Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗЕЛЕНА АЛЬТЕРНАТИВА АБО НЕ ВСІ В ЗАХВАТІ ВІД ПОЯВИ КОНКУРЕНТІВ НА ЕНЕРГЕТИЧНОМУ РИНКУ
Повний текст у друкованій версії Енергетика — як повітря: непомітна, але необхідна....
У КИЄВІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ НОВИЙ СОРТ ТЮЛЬПАНІВ ДЖАМАЛА
Уперше в історії новий сорт тюльпанів голландської селекції виведено на честь жительки України —...
МОЛОКО ПО РІЗНІ БОКИ ВИМЕНІ
Нинішні закупівельні ціни не влаштовують і дивують українських виробників молока. За словами...
ВІТЧИЗНЯНИЙ УРОЖАЙ-2017: БИТВА НА ДВА ФРОНТИ. І НЕ ТІЛЬКИ
Повний текст у друкованій версії Станом на 5 квітня 2017 року Україна експортувала 34,13 млн...
ОЖИНА — НЕ ПРОСТО НІШЕВА ЯГОДА
Повний текст у друкованій версії Продовжуємо публікацію матеріалів другої національної...

Наші партнери:

ЦАРИЦЯ Й ПРИНЦЕСА АМЕРИКАНСЬКИХ ПОЛІВ

ImageШтат Айова не найбільший у США. Його площа складає трохи більше 145 тис. км2, і проживають у ньому менше 3 млн осіб. Проте аграрний потенціал цього маленького штату вражає: він входить до так званого «кукурудзяного поясу» Сполучених Штатів, куди крім Айови відносять Іллінойс, Індіану, Небраску, Канзас, Міннесоту та Міссурі, проте саме Айову називають «кукурудзяним штатом» та «продовольчою столицею світу».

Близько 60% земель американського штату Айова використовуються у сільському господарстві і лише 7% зайняті лісами. Згадуючи Айову, не можна оминути і Микиту Хрущова. У 1959 році, під час візиту до США, він відвідав кукурудзяну ферму Айови. Вражений побаченим, Микита Сергійович загорівся бажанням широко розповсюдити в СРСР вирощування кукурудзи. Робилося це, м'яко кажучи, непродумано, тому ідея в очах народу себе дискредитувала і царицею полів у СРСР кукурудза так і не стала. Радянські люди про це вже і не згадують, а от штат Айова відзначив у 2009 році 50-ти річчя візиту Хрущова.
За ці 50 років у Айові багато що змінилося. Штат продовжує вирощувати кукурудзу, виробляючи 20% всього її обсягу США. Також він є найбільшим виробником соєвих бобів (17% загальнодержавного обсягу). Дуже успішно розвивається у Айові тваринництво і птахівництво, зокрема, штат виробляє 30% американської свинини, а поголів'я свиней там більше ніж у будь-якому іншому штаті. Птахівники Айови виробляють 14% яєць США. Тут також вирощують велику рогату худобу, овець та традиційних індичок. Штат посідає друге місце в країні за обсягом експорту сільгосппродукції після Каліфорнії, а загальний обсяг продажів продукції АПК штату складає $45 млрд. Найбільший сектор економіки Айови – харчова та переробна промисловість, потужності якої працюють на місцевій сировині. Виробляють м'ясні консерви, олію, крохмаль і цукор. Тут працюють заводи таких великих виробників продуктів харчування як Heinz, ConAgra Foods, Wells Dairy та інші.
До цього варто додати, що не менш активно розвиваються у Айові і супутні сільському господарству галузі: знаменитий виробник сільгосптехніки John Deere випускає тут екскаватори, навантажувачі, техніку для лісозаготівлі, комбайни та інше обладнання, а його продукція «взута» у шини, вироблені тут же. Ще один великий виробник будівельних та сільськогосподарських механізмів, потужності якого розміщені в Айові – компанія Vermeer.
На додаток до амплуа провідного постачальника сільгосппродукції, починаючи з кінця 1980-х в Айові стрімко розвиваються сектори біотехнології, фінансів та страхування. Зокрема, столиця штату – Де-Мойн – є крупним центром страхового бізнесу. Наразі в штаті склалася розвинена сфера послуг, в якій зайнято більше людей, ніж у сільському господарстві та промисловості в цілому.
Кадри для АПК та промисловості кують три найбільші державні університети штату. Університет Айови знаходиться в м.Айова-Сіті і лідирує у підготовці фахівців у галузях права, медицини та соціальних наук. Там знаходиться найстаріший юридичний факультет США на захід від Міссісіпі. Університет штату знаходиться в м.Еймс. Він славиться своїм інженерним факультетом, хоча й інші факультети мають добру репутацію. Третім за чисельністю студентів є Університет Північної Айови, що знаходиться в м.Сідар-Фолс. Потрібно також зазначити, що в столиці штату знаходиться приватний Університет Дрейка.
Останнє десятиліття позначене бурхливим розвитком відновлювальної енергетики. Наразі краєвид Айови неможливо уявити без вітрогенераторів – Айова посідає друге місце у рейтингу виробників вітрової енергії в Штатах. Крім того, 41 етаноловий завод та 13 заводів з виробництва біодизелю забезпечують штату першість в галузі виробництва відновлювальних видів палива.
Сполучені Штати по праву вважаються світовими лідерами з виробництва кукурудзи. Воно й не дивно, адже ця культура – родом з Америки, проте справа не лише в цьому. За словами директора з питань зв'язків з урядом Асоціації виробників кукурудзи штату Айова Мінді Полдберг, попит на харчі у світі та розвиток відновлювальних видів палива стрімко збільшує посівні площі – якщо у 2000-2006 роках у США кукурудзу сіяли на 32,4 млн га, то у 2007-2012 – вже на 36,6 млн га. За середньої урожайності близько 10 тонн/га цифри виходять дійсно колосальні. Нинішнього року посуха «підкорегувала» урожайність, і у 2012-2013 маркетинговому році американці планують одержати 273,8 млн тонн цієї культури.
Посуха знизила урожайність і у Айові: зі звичних 11 тонн/га вона упала до рівня кінця 90-х років минулого століття – 9,4 тонн/га, тому у 2012-2013 маркетинговому році Мінсільгосп США прогнозує урожай кукурудзи в Айові у обсязі 48,7 млн тонн, а з перехідними залишками загальна пропозиція складе 54,1 млн тонн. Наразі 38% вирощеної в Айові кукурудзи переробляється на етанол, ще 14% – крім етанолу переробляється на сухий залишок після ферментації зерна, 16% – йде на харчову та технічну переробку. Тринадцять відсотків кукурудзи йде на корм худобі, 17 – експортується. В межах США розподіл виглядає дещо по іншому: на етанол та етанол з сухим залишком йде 39%, на корм худобі – 35%, експортується – 17%, решта – переробляється.
Хоча з двох боків штат лагідно обіймають найвеличніші ріки Америки – Місісіпі та Місурі, водні шляхи яких здавна використовувалися фермерами для транспортування урожаю, аграрні успіхи Айови були б неможливими без суттєвих вкладень у інфраструктуру: в залізниці, дороги, мости, що були зроблені урядом США у 30-40-х роках минулого століття. Без цього неможливо було б вивозити продукцію з середини країни до основного споживача, котрий живе на узбережжях двох океанів.
Маючи колосальний власний досвід, фермери айовщини пильним оком відстежують потенційних конкурентів у світі. Щойно Україна зробила вагому заявку на вступ до світового клубу експортерів кукурудзи, це було одразу ж помічено. У рамках ІІІ Українського зернового конгресу делегація фахівців з Айови не лише ділилася своїм досвідом, але й підказувала українцям, у якому напрямку варто розвивати аграрний сектор. Усі експерти підкреслювали, що вони не дають нам порад, яким шляхом розвивати сільське господарство, проте вони завжди готові поділитися досвідом, якщо ми будемо наслідувати їх приклад.
Приміром, виконавчий директор асоціації виробників відновлювального палива штату Айова Монті Шоу поставив питання руба: «Україна і кукурудза: експорт чи біоетанол?». За словами пана Шоу, айовська етанолова індустрія представлена 41-м переробним заводом, котрі виробляють 10,6 млн тонн етанолу. У 2011 році в штаті Айова 57% усієї кукурудзи, а було вирощено 59 млн тонн, було перероблено на біоетанол і корм для худоби. «І це дуже важлива річ для розуміння – біоеталол і сировина для кормів, бо у світі чомусь склалося враження, що існує вибір – або біоетанол, або корми», – наголосив він.
Монті Шоу зазначив, що з 41 заводу, що діють нині, 35 побудовані після 2000 року, тобто це нова індустрія. Причому лише 5 заводів побудували крупні компанії. Решта 36 – побудовані місцевими кооперативами фермерів та невеликими компаніями. Етанолова індустрія дуже добре впливає на економіку. Десятки тисяч робочих місць на самих заводах, але що важливіше – вся економіка підживлюється. Ці десятки тисяч робочих місць дають мільярди доходів до сімейних бюджетів. За словами американського експерта, в Айові виходить квартальний бюлетень для фермерів, щоб вони орієнтувалися, що відбувається у світі, і ось у останньому випуску є стаття під назвою «Кукурудза пускає коріння в Україні». «Так що вас як виробника визнають у світі, і американські фермери також цікавляться вашою діяльністю: що ви робите з кукурудзою, як ваша діяльність впливає на світову конкуренцію», – відзначив Монті Шоу.
Ціни на кукурудзу прив'язані до ціни на нафту через необхідність використовувати нафтопродукти у виробничому процесі. Зростають ціни на бензин – дорожчає і кукурудза. Імовірно, що у найближчій перспективі ціни на кукурудзу залишаться високими, незважаючи на те, що за останнє десятиліття виробництво кукурудзи збільшилося у 6 разів. Зокрема, в Україні воно подвоїлося всього за один 2011 рік. Удосконалення технології та успіхи генетиків роблять вирощування кукурудзи все менш ризикованим бізнесом. Наразі 90% кукурудзи, що вирощується в США – генетично модифікована.
«Мені сказали, що в Україні ГМО-кукурудзу не вирощують. Нам конкуренти не потрібні, тому ми високо це цінуємо», – пожартував американець і тут же серйозно додав: «Україна дедалі більше перетворюється на серйозного експортера: скоро половина імпортованої Європою кукурудзи буде українською. Також перспективним покупцем української кукурудзи може стати Індія. Це, звісно, добре для них, але чи це найкращий варіант для України?».
У Айові фермери прагнуть не допустити експорту жодного бушеля кукурудзи перш, ніж до нього додали вартість. Звісно, не завжди можна всю кукурудзу продати з доданою вартістю – це така ідеальна, недосяжна мета. Проте фермери хочуть продавати не сировину, а продукцію, адже 80% вартості створюється після переробки. Крім того, переробка – це додаткові робочі місця та надходження до бюджетів усіх рівнів.
Які ж шляхи переробки кукурудзи? Перший – це промисловість, проте ринок це обмежений. Другий шлях – тваринництво. М.Шоу вважає це добрим вибором. «Кукурудза – прекрасний корм, але хотілося б нагадати про етанол, бо він дає можливість виробляти і пальне, і цінний протеїновий корм для відгодівлі худоби. Під час переробки кукурудзи на етанол використовується лише крохмаль. Крохмаль, звісно також потрібен людині, проте його у нас і так надлишок, корові ж він і зовсім не потрібен, а от протеїн потрібен і людині і худобі. Так от, у процесі переробки кукурудзи на етанол крохмаль звідти вилучається, а решта концентрується на корм. У нас великі площі під кукурудзою, але ми даємо ринку цінний протеїн», – зазначив експерт.
Американців дивує, що у світі склалася думка, про етанол як руйнівну силу, буцімто переробка кукурудзи на етанол вилучає її з харчового ланцюжка, мовляв, у автомобільних двигунах спалюється продовольство. Це не зовсім так. Адже у світі не вистачає не продовольства, а коштів, щоб його придбати. Знижуючи вартість пального навпаки економляться кошти для того, щоб хтось зміг купити їжу.
Чому етанол? Бо це дешеве джерело октану для бензину, його октанове число – 105. Якщо до бензину з нафти додавати етанол, це знижує ціну на пальне. В усьому світі бензин дорожчає і етанол – реальний спосіб його здешевити, а отже – зменшити дорогий імпорт пального.
Важливим є і екологічний чинник. Етанол зменшує кількість парникових газів та викиди з вихлопних труб. Особливо це важливо для автомобілів середнього віку, не обладнаних досконалими системами вихлопу.
Крім того переробка кукурудзи на етанол створює додану вартість і додатковий дохід в аграрному секторі, котрий можна реінвестувати у захист грунтів чи новітні технології, обладнання, тощо. Етанолова промисловість сприяє збільшенню зайнятості, бо створює ефективні робочі місця. Ну і нарешті наслідком переробки кукурудзи на етанол є «супутній продукт» – високоефективний корм для тваринницької галузі. Якщо ці «відходи» змішати з соєвою соломою, вона стає придатною для годування тварин. У Айові вже добре налагоджено постачання цієї сировини.
Проте люди завжди з острахом сприймають нове, тому для запровадження використання біопалива потрібно застосовувати різні заходи на рівні держави. Приміром, як це робили у США. Тут етанолові питання вирішуються на державному рівні: запроваджено вимоги до пального, котре обов'язково має містити певний відсоток етанолу. Відсоток різний – від 2 до 10 залежності від штату. Аналогічно чинять і у Південній Америці – у Бразилії до бензину додають 25% етанолу.
Для заохочення виробництва держава може надавати кредитні гарантії чи субсидії на будівництво заводів. У самих США комерційні банки, що спочатку надавали кредити на будівництво етанольних заводів під доволі високий відсоток (справа ж бо непевна) згодом значно зменшили цю ставку з огляду на прибутковість цього бізнесу. Але якщо не буде споживання – навіщо тоді заводи? Тому паралельно потрібно розробити стимули для застосування етанолу, наприклад, запровадити нижчі податкові ставки на суміш бензину з етанолом ніж на звичайний бензин, чи надавати податковий кредит роздрібним торговцям та змішувачам етанолу з бензином.
Зрозуміло, що нафтовики не в захваті від таких речей, бо втрачають прибуток, виникають питання також у автовиробників і у споживачів пального – як це впливає на двигун, чи не буде шкоди від такого пального, чи не роз'їдає етанол гуму і пластик автомобіля. Так от, у Сполучених Штатах усі легковики їздять на пальному, в якому від 10% до 15% етанолу – і всі в порядку. Існують автомобілі, котрі взагалі їздять на чистому етанолі без додавання бензину, тому питання сумісності двигунів і нового пального не існує.
Екологічні проблеми. Дійсно, на вирощування кукурудзи потрібно витрачати енергію, добрива, тощо. Проте навряд чи існує культура більш підходяща для виробництва етанолу. Стосовно збереження довкілля, то виробництво етанолу значно ефективніше, ніж переробка нафти. А сам етанол, на відміну від бензину, згоряє повністю, відтак використання суміші бензину з етанолом, за даними Агентства США з охорони довкілля, знижує викиди парникових газів на більш ніж на 20% (у деяких штатах на 50-60%).
Та не кукурудзою єдиною живе нині Айова. До королеви полів додалася не менш успішна подруга – соя. Як зазначив професор економіки Айовського університету, спеціаліст зернового ринку Чад Харт, Сполучені Штати Америки є світовим лідером з виробництва кукурудзи та сої, в той же час Айова – перший у США штат з виробництва цих культур. Половина площ штату відведені саме під кукурудзу та сою. Всього у США сою вирощують на 30 млн га, її урожайність у 2011 році склала 28,2 ц/га, загальне виробництво – 84,21 млн тонн. Втім це далеко не рекордний показник – приміром, у 2009 році американські фермери виростили 91,43 млн тонн. Причому 70% усієї сої генетично модифіковано.
Втім, не завжди сої в Америці приділяли таку увагу. На початку минулого століття – у 1924 році, сою в Айові не сіяли взагалі. Разом із кукурудзою тоді вирощували овес, адже тягловою силою у сільському господарстві (і не лише там) були коні, котрі потребували калорійної їжі. Коли з коней пересіли на трактори, роль вівса знизилася. Сою спершу запровадили як найбільш вдалу сівозміну кукурудзі. Але і у 40-х роках її вирощували на площах менше півмільйона га і лише останні 30 років спостерігається бурхливий сплеск «соєманії»: у 1980-х площі вирощування досягли 3 млн га, а у 2000-х – досягали 4,5 млн.
Провідне місце в цьому процесі відіграє саме Айова. «Можна констатувати, що з кукурудзяного штату Айова перетворилася на кукурудзяно-соєвий», – зазначив Чад Харт, – «Чому? Бо ці культури прекрасно доповнюють одна одну – соя фіксує азот у грунті, а кукурудза потім його використовує». Тому-то в Айові і склалася така одноманітна сівозміна: соя-кукурудза-кукурудза-соя. Змінювати культури щороку не обов'язково і більшість фермерів сіють два роки кукурудзу і один рік – сою. До того ж обидві культури дозволяють застосовувати однакову технологію вирощування. Є фермери, котрі сіють кукурудзу по кукурудзі постійно, але це можливо лише на кращих грунтах. Більшість виробників хотіли б зберегти родючість і соєві боби в цьому допомагають. До того ж соя – культура економічно вигідна: її вартість у США в 2011 році складала $459 за тонну, а в 2012-му – $560.
Сою використовують як у самих США, так і експортують. Всередині країни соя використовується як корм для тварин і для промислової переробки – включаючи біопаливо. У цьому сенсі і соя, і кукурудза доволі «гнучкі» культури, що дозволяють широке використання – на харчі і корм худобі, клітковину, біопаливо. Це створює значний потенціал до створення додаткової вартості. У Айові працює 30 переробних заводів, потужність котрих більша, ніж обсяг вирощуваної сої, тобто є резерв потужності у випадку збільшення виробництва. Деякі заводи спеціалізуються виробництві продукції з унікальними властивостями: органічне виробництво для харчової промисловості, високий вміст білку або висока олійність. Низка заводів спеціалізується на продуктах харчування: борошно, пластівці та закуски. Шрот іде на корм худобі, а олія має широкий спектр застосування – від харчування до біодизелю. В Айові з сої виробляють бітум і кольорові олівці, мастила, а у Айовському університеті з сої зробили навіть одноразовий посуд, котрий можна їсти.
Втім, половина американської сої експортується, і 60% експорту йде до Китаю, котрий став домінуючим ринком цієї культури: у 2011 році прибуток американських фермерів від експорту сої до Китаю склав більше $4 млрд. Крім США соєві боби туди продають Аргентина та Бразилія. Цього року через посуху пальма першості світового виробника сої перейде від США до Бразилії: якщо минулого року американці виростили 84,2 млн тонн, а Бразилія – 66,5 млн, то цьогоріч ситуація змінилася. США планують отримати лише 77,8 млн тонн, а Бразилія – 81 млн. Південна Америка взагалі є стрімко зростаючим соєвиробником: Аргентина збільшила за рік власне виробництво на 34%, Бразилія – на 21,8%, а Парагвай – на 102,5%. Це досягнуто в основному завдяки переорієнтації тамтешніх агрохолдингів на вирощування саме сої. Сукупна площа під соєю в обох Америках склала у минулому році 70 млн га, з яких 30 – у США. Основний ринок, на який орієнтуються усі ці країни – Китай, бо він вирощує сам лише 13 млн тонн, зосереджуючись на кукурудзі, пшениці та рисі, тому із задоволенням скуповує сою в обох Америках: не лише 60% експорту сої США йде туди, але й 60% експорту Аргентини з Бразилією. Китай воліє експортувати сирі боби, щоб переробляти їх на власних потужностях.
«В Україні і клімат, і грунти подібні до Айови, тому вона може сміло вирощувати сою і виходити з нею на китайський ринок. Перспективними є також ринки Індії, В'єтнаму, Малайзії. Останні кілька років попит на сою перевищував пропозицію, що зумовило високу ціну на неї. У світі величезний попит на сою і він буде зберігатися в наступні десятиліття», – зазначив Чад Харт.
Окрема сфера використання сої – виробництво біодизелю з соєвої олії. Представник ради з питань біодизелю Айови Рендал Олсон так описує цей процес: «Зробити біодизель дуже просто: берете 100 кг олії, додаєте 10 кг спирту і у присутності каталізатора вони перетворюються на 100 кг біодизелю і 10 кг гліцерину». В результаті хімічного процесу утворюються моноалкілові ефіри – хімічно подібні до дизельного палива, що виробляється з нафти. Зазвичай від 2% до 20% біодизелю додають до дизельного палива, що виробляється з нафти. Для деяких цілей використовуються вищі суміші (до 50% або 100%).
Як зазначив Рендал Олсон, виробляти біодизель можна з будь-якої олії – соєвої, ріпакової, кукурудзяної і навіть з тваринного жиру. Соєва олія для цього прекрасно підходить, а в Айові цієї олії багато. Не дивно, що саме там було створене перше промислове підприємство з виробництва біодизелю і штат досі є лідером з цього виробництва, забезпечуючи 20% усієї потреби США.
Слід зазначити, що на відміну від Європи у США дизельні двигуни не дуже поширені на легковиках, проте широко використовуються у важких вантажівках, сільськогосподарській, будівельній та гірничовидобувній техніці.
За словами американського фахівця, розвиток біодизельної промисловості у США спонсорують самі фермери, сплачуючи збір на розвиток виробництва сої. Його величина – 0,5% з вартості проданого урожаю. Ще по 0,5% доплачують уряд штату та федеральний уряд. Створений таким чином фінансовий важіль використовується для нових досліджень і розробок, розвитку ринку і споживання сої. За останні 20 років вдалося закумулювати $100 млн цього збору. Значна частина коштів йде на підтримку біопалива, розробку та удосконалення двигунів. Найбільший у США Детройтський завод зараз мусить сертифікувати свої двигуни за категорією В20, тобто усі вони повинні працювати на суміші бензину чи дизелю з біопаливом у пропорції 20:1. Частина коштів йде також на пропаганду відновлювального палива.
За сприяння фермерів на федеральному рівні ухвалено ряд законодавчих актів на підтримку біодизелю, зокрема здійснюються прямі виплати дрібним виробникам, надаються пільгові кредити змішувачам біопалива з нафтопродуктами. Для відновлювального пального розроблено власний стандарт – RFS2. У самому штаті Айова існують і окремі вимоги: увесь парк транспортних засобів має працювати на суміші нафтопродуктів з біодизелем до 20%.
Які переваги біодизелю як виробництва і продукту? По-перше, це нові робочі місця та додана вартість до продукції сільського господарства. Це сприяє зменшенню залежності від палива іноземного виробництва. Екологічні переваги біодизелю незаперечні: таке паливо згоряє повністю і двигун не забруднює повітря. У 2012 році в США буде вироблено 1,3 млн тонн біодизелю, а у 2017 – вже 3,3 млн тонн, тобто за 5 років зростання очікується у 2,5 рази. Темпи вражаючі, особливо з огляду на те, що до 2001 року біодизелю в США не виробляли зовсім.
* * *
Вже давно усі в світі дуже уважно рахують гроші, використовуючи будь-яку можливість для економії. Україна має всі умови для розвитку власної промисловості з виробництва відновлювального палива, та чомусь не робить цього. Натомість ми купуємо мільйони тонн дорогого імпортного палива. Вочевидь, ми дуже багата країна, раз можемо собі дозволити не економити на таких «дрібницях». Чи це – наслідки колгоспного минулого, коли все довкола було загальне, тобто нічиє, а хто ж його економить? За двадцять років незалежності вже час забути колгоспну психологію, а уважно рахувати кожну копійку, чого вимагає саме життя.
Україна може і повинна суттєво знизити залежність від імпортного палива і аграрний сектор зацікавлений в цьому у першу чергу. Досить експортувати лише сировину, настав час переробляти її всередині країни, залишаючи тут додану вартість та створюючи нові робочі місця. Американські гості ІІІ Українського зернового конгресу практично окреслили коло питань, котрим мусять опікуватися профільне міністерство та українські законодавці, якщо вони, звісно, патріоти.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: