Статті

СПИСОК ПОЗИЧАЛЬНИКІВ – У СТУДІЮ!

Засідання Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин завжди інтригує: що ж на цей раз вигадали народні обранці для «покращення» життя на селі? Не стало виключенням і засідання 19 червня. Депутати розглянули низку законопроектів, які у разі їх ухвалення можуть докорінним чином змінити обличчя аграрного сектору.
Судіть самі: першим документом, винесеним на суд членів комітету, став проект Закону про аграрні розписки, реєстраційний №9610, внесений народними депутатами Сергієм Терещуком та Григорієм Калетніком.
У проекті  пропонується запровадити аграрні розписки як новий спосіб кредитування сільськогосподарських товаровиробників, у першу чергу дрібних та середніх, які не мають достатньо ліквідного майна, крім прав на майбутній вражай та молодняка сільськогосподарських тварин, під їх заставу. Прийняття цього проекту, на думку суб'єктів права законодавчої ініціативи, надасть можливість зазначеним товаровиробникам залучати матеріально-технічні та фінансові ресурси під заставу майбутнього врожаю.
Для залучення до кредитування сільськогосподарських товаровиробників ширшого кола інвесторів (як зацікавлених в фактичному отриманні кінцевого продукту виробництва, так і зацікавлених лише в фінансових результатах інвестицій) законопроектом пропонується розділити аграрні розписки на два види – товарні та фінансові.
Товарні аграрні розписки фіксують безумовне зобов'язання сільськогосподарського товаровиробника здійснити поставку узгодженої сільськогосподарської продукції. Якість, кількість, місце та термін поставки визначені аграрною розпискою і спрямовані на використання в операціях з інвесторами, зацікавленими в отриманні кінцевого продукту сільськогосподарського виробництва.
Фінансові аграрні розписки встановлюють безумовне зобов'язання боржника сплатити грошову суму, розмір якої визначається за погодженою сторонами формулою з урахуванням цін на сільськогосподарську продукцію у визначеній кількості та якості і спрямовані на використання в операціях з інвесторами, зацікавленими лише в фінансових результатах інвестицій.
Законопроект пропонує надати аграрним розпискам додаткову захищеність здійснюваних за ними інвестицій. Так, пропонується ввести солідарну відповідність за аграрними розписками особи, що їх видала, та нового власника або землекористувача вказаної в аграрній розписці земельної ділянки/власника сільськогосподарської тварини у разі зміни землекористувача до виконання аграрної розписки.
Застосування спрощеної процедури примусового виконання за аграрними розписками скорочує до 48 годин час та до мінімального рівня затрати на примусове стягнення заборгованості з недобросовісних товаровиробників: у разі невиконання товаровиробником зобов'язань за аграрною розпискою у вказаний у ній строк інвестор вправі у будь-який момент звернутися за вчиненням виконавчого припису до нотаріуса та в примусовому порядку протягом 48 годин отримати від боржника виконання за аграрною розпискою, при цьому наявність у кредитора аграрної розписки без відмітки про її виконання є достатнім підтвердженням безспірності його вимоги.
Як зазначають автори законопроекту, він розроблений на підставі відповідного досвіду Бразилії, в якій для кредитування під заставу майбутнього врожаю застосовується фінансовий інструмент у вигляді розписок – договору CPR (Cedula de Produto Rugal). Завдяки використанню такого інструменту в Бразилії обсяги кредитування аграрного сектору щорічно складають 5 млрд доларів США, а сільськогосподарські товаровиробники змогли збільшити валове виробництво і урожайність своєї продукції.
Прийняття цього закону, на думку його авторів, надасть можливість товаровиробникам залучати матеріально-технічні та фінансові ресурси під заставу майбутнього врожаю. За їх розрахунками, економічна доцільність вже в перший рік впровадження аграрних розписок оцінюється в 2-3 млрд грн для сільськогосподарських товаровиробників (додаткові кредитні ресурси). В перспективі аграрні розписки дозволять охопити близько 30% коштів від постачальників матеріально-технічних ресурсів, трейдерів, переробних підприємств, а також близько 5% коштів банківських структур. Тобто, можна очікувати на те, що введення в обіг аграрних розписок, дозволить поступово наблизитись до 45-50 млрд грн на рік, які можуть бути залучені аграрними підприємствами за допомогою цього механізму.
Хоча документ покликаний допомогти аграріям віднайти обігові кошти, ще одне його призначення – забезпечення повернення сільгоспвиробником отриманого кредиту. Тому то його прикінцеві положення пропонують внести зміни до Кримінального кодексу, котрі передбачають за ухилення від виконання зобов'язань за аграрною розпискою штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від 3 до 8 років. Так що жарти скінчилися – члени комітету вирішили рекомендувати Верховній Раді прийняти цей закон у першому читанні. А ті зауваження Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, що склали небагато-немало – 5 сторінок – будуть усувати у процесі опрацювання законопроекту до другого читання.

Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» (щодо діяльності Аграрного фонду), реєстраційний №10417, внесений народним депутатом Віталієм Хомутинніком, викликав бурхливу дискусію.
Він пропонує розширити повноваження Аграрного фонду, дозволивши йому закуповувати послуги, пов'язані з комплексом заходів зі зберігання, перевезення, переробки та страхування об'єктів державного цінового регулювання у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Крім того, пропонується надати право Аграрному фонду реалізувати чи безоплатно передавати об'єкти державного цінового регулювання з державного інтервенційного фонду визначеному позичальнику (сільськогосподарському товаровиробнику/товаровиробнику).
Правда, лише за певних умов:
– у зв'язку з закінченням установленого терміну зберігання об'єктів державного цінового регулювання, а також виникнення обставин, які можуть призвести до псування або погіршення їх якості до закінчення терміну зберігання, за умови одночасної або наступної поставки до державного інтервенційного фонду тієї ж кількості та якості об'єктів державного цінового регулювання у встановленому Кабінетом Міністрів порядку;
– за умови одночасного закладення об'єктів державного цінового регулювання тієї ж кількості та якості;
– у порядку тимчасового позичання на договірних засадах з наступною поставкою до державного інтервенційного фонду тієї ж кількості та якості об'єктів державного цінового регулювання або в разі неможливості їх повернення – з відшкодуванням грошової вартості на день перерахунку коштів, але не менше, ніж на час відпуску у встановленому Кабінетом Міністрів порядку.
Справа в тому, що права і обов'язки Аграрного фонду й так доволі чітко прописані у статті 9 закону «Про державну підтримку сільського господарства України». Там прямо зазначено, що фонд має право здійснювати реалізацію об'єктів державного цінового регулювання, використовуючи сприятливу ринкову кон'юнктуру. Але це стосується, так би мовити, придатних до вживання продуктів. А от за якою ціною будуть реалізувати продукти на межі (або й за межею) терміну придатності і хто буде визначати цю межу, автор законопроекту не зазначив. Цікаво також, що буде робити покупець з непридатними до вживання продуктами.
Особливе занепокоєння депутатів викликала норма законопроекту, відповідно до якої Аграрний фонд може просто позичити збіжжя, сухе молоко, масло чи інші об'єкти державного цінового регулювання. Раніше Аграрний фонд виконував функції кредитора лише на період дії режиму заставних закупівель окремих об'єктів державного цінового регулювання. Тепер об'єктом позики стануть і запаси інтервенційного фонду.
Але ж Державний інтервенційний фонд формується виключно для здійснення товарних інтервенцій на організованому аграрному ринку України і у ньому повинно знаходитися кожного об'єкта державного цінового регулювання не менше ніж 20 відсотків обсягу його річного внутрішнього споживання за попередній маркетинговий період. Чинна редакція закону передбачає, що у випадку надмірних запасів у Інтервенційному фонді цими надлишками розпоряджається Кабінет Міністрів. Ну, на те вони й надлишки, щоб їх реалізувати з користю для держбюджету. Тепер Аграрний фонд буде розпоряджатися не лише надлишками, а й усім масивом державних запасів на власний розсуд, а їх там, між іншим, на 2,2 млрд грн!
Припустимо, що хтось позичив у Аграрному фонді зерно, а віддати не зміг. Відповідно до законопроекту він поверне борг грошима, але якщо за них не можна буде купити зерно, бо його просто немає на ринку (як це було з гречкою, наприклад)? Викликає також побоювання, що можливість надання такого фактично безпроцентного товарного кредиту окремим суб'єктам господарювання поставить їх у нерівне відносно інших учасників ринку положення. Як тоді бути із чесною конкуренцією? Хочеться, як Леонід Якубович у «Полі чудес» вигукнути: «Список позичальників – у студію!».
Втім депутатів ці питання, мабуть, не хвилюють, бо вони підтримали законопроект і рекомендували схвалити його у першому читанні. Оскільки до закриття сесії парламенту залишився всього один сесійний тиждень, не виключено що його ухвалять не лише у першому читанні, але одразу й як закон.

Наступним законопроектом, який розглянули депутати, став проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо Гарантійного фонду виконання зобов'язань за складськими документами на зерно) реєстраційний №9611, автор Сергій Терещук.
Законопроект передбачає створення Гарантійного фонду виконання зобов'язань за складськими документами на зерно, що, на думку автора, дозволить завершити створення цілісної та ефективно працюючої системи складських документів на зерно як механізму кредитування сільськогосподарських товаровиробників. Засновником Фонду є держава у особі Кабінету Міністрів.
Автор вважає, що Гарантійний фонд виконання зобов'язань за складськими документами на зерно у випадку його створення гарантує власникам складських документів, в тому числі кредиторам (банкам) відшкодування вартості зерна (пропонується законопроектом до 90%), якщо зерновий склад не в змозі повернути його.
Мета створення такого фонду – зробити використання складських документів на зерно привабливим для кредиторів через захист інтересів володільців таких документів у випадку неспроможності зернового складу повернути зерно, передане на зберігання.
Основними функціями Фонду є: здійснення організаційних заходів з метою відшкодування вартості зерна власникам складських документів на зерно у випадку неспроможності зернового складу; забезпечення нагромадження фінансових ресурсів для цієї мети.
Відповідно до законопроекту Фонд гарантує кожному володарю складських документів на зерно відшкодування вартості зерна у випадку неспроможності зернового складу – учасника (тимчасового учасника) Фонду в розмірі, що не перевищує 90% вартості зерна, переданого на зберігання такому зерновому складу.
Джерелами формування коштів Фонду є початкові збори з учасників Фонду, регулярні збори учасників (тимчасових учасників) Фонду, спеціальні збори, доходи, одержані від інвестування коштів Фонду в цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України, залучені Фондом кредити, пеня, яку сплачують зернові склади – учасники (тимчасові учасники) Фонду за несвоєчасне або неповне перерахування зборів, доходи від депозитів Фонду та інші, не заборонені законом доходи.
Взагалі-то стаття 15 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості та подвійні складські свідоцтва» передбачає, що сертифікований склад повинен застрахувати товар, прийнятий на зберігання від ризиків втрати, загибелі або пошкодження в порядку, встановленому Законом України «Про страхування», якщо інше не передбачено договором складського зберігання.
У такий спосіб чинне законодавство і так дозволяє створити механізм захисту прав володарів складських документів у разі втрати чи загибелі зерна шляхом страхування. Тому запровадження додаткового механізму, який передбачає обов'язкову участь всіх сертифікованих зернових складів у Гарантійному фонді, лише призведе до збільшення витрат сторін, які уклали договір страхування, а отже негативно позначиться як на стані їх фінансових ресурсів, так і цінах на ринку зерна.
Науково-експертне управління верховної Ради свої зауваження виклало аж на 7 сторінках, проте члени комітету все ж вирішили рекомендувати Верховній Раді ухвалити цей законопроект у першому читанні.

Наступним законопроектом, розглянутим на засіданні комітету, став проект Закону про розвиток кооперації у сільському господарстві України, реєстраційний №10257, внесений народними депутатами Петром Симоненком, Володимиром Лещенком та Мариною Перестенко. Складається враження, що депутати нарешті вирішили створити передумови для розвитку кооперативних об'єднань на селі.
Основною метою законопроекту є впровадження заходів підтримки розвитку виробничої та обслуговуючої кооперації у сільському господарстві шляхом надання державою організаційної та матеріальної підтримки створенню та діяльності сільськогосподарських кооперативів на селі.
Варто зазначити, що у нас діє відповідний Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію», тому, можливо, і не варто було писати окремий закон, а просто оформити свої пропозиції як зміни до існуючого, втім, авторам, так би мовити, видніше.
Парламентарі зазначають, що держава має надавати всебічну підтримку розвитку кооперації на селі: від спрощення порядку державної реєстрації кооперативів у сільському господарстві та безоплатної державної реєстрації кооперативів, які створюються у сільській місцевості до безоплатного та безконкурентного надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність та користування виробничих та обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів для потреб їх розвитку. Автори документу вважають, що держава повинна надавати сільськогосподарським виробничим та обслуговуючим кооперативам безповоротну матеріальну допомогу на етапі їх створення і забезпечувати пільгове кредитування діяльності цих об'єднань. Та й Аграрний фонд, на думку законотворців, повинен сільгосппродукцію для своїх потреб закуповувати в першу чергу саме у кооперативів.
От тільки одна «заковика» – депутати не передбачили механізмів реалізації цих чудових намірів. Тому є серйозні побоювання, що законопроект у випадку його ухвалення залишиться прекраснодушною мрією, а не реальним механізмом розбудови кооперативного руху. Втім, комітет без особливих дебатів вирішив рекомендувати Верховній Раді ухвалити його у першому читанні.

Насамкінець розглянули опрацьований до другого читання проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо припинення права користування земельними ділянками, при відведенні їх для суспільних потреб), реєстраційний №9557, внесений народними депутатами Анатолієм Матвієнком, Валерієм Бевзенком, Станіславом Мельником і Сергієм Терещуком.
Автори законопроекту зазначають, що практика застосування норм чинного законодавства при оформленні права на землю під об'єкти, пов'язані з проведенням ЄВРО-2012, для спорудження магістральних ліній електропередачі, інших об'єктів енергетики підтвердила наявність прогалин у законодавчих актах і необхідність удосконалення ряду положень.
Зокрема, не врегульованими є питання щодо відведення для суспільних потреб земель державної та комунальної власності, які передані в оренду, та порядку розірвання договорів оренди. Аналогічні проблеми існують і щодо договорів емфітевзису та суперфіцію.
Юридичні особи, які ініціюють викуп земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, через брак коштів у місцевих бюджетах не можуть своєчасно реалізовувати інвестиційні програми щодо загальнодержавних проектів. Можливість використання для цього власних коштів законом не передбачена.
Вимагають удосконалення правові положення щодо викупу частини земельної ділянки, визначення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які надаватимуть земельні ділянки, викуплені для суспільних потреб, порядку припинення договорів емфітевзису та суперфіцію, нотаріального посвідчення згоди  землевласника на викуп земельної ділянки.
Законопроект передбачає
1) можливість розірвання договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності у разі необхідності використання (надання) її для суспільних потреб та встановлює порядок розірвання договору;
2) затвердження розміру викупної ціни об'єкта нерухомого майна рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, суду;
3) фінансування заходів з відчуження нерухомого майна за кошти юридичних осіб, які ініціювали такий викуп;
4) припинення права оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки з моменту переходу до держави або територіальної громади права власності на цю ділянку;
5) передачу у власність або надання у користування викуплених земельних ділянок тими ж органами, які прийняли рішення про викуп їх для суспільних потреб.
У першому читанні законопроект ухвалений Верховною Радою 15 травня 2012 року. Під час підготовки законопроекту до другого читання від депутатів надійшло 30 поправок. З них 11 врахували, 16 – відхилили, а 3 – врахували частково. У членів комітету зауважень до законопроекту не виникло і вони одностайно вирішили рекомендувати Верховній Раді ухвалити його у другому читанні та як закон.

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"