поставити чи кардіограму зробити. Харчування в двох школах і двох садочках – за рахунок господарства, як і шкільний автобус. Розвозять по селах продукти – хліб, молоко, крупи, одним словом, усе необхідне. Орендну плату завжди вчасно виплачують, загалом 3% набігає. «Ви знаєте, – запитував він, – хто зазвичай на селі опікувався усіма питаннями? Голова. Тож я вважаю себе головою колгоспу!»

А ще Гулий переконаний, що у житті кожен має бути на своєму місці. «Я всім кажу, і ви слухайте, може я й не прав: я народився головою колгоспу. Якщо ти народився головою колгоспу, або класним механізатором, або агрономом, то й будь ним. І не потикайся в інше. Бо ніхто з людини того не зробить, що їй природою дано, ані держава, ані ще хтось. І команда моя відповідає всім цим вимогам. Не проміняв би я своїх доярок на дипломованих спеціалістів. Кожна з них у своїй справі – академік. А оскільки маєш таких академіків, то й знаєш, що люди докладатимуть усіх можливих зусиль», – наголошував він.  

Іван Михайлович не погоджувався, що у землеробстві слід викидати плуга, адже кожну технологію слід випробовувати, а для цього може знадобитися 10-15 років. Хоча й намагався впровадити у господарстві все передове у світі. «Я не проти іноземних інвестицій і технологій, – говорив він. – Але ми цілком спроможні самі займатися свинарством, і тим же австрійцям у нас теж є чому повчитися. Щодо скотарства, особливо – виробництва молока, то, послухавши австрійців, голландців, німців і американців, ми радикально змінили ставлення до корів. Це надзвичайно емоційно вразлива істота, у якої молоко не лише на язиці, як ми раніше вважали, а й у душі. І що найменше в її утриманні буде людського фактору, то краще вона почуватиметься, тож приготування і роздача кормів у нас механізовані. Ліпшому самопочуттю тварин сприяє і безприв'язне утримання. До речі, знову ж таки про технології: закупили німецьке обладнання для утримання, але ж це наше, просто воно до нас повернулося. Ще за радянських часів у Прибалтиці вироблялися системи «Ялинка». То ми використовуємо те саме, тільки німецьке, з поправкою на матеріали і час виготовлення». 

Створення молочної ферми Іван Михайлович вважав однією з найбільших заслуг свого колективу. Тут вже майже 10 років виробляють, за словами Гулого, «євромолоко» – молоко найвищого сорту: високопродуктивне дійне стадо української червоно-рябої породи на безприв'язному утриманні з одноманітним харчуванням, сучасний доїльний зал «Вестфалія Сьордж».

Щоденно на фермі отримують близько 12 тонн молока, яке охоче купує Харківський молокозавод. А щоб молока було ще більше і воно було ще смачнішім – під час доїння корови тут слухають музику, зазвичай, іноземну класику.

ПАОП «Промінь» – серед лідерів Харківщини. На базі господарства проводили обласні семінари, численні Дні поля, навчання тощо. У голови було багато знайомих і друзів. На всеукраїнських заходах його завжди можна було побачити разом із друзями – першим Героєм України на Харківщині Анатолієм Криворучком та Іваном Глянєм, керівником ПСМ ім.Фрунзе Зачепилівського району. Іван Данилович вже після смерті Гулого підрахував, що загалом Іван Михайлович як керівник господарства щонайменше чотири рази натрапляв на фундаментальне реформування АПК – за часів Брежнєва, потім була Горбачовська перебудова, далі – становлення ринкових відносин, а потім – реформування села. Незважаючи на всі ці випробування, він насправді залишився тією глибою, яку неможливо зсунути з місця будь-якому потрясінню. А його багаторічні друзі сьогодні щиро сумують через невиправну втрату.

Він, траплялося, сердився, міг і курчачого слівця загнути, проте ніколи нікого не ображав. Якщо ж його допікав хтось із близьких, він традиційно махав правою рукою згори вниз, промовляв: «Ех, ти!» та йшов геть. Проте дуже швидко відходив і ніколи не нагадував про чиюсь помилку. Щодо робочого графіку казав із посмішкою: «У мене немає розкладу. Та й не було на жодній посаді. Буває вночі прокидаєшся, і думка про господарство приходить, записуєш її. У нас навіть на дверях розклад не вивішений – люди і без розкладу прийдуть, хто за порадою, хто за допомогою».

Про особисте Гулий говорив: «Дуже люблю куховарити, особливо шурпу варити. Риболовлю люблю, на жаль, рідко трапляється посидіти з вудкою. Але справжнє щастя, справжнє задоволення отримую від свого оточення, родини і нащадків. Маю чудову дружину – Ельвіру Олександрівну, яка завжди допомагає мені. Дочка Тетяна закінчила Лохвицький технікум харчової промисловості, отримала направлення в Ленінград, де й вийшла заміж. А 2009-го до нас переїхав жити онук Євген із сім'єю. Від початку він планував стати військовим, але тепер, сподіваюся, продовжить мою справу. А 15 березня 2009 року в мене народилася правнучка! І лише тоді я нарешті збагнув, яке ж то життя – довга нива! І який я щасливий!» Відтоді у Івана Михайловича народилася ще одна правнучка.

І тепер онук Євген Андрійович Третьяков на посаді керівника господарства має продовжувати славетну справу свого діда. Тож віримо, що дороговказний Промінь Івана Михайловича Гулого – не згасне!

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: