Статті

«ЛЮДЯМ НА СЕЛІ ПОТРІБНІ І ГІДНА РОБОТА, І ГІДНИЙ ВІДПОЧИНОК!»

Олексій і Микола ВАСИЛЬЧЕНКИ відкривають турнір з міні-футболуНа початку весни, коли всі підготовчі роботи вже виконано, але перед виходом у поле ще залишилось кілька вільних днинок – саме час проводити спортивні турніри, змагання й запрошувати на них якомога більше учасників і гостей. «Причому робити це на постійній основі й на високому рівні, – переконаний Герой України Микола Васильченко, директор СТОВ «Агрофірма «Маяк» на Черкащині. – А не розкатати нашвидкуруч штучного газона і покидати пару-трійку м'ячів під час виборів».

Саме такий традиційний весняний турнір з міні-футболу за участю дитячих і юнацьких команд щороку проходить на критому майданчику фізкультурно-оздоровчого комплексу в селі Піщане Золотоніського району, де міститься офіс агропідприємства. Цієї весни за перехідний кубок Героя України М.С.Васильченка упродовж двох днів змагалися 11 команд із населених пунктів і підприємств, що співпрацюють з «Маяком».

Слід зазначити, що в Піщаному спорту приділяється неабияка увага, і прихильники спорту мають змогу тренуватися цілорічно на цьому сільському стадіоні під дахом. Тому і не дивно, що футбольних команд у селі аж 4, і що вони відрізняються спортивною майстерністю від багатьох інших учасників. Під час відкриття другого дня змагань 16 березня голова сільської ради Володимир Єщенко привітав переможців першого дня, учнів 5-х класів, і молодшу групу футболістів, 2000 року народження, яка торік у першості Черкаської області посіла почесне 4 місце. І це при тому, що піщанці майже у повному складі відстоювали честь рідного Золотоніського району. За це команда отримала нову спортивну форму від сільської ради.

Не зупинятися на досягнутому закликав і безпосередній учасник турніру, заступник директора СТОВ «Маяк», депутат районної ради Олексій Васильченко. І для підтримки спортивного бойового настрою від імені господарства він подарував м'ячі дітлахам.

Варто зауважити, що переможених на змаганнях не було. Всі учасники отримали смачні призи – відповідні набори молочної продукції від торгової марки «Вімм-Білль-Данн», що стали нагородою завдяки підтримці компанії у особі директора по забезпеченню сировиною Олени Жупінас.

У фінальному матчі другого дня змагань зустрілися команди «Маяк» (с.Піщане) та «Софіївка» (с.Софіївка), цьогорічну перемогу з рахунком 2:1 вибороли маяківці. Третє місце посіла команда «Піщане» з рідного села організаторів.

* * *

Директор СТОВ «Агрофірма «Маяк», Герой України Микола ВАСИЛЬЧЕНКО вручає нагороди«Усе, що я робив і роблю – спрямоване на добро і на здоров'я людей, бо я «новий старий українець», – пояснює численним гостям Микола Семенович. – Фізкультура і спорт – запорука здорової нації. Тож для сільських людей слід так само створювати не лише належні умови для роботи, а й будувати спортивні площадки, стадіони і спортивні комплекси, щоб вони почувалися на рівних з городянами.

Критий спортивний зал для ігрових видів спорту у Піщаному будувався від щирого серця господарським способом за кошти «Маяка», він й по сьогодні залишається на балансі господарства. Мушу сказати, що плани у нас були грандіозні – звести цілий комплекс – спортзал, плавальний басейн, повноцінний стадіон і навіть готель на 35 чоловік, і ми його побудували. Проте 1996 року, у ті випробувальні «реформаторські» часи, ми спромоглися частково ввести лише критий стадіон, бо треба було якось виживати. Мені не зовсім зрозуміле слово «розбудова»; на мій погляд, більш зрозумілими є реконструкція, будівництво, створення – бо саме це я і роблю останні 35 років поспіль. І на всіх рівнях доводжу, що не панацея від усіх бід пустити землю у продаж. Перші роки формування стосунків між власниками і тими, хто на землі працює, – продати чи не продати землю, віддати її в оренду тому або іншому, внести у заставу тощо – замість розвитку відкинуть село ще на півстоліття назад. А треба рухатися вперед!»

Роботі в сільському господарстві дружня родина Васильченків присвятила все життя і досягла на цій ниві чималих висот: СТОВ «Агрофірма «Маяк» – одне з провідних сільськогосподарських підприємств України, особливо в галузі тваринництва. З чималим обсягом роботи нині вправляється трудовий колектив, що налічує 268 фахівців, серед яких дружина Героя України Миколи Васильченка Любов Василівна – заслужений працівник сільського господарства, провідний бухгалтер із заробітної плати, його дочка Тетяна – заступник головного бухгалтера, зять Ігор Окіпняк очолює напрямок свинарства. А син Олексій керує і практично живе фермою ВРХ й одночасно є заступником директора агрофірми. ’

Восени 2009 року відзначалося 80-річчя сільгосппідприємства та 30-річчя головування в ньому Миколи Васильченка. Починав працювати Микола Семенович у цьому господарстві, тоді – колгоспі «Маяк», з посади ветеринарного лікаря. Коли ж він приймав підприємство вже як новообраний голова, на фермі щороку доїли лише 2680 кг молока на корову. Гордістю керівника є те, що впродовж цих понад трьох десятиліть загальна кількість худоби і чисельність дійного стада в господарстві не зменшувалися: й по сьогодні в «Маяку» утримують 1000 дійних корів із загальних 3 тисяч голів череди. Проте якісно оновився племінний склад ВРХ, що дало визнані всією Україною результати. В останні 2 роки надій на корову стабільно становить вже понад 8 тис. кг молока на рік. А є навіть і такі корівки, що дають по 10-13 тисяч на рік. Причому, наголошує Васильченко старший, власним розумом він спромігся досягти 6-ти тисячної позначки надоїв, а решта – вже здобутки сина Олексія.

Доїльний зал типу «паралель» 2х16 американської фірми «БоуМатік»Тільки тваринництво, переконаний Микола Семенович, забезпечить зайнятість на селі і дасть можливість інтенсивно розвиватися сільськогосподарському підприємству, яких би розмірів воно не було.

У галузі скотарства директор «Маяка» цілком покладається на сина, до якого, за словами батька, дуже сильно причепився ген селянина. У цій царині Олексій Васильченко – головний. Він постійно у пошуку найсучасніших технологій виробництва молока, які збирає по всьому світу. Тож, у господарстві перейшли на технологію безприв'язного утримання корів. Ефективність же будь-якої технології, наполягає Олексій Васильович, залежить від її втілення. «Наприклад, – говорить він, – ми встановили доїльний зал типу «паралель» 2х16 американської фірми «БоуМатік». Проектна потужність таких доїльних залів – 5 оборотів за годину, тож ефективне використання залу – в завантаженні його роботою на повну потужність. Згідно з правилами, за 5 годин слід подоїти 800 корів, якщо ж доїти тільки 500 – немає мови про ефективне використання доїльного залу. Відтак ми застосовуємо триразове доїння. Порівняно з дворазовим воно тягне більші витрати на заробітну плату, миючі засоби і електроенергію. Проте дозволяє отримати від кожної корови мінімум на 15-20% більше молока, дає корові можливість краще роздоїтися, що особливо важливо на початку лактації.

Ще одним аргументом на користь триразового доїння стала плата за сервісне обслуговування доїльного залу, яке треба проводити щорічно, незважаючи на кількість доїнь. Навіщо було купувати доїльний зал, якщо він простоюватиме обідньої пори?»

«У нас 17 тис. голів свиней, – підхоплює розповідь про тваринницьку галузь «Маяка» Ігор Окіпняк. – Запровадження нових технологій утримання, відповідного устаткування, дозволяють нам одержувати в підсумку якісну й конкурентоздатну продукцію. Тільки виробництво свинини за останні 12 років через впровадження сучасних світових технологій, вписавши «Європу» в старі приміщення (а не розваливши їх), ми збільшили в 7 разів. Коли котельню на свинокомплексі за радянських часів тут переводили на газове опалення, це вважалося проривом у інтенсифікації виробництва. Тепер вартість газу така, що наші свині на виході були б золотими. Тож нині ми встановили опалювальні котли, вироблені на Сумщині, які працюють на природній вторсировині. Для її «видобутку» ми розчищаємо лісосмуги й у такий спосіб робимо одразу дві корисні справи – доглядаємо ці лісосмуги і водночас отримуємо дешеве екологічно чисте паливо. Це ще один приклад енергозберігаючих технологій, про які сьогодні так багато говорять. А ми – робимо!»

Сьогодні виробничий процес усіх підрозділів агрофірми вибудуваний і максимально оптимізований, тож м'ясо і молоко в «Маяку» цілком рентабельні – настільки, щоб забезпечивши внутрішній ринок, в перспективі подумати й про експорт.

Також у господарстві збудовано ковбасний цех, на якому виготовляються м'ясні і ковбасні вироби за старими ГОСТами (нині – ДСТУ) із 100-відсотково натуральної сировини без додавання консервантів і барвників. Завдяки натуральному смаку і високій якості продукція цеху має постійний попит не лише серед жителів Піщаного.

Також слід зауважити, що розвиток усіх напрямків бізнесу в господарстві забезпечується за рахунок власних коштів, без залучення кредитів, без дотацій і спонсорів.

Сучасний елеваторний комплекс на 20 тис. тонн одночасного зберігання зернаЄ в «Маяку» сучасний елеваторний комплекс на 20 тис. тонн одночасного зберігання зерна та склади для напільного зберігання місткістю 30 тис. тонн. Тож збіжжя, вирощене на майже 7 тис. га орендованої ріллі (а це практично всі види культур, що ростуть в Україні: пшениця, кукурудза, соя, ячмінь, овес, ріпак ,соняшник та сорго), є де зберігати.

Вирощують, зрозуміло, також багаторічні трави. Зелені корми дешевші й простіші, проте раціональна організація зеленого конвеєра набагато складніша. При промисловому підході до молочарства корова має отримувати одноманітне харчування, пояснює Олексій Васильченко, тоді надої будуть стабільними впродовж року. До раціону корів у «Маяку» входять грубі корми – сіно, силос, сінаж, і концентровані – соєві і соняшникові шроти, корнаж (консервоване подрібнене зерно кукурудзи) та пшениця. Соняшниковий шрот в агрофірмі купують, а соєвий готують самостійно. У господарстві вже діє власне комбікормове виробництво для свинарства, наразі ж ведеться активна робота над зведенням сучасного комбікормового заводу повного циклу.

Корнаж – це одна з візитних карток агрофірми «Маяк» і також його гордість. Слід зазначити, що силосування, закваска, консервація кормів без доступу повітря – найбільш поширений спосіб заготівки соковитих кормів ще з XVIII сторіччя. Господарства з розвиненим рослинництвом для тваринництва широко застосовують силос, що придатний для згодовування всім сільськогосподарським тваринам і птиці. В «Маяку» вже понад 30 років використовують напіввологий метод зберігання кукурудзи.

До речі, Микола Васильченко був одним із перших в Україні, хто вдався до такого методу, разом з «Зорею» с.Чорнобаївка на Херсонщині, очолюваною славетним Дмитром Моторним, двічі Героєм Соціалістичної Праці і Героєм України.

Тож і по сьогодні силосна яма щороку забивається 1700 тоннами корнажу з зерна кукурудзи вологістю в межах від 35-33% до 27-25%. Корнаж (консервоване подрібнене зерно кукурудзи) – це одна з візитних карток агрофірми «Маяк» і також його гордість. Для того, щоб зерно так зберігалося, створюють анаеробні умови. Ця капітальна силосна споруда зручна для закладання сировини і виймання корнажу, непроникна для повітря і води, має рівні гладенькі стіни. Побачити цю енергоощадну технологію і почути про економічний ефект такого методу зберігання кормової бази для тваринництва приїжджали свого часу і Президент України Леонід Кравчук, і віце-прем'єр-міністр Леонід Козаченко та прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко. Єдина умова заготівлі корнажу – щоб не було збоїв на кожному етапі закладання і суворо витримувалася технологія. Таке, щоб там – затекло, а там – не дотрамбували – не годиться, бо може загинути все, що заготовлено. Метод повинен знайти своє широке розповсюдження в тих, хто вирішив займатись тваринництвом, бо він надає можливість значно здешевити продукцію.

«На моє переконання, виробники і переробники молока і м'яса мають об'єднувати свої зусилля, – веде далі Микола Семенович, – для досягнення єдиної мети: виробити, переробити, реалізувати якісний та доступний товар. Потрібно, щоб виробника, який намагається виробити якісні молоко і м'ясо, рівномірно упродовж року підтримував переробник закупівельною ціною, яка б не мала значних сезонних коливань. Наприклад, коли я їздив до США, дуже здивувався умовам договорів між виробниками молока і переробниками. Я запитав у тамтешнього фермера, що він робить, якщо раптом у молоковоза спустило колесо і він вчасно не приїхав по молоко або що. Той показав мені молокозбірник, до якого після обумовленого з переробником часу «Ч», якщо молоковоз не приїхав, виробник зливає молоко. І переробне підприємство має обов'язково за те молоко заплатити! Бо така угода – виробник же поніс всі витрати і виробив молоко, тож має за це отримати винагороду. Можете собі уявити, що наші вітчизняні переробники забиратимуть, відповідно до угоди, наприклад, свиней, якщо ціна впаде? Я ж виконав свою частину – виробив якісну свинину, чого б це мені не коштувало».

А поки що, з сумом констатує наш співрозмовник, від імпорту м'ясної сировини, яку залюбки купують м'ясопереробні заводи, захлинаються вітчизняні тваринники.

Виникає цілком слушне питання: чому не можна зробити так, щоб вартість вітчизняної м'ясосировини стала нижчою за імпорт? Тоді б і купувати його не було сенсу.

Тому що імпорт – це не м'ясо, пояснює він, а дешевий заморожений непотріб. Щоб запобігти ганебній ситуації занепадання вітчизняної тваринницької галузі через імпорт м'ясосировини, керівники потужних агропідприємств з розвиненим тваринництвом, у тому числі Микола Васильченко, написали колективного листа на ім'я Президента України Віктора Януковича. В ньому, зокрема, аналізуються причини вкрай негативної ситуації на вітчизняному ринку свинини і шляхи її розв'язання. Керівники констатують, що за стійкої тенденції до збільшення собівартості виробництва свинини на 12% за рахунок здорожчання складових виробництва, ціна реалізації худоби на переробні підприємства знизилася на 15% з падінням внутрішнього попиту. Однією з основних причин називається тиск імпорту – торік було завезено 273 тис. тонн м'ясосировини, що вдвічі більше проти 2011 року, і становить понад 80% від внутрішнього виробництва (305,9 тис. тонн). При цьому ціна розмитненої продукції була демпінговою – на 40% нижчою від внутрішнього ринку. Наслідком стало утискання м'ясопереробників, що працюють на вітчизняній сировині, тими переробниками, що працюють з імпортом. У підсумку профільні товаровиробники виявилися неконкурентоспроможними порівняно з іноземними, галузь свинарства втратила інвестиційну привабливість, маємо згортання виробництв, скорочення робочих місць, руйнування інфраструктури сіл і погіршення платіжного балансу України.

За наявного стану справ керівники сільгосппідприємств вважають за потрібне ввести щорічну квоту на імпорт всього асортименту свинини на рівні 120 тис. тонн (на рівні 15% обсягів внутрішнього виробництва) з середньомісячним обсягом не більше 10 тис. тонн. А на обсяг, що перевищуватиме квоту, встановити загороджувальне мито 850 євро за тонну.

Також слід посилити контроль за якістю імпортної м'ясосировини, щоб унеможливити ввезення на терени України сільгосппродукції, що не відповідає стандартам безпеки і якості. (Про тимчасову заборону імпорту бразильської свинини див. стор. 2. – Прим. ред.)

Дуже важливо вжити заходів для налагодження експорту вітчизняної сільгосппродукції через державні домовленості на рівних.

У зв'язку зі швидкими темпами наростання негативних тенденцій на ринку і для того, щоб не допустити незворотні наслідки для вітчизняного свинарства, – слід терміново вирішити викладені вище проблеми, наголошується в листі. Для того, щоб документ мав практичну дію, керівники господарств звертаються до Президента країни з проханням дати доручення центральним органам виконавчої влади вжити заходів із захисту вітчизняних виробників свинини.

* * *

«Завдання керівника – створити підприємство не за принципом «я начальник – ти дурень», а покласти в основу порозуміння між усіма гілками від керівників до виробничників. Людям на селі, крім гідної роботи, також потрібно забезпечити і гідний відпочинок, а для цього потрібні і будинок культури, і бібліотека, і музей, і ансамблі, і хори та оркестри. І спортивний комплекс, де не лише тренуватимуться селяни, а й де проводитимуться спортивні змагання та яскраві свята, – переконаний Герой України Микола Семенович Васильченко. – Наше сільгосппідприємство, на відміну від неосяжних латифундій, вирішує й соціальні завдання: ми створюємо нормальні робочі місця, прагнемо зробити сільську роботу привабливою, особливо для молоді, щоб вона могла заробляти і на гідне утримання родини, і на виховання нормальних освічених дітей, і на відпочинок. І тоді ми зможемо говорити про українців як про благополучний, щасливий народ, який сам собі повинен давати раду!»

 Переглянути фоторепортаж

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"