Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

РІЧКОВІ АВТОБАНИ, ЯКІ ГОТОВІ СЛУЖИТИ УКРАЇНЦЯМ
Ми горді з того, що стародавній Дніпро, третя в Європі за величиною річка, ототожнюється з...
СКВИРСЬКЕ ОРГАНІЧНЕ ДИВО
Останнім часом у світі зростає потреба в безпечних продуктах харчування. Це і не дивно, адже...
НАУКА, ЯКА ОБЕРІГАЄ ДОВКІЛЛЯ
До 45-річчя заснування Інституту агроекології і природокористування НААН Упродовж останнього...
ВЕРХОВНА РАДА: ДИМ БЕЗ ВОГНЮ
Минулий тиждень був останнім пленарним у роботі шостої сесії Верховної Ради восьмого скликання,...
ІЩЕ БЛИЖЧЕ ДО ЧОРНОГО МОРЯ: РІЧКОВИЙ ТЕРМІНАЛ «НІБУЛОНА» ЗАПРАЦЮВАВ НА ХЕРСОНЩИНІ
10-й річковий перевантажувальний термінал компанії «НІБУЛОН» 14 липня 2017 року урочисто...

Наші партнери:

ФЕНІКС СИВОГО КАВКАЗУ

Цей захоплюючий краєвид відкривається з вершини гори, на якій розташований не менш давній і донині діючий храм Джварі Грузія стала другою країною у світі після Вірменії, яка затвердила християнство як державну релігію і донині зберігає справжні християнські реліквії. Впродовж своєї православної історії її було пограбовано і знищено 40 разів, і саме стільки ж вона відбудовувалася і відроджувалася з попелу, як міфічний птах Фенікс. Під час Різдвяних свят ми вирушили саме сюди, щоб доторкнутися до християнської історії і на власні очі побачити другий Єрусалим. Фоторепортаж

Так серед християн називають історичну, давню столицю теперішньої Грузії – містечко Мцхета – в декількох кілометрах північніше сучасної столиці Тбілісі. Саме в Мцхеті у Кафедральному соборі Светі-Цховелі поховано тканий Божою Матір'ю Хітон Ісуса Христа, який був на Спасителі в день розп'яття.

За переказами, християнство Грузія прийняла майже з перших рук. З часів виникнення на рубежі ІІІ століття до н.е. по 537 рік країна йменувалася Іберією (Іверією), місцеві жителі називали її Картлі на честь свого міфічного предка Картлоса. Православні легенди свідчать, що вперше звістку про Христа на землю Іберії приніс один з 12 апостолів – Андрій Первозванний. У цей край Андрій прийшов за бажанням Діви Марії, яка відправила апостола до обраної нею землі. Також саме в ці краї потрапила і знайшла свій вічний спокій тут християнська святиня – Хітон Христа. А через два віки на землю Іберії вступила та, яка по праву зветься рівноапостольною, – свята Ніно. Вона завершила звернення Грузії в християнство, почате Андрієм.

Храм Джварі Зазвичай розпочинають екскурсію святими місцями країни з Джварі (дослівно «хрест») – одного з давніших храмів Грузії, який вибрав усю місцину на вершині гори біля злиття річок Кури (грузинською – Мткварі) і Арагві – де, згідно з історичними джерелами, спорудила хрест свята рівноапостольна Ніно. Нині Джварі є одним із шедеврів архітектури за досконалістю форм і перший в Грузії пам'ятник Всесвітньої спадщини.

З вершини цієї гори вище пташиного польоту відкривається вражаючий краєвид: ліворуч Мцхети швидкоплинна Кура приймає до себе таку саму непокірну Арагві, вони зливаються серед кам'яного ландшафту в одну широку, горду і стрімку ріку. Цей незмінний символ Грузії – ріка Кура – несе наскрізь далі свої води до Туреччини і Азербайджану і аж там впадає в Каспійське море. Саме на цьому місці 326 року теперішня Грузія отримала хрещення, коли цар Міріан та його дружина Нана, які потому стали називатися Святими, ввели християнство як офіційну релігію Іберії.

Так само звідси розгортаються події у безсмертній поемі Михайла Лермонтова «Мцирі»:

«Немного лет тому назад,

Там, где, сливаяся, шумят,

Обнявшись, будто две сестры,

Струи Арагвы и Куры,

Был монастырь».

Камені храму Светі-Цховелі (на фото вгорі ліворуч) зберігають найбільші християнські святині Грузії, серед яких Хітон Господній та фрагмент Хреста Господнього Він є і по сьогодні. На території Светі-Цховелі діє чоловічий монастир. На місці його розташування і теперішнього Кафедрального собору постала перша в історії Грузії християнська церква.

Грузини з великим захопленням розповідають, що легенда про Хітон Господній сходить до новозаповітної першооснови – до трьох Євангелій: від Марка, Луки і Іоанна. У двох перших, говорять вони, епізод згаданий побіжно, однією фразою, а в Євангелії від Іоанна викладений детально. Епізод, до речі, відбиває реальні устої того часу: кати, як винагороду за «роботу», мали право узяти собі одяг страчених. Отже, йдеться у вірші, «воїни ж, коли розіпнули Ісуса, узяли одяг Його і розділили на чотири частини, кожному воїнові по частини; хітон же був не зшитий, а увесь тканий згори (у Росії його називають нешвенним – прим. ред.). І так сказали один одному: не станемо роздирати його, а кинемо про нього жереб, чий буде... Так вчинили воїни».

Далі про Хітон переповідають вже легенди, які, зрозуміло, не мають такого авторитету у вірян. Тож серед учасників тих подій виявилися мцхетські євреї – рабин Еліоз і його брат Лонгіноз, які були присутніми на розп'ятті Господа і, за однією з версій, навіть протестували проти несправедливого суду Синедріону. Повернувшись на батьківщину, Еліоз передав Хітон своїй благочестивій сестрі, дівиці Сідонії, яка чула про проповідь Христа і визнавала Його обітованим Месією. Сідонія, отримавши в руки святиню, приголомшена вбивством Праведника, вимовила пророцтво про кінець царства Ізраїлю і відразу померла. Ніякими силами вирвати з рук покійної Хітон Спасителя не вдалося. Цю благочестиву жінку поховали так, як вона просила, – з хітоном на грудях.

Через деякий час на могилі виросло дерево – кедр. Однак жителі Мцхети вже забули про Сідонію і її могилу. Водночас вони помітили, що хворі птахи і звірі їли хвою і ставали здоровими, тож почали шанувати дерево як божество.

Під підвалинами цієї невеличкої вежі зберігається Хітон Господній Три століття потому, як вже йшлося раніше, до Грузії зі звісткою про Христа прийшла свята рівноапостольна Ніно. Вона з дитинства бажала прийти до Іберії саме для того, щоб вклонитися великій святині. Відомості про її діяльність в Картлі (Іберії) збереглися в багатьох документах церковних істориків. Зокрема, згідно до «Житія святої Ніно», вона була уродженкою міста Коластра в Каппадокії (історичний регіон і держава на північному сході Малої Азії), єдиною дочкою полководця Завулона, який служив римському імператорові Максиміану, та Сосани. Ніно по батькові доводилася двоюрідною сестрою великомученику Георгію Побідоносцю. Після того, як її батьки цілком присвятили життя Церкві, свята Ніно виховувалася в Єрусалимі старицею з Двіна вірменкою Саррою Ніофорою. Почувши від неї розповідь про Хітон Господній, що зберігається в Мцхеті, свята Ніно шукала можливості вклонитися святині. Одного разу уві сні їй явилася Божа Мати і благословила її проповідувати у Своїй землі Іберії, вручивши діві хрест з виноградної лози. Цей хрест, прокинувшись, діва скріпила власним волоссям. Хрест з трохи опущеними бічними сторонами (хрест святої Ніно) є символом Грузинської православної церкви.

У 303 році, рятуючись від переслідувань римського імператора Діоклетіана, свята Ніно з товаришками Ріпсімією, Гаіанією і рештою дівчат-християнок намагалися втікти у Вірменію, де у той час правив цар Трідат III. Всі біглянки були жорстоко замучені, а Ніно, рятуючись, опинилася на півночі.

Увійшовши до Мцхети, свята Ніно знайшла притулок в сім'ї бездітного царського садівника, дружина якого Анастасія молитвами святої Ніно звільнилася від безпліддя й увірувала в Христа. Звідти свята перебралася до північного кордону міста, оселившись в курені поміж ожинових кущів. Зараз тут розташований діючий жіночий монастир Самтавро, а там, де стояв курінь, побудована маленька церква святої Ніно.

Свята Ніно продовжувала проповідувати християнство і на доказ сили віри зціляла людей від недугів і тяжких хвороб. Її послідовницями ставали жінки зі знатних сімей і царського дому. Після численних невдалих спроб багатьох лікарів важкий недуг грузинської цариці Нани зцілила лише свята Ніно, запросивши повелительку до свого ожинового куреня. Слід нагадати, що цариця була примхливою і спочатку наказувала цілительці самій дістатися царського палацу, однак зрештою поступилася. Першою з монаршого роду прийнявши святе Хрещення, цариця Нана перетворилася з ідолопоклонника на ревну християнку (пам'ять її вшановується 1 жовтня).

У чудотворній іконі, на якій зображені святі цар Міріан, Ніно з хрестом та Сідонія з Хітоном Господнім, зберігається фрагмент Хреста ГосподньогоОднак, незважаючи на дивовижне зцілення дружини, цар Міріан, слухаючи намови язичників, готовий був піддати Святу Ніно жорстоким тортурам. У той самий час, говорить писемне джерело, як вигадували страту святій праведниці, померкнуло сонце і непроникна мла покрила місце, де перебував цар. Міріан несподівано осліпнув, а уражена жахом свита почала благати своїх язичницьких ідолів про повернення денного світла. Але Армаз, Заден, Гаім і Гаці були глухі, і морок множився. Тоді перелякана громада і цар звернулися до «Бога Ніно», обіцяючи у разі порятунку прийняти християнство. І в той самий час Міріан побачив світло. Ця подія сталася 6 травня 319 року.

Цар сповідував Христа перед Святою Ніно і надіслав листа про бажання прийняти хрещення цариці Єлені та її синові імператору Костянтину I Великому до Візантії (згодом – Константинополя), який надіслав до Іберії єпископа Іоанна, священика Іакова і диякона. На знак шани і вдячності за усвідомлене прийняття християнства посланці привезли до Мцхети фрагмент Хреста, на якому було розп'ято Спасителя, і один із цвяхів. Нині ці християнські реліквії, органічно вмонтовані в хрест однієї з ікон, несуть священну силу зі стін Светі-Цховелі.

Цар Міріан і його двір були хрещені трохи раніше, а потім у місці злиття річок Арагві і Кури 326 року охрестили народ.

Тож у жовтні Грузинська православна церква відзначає Светі-Цховлоба – давнє свято, висхідне до часів Хрещення Іберії: щорічно цього дня Католикос-Патріарх Грузії здійснює у водах Арагві і Кури масове хрещення народу.

Літописи оповідають, що святій Ніно по її молитвах було відкрито, де захований Хітон Господній. Тому вона звернулася до царя Міріана з проханням поставити на місці могили Сідонії християнський храм. За його велінням зі священного кедра вирубали сім колон для дерев'яного храму. Проте один зі стовпів не вдалося зрушити з місця, і з нього почало витікати благовонне цілюще миро. Воно допомогло зцілити багатьох хворих тілом і душею. Саме цей стовп і назвали «Светі-Цховелі», що в перекладі з грузинського означає «Животворящий стовп». Деревина, що залишилася, пішла на виготовлення хрестів, один з яких і зараз знаходиться в цьому соборі.

Дерев'яна церква простояла недовго. Християнська святиня Светі-Цховелі перебудовувалася кілька разів. У XI столітті за ініціативою святителя Мельхіседека – грузинського Католикоса-Патріарха – була відбудована хрестовокупольна церква, фундамент якої зберігся до цього дня. Ця церква в ім'я Дванадцяти Апостолів будувалася 19 років з 1010 по 1029 рік. Святитель Мельхіседек похований саме тут. У XIV столітті собор пережив нашестя монголів, згодом у XV столітті – землетрус, що зруйнував купол. У XVII столітті над могилою святої Сідонії і Животворящим Стовпом встановили внутрішню невеличку вежу. Навколо неї відтоді майже постійно перебувають віруючі, які приходять сюди помолитися.

Третя святиня храму, після Хітону і фрагмента Хреста Господнього, є Мілоть (плащ) святого пророка Ілії, переданий ним своєму учневі, пророкові Єлисею, при своєму сходженні на небеса на вогняній колісниці. Святиня зберігалася у мцхетських євреїв, нащадки яких пізніше прийняли Христа. Зараз Мілоть знаходиться за центральним іконостасом, в правій частині вівтаря.

У Светі-Цховелі, в правій прибудові, також знаходиться четверта святиня – частка нетленних мощів святого апостола Андрія Первозванного, що проповідував тут вже в I столітті.

Крім означених загальнохристиянських чотирьох святинь Кафедральний собор містить багато історичних і релігійних цінностей. Безсумнівним атрибутом храму у лівій прибудові є колодязь зі святою водою. Правда, без благословення воду брати не дозволяється, але поруч завжди наявне наповнене відро і кухоль. Праворуч від входу – баптістерій, в якому, за переказами, хрестився сам цар Міріан. Хрещення в купелі проводяться до цього дня.

Якщо від цього місця пройти трохи вперед, можна опинитися біля каплиці (у позабогослужебний час вона закрита) – це символічна копія кувуклії Труни Господньої.

Кафедральний патріарший храм у містечку Мцхета, яке нині вважається одним з найдорожчих для проживання (тому тут в основному мешкає фінансово спроможна грузинська еліта – прим. авт.), – пам'ятник Всесвітньої спадщини. Храм оточений кріпосною стіною, спорудженою за наказом царя Іраклія II. Уздовж стін – 6 циліндричних і 2 чотирикутні вежі. Ворота розташовані на південній стороні. На західній – дзвіниця і ворота XI століття. Під час розкопок 1963-1964 років в південно-західній частині стіни знайдені останки Католикоса Мелкіседека (XІ століття). У дворі, в південно-східній частині стіни – палац Католикоса Антона II.

Собор за часів свого існування служив місцем коронації та усипальнею представників царського роду. У V столітті Грузією правив благочестивий цар Вахтанг Горгасалі – легендарний визволитель, реформатор і розбудовник. Його ім'я дуже високо шанують в Грузії на рівні з не менш легендарними Давидом Будівельником і царицею Тамарою. Ім'я «Горгасалі» (у перекладі з перської – «вовча голова») цар Вахтанг отримав від персів за свій подібний на вовчу голову шолом. Грузія через своє географічне становище постійно була об'єктом нападів, руйнування і знищення з боку найближчого мусульманського оточення. Проте повсякчас горді і непереможні духом грузини щоразу відновлювали свою незалежність, відбудовували країну, як вже було сказано, 40 разів. Проте царя Горгосалі у 502 році вбили перси за відмову брати участь у війнах з Візантією.

Заслуги царя Вахтанга перед Грузією величезні: саме він відстоював самостійність (автокефалію) Грузинської Церкви у Візантії, саме він у 482 році підняв повстання проти персидського володарювання, саме він заснував нову столицю – Тбілісі.

І він же побудував на місці дерев'яного храму над могилою Сідонії кам'яну базиліку Дванадцяти апостолів. Поховано знаменитого царя в Светі-Цховелі, а на його кам'яній плиті у весь розмір вибито його славнозвісний меч.

Останній рід правлячої династії Багратіоні, який численно спочиває всередині собору, також широко відомий мешканцям колишнього СРСР завдяки князеві Петру Івановичу Багратіону –  легендарному генералові російської армії і герою Вітчизняної війни 1812 року, який помер після важкого поранення під Бородіно.

У березні 2007 року тут пройшла похоронна відправа першого грузинського Президента Звіада Гамсахурдіа.

14 жовтня в Грузії відзначається свято Хітона Господня – Светі-Цховлоба, або Мцхетоба. Центр святкування – собор Светі-Цховелі, що став символом усієї християнської Грузії.

Нині в країні діє Грузинська Апостольська Автокефальна Православна Церква (ГПЦ), яка поширює юрисдикцію на територію Грузії, а також на свою паству в прикордонних областях Туреччини, Азербайджану і Вірменії.

ГПЦ є невід'ємною частиною Вселенської Православної Церкви. Початок її автокефалії сягає V століття. Її духовно-адміністративним центром і кафедрою Католикоса-Патріарха є Мцхета, патріарші кафедри розташовані також в Тбілісі і Піцунді. Паству ГПЦ у більшості складають грузини, а також до неї входять росіяни, греки, вірмени, осетини, абхази та асирійці.

Верховним Главою і Правителем ГПЦ в міжсоборний період є Католикос-Патріарх усієї Грузії, він має титул «Святіший і Блаженніший Католикос-Патріарх усієї Грузії, Архієпископ Мцхетський і Тбіліський». Його обирає Архієрейський Собор ГПЦ, з 1977 року Католикос-Патріархом усієї Грузії обрано Ілію ІІ.

До складу Російської імперії Грузія офіційно увійшла 1801 року і перебувала там до 1917-го. Нагадаємо, що з XV по XVII століття Грузія була роздроблена і перебувала між мусульманським Іраном і Туреччиною. У XVIII столітті на Кавказі з'явилася нова регіональна держава – християнська Російська імперія. Союз з Росією проти Туреччини і Ірану був для Грузії привабливим, і в 1783 році Картлі-Кахетинське царство, об'єднання двох східно-грузинських держав, підписало Георгіївський трактат, по якому отримало статус протекторату Російської імперії. Проте в 1801 році Грузія була анексована і перетворена на губернію імперії. 26 травня 1918 року демократичний уряд Грузії на чолі з Ное Жорданія проголосив незалежність країни. Перша незалежна Демократична Республіка Грузія проіснувала до лютого 1921 року, коли було створено Грузинську РСР, яка у грудні наступного року увійшла до СРСР спочатку у складі Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, з 1936 по 1991 рік – як союзна республіка.

Після розпаду СРСР 31 березня 1991 року в Грузії був проведений референдум про відновлення державної незалежності країни. У референдумі взяли участь 90,5% виборців, з яких за державну незалежність проголосувало 98,93%. Невдовзі, 9 квітня 1991 року, на підставі результатів всенародного референдуму Верховна Рада республіки прийняла Акт про відновлення державної незалежності Грузії, що проголосив дійсними незалежність 1918 року і Конституцію 1921 року. Від цієї дати введено посаду Президента Республіки Грузія.

* * *

Коли перед нами постало питання, де приємно та з користю провести Різдвяні канікули, вибір зрештою зупинився на Грузії, і не випадково. Багато чинників сприяло саме такому вибору. По-перше, спільна історія у складі Російської Імперії, а згодом – СРСР. По-друге, відсутність мовного бар’єру, адже більшість мешканців Грузії розуміють та розмовляють російською. По-третє, безвізовий режим між нашими країнами. По-четверте, наявність регулярного прямого авіаційного сполучення між найбільшими містами України та Грузії. Зрештою, славнозвісна грузинська гостинність, про яку можна розповідати і легенди, і анекдоти, але справді відчути можна лише на собі. До речі, громадяни Грузії дуже приязно відносяться до українців багато в чому через те, що ми одними із перших у світі визнали незалежність цієї маленької, але дуже гордої кавказької країни. І хай буде так завжди!

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: