ЩО ЗАВАЖАЄ УКРАЇНІ СТАТИ ЖИТНИЦЕЮ ЄВРОПИ?

Україна колись була житницею Європи. І про відновлення цього статусу, мріють сьогодні всі аграрії. Адже це потрібно не тільки для розбудови національної економіки та зміцнення іміджу нашої держави, а й для того, щоб подолати продовольчу кризу, яка щодня загострюється в світі.
4 Червня в Римі на самміті ООН, присвяченому проблемі подолання продовольчої кризи, її генеральний секретар Пан Гі Мун сказав, що немає нічого більш принизливого, ніж голод.
З цим важко не погодитися. За статистикою ФАО, нині в світі налічується близько 800 мільйонів голодуючих. І якщо не вжити відповідних заходів, у 2017 році люди будуть воювати за їжу. За їхніми підрахунками, до 2030 року слід збільшити обсяг виробництва продуктів харчування на 50%.
Україна – одна з небагатьох держав світу, яка завдяки своєму потенціалу може значно вплинути на врегулювання цієї проблеми. Ми здатні не тільки подвоїти, а й потроїти виробництво зерна.
Однак маємо визнати, що сьогодні урожайність у вітчизняному зерновому господарстві вдвічі нижча, ніж у країнах ЄС, і втричі – ніж у США. Але разом з тим, якість ґрунту, кліматичні умови та кількість людей, які традиційно займаються сільськогосподарським виробництвом, створюють для України значно більше переваг. Виникає питання – в чому ж проблема?
В першу чергу – це брак фінансових ресурсів. Щоб до належного рівня відтворити сільськогосподарське виробництво, у нього треба інвестувати близько 70 мільярдів доларів. І близько третини цих коштів повинно надійти в зернове виробництво.
Чи є ці кошти у світі? Звичайно, є. Але ми їх не можемо отримати, бо й досі не здійснили аграрної реформи. В Україні нема прозорої схеми аграрного ринку, яка б дала змогу інвесторам прийняти правильне рішення.
Наш внутрішній ринок страждає від непередбачуваних дій органів державної влади, і це створює дуже великі проблеми для інвесторів. Наприклад, заборона експорту зерна в поточному році завдала збитків сільгоспвиробникам у понад $1,5 млрд., тобто близько 7 млрд. гривень. Заборона експорту олії спричинила збитки підприємств у понад $200 млн.
Також маємо проблему торгівлі між регіонами: створені державою так звані регіональні продовольчі фонди на чолі з губернаторами або головами місцевих адміністрацій забороняють переміщувати продукцію з одного регіону до іншого, і не дозволяють приватним структурам здійснювати підприємницьку діяльність. Вони обмежують таким чином можливість збільшення інвестицій у виробництво зерна. Збитки приватним структурам, що мають зерно, приносить і недосконала система державних інтервенцій.
Сьогодні, на жаль, не діє й такий інструмент, як страхування ризиків в зерновому виробництві, чи, наприклад, інший – що страхує втрати від зміни цін – хеджування ризиків. Все це призводить до неможливості контролю над ситуацією і також відлякує інвесторів.
Головна причина всього описаного вище в тому, що ніхто із політиків не думає про середню і довгу перспективу розвитку, всі переймаються лише поточними проблемами. Щороку змінюється керівництво уряду, приходять нові політичні сили, які дбають не про розбудову держави, а, на жаль, лише про одне – самозбереження на владному олімпі. Тому й політика в Україні така нестабільна та непередбачувана.  Бажано, щоб в першу чергу ми знайшли шлях до подолання політичної кризи в державі, а потім закінчити реформи, які б дали можливість реалізувати потенціал нашого сільського господарства.
Врешті-решт, все це треба зробити також заради покращення добробуту нашого народу та сотень мільйонів людей в світі, які через продовольчу кризу помирають від голоду.