ЧОГО ХОЧУТЬ ЦУКРОВИКИ

Дозвольте запросити вас підтримати іноземного виробника: простіше кажучи – на чашку чаю чи кави. Нічого не вдієш, але автентичний український кисіль не є супутником ділових зустрічей або світських раутів. Втім, до іноземних напоїв можна додати трохи українського… цукру. Поки що українського. Адже з огляду на поточний стан бурякоцукрової галузі можемо залишитися і без нього.
ОстаннІм часом у нас поширюється думка про безперспективність вітчизняної галузі виробництва цукру з цукрових буряків. Мовляв, краще або переробляти тростину, або взагалі купувати тростинний цукор, бо за собівартістю виробництва ми його ніколи не наздоженемо. Це один бік медалі. Він полягає у відповіді на питання: «Кому це вигідно?»
Але є й інший. Важко, коли справа всього твого життя визнається безперспективною. Тому так запекло справжні фахівці бурякоцукрової галузі намагаються довести, що не варто на загальнодержавному рівні відмовлятися від неї, як це зробили, наприклад, данці. Бо з цукрових буряків у результаті переробки на заводі отримують безліч продуктів, які також можна з успіхом продавати. В першу чергу це цукор-пісок, і завдяки модернізації виробництва його можна виготовляти різних видів – очищений, коричневий, рафінад тощо. Патока з буряків годиться для спиртової або фармацевтичної галузі, виготовлення дріжджів та відгодівлі тварин. Жом – для відгодівлі в сирому або переробленому вигляді. Дефекат – вапняне добриво. Гашене вапно – для будівельної галузі. А ще можна отримувати надлишки електроенергії, яку виробляють цукрові заводи, і з успіхом її подавати. Так само, як і опалювати інші об'єкти або приміщення завдяки гарячій воді, яку також отримують у виробничому процесі…  Перелік можна продовжувати. І усе це робить галузь досить рентабельною, тільки вимагає додаткових «мозкових навантажень» і розумних капіталовкладень. А ще – розумних і кваліфікованих кадрів.
Тому не дарма говорять, що цукрова галузь надто високотехнологічна і розумово витратна. А відтак, дуже цікава і приваблива.
Отже, що ми маємо?
2007 рік для галузі був у цілому збитковим. Рівень рентабельності виробництва цукру становив мінус 8,4 відсотка. Собівартість виробництва цукру в сезоні становила 3210 грн за тонну при тому, що середні ціни по місяцях з вересня 2007 року до серпня 2008 року не перевищували 3060 гривень за тонну. Мінімальна закупівельна ціна, встановлена кабінетом Міністрів, становила 2500 грн за тонну. Втім, державні закупівлі у 2007 році не склалися. Нагадаємо, що з вересня 2007 року Аграрний фонд мав закупити до держрезерву 220 тис. тонн цукру. Проте, за даними Мінагрополітики, на 25.03.2008 в продрезерві його нараховувалося лише 25 тис. тонн. Фахівці Аграрного фонду пояснюють це тим, що на кінець 2007 року з передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (зі змінами) 895 млн. гривень фактично на казначейський рахунок Аграрного фонду надійшло 547,2 млн. гривень. Тобто, 61,15% від передбачених обсягів. Отже, з огляду на мізерність закупівель на показник мінімальної ціни можна і не звертати уваги. Що, власне, і зробив уряд – поки що він залишається на торішньому рівні. Правильно: навіщо платити більше?..
При цьому собівартість виробництва цукру-2008, за прогнозами спеціалістів Національної асоціації цукровиробників України (НАЦУ) «Укрцукор», зросте до 3700 грн. за тонну. А оптово-відпускна ціна на цукор може становити понад 4000 грн/т. Собівартість виробництва цукру зросте за рахунок здорожчання матеріально-технічних ресурсів, а також цьогорічного скорочення площ під цукровими буряками до 389,8 тис. гектарів, що на 38% менше, ніж площі минулого року. Ситуацію трохи врятовує тенденція щорічного зростання врожайності цукристих – у 2007 році вона становила 294 ц/га, а в поточному році очікується 335 ц/га при прогнозованій дещо більшій дигестії. Проте, якщо великі холдинги самі забезпечують себе сировиною, то відмова багатьох сільгоспвиробників від буряків на користь інших, більш прибуткових культур, спричиняє додаткове здорожчання сировини і, відповідно, виробництва цукру.
А це спричиняє зупинку цукрових заводів. Нині в Україні їх нараховується 132. Квоту «А» на виробництво цукру в 2008 році отримали 104 цукрові заводи. Проте працювати будуть не всі. МінАП прогнозує роботу всього 64 заводів у новому сезоні проти 108 минулого року. Цієї цифри дотримуються і фахівці НАЦУ та зауважують, що цей показник – своєрідний антирекорд. Основна причина – низька ціна готового продукту на українському ринку, а також відсутність державної програми, яка допомогла б підтримати галузь та мінімізувати соціальні наслідки скорочення виробництва.
За підрахунками фахівців «Укрцукру», запаси цукру на початок нинішнього маркетингового року очікуються у межах 930 тис. тонн, із яких 500 тис. тонн буде знаходитися в обігу на внутрішньому ринку, а 430 тис. тонн становитимуть традиційно незнижувальні запаси.
Але крім внутрішніх чинників маємо й зовнішні. На вимогу членів СОТ в Україні було прийнято низку законодавчих актів, які вносять серйозні зміни в діяльність бурякоцукрової галузі, а саме:
Встановлена квота на ввезення в Україну, починаючи з 1 січня 2009 року, 260 тис. тонн цукру-сирцю тростинного за митною ставкою 2%.
Державою взяті зобов'язання щодо зменшення ставки ввізного мита на цукор і цукровмістні продукти до рівня 50% митної вартості замість 300 євро за 1 тонну, що діяла до цього. Тобто можемо чекати додаткового дешевого цукру з-за кордону, конкурувати з чим буде важко.
Також маємо «подарунки від сусідів»: 1 січня 2008 року закінчився термін вилучення цукру з режиму вільної торгівлі з Республікою Білорусь, внаслідок чого з Білорусії на митну територію України за січень-липень ввезено 29,6 тис. тонн білого цукру. А з 1 січня 2009 року відновлюється режим вільної торгівлі з Російською Федерацією. Загалом, матимемо величезний тиск на внутрішній ринок, що знову-таки може призвести до нерентабельності виробництва цукру і подальшого скорочення площ під цукровими буряками.
Непокоять цукровиків і цукрозамінники, які останнім часом набули широкого використання у харчовій промисловості та зайняли значний сегмент на вітчизняному ринку цукру – щонайменше 300 тис. тонн.
На думку фахівців галузі, наразі перед Верховною Радою та державними органами влади постає завдання вжити додаткових заходів щодо захисту вітчизняного ринку цукру.
Глобальне питання – розробка проекту Програми реструктуризації та розвитку бурякоцукрової галузі України на період до 2015 року.
Насамперед необхідно навести лад з фінансуванням Аграрного фонду. Щоб кошти для закупівлі цукру до державного продовольчого резерву залишалися не лише на папері, а в повному обсязі надходили до цієї структури.
Ще одне фінансове питання – більш широка державна допомога галузі. Цукровики підрахували, що задля нормального функціонування галузі в умовах СОТ, під час формування видатків Державного бюджету України на 2009 рік, необхідно передбачити кошти для фінансової підтримки вирощування цукрових буряків, для виробництва цукру квоти «А» у розмірі 1500 грн. на 1 гектар посіву та часткової компенсації відсотків за кредитами підприємствам бурякоцукрового комплексу не менш як 250 млн. гривень.
Щодо зовнішніх відносин, фахівці вважають за необхідне ратифікувати Верховною Радою Рішення Економічної ради Співдружності Незалежних Держав про внесення змін до переліку умов, виробничих і технологічних операцій, при виконанні яких товар вважається таким, що походить з тієї країни, в якій вони мали місце, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2008 року № 554. Це дасть змогу визначати і допускати на ринок України в режимі вільної торгівлі тільки цукор вироблений з цукрових буряків в країнах СНГ.
Також необхідно продовжити роботу стосовно відстоювання інтересів України в частині встановлення для неї щорічної квоти на поставку українського бурякового цукру на територію Російської Федерації.
Є необхідність законодавчо врегулювати виробництво біологічних видів палива з цукромістких продуктів які виробляються на цукрових заводах.