БРАТИ ЄЛІСЄЄВИ: «ТРЕБА ВИРОБЛЯТИ ТЕ, ЩО ПРОДАЄТЬСЯ»

В основу успіху приватного підприємства фермерського господарства «Брати Єлісєєви» з Луганщини покладено саме цей принцип. Він дав змогу від фермерування на 100 гектарах у 1996 році перейти до сучасних інтенсивних технологій вирощування сільгоспкультур, які з 1600 га дають середньоєвропейські врожаї, а незабаром – передові світові.
У серединІ 1990-х років, коли сільське господарство було доведено, як кажуть, «до ручки», займатися ним охочих було небагато. Але виходячи з постулату, що люди завжди хотітимуть їсти,  рідні брати Геннадій та Юрій, маючи за плечима Кубанський сільськогосподарський інститут (нині Кубанський державний аграрний університет, м.Краснодар, Росія – прим.ред.) та аспірантуру за фахом інженер-механік, подалися піднімати сільське господарство.

Товарне зерно чи насіннєве
У результатІ реформування вітчизняного АПК першим дефіцитом стала продовольча пшениця. Попит на неї був величезним. Тому брати-фермери Геннадій та Юрій Єлісєєви у 1996 році на своїх спільних 100 га  розпочали виробляти саме її. Вони на Луганщині почали вирощувати пшеницю 2-го і 3-го класу. За три роки кількість землі збільшилась до 300 га за рахунок оренди угідь занепадаючого господарства. Після розпаювання додалося ще 1000 га: Єлісєєви практично першими в районі уклали договори оренди на 15 років, оскільки люди відчули до братів довіру, побачивши в них хороших господарників. Банк «Аваль» у 2003 році єдиному господарству в області надав кредит на 5 років. І співпраця з ним у братів триває й досі. Тоді придбали сучасну техніку і почали працювати.
Потім ринок пшениці почав насичуватися. Такий розвиток подій брати завчасно прорахували, тому взяли курс на виробництво насіння.
– СьогоднІ ми – насіннєве господарство, у якого купують не лише Свердловський район і Луганська область. Торік, наприклад, Харківська область придбала 250 тонн насіння. Трапляється, що у нас насіння буває навіть більше, ніж у авторів. Однак, наголошую, що увесь насіннєвий матеріал ми виробляємо при науковому супроводі авторів.
Ми прагнемо вирощувати по одному, хоча за вимогами допускається два, сорту кожної культури – просо «Слобожанське» спільно з Інститутом рослинництва ім. В.Я. Юр'єва. Ячмінь ярий «Геліос» і озимий «Достойний» одеської фірми «Селена». Голозерний овес із дніпропетровською фірмою «Віндт», яку опікують колишні співробітники Миронівського інституту пшениці ім.В.М.Ремесла УААН. Поки що селекції цієї культури в Україні немає, тому ми користуємося німецьким і французьким насінням. Усе воно ліцензоване.
Спільно з Луганським інститутом агропромислового виробництва вирощуємо 2 сорти озимої пшениці – «Апогей Луганщини» і «Дар Луганщини», біологічний потенціал яких сягає 100 ц/га.
Із загальних 1050 га під зерновими щороку засіваємо елітою і суперелітою 1000 га землі. Тому ми маємо великий обсяг насіння і можемо реалізовувати його господарствам області за більш  сприятливими цінами. Завдяки найсучаснішому обладнанню наше насіння спочатку калібрується за розміром, потім за питомою вагою. Тому ми можемо задовольнити будь-які вимоги замовників. У поточному році ми плануємо до реалізації, наприклад, насіння озимого ячменю – близько 500 тонн першої репродукції, близько 300 тонн ярого. До речі, сьогодні ми вже маємо замовлення на 2010 рік.
Залишки пшениці реалізуємо протягом усіх років свого існування на ВАТ «Луганськмлин», яке очолює дуже порядна й віддана справі людина – Надьон Зінаїда Гаврилівна.
– У вирощуванні соняшнику віддаєте перевагу кондитерським сортам чи звичайним?
– Головне – це багаж знань. Тепер як досягнення подають те, що пшеницю сіють по соняшнику. – Впевнені брати. –  Ми вже 5 років так сіємо. На Кубані це взагалі один з найкращих попередників, бо соняшник виносить на поверхню фосфор. Просто треба підібрати сорти пшениці і гібриди соняшнику, які можна суміщати в умовах певного господарства.
Вирощувати соняшник як одну з найбільш рентабельних культур ми почали давно, але знову-таки, через нестабільну цінову ситуацію на ринку соняшнику ми вирішили перейти на вирощування кондитерського соняшнику, який за врожайністю практично не поступається звичайним сортам, – 20 центнерів з гектара. А ось ціна його на ринку в півтора рази вища. Ми уклали угоду з Дніпропетровською корпорацією «Снек Експорт», яка має з розгалужену дистриб'юторську мережу. Вона смажила наше насіння, пакувала і реалізовувала його під власною торговою маркою. Але насіння соняшнику завжди було і залишається одним із найпопулярніших споживчих товарів: навіть за часів війни бабці на ринку торгували махоркою, сірниками і насінням. Тому ми в господарстві вирішили піти ще далі – частину отриманого урожаю залишити і реалізувати його у вигляді готової продукції. Для цього ми налагодили автоматичну лінію зі смаження і фасування в пакетики насіння. Справді, соняшникове насіння – це смачний і корисний продукт з високими смаковими і поживними властивостями, а технологія його обробки дає змогу зберегти корисні властивості цього продукту. З нового урожаю в господарстві плануємо продавати до 50 тонн насіння на місяць. Воно навіть в Танзанії побувало і, до речі, там споживачам сподобалося.
Однак ми не припинятимемо партнерських стосунків з корпорацією. Вона свого часу підтримала нас, тому ми вирощуватимемо насіння і для себе, і для неї.

Кожному овочу свій час
ВзагалІ маркетингова стратегія в господарстві розробляється серйозно і зважено з урахуванням кон'юнктури ринку. Нічого не вдієш – споживацькі смаки змінилися. Раніше виробники не звертали особливої уваги на «різнокаліберність» овочів, раділи п'яти-десяти кілограмовій капусті та велетенським бурякам і моркві, бо їх залюбки брали заготівельні овочебази.
За нинішніх цін на овочі доступна колись пересічному громадянинові вітамінна продукція перейшла в розряд делікатесів.
За радянських часів Луганщина практично повністю забезпечувала себе овочами. Водночас, за останні 15 років інфраструктура виробництва, зберігання і переробки овочевої продукції в області практично зруйнована. У сільгосппідприємствах обсяг площ під овочами з 1990 року по 2007 скоротився в 27 разів. Дещо виручав приватний сектор, який за цей час зріс втричі. (Загальні посівні площі овочів за цей період скоротилися з 21,0 тис. га до 13,7 тис. га; при цьому у господарствах населення з 4,6 тис. га вони збільшилися до 15,2 тис. га. Валовий збір овочів торік за рахунок обласного виробництва забезпечив 72% від споживання і становив 226 тис. тонн. Відповідно до останніх обрахунків раціональних норм споживання, в області щорічно необхідно виробляти 314 тис. тонн овочевої продукції – за даними Головного управління агропромислового розвитку Луганської ОДА, оприлюднених на обласному семінарі з овочівництва, що проходив на базі СФГ «Брати Єлісєєви» на початку червня 2008 року – прим.ред.)
Та повернімося до кон'юнктури ринку. Погіршення демографічної ситуації на селі і певне поліпшення матеріального добробуту городян знову призвели до скорочення площі овочів у приватному секторі. Городяни почали частіше купувати овочі в супермаркетах, бо там вони мають більш привабливий вигляд. Отже, Луганщина поки що не здатна забезпечити себе овочевою продукцією, тому певну її частину змушена завозити з інших регіонів.
– Тож, маркетинг – справа серйозна, – говорить Юрій Єлісєєв. Виходячи з офіційних даних, наразі склалася сприятлива кон'юнктура для виробництва овочів . З іншого боку, подорожчання добрив і пально-мастильних матеріалів, висока орендна плата за землю. Ми платимо за оренду понад 600 тис. грн. за рік. Тож немає сенсу збільшувати посівні площі, треба застосовувати інтенсивне виробництво. Тому ми вирішили зайнятися овочівництвом на крапельному зрошенні та одночасно побудувати сучасне потужне овочесховище. Бо виростити – тільки півсправи. Головне – зберегти і реалізувати.
Якісних продуктів харчування сьогодні у світі не вистачає. Це стосується і овочів. Вимоги споживчого ринку на сьогодні такі: капуста – 2 кг, а не 3-5 кг, цибулина має бути 120 грамів, а не 200, і певного сорту. Наприклад, придбали пельмені, а вони хрумтять. Споживач каже, що це м'ясо з хрящиками. Насправді ж у виробництві застосували цибулю північних сортів, яка хрумтить, а потрібна була цибуля південних сортів, яка є на сьогодні дефіцитом. І якщо хтось скаржиться, що він виростив буряки, а не може їх продати, значить, він виростив їх або не такого розміру, або неналежної якості. Треба вивчати ринок і після того приймати рішення.
Вперше цього року у себе в господарстві одразу 42 га засіяли «борщовим набором», це – цибуля, капуста, морква, столові буряки й томати. Картоплю не вирощуватимемо, бо у нас несприятлива зона для цієї культури.
Перспективу ж вбачаємо у овочах відкритого ґрунту на крапельному зрошенні, яке і є прикладом застосування інтенсивних технологій, що давно з успіхом застосовується в багатьох країнах світу.
Крапельне зрошення – це не тільки значна економія води, але і суворо дозоване живлення для рослин, внесення добрив і засобів захисту. Обов'язковим є використання хорошого посадкового матеріалу. Але найголовніше – це стовідсоткове дотримання технологічного ланцюжка. Освоювати технологію крапельного зрошення нам допомагає  її розробник – ізраїльська компанія «A.I.K. Ltd», дочірні підприємства якої є практично в усіх країнах СНД. Вона не тільки реалізує відповідне обладнання, але і здійснює весь комплекс технічного і технологічного супроводу, а також навчання персоналу.
Треба наголосити, що ми придбали не техніку для крапельного зрошування, ми придбали технологію. А тут: і техніка, і система контролю, і агрохімікати. Наші партнери гарантують, що врожайність буде не менше 80 т/га, інакше все це не має сенсу.

Свій прогноз – найточніший
Дивуватися у фермерів Єлісєєвих є чому. Наприклад, унікальна метеостанція. В області такої ще взагалі немає, а в Україні їх не більше десятка. Живлення метеостанції автономне – від сонячної батареї. Універсальність її полягає в тому, що інформація про перебування рослин і мікроклімат на полях через мережу Інтернет передається на ноутбук агронома, де виводяться дані про ріст рослин, температуру і вологість ґрунту та повітря, хімічний контроль ґрунту і опадів, а також прогноз захворювання рослин. Аналіз переданої інформації дає змогу коригувати норми поливу, підживлення рослин, внесення засобів захисту. Причому водночас екстрена інформація, наприклад, про заморозки або низьку вологість надходить на мобільний телефон агронома у вигляді SМS-повідомлення.

Соціальна відповідальність бізнесу
Свого часу в селі Астахово було хороше сільгосппідприємство. Та воно попередніми керівниками було доведене до повного розвалу – люди не отримували зарплату, вирізали худобу, поля заростали бур'яном. Відродження господарства і села почалося з приходом Геннадія і Юрія Єлісєєвих.
Новітні технології і маркетингові дослідження нічого не варті без людей, які мають усе це втілювати в життя. Тому у ППФГ «Брати Єлісєєви» приділяється велика увага саме соціальній складовій виробництва. З впровадженням овочівництва і проекту вирощування кондитерського соняшнику кількість робочих місць в поточному році з 45 збільшилася до 75. Заробітна плата, на думку Юрія Єлісєєва, в господарстві поки що не така висока, як хотілося б. Однак, це як сказати: наприклад, механізатори отримують 2,5 тис. грн., в овочівництві фахівцям поки призначена зарплата по 3 тисячі, робітникам – 2,5 тисячі. Робітники допоміжних професій отримують близько 1,5 тис. грн. Після збору урожаю і підбиття підсумків року люди отримають додаткові дивіденди.
– Чотири року тому започатковували практику навчання випускників нашої сільської школи в технікумі, платили їм стипендію. Перші вже почали повертатися, – розповідає пан Юрій. – Усі працівники господарства забезпечуються фірмовим спецодягом. Щорічно мають змогу за рахунок господарства тиждень відпочити на морі разом із дітьми.

Спостерігати і брати участь – різні речі
– Проблем з виробництвом зернових на Луганщині немає. Це доводить нинішній рік, коли ми повинні отримати рекордний за останні 15 років врожай. Проблема полягає у тому, що кожен керівник обраховує, скільки коштує виростити продукцію, та більшість з них навіть не замислюється, скільки сил, фінансових і людських ресурсів витрачається на її реалізацію. – говорять брати. – Ми чомусь вважаємо, що до нас хтось має сам прийти – або держава, або зернотрейдер – і за хорошою ціною придбати те, що ми виростили.
Насамперед йдеться про підприємства, які вирощують до 10 тисяч тонн зерна і самостійно неспроможні сформувати привабливі для покупця партії. До таких належить і наше господарство. Але ж ми також учасники ринку зерна, проте не спроможні самостійно виходити на ринок. І сьогодні якістю нашого зерна, яке не опускається нижче 2-3 класу, вже нікого не здивуєш. В нашому районі можна легко назвати з десяток аналогічних підприємств. Саме через ці фактори дрібні та середні господарства стають легкою здобиччю для посередників, які з-під комбайна скуповують за копійки вирощене високоякісне зерно. От і виходить, що агровиробник замість прибутків отримує збитки. Звідси невдоволення, образи на зернотрейдерів, на державу й таке інше. 
Але ж у зернотрейдерів свої програми розвитку. По-перше, вони не планують працювати в збиток. По-друге, це великі структури, які беруть участь в тендерах, вони укладають великі багаторічні контракти і мають їх виконувати, реалізуючи на зовнішніх ринках наше зерно. Тому й висувають суворі вимоги до якості та кількості зерна.
Тому нам треба змінити ідеологію в агробізнесі. І об'єднатися в асоціацію тим підприємствам, які ще не потрапили до сфери агрохолдингів. Ми поставлені в ринкові умови, але не є повноправними учасниками ані зернових ринків, ані ринків транспортних та банківських послуг, страхування тощо. Наприклад, об'єднання з 50-60 підприємств також буде нагадувати холдинг, але побудований знизу, а не згори. А тому він буде більш гнучкий і динамічний у своєму розвитку. Нещодавно на Луганщині за ініціативою керівника ВАТ «Луганськмлин» Зінаїди Надьон створено таку асоціацію «Нива-партнер», співзасновниками якої є і наше господарство. Ми запрошуємо до неї усіх бажаючих.
До створення такої асоціації ми йшли протягом 3-4 років. Сьогодні це близько 50 господарств області – агровиробники від 500 до 10 тис га. Обмежень за кількістю землі немає, головне, щоб мислення було однакове. Саме партнерські стосунки за сучасних умов дають змогу господарствам виживати і розвиватися. У кожного керівника свої цілі й задачі: хтось допрацьовує 2-3 роки до пенсії, хтось продає господарство, хтось входить до складу холдингу. Це нормально, ми маємо ставитися до цього спокійно. Є ядро керівників господарств, які прагнуть самі щось створювати, відповідати за життя громади.  Наша асоціація саме для тих керівників, хто хоче продовжувати ще довго працювати ефективно, займатися інвестиційними проектами, ставати повноправними учасниками усіх ринків і забирати прибутки з цих ринків, принаймні розподіляти ці прибутки. Прибуток перерозподіляється тоді, коли перерозподіляються усі ризики. Тому ми маємо домовлятися.
Успіх справи залежить від налаштування на нього. Якщо сказав, що не вийде, то справа ніколи не рушить з місця. Треба вірити в кінцеву мету і йти до неї. Про яку конкуренцію може йти мова, якщо спільно треба сформувати партію зерна. Співпрацювати і досягати успіху можуть тільки партнери.