Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗЕЛЕНА АЛЬТЕРНАТИВА АБО НЕ ВСІ В ЗАХВАТІ ВІД ПОЯВИ КОНКУРЕНТІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНОМУ РИНКУ
Повний текст у друкованій версії Енергетика — як повітря: непомітна, але необхідна....
У КИЄВІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ НОВИЙ СОРТ ТЮЛЬПАНІВ ДЖАМАЛА
Уперше в історії новий сорт тюльпанів голландської селекції виведено на честь жительки України —...
МОЛОКО ПО РІЗНІ БОКИ ВИМЕНІ
Нинішні закупівельні ціни не влаштовують і дивують українських виробників молока. За словами...
ВІТЧИЗНЯНИЙ УРОЖАЙ-2017: БИТВА НА ДВА ФРОНТИ. І НЕ ТІЛЬКИ
Повний текст у друкованій версії Станом на 5 квітня 2017 року Україна експортувала 34,13 млн...
СУДНОБУДІВНИКИ ПРОТИ АНТИУКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОПРОЕКТУ «ПРО ВНУТРІШНІЙ ВОДНИЙ ТРАНСПОРТ»
3 березня у стінах Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова відбулося...

Наші партнери:

ДРУГА БІДА НАШОГО АГРАРІЯ

Цьогорічна врожайність, дякувати Богові, обіцяє найкращий за останні роки ужинок. На цьому країні можна було б непогано заробити на світовому ринку. Натомість маємо протилежне. Україна отримала багато збіжжя, і у нашому випадку це, як відомо, друга після негоди біда селянина. Адже від початку вал збиває ціни на внутрішньому ринку, а нестача потужностей з приймання та зберігання зерна цю ціну добиває.
Тут би подякувати вітчизняним трейдерам, які мають такі потужності, дають прозору ціну виробнику за зерно, здаване прямо з току без додаткових витрат на сушіння, калібрування тощо. Та знову збурюється громадська думка у намаганні призначити винними у всіх негараздах малих та середніх агровиробників зернотрейдерів: і чужих, і своїх.
Попит викликає пропозицію. А не навпаки. Якби не було трейдерів (торговців), тоді світ ніколи б не дізнався ані про картоплю, ані про помідори чи каву, ми б і досі ходили босоніж. Без торгівлі, мабуть, не було б необхідності вводити й гроші – бо зберігалися б натуральне господарство та товарообмін. Торговці вишукують (купують, замовляють) в кожній країні найкращий товар і розвозять його по всьому світу, враховуючи, як тепер кажуть, ринкову кон'юнктуру. Саме вони спонукають виробляти товар, що продається. Тобто виробляти споживане і якісне для себе, а решту продавати іншим. Це вигідна справа, яка рухає світ.
І якщо виробник сам не спроможний зробити цей товар привабливим і конкурентноздатним, то до необхідної кондиції його доводить трейдер. Усі згодні, що для того, щоб виробити товар, необхідні зусилля й досвід. Чому ж вони не потрібні, щоб його продати?
Якби не було зернотрейдерів, то хто б в Україні зерно взагалі купував?
Свого Часу навіть лунали дивні пропозиції: щоб ціна для виробника була високою, варто було б взагалі закрити кордони й обмежитися у виробництві зерна на рівні власних потреб. Але це прямий шлях до монополізації виробництва та зловживань із держзакупівлями. І, поясніть, навіщо нам тоді буде потрібна така кількість агропідприємств, розораних земель, впровадження новітніх технологій. Дискусійним стає саме питання ринку землі від права власності на неї до збереження родючості ґрунтів для нащадків. Тоді й Мінагрополітики не потрібне…
Однак, дякувати Богу, здоровий глузд переміг, цей етап «реформування АПК» ми оминули. Тепер Україна є членом СОТ, і на зовнішньому ринку наше зерно викликає неабиякий інтерес: завдяки родючим ґрунтам воно може бути першокласним, на будь-який смак. Водночас виробництво вимагає  дотримання сучасних інтенсивних технологій через ризикований клімат, що, у свою чергу, має забезпечити відповідні якість та кількість. І якщо запаси нафти та газу незабаром вичерпаються й спричинять крах країн-власниць, то зернові – це справжній невичерпний скарб. Людство завжди хотітиме їсти, а нинішня світова продовольча криза тому зайвий доказ.
Ми лише зараз починаємо широко застосовувати інтенсивні технології агровиробництва. Потенційна можливість України вирощувати не середньостатистичні 35 млн. тонн, а 68 мільйонів зернових на рік, якщо, за обрахунками УЗА, помножити кількість земель під ними на середньоєвропейську врожайність. Якщо взяти світову врожайність, то ця цифра сягне 100 млн. тонн.
Ми й на державному рівні погодилися, що кон'юнктурою світового ринку варто скористатися, і у програмі «Зерно 2008-2015» навіть заклали прогнозну цифру у 50 млн. тонн щороку. Шкода, що її так досі й не прийнято на порушення указу Президента…
Цьогорічна ситуація на вітчизняному ринку зерна була заздалегідь прогнозована. Експерти ще навесні попереджали, що зернових буде багато. Проблеми виникнуть через відсутність необхідної техніки при збиранні, а також через майже двократний дефіцит ємностей для сушіння й зберігання збіжжя. І якщо не вжити необхідних урядових заходів, то ми захлинатимемося зерном під час жнив.
Натомість ми вкотре продемонстрували усьому світові українську державницьку недалекоглядність. Головною помилкою було збереження у поточному році експортних квот. Ці надлишкові  7 млн. тонн минулорічного зерна можна було б продати за високими світовими цінами, вивільнити елеватори і дати можливість аграріям придбати мінеральні добрива на посівну. Хіба тільки тепер стало зрозуміло, що через це кількість саме фуражного, а не продовольчого зерна буде суттєво більшою? Вітчизняні дрібні й середні агровиробники знову намагаються продати «з коліс» те, що виростили. А воно не продається! Точніше, продається, але за свідомо збитковою для них ціною. І не варто їх звинувачувати у тому, що вони заздалегідь не подбали ані про техніку, ані про ємності для зберігання. Адже саме державна аграрна політика на зерновому ринку відчутно кульгає.
Зараз області рапортують про зібрані мільйони тонн. Уряд вітає сільгоспвиробників з рекордним врожаєм і водночас лише наприкінці липня вносить на затвердження парламенту зміни до бюджету, якими Аграрному фонду надається 1,25 млрд. грн. на закупівлю продовольчого зерна під час жнив! Цей захід покликаний стабілізувати ситуацію на внутрішньому ринку зерна: мінімальна закупівельна ціна продовольчої пшениці 3 класу 1251 грн має забезпечити рентабельність агровиробникові і не дати можливість трейдерам збивати ціни.
Ситуація справді складна. Урядові мінімальні закупівельні ціни було встановлено ще у лютому 2008 року. І саме на продовольче, а не на фуражне зерно. Вони стали поштовхом для формування ціни трейдерами, які на початку жнив пропонували агровиробникам на 50-100 грн. більше. Однак через те, що реально Аграрний фонд грошей не має, ціни на злакові культури почали падати.
Свої корективи у формування ціни на пшеницю  та ячмінь вніс ріпак: його рентабельність набагато вища, попит на Заході шалений, обмежень щодо експорту немає і бути не може. Бо які б голодні ми не були, а їсти його замість хліба однак  не будемо.
Знову-таки, фуражного зерна виявляється більше, продовольче ж не перевищує 35-40%. Не вистачає ємностей для сушіння і зберігання зерна, про що також говорили експерти. Наявні 600 сертифікованих елеваторів і зерносховищ розраховані разом на 27,5 млн. тонн, певна кількість з яких іще має минулорічне зерно. І всі вони – самоокупні, тому на власний розсуд приймають рішення щодо придбання сировини. Чого ж тепер дивуватися, що елеватори і трейдери, виходячи із світової кон'юнктури ринку, диктують свої умови і ціни? І не тільки на ранні зернові. Ще попереду кукурудза і соняшник.
Знову виникає споконвічне питання:  що робити? Що робити агровиробникові?
Відповідь начебто проста – вкладати кошти в будівництво сушарок і елеваторів, ємностей для зберігання зерна.
Діяти за умовами ринку – укладати ф'ючерсні контракти. Дрібним підприємствам об'єднуватися в асоціації, як, наприклад, «Козацька зернова компанія» (Запорізька обл.) об'єднує 41 підприємство загальною площею 147 тис. га землі або «Нива-партнер» (Луганська обл.), до якої входять понад півсотні господарств від 500 до 10 тис. га землі.
Добрий вітчизняний господар, незалежно від потужності господарства, ще до весни обрахував і домовився: що, кому і за якою ціною він зможе продати, бо інакше б і не сіяв. Адже це – його бізнес! Як доказ, – вільної незораної землі, судячи з офіційних звітів, поточної весни уже майже не було. Іще близько 5 млн. га може бути додано до обробітку. І цей процес боротьби за землю між агровиробниками триває! Такий господар насамперед дуже зацікавлений, щоб усе було прозоро – без тіньових схем.
Зерно з-під комбайна продають ті, хто зазвичай покладається «на авось». Найближчим часом ця хибна практика зникне, бо за ринкових умов вона просто приречена. Купити у такий спосіб збіжжя у потужного агровиробника неможливо, бо йому вигідніше доробити зерно і легально продати за високою ціною. Та й трейдер, що себе поважає, не матиме справи з «підкомбайновими» посередниками, адже вимоги до якості зерна в міжнародній торгівлі дуже високі.
Той, хто виробляє якісний товар, що користується попитом, має отримувати гідну ціну. Для цього Україна як держава в особі своїх представників – державних і комерційних структур – повинна не лише вирощувати зернові культури, а й продавати зерно та продукцію його переробки. Отже, треба плекати й підтримувати вітчизняного зернотейдера.
На цьому шляху помітні перші кроки. На початку серпня уряд виголосив пропозицію розширити повноваження Аграрного фонду – внести до їх переліку міжнародну торгівлю. У такий спосіб він міг би скинути накопичені запаси, а отримані кошти направити на подальші закупівлі зерна на внутрішньому ринку. Але тут виникають певні правові колізії, адже Аграрний фонд – некомерційна структура… Поки що це залишається на рівні пропозицій (принаймні про існування підписаної Постанови з цього питання станом на 21 серпня авторові нічого не відомо). Незабаром 5 серпня прем'єр-міністр провела розширену робочу зустріч з фахівцями аграрного ринку, на якій, принаймні, було обговорено стан справ галузі. Дуже хотілося б, аби хоч певну частину з накреслених заходів було виконано.
Присутність вітчизняного бізнесу на світових ринках – це водночас престиж, визнання й впливовість України у світі. А скільки вітчизняних зернотрейдерів ви можете пригадати? Тепер порівняйте їхню кількість з присутніми на нашому ринку транснаціональними компаніями.
Згідно з чинним законодавством, усі іноземні і вітчизняні компанії працюють в рівних умовах. Якщо держава справді готова створити вітчизняних потужних гравців на зерновому ринку і забезпечити їх реальними ресурсами, а не купою неринкових преференцій, то не слід гальмувати розвиток своїх же вітчизняних агровиробників-зернотрейдерів.
Цивілізована торгівля – це не спекуляція, а бізнес. Він повинен приносити його власникам прибутки. Тому має розвиватися в цивілізованих ринкових умовах на чітких нормативно-правових засадах. Варто нагадати, що реалії СОТ дуже жорсткі – тут існують чіткі правила гри, проте й за ними виживає сильнішій, читай – найкращий.
Вітчизняний трейдер має бути потужною компанією з відповідною мережею та інфраструктурою, яка прозоро працює, сплачує відповідно до чинного законодавства податки та мита, й у такий спосіб може гідно представляти імідж (інтереси) держави на зовнішніх ринках. На побудову такої структури потрібні чималі інвестиції.
І насамкінець. Що впливає на сьогоднішню ціну зерна на внутрішньому ринку? Державна політика і загальносвітова ціна. Відомо, що «за морем телушка – полушка, да рубль перевоз». Той, хто доведе зерно до загальносвітових норм якості, довезе його на зовнішні ринки і там продасть, також має на цьому заробити. І не нам із вами зазирати до його кишень. Зернотрейдер же не навчає наших аграріїв агротехнологій, не примушує їх порушувати агротехніку тощо. Він просто виголошує, що, в якій кількості та за якою ціною згоден придбати. А ми вже вирішуємо, чи вигідна нам його пропозиція. Якщо ж він припускається помилки у своїх обрахунках, усі подальші ризики – неякісне зерно, наявність клопа-черепашки, обвал цін на біржах тощо – то вже його проблеми.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: