Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

СТРАТЕГІЯ З РОЗБУДОВИ СТРАТЕГІЇ, АБО ПАПЕРОВА СИМУЛЯЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ
Усі роки незалежності нас тішать розмовами про унікальне географічне розташування України, котре...
КАДАСТРОВІ МАХІНАЦІЇ. ІНОДІ НЕ ЗАХИЩАЄ НАВІТЬ ДЕРЖАВНИЙ АКТ
Коли починаєш розслідувати шахрайські схеми щодо оборудок із землею, просто дивом дивуєшся,...
АГРО-2017: З АКЦЕНТОМ НА ТЕХНІЦІ
XXIХ Міжнародна, і третя в умовах війни на Сході України, агропромислова виставка «АГРО-2017»...
ВИСОКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯРОГО ТРИТИКАЛЕ
Тритикале завдяки низці агрономічних переваг і високим товарним якостям може стати не просто...
МІЦНЕ КОРІННЯ ХОРТИЦЬКОГО ТЕРМІНАЛУ
Міцним корінням із тисяч паль, подібно до знаменитих столітніх козацьких дубів, вростає в...

Наші партнери:

«ЦАРИЦЯ ПОЛІВ» ЗА РИНКОВИХ УМОВ

Ідея очільника СРСР Микити Хрущова «наздогнати і перегнати Америку!», яку він проголосив 1956 року, полягала у бажанні нагодувати країну і підняти низькоефективне сільське господарство. Йшлося про змагання у виробництві м'яса і молочних продуктів. У вересні 1959-го він побував в Айові (США) і побачив гібридну кукурудзу великої врожайності. Хрущов закликав скористатися «кукурудзяним» досвідом США, і відтоді в СРСР посівні площі під нею з 18 млн га  зросли 1962 року до 37 млн га, витісняючи традиційні зернові культури і кормові трави. Для цього в США і Канаді купувалися гібриди кукурудзи і успішно впроваджувалися на Північному Кавказі, в Україні і Молдавії, даючи урожаї на 50% більше, ніж традиційні радянські сорти. В результаті невдовзі в СРСР поліпшили кормозабезпечення тваринництва, істотно підвищивши його продуктивність в цих регіонах.

На якийсь час «цариця полів» захопила країну: кукурудзяні пластівці, палички, хліб і навіть кукурудзяна ковбаса. З'явилися фільми про кукурудзу, вірші і пісні.

У 1960-му у зв'язку зі збільшенням цін на імпортне насіння, було вирішено всюди вводити радянські сорти, поліпшені за північноамериканською технологією. Однак до 1964 року мінімум 60% кукурудзяних посівів, вироблених в 1960-1962 роках, загинули, а врожайність кукурудзяних полів, що «залишилися», була удвічі нижча, ніж в 1946-1955 роках.

Після приходу до влади Леоніда Брежнєва кукурудза була практично повністю витіснена з орних земель країни – навіть в тих районах, де її завжди успішно вирощували. В результаті на початку 1970-х років посіви кукурудзи скоротилися до мінімального в XX столітті рівня.

Сподіваємося, що наші співвітчизники отримали власний гіркий досвід, бо свій – найцінніший, і у майбутньому поряд з нарощуванням валового виробництва зерна, і кукурудзи зокрема, вони розвиватимуть галузь насінництва (див. «Творець науки, що перемагає час», «Агропрофі» № 10/2013).

На порозі посівної кампанії для безпосередніх виробників і прихильників кукурудзи 28 березня у Києві було проведено тематичну Конференцію «Ринок кукурудзи: стан і перспективи 2013». Її організатором виступила інформаційна компанія «ПроАгро» за спонсорської підтримки компанії «КВС-Україна».

Відкрив обговорення стану справ на вітчизняному ринку кукурудзи директор ІК «ПроАгро» Микола Верницький. За його словами, ідея Микити Хрущова покращити благополуччя країни за рахунок кукурудзи зрештою починає збуватися.

Так, у останні 5 років посівні площі під кукурудзою в Україні зросли на 88% і 2012-го становили 4,7 млн га; у порівнянні з 1990 роком ця цифра зросла у 3,8 разу.

Безумовно, наразі керівника сільгосппідприємства не змусиш сіяти за вказівкою, тому основним стимулом для нарощування посівних площ є висока прибутковість виробництва кукурудзи. Такий стан справ зумовлений високим попитом на світовому ринку, а отже – і цінами, які, своєю чергою, впливають на формування високих внутрішніх цін в Україні.

Якщо ж говорити про рентабельність, то, посилаючись на звіти Держстату, вона в останні декілька років не буває нижчою за 25%, а 2011 року навіть становила 39%. Для порівняння, за тими ж даними, рентабельність пшениці й ячменю складає на рівні 15-16%.

Другим незаперечним фактором, що спонукає вирощувати кукурудзу, є її більша врожайність. На думку експерта, ми можемо шляхом незначного розширення посівних площ суттєво збільшити валовий збір за рахунок дотримання технологій і, як результат, – підвищення її врожайності. Тут можна говорити про збільшення витрат на гектар посівів, однак слід зауважити, що за рахунок врожайності і якості ці витрати цілком виправдаються.

Третім переважним чинником є коротка сівозміна. Наразі, зауважив Микола Верницький, можна вивести з сівозміни традиційні з радянських часів низькорентабельні культури і замінити їх найбільш прибутковими, що за умов певної кліматичної зони можуть між собою чергуватися: кукурудза, соя, озима пшениця і, можливо, соняшник чи ріпак.

На користь короткої сівозміни виступає і вітчизняне законодавство, що, на думку промовця, досить лояльно ставиться до виробництва ГМО-культур. З одного боку, воно забороняє, з іншого, суворо не карає виробників ГМО культур, тож за наявною неофіційною статистикою принаймні 50% виробленої в Україні кукурудзи містить ГМО. Офіційної статистики з цього приводу, зрозуміло, немає.

На користь кукурудзи промовець також назвав високу стійкість до посухи.

Знову таки, серед здобутків галузі пан Микола назвав збільшення кількості вітчизняного насіння на полях України і навів дані іноземних компаній-експортерів насіння, згідно до яких останніми роками імпорт насіння кукурудзи впав на третину. Проте менше сіяти зернової у нас не стали, що говорить про високу якість вітчизняного насіння. Однак, зауважив промовець, оригінаторами цього насіння виступають поки що іноземні компанії. У тому числі іноземні компанії активно розвивають експорт насіння з України.

Заслуговує на увагу повернення до технології виробництва кукурудзи на зрошенні: незважаючи на більш високі витрати, порівняно з богарою така кукурудза дає більші і якісніші врожаї.

Майже не трапляється випадків переведення зернової кукурудзи, як це було у 1990-х – на рівні 10% посівів, на зелений корм. Тобто стабілізувалися площі посівів кукурудзи окремо на зерно й окремо – на силос.

Дуже цікавою, на думку директора інформаційної компанії, є наявна географія виробництва кукурудзи в Україні. У тих регіонах, які є основними виробниками зернової з 1990 року, посівні площі зросли: у Дніпропетровській – утричі, Кіровоградській – учетверо, Полтавській та Харківській – уп'ятеро, а в Чернігівській, увага, – у 13 разів! Наразі площі у цих 6 регіонах складають понад 50% усіх площ під кукурудзою в Україні. Й, якщо у Південному Лісостепу та в Степу галузь розвивається екстенсивними методами – зростають посівні площі, але урожайність не збільшується, то у центрі, західних і північних регіонах, де кукурудза майже не росла, завдячуючи новим гібридам урожайність стала високою і навіть вищою за традиційні регіони її виробництва.

Виходячи з наведених тенденцій, 2011 року Україна отримала рекордну врожайність кукурудзи – 6 ц/га. В цілому за останнє десятиліття урожайність збільшилася на 66%, а з 2000 року – у 2,1 разу. Серед факторів, що призвели до зростання врожайності, промовець назвав більш якісне насіння та ретельний його підбір, значно вищий рівень агротехніки з дотриманням оптимальних термінів посіву, а також більш тривалий вегетаційний період, що став можливим завдяки зміні клімату останніми роками.

На прикладі тих самих основних областей-виробників кукурудзи збільшення урожайності спостерігається на рівні 25%, у Чернігівській – удвічі. Головним чинником урожаю залишається необхідна кількість вологи.

Незважаючи на те, що Україна розглядається як зона ризикованого землеробства, останні 5 років ми маємо суттєве збільшення валового збору – майже в 3 рази. Важливо, що 6 областей забезпечують 55% виробництва кукурудзи: Полтавська – 12,2%, Черкаська – 9,5%, Чернігівська – 9,3%, Київська – 8,9%, Вінницька – 8,0% і Сумська – 7,4%. І вони ні в якому разі не є найбільшими по площі посівів кукурудзи, просто мають найбільшу врожайність, за рахунок якої і досягається більше виробництво.

Якщо говорити про баланс ринку кукурудзи, то рушійною силою, на думку експерта, тут є експортний попит. Саме він стимулює внутрішній попит і, відповідно, внутрішню пропозицію. Тобто ланцюжок наразі такий: експортери створюють попит, на нього відгукується вітчизняний виробник пропозицією, а вже потім підключається внутрішній попит.

Ситуація з внутрішнім попитом залишається неоднозначною.  

Детальніше у друкованій версії



Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: