Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ДЕНЬ ВИРОБНИКІВ БОБОВИХ, АБО СВЯТО ЕКОЛОГІЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА У ТЕПЛИКУ
Цьогоріч уже традиційний День поля у фермерському господарстві Олексія Дона в Теплику на...
«НІБУЛОН» ДОЛУЧИВСЯ ДО ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ МЕРЕЖІ ДОБРОЧЕСНОСТІ
Відповідна Декларація про створення Всеукраїнської мережі доброчесності була підписана...
СПЕКА НАС НЕ СПИНИТЬ, АБО ЯК ТЕБЕ НЕ ЛЮБИТИ, КЛІМАТЕ МІЙ
Дивне цього року літо: то холод, то спека. Та і вчені вперто твердять — клімат планети невпинно...
ШВЕЙЦАРСЬКЕ СЕРЦЕ В ДАРУНОК УКРАЇНІ
Герой України Олексій Вадатурський визнаний достойним послідовником легендарного швейцарця ...
СМУГАСТИЙ РЕЙС
Перше за багато років вантажене сучасне несамохідне судно з кавунами дісталося до столичної...

Наші партнери:

АКАДЕМІЯ ШУКАЄ ГОЛОВУ, ЩОБ РЕШТИ НЕ ВТРАТИТИ

Image

Свіжим прикладом недовіри нашої влади до висновків українських науковців є ситуація довкола «результатів досліджень французів щодо захворюваності мишей на рак через вживання ГМО-кукурудзи». Завдячуючи сьогоденним реаліям, вітчизняні поодинокі вчені від самого початку намагалися обгруновано пояснити неспроможність таких дослідів. Ці, як невдовзі було доведено провідними світовими ученими, псевдовідкриття, було зовмисно роздмухано на необізнані країни світу.
Зневага до власної науки, припинення її підтримки на державному рівні, на жаль, говорить не про розвиток України на шляху реформ, а про її деградацію. Коли країна не має стратегії розвитку, а все більше деградує, то, перш за все, знижуються витрати на охорону здоров'я, науку і освіту. Занепадають високотехнологічні і наукомісткі підприємства, що вимагають довготривалих вкладень і перспективних наукових розробок. Деякі політики сподіваються, що закордон нам допоможе, але насправді все якраз навпаки: зарубіжні країни діють у своїх інтересах, їхні поради і програми зрештою розраховані на власні прибутки. І те, що комерційні підприємства фінансуватимуть фундаментальну науку, теж помилка. Бізнес інвестуватиме в швидко здійснювані проекти, а фундаментальну науку має фінансувати держава, адже свою віддачу ці винаходи даватимуть через 15-20 років і стануть надбанням нації, а не комерційної структури, нехай навіть зі світовим ім'ям.
Україна допоки що має своїх взірцевих учених-генетиків, наприклад, Юрія Глебу, який започаткував у нашій країні фундаментальні дослідження в галузі клітинної та генетичної інженерії рослин, та Миколу Кучука, директора Інституту клітинної біології та генетичної інженерії НАН України. Розмови ж про ГМО призвели до того, що вже навіть дитині зрозуміло, що все це комерційні справи. Тобто, непримиренна війна між корпораціями-виробниками хімічних засобів захисту рослин і бажаючими зменшити їхню дозу через застосування біотехнологічних прийомів. За словами генетиків Тетяни і Валерія Глазків, з боку французів небезпечно так неуважно займатися експериментальними дослідженнями й публікувати неперевірені дані із соціально значущої проблеми. Вводити в оману населення, спекулюючи на його загальній тривозі, й, зокрема, з онкологічної проблеми – це не лише негуманно, а й соціально небезпечно. Нам не завадить пам'ятати про холерні бунти і про те, як вони починалися. А ще, як лякали народ першими тракторами, зерно після яких мало би тхнути керосином.
Якби ми не економили на вітчизняній науці, яка має визнану у світі наукову школу, то українські фахівці самі б дали науково обґрунтовану відсіч псевдовисновкам французьких дослідників. На жаль, маємо констатувати, що в Україні академічної науки як такої вже немає. Залишилися окремі вчені, у тому числі зі світовим ім'ям, яких держава продовжує зневажати. Відтак, поки ми не хотіли слухати пророків у власній вітчизні і чекали висновків іноземних науковців, прийняли рішення щодо тримісячної повсюдної перевірки наявності ГМО в урожаї зернових 2012 року. Це замість того, щоб перевіряти насіння (!) цих культур і змусити працювати чинне законодавство, яке забороняє на теренах України виробляти продукцію-ГМО. До того ж, ми на сьогодні маємо надто малу кількість лабораторій, здатних проводити такі аналізи, які б визнавалися у світі.
На обкладинці французького фахового журналу з насінництва красується гасло «Насіння – це наша культура!». На вітчизняному виданні не написано нічого, бо наразі, як жартома кажуть науковці, там можна написати таке, що вимовити язик не повертається. А насправді має бути гасло: «Хліб – то наша нафта!», яке виголосив і повсякденно втілює в життя так само більше знаний і шанований за кордоном академік Володимир Моргун, Герой України, директор Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України.
Національній академії аграрних наук, доведеній нині до ручки своїм президентом, не вистачило сили огризнутися з питання ГМО. За офіційною інформацією, у результаті проведеної з березня 2011 року системної реорганізації своєї мережі, перші кроки якої стосувалися оптимізації структури її апарату і чисельності працюючих, скорочено управлінський апарат Президії НААН на 30%, зі 147 працівників штат Президії скоротився до 103, з 5 віце-президентів залишилось 2, з 8 відділень – 4. Не оптимізовано, про що йдеться в урядовій Концепції реформування і розвитку аграрної освіти та науки на період до 2015 року та відповідних постановах, а саме скорочено. Причому, незалежно від результативності роботи. І виконувалися такі розпорядження всюди, адже Микола Безуглий, який з'являвся в Академії, наче ясне сонечко, паралельно обіймав посаду першого заступника міністра аграрної політики України. В результаті такої «оптимізації» з Академії пішли визнані, а не «свої» кадри, що боляче вдарило по авторитету керівництва НААН. Ганебно для установи познущалися над авторитетними директорами інститутів: кому добряче потріпали нерви, а кого просто звільнили, викинули на сміття. Відбулося згортання або скорочення наукових програм, причому неважливо яких: успішних чи ні. Ліквідовано єдиний в Академії Південний біотехнологічний центр в рослинництві. Це було зроблено незважаючи на протистояння авторитетних академіків, адже біотехнологія сьогодні на вістрі світової науки.
Вочевидь, за іронією долі, на зборах 30 жовтня перед вцілілою спільнотою НААН з науковою доповіддю виступав академік Юрій Сиволап, керівник відділу геноміки і біотехнології того самого уламку, що залишився від біотехнологічного центру, приєднаного до Селекційно-генетичного інституту (м.Одеса). Так, до слова, Сиволап – засновник напряму використання досягнень молекулярної біології і молекулярної генетики для розвитку теорії і практики селекції рослин в Україні і широко відомої у світі школи молекулярних генетиків сільськогосподарських рослин.
Зважаючи на вислів професора Преображенського з «Собачого серця», що безлад починається не в клозетах, а в головах, тим не менше в Академії не стало прибиральниць, механізаторів, електриків, сантехників й інших технічних працівників. Від усіх тих «оптимізуючих» заходів фінансів не додалося, проте справжнім науковцям працювати стало нестерпно.
«Омолодження» кадрів та обмежений віковий ценз, введені Президією, – чергова нісенітниця. На жаль, основний сучасний активний кадровий склад учених формувався за радянських часів 70-80-х років минулого століття, коли в науку йшли за покликанням молоді талановиті кадри. Сьогодні їм вже 60-70 років, проте їхній розум і можливості цілком вправні. Для молоді ж в науці сьогодні мотивації немає: власну наукову школу якщо іще не знищили, то добивають за всяку ціну, зарплати мізерні, житла Академія не будує. Повторимося, що держава має інвестувати в академічну науку. І якщо першим цільовим напрямком такого інвестування має бути створення сучасних профільних лабораторій виключно під розробку важливих, бажано довгострокових і належним чином обґрунтованих наукових та господарських проектів, то другим – житлове будівництво! Хоча б при «жевріючих» інститутах, бо інакше молодої наукової зміни нам не бачити, як своїх власних вух.
Ще одна кричуща проблема – наукова інформація, без якої сьогодні – зась, особливо вченому. Та вона переважно англійською мовою. Тож без вільного володіння іноземною в науці робити нічого: статтю не прочитати, з відомими вченими не поспілкуватися. Без англійської ми німі і сліпі, наче павуки у власному павутині. Можливо, було б доцільно доплачувати науковому співробітникові за вільне володіння іноземними мовами, як це робиться у багатьох країнах. Це стимулюватиме вивчення іноземних мов.
Та навіть якщо мовний бар'єр подолано, і необхідну інформацію фахівцеві можна віднайти в Інтернеті, то там спеціалізовані наукові матеріали – платні. За радянських часів наші інститути передплачували профільні фахові іноземні видання. Зараз наанівці забули, які ті іноземні фахові видання на вигляд.
Отже, не вирішивши проблему регулярного забезпечення наукових кадрів інформацією, замість кваліфікованих вчених будемо мати, вибачте, науковий напівфабрикат.
До перелічених вище проблем додається необхідність участі наших наукових працівників у міжнародних наукових форумах, конференціях, де «наживо» обмінюються інформацією. Поки що для них це часто захмарна мрія. Відтак підсумуємо: у нашого середньостатистичного вченого немає грошей на життя, немає, власне, де жити, у кого вчитися, відсутні гроші на іноземну інформацію, поїздки, а до того ж він «німий» – не кумекає по-їхньому. От і сидить дома, винаходячи велосипед.
Без вирішення зазначених вище проблем суттєвого поступу в аграрній науковій сфері очікувати не варто. А важливих питань у аграрній сфері, які неможливо вирішити без розвинутої аграрної науки, доволі багато. Одним з таких наболілих питань є українська селекція, яка що не день, мусимо констатувати, то впевнено втрачає позиції. А без власних конкурентних сортів і гібридів нам буде надто сутужно. Ми втратили лідерство в селекції гібридів соняшнику і кукурудзи. У нас взагалі немає власних сортів пивоварного ячменю, як немає самої селекції цієї культури. Сортова чистота пшениці, якою ми поки ще пишаємося, не витримує. Занедбане насінництво, на якому спритні ділки продовжують гріти руки. Приватні фірми при селекційних інститутах, паразитуючи на насінництві і не вкладаючи ні копійки в селекцію, фактично доїдають державні селекційні установи, доводячи їх до банкрутства.
Науковим, теоретичним фундаментом селекції є генетика, про яку йшлося на початку статті і яка практично в Україні занепадає, зникає як наукова дисципліна. Генетика є фундаментом для сучасних технологій створення нових сортів і гібридів рослин за допомогою трансгенних технологій (ГМО). Через свою необізнаність ми вчинили ґвалт навколо ГМО, заговорили тему, налякали населення. А створення ГМО – це основа сучасної селекції, і ніхто впровадження трансгенних технологій у рослинництво вже не зупинить. Це світовий прогрес.
Урожаї сільськогосподарських культур у світі вже десятиліття як не збільшуються. І наша країна тут не виняток. Прикладом може слугувати соняшник, яким ми для завантаження переробних потужностей щороку засіваємо усе більші площі, довели їхній обсяг на Кіровоградщині до 55% проти загально допустимих 8-12% в структурі посівних площ, а більш врожайним і якіснішим він від того не стає. Світова ж наука робить акцент на якості продукції. А створення такої продукції шляхом трансгенних технологій є одним з найефективніших, хоч і недешевих напрямів.
Отже, основне завдання аграрної науки полягає у науковому обґрунтуванні створення конкурентоспроможного агропромислового виробництва та продовольчої безпеки держави.
Слід нагадати, що за радянських часів залізної завіси фундаментальна вітчизняна наука була ізольована від світової і здійснювалася в рамках суворої секретності, виконувала стратегічні дослідження й щиро фінансувалася державою. Її досягненнями в умовах майже суцільного вакууму ми користуємося і дотепер. Коли ж траплялися псевдонауковці і починалися гоніння, наприклад, на генетику, як тепер, то втрата Вавіловської школи безповоротно відкинула нашу науку років на 30 назад. Сьогодні ми ще маємо талановитих генетиків, та не даємо їм можливості працювати.
Нині за умов відкритості кордонів і ринкової економіки, держава, на жаль, звела фінансування фундаментальної науки нанівець, а отже практично знищила проведення наукових досліджень і економічних обґрунтувань накреслених нею планів щодо розвитку АПК. І цим припустилася жахливої стратегічної помилки. І все ж таки, всупереч всьому, окремі дослідження проводяться, на їхній підставі реєструються нові сорти рослин і породи тварин. Проте коли сталися ті жахливі і псевдонаукові висновки французів щодо ГМО, то ми оголосили про проведення перевірок зернових на наявність ГМО у культурах, де переважає іноземна селекція. А вітчизняну ж пшеницю, дякувати Богу, залишили у спокої, бо саме нею засіваються наші лани.
У державній програмі економічних реформ йдеться про щорічну цифру виробництва 80 млн тонн зернових від 2015 року. Обґрунтування такого веселкового для верхівки виробництва намалювали на папері. Проте кожен, хто працює на землі, скаже, що це – суцільна авантюра. Надані аграрними академіками розрахунки, на жаль, підтверджують їхнє елементарне нерозуміння комплексності і багатофакторності цієї мети. Йдеться про ризикованість вітчизняного землеробства, хоча і до неї останнім часом ми потрошку навчилися пристосовуватися, а також про застарілу машинерію та технології вирощування сільгоспкультур (холдинги цієї проблеми не вирішать, хіба що слід буде знищити середніх і малих сільгоспвиробників). Додайте сюди гостру проблему забезпечення енергоресурсами, ЗЗР, нестачу органічних і мінеральних добрив з їхньою непомірно зростаючою вартістю. А ще – вмираючу вітчизняну селекцію, науковців, які крім нових сортів і порід ще мали б навчитися адаптувати іноземне високопродуктивне насіння, яке видає свій генетичний потенціал лише у першій репродукції, а далі геть втрачає урожайність. За великим рахунком, ми маємо усереднено слабкий менеджмент у формуванні якості товарного зерна, стихійну заготівлю і зберігання, а також переважно невідповідну поки що світовим вимогам систему переробки зерна та контролю переробленої продукції.
Отже, на тлі усіх вищезазначених реалій і проходили Загальні збори Національної академії аграрних наук України. В актовій залі Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН, адже своєї власної Академія вже не має, як кажуть, яблуку ніде було впасти. У роботі зборів взяли участь: Микола Присяжнюк – міністр аграрної політики та продовольства України, Григорій Калетнік – голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин, Віктор Слаута – радник Президента України, Василь Петриченко – перший віце-президент НААН, Володимир Мачулін – головний вчений секретар Національної академії наук України, Анатолій Зарішняк – член Президії НААН, Михайло Зубець – народний депутат України, почесний президент НААН, представники галузевих академій України, профільних відомств, ректори вищих навчальних закладів аграрного профілю. У своїх виступах присутні засудили бажання певних «друзів академії», які висувають пропозиції зробити НААН України філією великої Національної академії. Таких зазіхань не було навіть за самих скрутних часів, часів війни і розрухи. Аграрний сектор країни демонструє невпинне зростання, тому на аграрну науку у світі існує величезний попит. Наш же потенціал українських аграрних вчених дуже потужний, але без допомоги держави йому не обійтися. Вкладаючи в академічну науку кошти, держава вкладає їх в себе, в своїх людей, забезпечуючи їм сьогодні і в подальшому не лише продовольчу безпеку, а й можливість сміливо дивитися в очі іноземним науковим досягненням, якими б вони там були.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: