ПОГАНА КРОВ, ЯК І ПОГАНЕ ЗЕРНО, – НІКОМУ НЕ ПОТРІБНІ

Бути донором – це шляхетно, і корисно. З одного боку, твоя кров стає порятунком для інших життів. З іншого – твій організм здоровий і міцний, бо налаштований постійно виробляти свіжу кров і нею живитися. За аналогією, Україна має рівні можливості стати або світовим донором і забезпечувати людство якісним зерном, або перетворитися на виробника сумнівної агросировини для власного ж споживання. Однак, погана кров, як і погане зерно, – нікому не потрібні.
У цьому переконаний Віталій Скоцик, генеральний директор компанії «АМАКО», яка вже не перший рік надає українським господарствам техніку та технології для вирощування, збирання, а віднедавна і зберігання високоякісних врожаїв.

– Віталію Євстафійовичу, існують різні прогнози щодо кількості зерна, яке зберуть в Україні цього року. Починають від 40 мільйонів тонн. У перспективі ж багато фахівців прогнозують валовий збір на рівні 100 млн. тонн. Питання в тому, чи потрібна Україні така кількість зерна?
– Протягом останнього місяця 24 країни в світі скасували мито на ввезення продуктів харчування. Бо розуміють, що не зможуть нагодувати своє населення.
Президент Світового банку на нещодавньому засіданні визнав хибність політики СБ, світової економіки за останні 20-30 років. Ця політика була спрямована на те, щоб до країн з нерозвинутим сільським господарством постачалися продукти з країн-донорів, які виробляють продукцію за більш ефективними технологіями. Сьогодні ця політика призвела до того, що залежні країни не здатні себе прогодувати, а світове виробництво зерна й інших продуктів наразі недостатнє. Отже, варто прогнозувати, що попит на продовольство тільки збільшуватиметься з кожним роком.
Причому тут маємо два першоджерела: людству потрібна енергія і харчі. Тому є енергетична й продовольча безпека. Приклад, коли є енергія (багатющі нафтові родовища), а нема харчів – Саудівська Аравія. Наразі вона перетворилася на потужного імпортера зернових, оскільки запаси води в країні тануть на очах. Інші країни зерно частково використовують на виробництво біопалива.
Тобто сперечатись про те, буде попит на зерно чи ні, сьогодні не доводиться. Тож, звичайно, потрібно вирощувати. І чим більше, тим краще!
Ще одне питання – урожайність. Минулого року середня урожайність в Україні була 23 ц/га, цього року очікують 29 ц/га. Проте Україна на своїх чорноземах може вирощувати 100 ц/га. І це реально. Коли я працював у Англії, отримував 112-120 ц/га. І це – на піску і камінні.
Наразі треба визнати те, що ми вже не доженемо світових лідерів ані у виробництві автомобілів, ані у виробництві телевізорів… Країнам Близького Сходу, наприклад, Богом дана нафта, наш скарб – це земля, родючі ґрунти: 27,7% світових чорноземів сконцентровано в Україні. І це потрібно використовувати. Ми можемо відігравати значну роль у світовій економіці через наше сільське господарство. Тож, повторюся, треба вирощувати!

– З першого питання випливає друге, суто технологічне: чи зможемо ми його переробити?
– Так. Однак потрібні не тільки бажання й підрахунки, скільки і якого зерна ми можемо виростити. Виростити ми, без сумніву, можемо. Але його треба зібрати, висушити, транспортувати, зберегти. Ось над чим потрібно сьогодні працювати.
Експортна потужність України за розрахунками становить 26 млн. тонн зерна. Якщо ж реально оцінювати, що ми можемо висушити і скласти на зберігання протягом жнив, – це не більше 18-20 мільйонів.
Виростимо у цьому році 40 мільйонів тонн зерна, зберемо, але якої якості воно пропонуватиметься покупцеві? Діючі елеватори звільняються від минулорічної продукції фактично вже під час жнив, ремонтно-профілактичні роботи, дезінфекція сховищ робитимуться «на ходу».
Тому дуже важливі проблеми – політика держави та інфраструктура. Держава повинна зрозуміти, що потрібно менше концентруватися на прямих дотаціях виробництва, а більше – на створенні супутніх умов, інфраструктури для сільського господарства, яку складають дороги, елеватори тощо. Це дасть змогу сільгоспвиробникам збирати більше, менше втрачати і зберігати зерно хорошої якості до встановлення сприятливої цінової кон'юнктури на ринку, а не намагатися продати його відразу після жнив. Чим, до речі, й користуються сьогодні зернотрейдери.
Але буде суттєве світове обмеження потужностей з виробництва відповідного обладнання. Наприклад, наш партнер, виробник зерносушарок – компанія «Brock», попередила, що у наступному році ми не зможемо отримати від них більше ста проектів. Хоча реально «АМАКО» може поставити 250. Тобто, в Україні є колосальний попит на таке обладнання. Але питання у тому, чи буде достатньо світового його виробництва.

– Але ж крім обладнання, ми маємо суттєвий дефіцит зернозбиральної техніки. Чим, за вашими даними, у поточному році збиратимемо вагомий урожай?
– У 1991 році в Україні працювало 120 тисяч зернозбиральних комбайнів. На сьогодні з них залишилося, за нашими даними, 47 тисяч. З них «віком» більше 15 років – понад 80%. Вистачає й 20-річних, які заливають маслом поле і залишають по собі зерно.
Із 47 тисяч близько 5 тисяч – це комбайни іноземного виробництва різного стану й віку, але такі, що можуть швидко і якісно зібрати врожай.
Чи потрібно нам 120 тисяч комбайнів? Таких, як «Нива» – мабуть. Але сучасних високопродуктивних – вистачить близько 60-70 тисяч. Світове виробництво зернозбиральних комбайнів становить 25-30 тисяч одиниць на рік. Тож, якби світове сільгоспмашинобудування працювало тільки на Україну, то знадобилося б два роки, щоб ми могли збирати 60, 80 чи 100 мільйонів тонн зерна. Реальна ж картина така: ми можемо отримати за рік не більше п'яти тисяч комбайнів. Тобто, ми тільки 12 років будемо наповнювати той парк техніки, який потрібен для збирання цієї кількості зерна.

– Щоб виробляти 60 і більше мільйонів тонн, що конкретно мають зробити бізнес і держава?
– Для успіху потрібні дві складові: зацікавленість інвесторів і сприятлива державна політика.
Грошей у світі достатньо. На останньому засіданні ЄБРР в Києві були присутні сотні інвесторів. Це люди, які готові вкладати мільярди в сільське господарство вже сьогодні. Але  їх цікавить два питання. Перше, ринок землі – бо ніхто не хоче інвестувати багато,  не знаючи, що буде з землею. Наприклад, те ж зрошення. Сьогодні в Україні не менше 2,5 млн. га зрошуваних земель. Але, якщо комбайн з орендованої землі можна забрати і поїхати, то що робити з системою зрошення – викопувати?
Друге питання – фіскальна політика держави. Наприклад, відшкодування ПДВ, відлякує потенційних інвесторів. Елеватор можна побудувати за 18 місяців, з урахуванням підготовки проектної документації. Фактично, завозиться обладнання, яке запрацює лише через 18 місяців, а податки треба сплатити вже сьогодні… Тобто, люди готові вкладати кошти, якщо через три місяці повернуть ПДВ. Тобто, необхідно, щоб нормально працював механізм повернення ПДВ.
Також необхідні чіткі й прозорі правила гри на ринку. Якщо держава присутня на ринку, то вона може виступати там у двох постатях. З одного боку, виконувати регуляторні функції, створюючи умови для бізнесу. Інша справа, якщо вона хоче бути безпосереднім учасником, гравцем: у цьому разі державне підприємство повинно бути у стовідсотково рівних умовах з іншими гравцями.  
Що потрібно зробити бізнесу. Бізнесу потрібно захищати свої інтереси. В країні має бути сильна аграрна партія, і, відповідно, аграрне лобі. Будь-яке рішення, в будь-якій демократичній державі має проходити через лобіювання галузевих інтересів в парламенті. І це має бути не лобіювання ситуативних питань, а справді серйозне лобі. Парламент, на відміну від уряду, має велику перевагу – його обирають на 5 років. І за цей час, за винятком критичних ситуацій, його ніхто не розпустить. Міністр же, коли приходить в уряд, не знає, скільки пропрацює на посаді. Тобто, коли є дієва аграрна фракція і вона нормально співпрацює з урядом – тоді справді можна розробляти і втілювати розумну державну політику в аграрному секторі.

– Який це має бути бізнес? Вітчизняний чи закордонний?
– Сьогодні їх важко розділити. Що таке вітчизняний бізнес? Сьогодні багато наших компаній використовують іноземний капітал. Так, наприклад, компанія виходить на світовий фондовий ринок через IPO, коли 30-40-50 відсотків майнових прав (акцій) стають власністю інших людей у всьому світі. Але це – український бізнес. Так, гроші іноземні, але працює він в Україні, податки платяться в Україні, робочі місця на ньому для українців.

– Що цього року пропонує компанія «АМАКО» для полегшення процесу збирання урожаю?
– Пропонуємо те, що й у попередні роки, але у більшому обсязі та з ширшими можливостями.
Візьмемо, наприклад, нашу програму «трейд-ін», коли стара менш продуктивна техніка обмінюється на нову. Вона дозволяє, з одного боку, потужним агровиробникам модернізувати парк сільгоспмашин і компенсувати суттєву частку вартості нової техніки. А з іншого боку, підтримати середні і малі підприємства, які мають менші площі й нижчу врожайність. Адже на старому налагодженому комбайні невеликий фермер з тисячею гектарів зможе працювати ще п'ять-десять років. Це дозволяє максимально використати моторесурс іноземної якісної техніки. Таким чином, ми надали можливість у цьому році різним господарствам замінити парк машин.
По-друге, суттєво збільшили поставки техніки в Україну. Наступного року, думаю, ці цифри будуть ще більшими. Але тут, знову-таки, з'являється обмежувальний фактор. Мало того, що ціна на транспортування збільшилася на 60-70 відсотків, та ще й місця на кораблях немає. Тож ми всерйоз обмірковуємо перспективу доставляти техніку повітряним шляхом.
Також ми збільшили сервісну службу фактично вдвічі. Наступного року плануємо відкрити від 10 до 15 сервісних центрів по всій Україні.
Але, мабуть, найважливішим кроком у цьому році ми вважаємо програму будівництва насіннєвих заводів, зерносушарок та зерносховищ. Це те, що сьогодні дуже потрібно країні. Ми поставили один насіннєвий завод навесні, до кінця року буде ще три. Запускаємо 17 зерносушильних і зернозберігальних проектів.

– Зацікавленість цим напрямом з боку агровиробників є?
– Дуже велика. Ми в цьому році, якщо могли б фізично, отримали б втричі більше замовлень на постачання і запуск зернових комплексів. Проте ми ще не були до цього готові. Тобто, поточний рік можна вважати розминкою. Сподіваюся, що в наступному році ми будемо спроможні ввести в експлуатацію значно більше комплексів.

– Зацікавленість у споживачів є. А кошти?
– Ми традиційно залучаємо для клієнтів кошти за програмами лізингу і кредиту. Основний партнер у нас сьогодні – «Райфайзен Лізинг Аваль». Хоча не виключаю, що дуже скоро ми виведемо на ринок нову лізингову компанію: наразі тривають переговори. І, до речі, над проблемою фінансування АПК теж повинна замислитися держава. Ви знаєте, яка сьогодні склалася ситуація з фінансово-кредитними установами. Банки фактично припинили кредитувати село. Кажуть, що у такий спосіб ми боремося з інфляцією. Але насправді ми можемо подолати інфляцію, якщо Україна збере хороший урожай. А для цього потрібно дати можливість банкам прокредитувати сільське господарство у повному обсязі, а не «закручувати гайки» за кілька тижнів до жнив, залишаючи виробників без фінансової підтримки.