Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ДЕНЬ ВИРОБНИКІВ БОБОВИХ, АБО СВЯТО ЕКОЛОГІЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА У ТЕПЛИКУ
Цьогоріч уже традиційний День поля у фермерському господарстві Олексія Дона в Теплику на...
«НІБУЛОН» ДОЛУЧИВСЯ ДО ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ МЕРЕЖІ ДОБРОЧЕСНОСТІ
Відповідна Декларація про створення Всеукраїнської мережі доброчесності була підписана...
СПЕКА НАС НЕ СПИНИТЬ, АБО ЯК ТЕБЕ НЕ ЛЮБИТИ, КЛІМАТЕ МІЙ
Дивне цього року літо: то холод, то спека. Та і вчені вперто твердять — клімат планети невпинно...
ШВЕЙЦАРСЬКЕ СЕРЦЕ В ДАРУНОК УКРАЇНІ
Герой України Олексій Вадатурський визнаний достойним послідовником легендарного швейцарця ...
СМУГАСТИЙ РЕЙС
Перше за багато років вантажене сучасне несамохідне судно з кавунами дісталося до столичної...

Наші партнери:

СІВОЗМІНИ З МОЛОКОМ

Добре відпочинеш – добре і попрацюєш. Вимучені довгим політичним простоєм депутати нарешті взялися до роботи. Вони активно ухвалюють закони, та ще й примудряються збиратися на засідання комітетів. От і члени Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин з охотою взялися за розгляд питань порядку денного. Тим більше, що питання були і терміновими, і важливими.

Вже п'Ять місяців діють в Україні норми про обов'язковість наявності у землевласників та землекористувачів проектів землеустрою і планів сівозміни. Так само з 1 січня 2013 року набула чинності нова редакція статті 55 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення», якою передбачено штрафування за відсутність або недотримання проекту землеустрою.

Вже з самого початку роботи Верховної Ради VII скликання депутати намагалися зарадити біді – писали законопроекти, котрі намагалися знову відтермінувати початок дії санкцій. Та через політичне протистояння до їх розгляду руки не доходили. І от нарешті ці законопроекти дійшли до розгляду хоча б профільного комітету.

Першим розглядався законопроект №1186 «Про внесення змін до законів України щодо удосконалення розробки проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь», внесений народними депутатами І.Кириленком та В.Кравчуком.

Списи довкола проблеми ламалися з тріском – дехто з членів комітету пропонував взагалі відмінити сівозміну як атавізм радянських часів і розробити новий закон, що по-іншому унормовував би питання захисту грунтів. Лунали голоси, що, мовляв, ринок сам заставляє берегти землю і дотримуватися сівозміни – адже нехтування правилами агротехніки призводить до падіння урожайності, а значить і прибутку. Ніхто ж не пропонує законодавчо визначати порядок годівлі та раціон худоби?

На це реалісти відповідали, що звичайно, Його Величність Ринок усе урегулює. От тільки поки це відбудеться, від чорноземів залишаться лише згадка. Оскільки земля в Україні практично вся в оренді, за відсутності дієвого контролю ніхто і ніщо не заважає недобросовісному орендареві вичавити з неї всі соки тим же соняшником, та й покинути не лише ці угіддя, але й агробізнес взагалі. Та й продукція, отримана за допомогою все більш масованого використання хімічних добрив та засобів захисту рослин, стає в кращому випадку неїстівною.

Насправді, усі розуміють необхідність захисту грунтів і що сівозміна – оптимальний механізм для цього, який складався віками. Тому депутатство ділиться на лобістів контролюючих органів, котрі вже із задоволенням «косять і загрібають» штрафи на полях та лобістів аграріїв. Останні і заявляють абсолютно слушну річ: у такому вигляді, як він є зараз, закон про сівозміни реалізувати неможливо. І селяни це знають краще всіх, тому і не поспішають викидати на вітер сотні тисяч гривень на документ, котрий вже завтра може виявитися недійсним. Землеустрій і план сівозміни робиться на масив орендованої землі, і варто кільком орендарям розірвати угоди оренди, як всі ці вельми коштовні плани потрібно робити знову – масив же змінився!

У часи знищення колгоспного ладу та парцелізації земель дієвий контроль над родючістю грунтів був втрачений, тому неможливо обійтися без рамкового закону, котрий би дав господареві базу для праці, а контролюючим органам – базу для перевірки. Але розробляючи такий закон треба було б спершу поділити орні землі за придатністю для вирощування тих чи інших культур. Якщо грунт придатний для вирощування певних культур, тоді сівозміна чи їх чергування як таке вже не матиме того значення, що раніше. Ринкові умови, на відміну від планової економіки, змушують більш гнучко підходити до набору вирощуваних культур.

Закон про землеустрій діє з 2004 року, та досі немає методики розробки еколого-економічного обґрунтування сівозмін. Бо затверджений Кабінетом Міністрів Порядок розробки сівозмін має скоріше організаційний характер. Може тому і проектів землеустрою розроблено трохи більше 1%? Крім того, хоч беруться за розробку всі організації, хто має сертифікат (а таких біля 3 тисяч, з них менше 200 – державні), та щоб розробити дійсно дієвий документ потрібен набір фахівців п'яти спеціальностей і лише сертифікатом Держземресурсів тут не відбудешся. Наразі їх не те що в приватних структурах – подекуди і державних інститутах не залишилося. Тобто землевпорядників достатньо, а от їх якість… Це – ще одна причина такої малої кількості розроблених проектів.

Втім, виникає одне слушне питання: а якби всі селяни виявилися цілком законопослушними і мали необхідну кількість вільних коштів, щоб витратити їх на проекти землеустрою – чи можна було б це зробити технічно і за який час? На перший погляд у країні цілком достатньо професійних землевпорядних організацій, котрі проекти землеустрою зробити можуть. Та наразі ж проблема полягає не в цих проектах, а у планах сівозмін, що є їх органічною складовою. Українські аграрії оперують 43 млн га орних земель, котрі поділені між 18 млн власників – лише паїв майже 7 млн. Тому кожні 3-5 років повинно видаватися 17 млн агрохімпаспортів – вони ж бо розробляються для власників, а не орендарів землі. А скільки у державі атестованих лабораторій, котрі мають право відбирати та аналізувати проби, а значить і видавати такі паспорти? Ото ж бо.

Тому неважливо, скільки у нас землевпорядних організацій і наскільки фаховий у них персонал – без агрохімпаспорта розробити план сівозміни неможливо. Це зайвий раз підкреслює: панове депутати і урядовці, перш ніж писати свої вікопомні законопроекти – вчіть матчасть! Звісно, серйозні агропідприємства мають власні лабораторії і активно працюють над якістю грунтів, але таких підприємств одиниці.

А захищати родючість потрібно і, можливо, дійсно сівозміна у тому вигляді, якому вона прийшла до нас з радянських часів уже застаріла. І технології пішли вперед, і хіміки недарма свій хліб їдять. Сіють же у американській Айові сою по кукурудзі та кукурудзу по сої десятками років – і грунти не страждають, і урожайність на висоті. Правда, ніде немає сівозміни «соняшник по соняшнику». Наразі Міністерство аграрної політики та продовольства, здається, знайшло ключик для вирішення і цієї проблеми. Принаймні за словами заступника міністра Олександра Сеня вже розроблено проект урядової постанови котра не диктуватиме що і коли сіяти, а встановлюватиме верхню межу площі кожної з культур в залежності від регіону держави.

Та все це, так би мовити, лірика. Є чинний закон, котрий наражає селян на штрафні санкції за невиконання апріорі безглуздих речей. І з цієї ситуації треба якось виходити. У минулому скликанні депутати двічі відтерміновували запровадження цих штрафів, щоб селяни не витрачали свої «кровні» на нікому не потрібний папір, проте так і не спромоглися комплексно підійти до вирішення проблеми. Нарешті розуміння, що далі так жити не можна у депутатів аграрного комітету вже сформувалося. Залишилося одне – діяти. А законопроект № 1186 вирішили віддати авторам на доопрацювання. Втім, аналогічний законопроект №1259, яким народний депутат О.Парубок намагався захистити селян від штрафних санкцій спіткала гірша доля – його взагалі відхилили.

Так само палко обговорювали члени комітету і ще один законопроект чи закон – тут з першого разу і не розберешся, треба повертатися до витоків.

Той, хто слідкує за політичним життям держави, напевно помітив, як напередодні виборів почали рясно реєструватися законодавчі ініціативи, котрі мали суттєво покращити життя вже буквально з моменту їх прийняття. Частина з них стосувалася і сільського господарства. Кілька законопроектів такого типу намагалися врегулювати питання цінових коливань на молоко та затримки з виплатами за молоко, здане на переробку. Доля таких законопроектів наперед відома – з огляду на їх шалений популізм вони ніколи не стають законами, так і залишившись парадом нечуваної депутатської та урядової передвиборної щедрості.

Саме це мало б і статися із законопроектом №10456 «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо регулювання закупівельних цін на молоко», внесеного народними депутатами Г.Калетніком, В.Бортом, І.Сідельніком, А.Пшонкою та С.Терещуком. Бо він хоч і містив корисні пропозиції, але реалізувати їх було все одно неможливо.

Та депутати, що прагнули потрапити до наступного скликання, часто їздили в округи. А там чи не в кожному селі питання – а як буде з цінами на молоко? І видно так склалися зорі, чи то депутати не прийшли до тями після спілкування з народом, але цей законопроект вони (мабуть не читаючи) ухвалили. Насправді ж закон молочній галузі швидше нашкодить, ніж допоможе.

Втім, у Адміністрації Президента теж не трієчники сидять і голови у них передвиборчим популізмом поки не забиті. Тож там швидко вивели «молочний» закон на чисту воду і Президент його ветував. Верховна Рада вето не подолала, відтак за хитрою нормою Регламенту закон знову повернувся до профільного комітету для доопрацювання до повторного другого читання. Тобто впродовж двох тижнів депутати могли вносити свої пропозиції, котрі концептуально не змінюють первісний текст. Таких пропозицій надійшло аж десять.

От і постав комітет перед дилемою: ухвалений зопалу закон «сирий» як некип'ячене молоко, а все, що можна зробити – це врахувати або не врахувати депутатські поправки, що його ніяк не покращать, і передавати у сесійну залу. Насправді ж, усі розуміють, що законопроект потрібно тихенько покласти «під сукно», та прав таких комітет не має. Порадившись, депутати вирішили відкласти розгляд цього законопроекту на кілька тижнів, а там вже якось воно буде.

Втім, законопроект №2297-1 «Про внесення змін до статті 15 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо регулювання закупівельних цін на молоко», внесений народними депутатами Т.Кутовим, М.Апостолом, В.Кравчуком та О.Корнійчуком, котрий пропонував встановлювати на рік наперед мінімальні закупівельні ціни на молоко, автори самі відкликали.

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: