Статті

АГРОБІЗНЕС УКРАЇНИ ВЖЕ ВИРІС ІЗ «КОРОТКИХ ШТАНЦІВ»

Днями у Києві вп'яте відбувся Міжнародний форум «Агробізнес України», організований Інститутом Адама Сміта (Великобританія). Три дні роботи включали в себе багато тем: від глобальних тенденцій на світових аграрних ринках до земельного питання в Україні.

Переважна більшість учасників форуму підкреслювали позитивну динаміку розвитку українського агросектора. Так, ми дечому навчилися, і в головному питанні рослинництва – урожайності – вже досягли середньосвітових показників. Що далі? Звісно, потрібно продовжувати нарощувати виробництво, в першу чергу – за рахунок його інтенсифікації. Іншого шляху для України просто не існує, адже за розорюваністю ми попереду якщо не планети всієї, то всієї Європи – точно. Читати далі…

Приємно було спостерігати, як представники вітчизняного агробізнесу поглядали на заїжджих гостей. Було помітно, що менторський тон і повчання як нам краще робити, їх не те що обурюють, а скоріше смішать. Видно їм так і хотілося сказати: «Досить нас учити, ми вже й самі можемо не гірше за вас, а подекуди і краще!». Дійсно, еліта українського сільського господарства давно вже виросла з «коротких штанців» періоду становлення і тепер багато чому може навчити й світ.

Спиняє поступальний розвиток виробництва кілька чинників, і усі вони мають одне імя – гроші. Нам не вистачає коштів щоб суціль запровадити сучасну технологію вирощування зернових. Але може це і краще, бо збільшення виробництва удвічі (а за рік зробити це можна, були б кошти) просто розвалить український зерновий ринок – адже ми буквально захлинемося в зерні. Зберігати ж бо його ніде, а возити з-під комбайна на корабель – немає чим. Причина цього – недостатній (через відсутність тих же грошей) розвиток транспортно-логістичної інфраструктури. І, на відміну від технологій вирощування, елеватори і перевалки, дороги і вагони-зерновози за сезон не побудуєш.

Нинішній маркетинговий рік яскраво продемонстрував, що бажання експортувати зернові чим далі більше обмежується не державою, а інфраструктурою. Парк вагонів-зерновозів відпрацював свій термін і не сьогодні-завтра вони массово виходитимуть з ладу. Чим тоді будемо зерно до портів возити? Вантажівками по й без того розбитих дорогах?

Тому не вирощувати хліб потрібно вчити нас, а допомогти з розбудовою «вузьких» місць інфраструктури: елеваторів, вагонів, перевалок у портах. Якщо світові потрібне українське зерно, треба щоб світ зміг його отримати. А заклики вирощувати більше й більше – то гасла вчорашнього дня.

 

Інтегральний показник розвитку АПК

Великим полем для цікавих висновків назвав президент Української зернової асоціації Володимир Клименко зведені дані Міністерства сільського господарства США щодо зернового виробництва країн світу за період 1960-2012 рр. (відповідну таблицю дивіться у друкованій версії видання).

«На багатьох конференціях, коли звучать слова про те, що Україна може вирощувати 80-100 і більше мільйонів тонн зерна, завжди можна побачити скептиків, які говорять, що цього ніколи не буде», – зазначив він. І закликав присутніх звернути увагу на таблиці, що містять зведену інформацію по всіх країнах світу з 1960 року по 2012 включно.

Отже, за даними Мінсільгоспу США, 1960 року світове виробництво зернових становило 823,5 млн тонн, у 2012 році воно перетнуло межу у 2 млрд тонн і сягнуло 2243591 млн тонн. Попит постійно зростав, за ним збільшувалося й виробництво. І не було протягом цього періоду жодного року, коли б ця тенденція порушувалася. При цьому перехідні залишки коливалися від 15% до 35%, де відсотки позначають співвідношення залишків до споживання.

Збиральні площі в 1960 році були на рівні 638 млн га, а 2012 року – 690 млн га. Тобто єдиним чинником (!), який вплинув на збільшення виробництва зерна у світі, було збільшення врожайності. Вона зросла з 1,29 т/га 1960 року до 3,25 т/га – у 2012 році.

«Виходить, урожайність – інтегральний показник розвитку АПК, розвитку держави.

Ми ж за всіма нашими неприємностями минулого року якось забули про те, що саме в минулому році Україна вийшла на середньосвітову врожайність».

Тож, згідно з наданим учасникам аналітичним оглядом зернових, за підсумками 2012/2013 маркетингового року Україна посяде у світі орієнтовно 10 місце з виробництва зернових (46,183 млн тонн). Щодо споживання, ми маємо опинитися на 18 місці в світі (26,579 млн тонн); для внутрішнього споживання країні необхідно на рівні 26-27 млн тонн зерна на рік. Все, що виробляється понад це, відповідно, слід експортувати. Тож, за прогнозом, наша країна посяде почесне 7 місце серед світових експортерів – 21,710 млн тонн.

Тож, що робити далі, аби досягнути заявлених у державних планах врожаїв? «Мені здається, що будь-які державні рішення у сфері АПК повинні, насамперед, відповідати на запитання: чи приведуть ті або інші дії уряду до збільшення врожайності? – наголосив Володимир Клименко. – Якщо збільшиться врожайність – це вдале рішення, якщо зменшиться – невдале. Наприклад, чи можуть експортні мита, квоти або спроби монополізації ринку призвести до збільшення врожайності сільгоспкультур? Або, наприклад, чи призведе до збільшення врожайності зерна обмеження максимальної площі оренди землі холдингами? Чи покращить ситуацію інтеграція у зерновий пул з Росією, Білоруссю і Казахстаном, в якому середня врожайність зернових становить 1,6 т/га?.. Відповідь очевидна».

Одночасно, наголосив промовець, найвищу середню врожайність у світі по кукурудзі демонструє штат Айова у США – 10,3 т/га, по пшениці і ячменю – Франція (7,4 т/га й 6,7 т/га, відповідно). Тож у аграрній державній політиці слід орієнтуватися саме на ці країни. І оскільки нас зараз цікавлять найкращі технології у світі, то слід ініціювати і підписати відповідні договори між нашим аграрним міністерством і відповідними установами США, Франції, Бразилії.

Розмови про те, що потрібно експортувати не зерно, а щось інше, на переконання Володимира Клименка, – це дивні розмови, тому що провідні країни світу успішно експортують зерно і заробляють на цьому гроші.

Промовець підтримав ідею попереднього промовця, директора департаменту агробізнесу Європейського банку реконструкції і розвитку Жіля Меттеталя, що не слід за кордон продавати зерно і купувати за кордоном м'ясо – необхідно переробляти зерно на м'ясо в Україні, а наситивши внутрішній ринок, експортувати і зерно, і м'ясо. Крім того, з зерна слід виготовляти продукцію, створювати додаткову вартість – до цього треба прагнути.

Але реальність така, що світ завжди торгував і торгуватиме зерном, бо це універсальний продукт, що покликаний убезпечити світ від голоду. А потенційні можливості України як виробника зернових набагато більші, ніж її необхідність внутрішнього споживання. Простіше кажучи, ми разом з усіма сільгосптваринами, навіть у кількості, що перевищуватиме річну норму споживання українцями продукції тваринництва, не здатні з'їсти усю вироблену кількість зернових культур.

Про земельні питання, що їх було розглянуто на форумі, дивіться у друкованій версії видання 

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"