«РОЗДІЛЕНА КАРТА» ДЛЯ ДОСТАВКИ МОРЕМ

Особливості укладення договору фрахтування
З розвитком аграрної сфери в Україні зростає кількість міжнародних договорів купівлі-продажу, які укладаються суб'єктами аграрного ринку. Одним із етапів виконання міжнародного договору купівлі-продажу є перевезення вантажу. Залежно від виду договору, місцезнаходження сторін, а також його предмету, сторони можуть здійснювати перевезення вантажу різними видами транспорту. Найбільш поширеними у сфері міжнародної торгівлі зерновими є морські перевезення.
Обов'язок з перевезення вантажу покладається на одну із сторін договору залежно від контрактних умов договору. Базовими умовами перевезення вантажу морем є терміни CIF (cost, insurance and freight) і FOB (free on board). В договорі на умовах FOB покупець зобов'язаний укласти договір перевезення за власний рахунок. Обов'язки і витрати за договором перевезення покладаються на продавця згідно з умовами CIF.
Перевезення вантажів морським транспортом здійснюється на основі договору морського перевезення, який укладається в письмовій формі. В міжнародній торгівлі виділяють декілька видів договорів морського перевезення. Коносамент (Bill of Lading) як форма договору морського перевезення використовується для підтвердження навантаження і перевезення певного вантажу у визначене місце. З передачею цього документа переходить право власності на вантаж. Водночас це документ, який дає можливість на звернення до суду у разі пошкодження чи втрати вантажу з вимогою компенсації збитків і притягнення винного до відповідальності.
Другим основним видом договору перевезення, у разі довгострокових перевезень може бути договір фрахтування (чартер, charterparty), який регулює взаємовідносини між фрахтівником (перевізником), та фрахтувальником (відправником) вантажу, встановлює межі їх взаємовідносин та відповідальності. Його назва (charterparty) походить від італійського «carta partita», що означає «розділена карта» (документ). Така дивна назва пов'язана з тим, що чартер розрізався на дві половини і кожна із сторін (вантажовласник і перевізник) отримували лише по половині документа. В чартері детально обумовлювались умови перевезення, права і обов'язки сторін. З одного боку чартер відповідав інтересам судновласника, який міг бути впевненим в тому, що отримає винагороду за перевезення, незалежно від того, чи зможе відправник повністю навантажити судно. З іншого – чартер відповідав інтересам вантажовласників, забезпечуючи надійне перевезення вантажу за відсутності стійких транспортних сполучень.
Порівняно з коносаментом, чартер є більш детальним документом, який регулює права і обов'язки сторін. При цьому, варто взяти до уваги, що підписання чартеру не виключає видання коносаменту, в деяких проформах чартеру прямо передбачено використання деяких проформ коносаменту, в цьому випадку коносамент слугує підтвердженням про прийняття вантажу до перевезення і регулює правовідносини між перевізником та одержувачем вантажу.

У договорі на умовах FOB покупець укладає договір перевезення за власний рахунок. Згідно з умовами CIF обов'язки і витрати за договором перевезення покладаються на продавця.

При укладені договору фрахтування судна для забезпечення однакового розуміння основних умов договору, дуже часто сторони використовують стандартні форми цього договору, наприклад (GAFTA Charterparty No.1). Але в процесі переговорів сторони вносять в стандартний текст різноманітні зміни, а також часто погоджують спеціальні доповнення до проформ. Перед початком рейсу сторони повинні уважно ознайомитися з договором, всіма змінами і доповненнями до нього, визначити на основі цього свої права та обов'язки (строки подання судна для навантаження, вимоги щодо підготовки суднових приміщень, порядок подання повідомлення (нотіса) про готовність, кількість вантажу, а також вивчити пункти, які визначають межі їх відповідальності). Особливо уважно потрібно вивчити чартер, якщо він укладений на основі так званих приватних проформ. Такі проформи розробляються великими відправниками або ж їх організаціями і, як правило, недостатньо враховують інтереси фрахтувальника або судновласника.
Виділяють такі основні види договору морського перевезення: рейсовий чартер та тайм-чартер.
Рейсовий чартер (voyage charterparty). Сторонами, які укладають рейсовий чартер, є фрахтівник, якому належить право власності на судно або право користування і володіння згідно з договором найму (тайм-чартеру, бербоут-чартеру), та фрахтувальник. Фрахтувальник судна може самостійно виконувати функції відправника вантажу або найняти для цієї мети експедитора. Ім'я відправника вказується в коносаменті.
Відповідно до цього виду договору (voyage с/р) судновласник (фрахтівник) за обумовлену плату (фрахт) зобов'язаний надати місце на судні, частину судна чи окремі суднові приміщення, повністю підготовлені для виконання майбутнього рейсу.
Фрахтувальник зобов'язаний надати погоджену кількість вантажу, забезпечити навантаження/вивантаження у встановлені строки (сталійний час) і оплатити фрахт відповідно до умов договору. В окремих статтях чартеру детально визначені вид і кількість вантажу, порти навантаження/вивантаження і порядок їх номінації, кількість причалів, строки подачі судна під навантаження, порядок розрахунку сталійного часу, розподіл між фрахтувальником і перевізником витрат за вантажними операціям тощо. За кожним із цих пунктів передбачені права і обов'язки сторін, у разі будь-яких можливих відхилень від реальних умов рейсу, погоджених в чартері (відсутність необхідної кількості вантажу, простій в очікуванні причалу, запізнення судна до погодженої дати навантаження, різноманітні форс-мажорні обставини).
Одним з найбільш важливих і спірних питань у цій сфері є готовність судна навантажувати/вивантажувати товар, оскільки судновласник завжди прагне до того, щоб відлік часу для навантаження судна почався одразу після його прибуття, а фрахтувальник, навпаки – щоб відлік часу почався якомога пізніше.
Тому в сфері міжнародної торгівлі прийнята низка термінів, які встановлюють вимоги до судна для визначення його готовності навантажувати/вивантажувати товар: WIPON, WIBON, WIFPON, WICCON.
Дуже важливою умовою договору чартеру є умова визначення сталійного часу (laytime). В рейсовому чартері сталійний час починає відраховуватись, коли капітан корабля подав повідомлення про готовність судна навантажувати/вивантажувати товар. Цей пункт договору встановлювати, коли і як подається нотіс (повідомлення) про готовність корабля і коли починається відлік сталійного часу.
Перед поданням нотісу про готовність мають бути виконані три умови:
1. Судно повинно прибути в порт чи інше обумовлене в договорі місце для навантаження/вивантаження вантажу.
2. Судно повинно бути готовим до плавання.
3. Судно повинно бути готовим до навантаження.
У контракті сторони можуть передбачити можливий час подання нотіса, найчастіше це робочий час. Дуже важливим є факт, що під час подання нотіса судно повинно бути готовим до навантаження чи вивантаження, інакше нотіс вважатиметься недійсним.
Перехід ризиків при укладенні договору чартеру. Після навантаження судна відповідальність за виконання договору транспортування покладається на судновласника. Судновласник несе відповідальність за укомплектованість судна, страховку, а також паливо під час транспортування вантажу з порту навантаження в порт вивантаження. Судновласник і капітан можуть вибирати найбільш прийнятний маршрут. Сторони можуть використовувати гарантію, що судно дотримуватиметься найбільш прямого маршруту, в разі відхилення від цієї умови судновласник повинен нести всі збитки.
Тайм-чартер (time charterparty) – договір фрахтування судна на певний час. Основна різниця між рейсовим чартером та тайм-чартером полягає в тому, що відповідно до останнього, судновласник зобов'язаний надати на певний час в оренду все судно.
Судновласник може надавати застраховане судно з провізією і екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер). Інформація про судно, яку надає судновласник (швидкість, вантажомісткість, вантажопідйомність тощо) вважається гарантією характеристик корабля, і відхилення від цих даних дає право фрахтувальнику на відшкодування збитків.
Судновласник в договорі чартеру може визначити види вантажу, які можна транспортувати на його кораблі, а також встановити торговельні зони, де можна використовувати судно. Цей пункт має принципове значення, оскільки судно повинно використовуватися в законних рейсах для перевезення прийнятних законних вантажів у межах районів вантажоперевезення.
Звичайно в договір включають умови його анулювання (cancellation). Відповідно до цих умов, якщо судно не буде здано в тайм-чартер до вказаної дати, фрахтувальник має право анулювати чартер.
Фрахтувальник в межах здійснення комерційної експлуатації судна має право без згоди судновласника укладати з третіми особами договори перевезення й інші договори, які не суперечать цілям фрахтування, а якщо цілі не обумовлені – призначенню судна.
Основні обов'язки фрахтувальника.
1. Виплатити фрахт на умовах і в порядку, обумовленому в договорі. Як правило, фрахт встановлюється за кожен календарний місяць. У договорі також має бути вказано, в якій валюті виплачується фрахт, і місце платежу. Важливо підкреслити, що фрахтувальник звільняється від виплати фрахту і витрат на судно за час, протягом якого судно стає непридатним для експлуатації внаслідок неморехідного стану. Якщо судно стає непридатним для експлуатації з вини фрахтувальника, судновласник має право на фрахт, передбачений тайм-чартером, незалежно від відшкодування фрахтувальником завданих судновласнику збитків. У разі невиконання фрахтувальником обов'язків орендної плати судновласник може розірвати договір і вимагати внесення плати.
2. Оплатити витрати, пов'язані з комерційною експлуатацією судна, в тому числі витрати на оплату палива, зборів та інших витрат в процесі експлуатації судна.
Відповідальність сторін. Судновласник несе відповідальність не тільки за прострочення в здаванні судна і за затримки під час дії чартеру, а також за втрату чи пошкодження вантажу на борту судна, якщо такі затримки чи втрата спричинені відсутністю дбайливого ставлення з боку судновласника для того, щоб зробити судно морехідним, підготовленим до майбутнього рейсу. Судновласники не несуть відповідальності у всіх інших випадках ні за пошкодження, ні за затримки, незалежно від обставин, які їх спричинили, навіть якщо такою причиною була недбалість чи помилка з боку службовців.
Фрахтувальник несе відповідальність за навантаження і вивантаження судна, а також за шкоду чи пошкодження, спричинені судну чи судновласнику тим, що вантаж був навантажений з порушенням умов чартеру, або спричинену неналежним чи необережним буксируванням, несвоєчасним поверненням судна тощо.
Переваги укладення тайм-чартеру.
1. Фрахтувальник має повний контроль над судном. Це велика перевага, коли вантаж ще не законтрактований під час навантаження і фрахтувальник не знає точного місця призначення судна.
2. Фрахтувальник може оплачувати найм корабля частинами, в той час як відповідно до договору рейсового чартеру фрахтувальник зобов'язаний виплатити всю суму фрахту одразу.
3. У зв'язку з ризиками, які покладаються на фрахтувальника відповідно до тайм-чартеру, він може розраховувати на меншу фрахтову ставку, ніж у договорі рейсового чартеру.
* * *
Таким чином, можна зробити висновок, що договір морського перевезення є ефективним і надійним способом перевезення вантажу. Форма укладення цього виду договору визначається сторонами, виходячи з умов основного договору купівлі-продажу, предмету договору і торговельних зон.
Сторони повинні погодити, які проформи їм краще використовувати, визначити свої права та обов'язки, межі своєї відповідальності, порядок і форми виплати фрахту, застосовуване право, а також детально вивчити всі умови договору для запобігання виникнення правових спорів і конфліктів у процесі його виконання.