КАВАЛЕРІЙСЬКИЙ НАСКОК ВЕРХИ НА КОРОВАХ

Законопроект №10456 «Про внесення змін до статті 3 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо регулювання закупівельних цін на молоко» став законом, втім залишилася одна деталь – його ще має підписати Президент України. І є дуже великі сумніви, що це відбудеться. З цим законопроектом взагалі багато дивного і незрозумілого, недарма його остаточний текст досі не оприлюднений на сайті Верховної Ради.
Судіть самі: внесений до Верховної Ради 14 травня, він був у рекордні строки – наступного дня, схвалений профільним комітетом Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин. Ще б пак – половина його авторів якраз і складають основу комітету: Григорій Калетнік – голова, Сергій Терещук – заступник голови, а Іван Сідельник – голова підкомітету.
З тією ж чарівною швидкістю 22 травня законопроект був спочатку внесений до порядку денного, потім депутати вирішили розглядати його за скороченою процедурою і в той же день Верховна Рада прийняла його у першому читанні. І не просто так, а з тим, щоб до другого читання його готували у прискорений термін. Так воно і вийшло. Якщо зазвичай від першого читання до другого проходить 2-3 місяці, а то й більше, законопроект №10456 подолав цю дистанцію за 14 днів. Не дивно, що депутати встигли внести до другого читання всього 7 пропозицій. На своєму засіданні 5 червня шість з них комітет врахував і надвечір 6-го червня вже подав до Головного юридичного управління ВРУ. Фахівці останнього навіть не встигли толком проаналізувати текст, як наступного дня законопроект ухвалила Верховна Рада. Якщо так поспішають, значить це комусь потрібно?
От тут і варто розібратися, чому виник такий поспіх і кому він потрібен. Можливо, в молочній галузі країни склалася катастрофічна ситуація, яка потребує негайного втручання влади (а саме це означає включення молока до об'єктів державного цінового регулювання)? Аж ніяк. Звісно, закупівельні ціни на сире молоко низькі, але це щорічна тенденція, дещо загострена «сирною війною» з Росією. Аналіз минулорічних цін свідчить, що на молочному ринку України нічого екстраординарного не відбувається. Закупівельні ціни на молоко, низький рівень яких так стурбував депутатів-аграріїв, насправді перебувають на тому ж рівні, що й у минулому році на цей час. Згідно даних аналітичної компанії MilkUA.info, станом на 6 червня 2012 року закупівельна ціна молока від господарств населення складала 1,97 грн/літр, а від сільгосппідприємств – 2,95 грн/літр. На початку червня 2011-го молоко від населення закуповували по 1,98 грн/літр, а у сільгоспвиробників – 2,82 грн/літр – навіть дешевше, ніж зараз. Тобто ціни на молоко у 2012-му такі ж самі, як у 2011-му, хоча тоді ніхто «Рятуйте!» не кричав. Виходить, не катастрофа стала причиною поспіху?
У пояснювальній записці до законопроекту його автори зазначають, що необхідність прийняття даного закону продиктована ситуацією, що склалася в галузі тваринництва, зокрема у галузі виробництва молока. Молочне скотарство має негативні тенденції функціонування та розвитку і при цьому в найбільшій мірі впливає на продовольчу безпеку, експортний потенціал та розвиток інших галузей сільськогосподарського виробництва. За період 1990 по 2010 рік чисельність корів зменшилась з 8,4 до 2,6 млн голів (у 3,2 рази), а виробництво молока впало з 24,5 до 11,1 млн тонн (у 2,2 рази).
У 2011 році урядом передбачалось здійснити ряд заходів щодо відновлення тенденції зростання виробництва молока та молочної продукції. Планувалося доплачувати за реалізоване молоко базисної жирності: сільськогосподарським підприємствам – 0,35 грн за 1 кг; фізичним особам – 0,30 грн за 1 кг молока. Крім того, мала бути спеціальна бюджетна дотація за поголів'я корів м'ясного напрямку: племінним заводам до 1990 грн за одну голову, іншим сільськогосподарським підприємствам – до 600 грн за одну голову, за поголів'я телиць, закуплених у фізичних осіб (населення) для вирощування – до 7 грн за 1 кг живої ваги.
Жодної постанови Кабінету Міністрів України з цього приводу не було виконано. Внаслідок цього, у 2011 році чисельність корів зменшилась на 50 тис. голів (з 2631,2 до 2582,2 тис. голів), а загальне виробництво молока зменшилося на 163,7 тис. тонн (з 11,2 до 11,1 млн тонн). За перший квартал 2012 року у порівнянні з відповідним періодом минулого року у всіх категоріях господарств чисельність поголів'я корів зменшилась, ще на 34,9 тис. голів (з 2648,3до 2613,4 тис. голів).
Як наслідок у 2011 році споживання молока однією особою становило 204 кг, при раціональній нормі здорового харчування 380 кг. Різниця між обґрунтовано необхідним та фактичним споживанням показує потенційний внутрішній попит на молочні продукти, але при умові фінансової спроможності громадян.
Так говорять депутати. Ми повністю погоджуємося з авторами законопроекту в оцінці плачевної ситуації, що склалася у вітчизняному молочному скотарстві, проте варто все ж розібратися, що отримає галузь внаслідок законодавчих новацій. Можливо, тоді буде зрозуміло, звідки «ростуть ноги» у закону і хто його «попихачі».
Відразу зрозуміло, що включаючи молоко до переліку об'єктів державного цінового регулювання депутати й не сподівалися, що Аграрний фонд буде його закуповувати для наступних товарних інтервенцій, хоча саме для цього перелік державного цінового регулювання і створюється. Аграрний фонд і раніше закуповував сухе молоко та вершкове масло – ті продукти, що мають більш-менш довгий термін зберігання. Думається, сире молоко чи, скажімо, кефір у якості товарної інтервенції Аграрного фонду депутатами не розглядалися з самого початку, хоча вони і розуміють, що набуття чинності цим законом передбачає виділення додаткових коштів з Державного бюджету для здійснення Аграрним фондом державних інтервенцій на внутрішньому ринку молока та молочної продукції. Для чого ж тоді город городили? Справа в тому, що включення якогось товару до переліку автоматично розповсюджує на нього інші норми закону, в тому числі і мінімальні інтервенційні ціни і максимальну націнку у 20%. До того ж, у ході роботи над законопроектом до нього було включено ще ряд сумнівних новацій. Головні претензії до закону з боку професіоналів та експертів зосереджені на кількох найбільш одіозних положеннях.
Перше – це норма про заборону здійснювати закупівлю молока без укладення у письмовій формі угоди купівлі-продажу. Принагідно нагадаємо, що молоко на переробку здають не лише крупнотоварні молочні ферми, які й так роблять це за письмовими угодами, але й 1,5 млн селян. От саме їх і пропонують ощасливити «бомагою» у якій буде зазначено ціну та термін здачі молока. Навіщо? А щоб було видно, по якій ціні закуплено молоко (а нижню межу тепер може встановлювати уряд) та коли спливають оті самі 7 днів розрахунку (а за затримку передбачено відповідальність). Нагадуємо, що відповідно до п. 15.10 ст. 15 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики установлює мінімально допустимий рівень цін на продукцію тваринництва, який використовується як база для розрахунку дотацій, а також для розрахунку ціни при закупівлі продукції тваринництва безпосередньо у виробника.
Укладання 1,5 мільйона угод та їх перегляд у випадку зміни цін передбачає наявність величезної армії юристів, котрі працюватимуть над укладанням угод та додатків до них. Тут питання навіть не в тому, що утримання такої «армії» не по кишені молокозаводам, а в тому, що таку кількість фахівців просто ніде взяти. Чи депутати «одним ударом» вирішили не тільки молоком забезпечити, але й робочими місцями 33 тисячі випускників юридичних вишів? Їх, як відомо, у нас «перевиробництво». От тільки чи захочуть вони їхати в село, адже муситимуть працювати за місцем вирощування худоби.
Друге – обов'язковість розрахуватися за здане молоко впродовж 7 днів. Закон прямо зазначає, що переробні підприємства проводять розрахунки з постачальниками об'єктів державного цінового регулювання (тепер до них віднесено і сире молоко) у строк не більше 7 банківських днів з дня отримання продукції (раніше було «з дня отримання виручки від реалізації цих об'єктів»). Переробники, згідно з документом, також повинні одержувати оплату від роздрібної торгівлі за молоко впродовж 7 днів з моменту його постачання, але це стосується тільки молока рідкого обробленого, яке займає лише 8% у структурі промислової переробки молока. Таким чином, переробник змушений буде оплатити всю куплену сировину протягом семи днів, натомість за тверді сири, наприклад, одержить оплату від роздрібу через 3-4 місяці.
Це означає, що цю різницю переробникам треба буде якимось чином заповнювати за рахунок власних обігових коштів чи залучених банківських кредитів. Знаючи, яка в нас сьогодні ситуація на ринку фінансування, особливо це стосується фінансування ризикованого сільського господарства, очевидно, що переробні господарства просто не витримають цього тиску. Крупні молокозаводи, особливо ті, що належать до потужних холдингів за участі іноземного капіталу це, може, й витримають, а от дрібні або збанкрутують, або їм доведеться перейти на нелегальний спосіб розрахунку за сировину, де можна буде знехтувати цією нормою закону. То може хоч закупівельні ціни тоді зростуть? Навряд. Адже підприємств стане менше, можливо, всього кілька найбільших, і вони зможуть диктувати будь-яку ціну на сировину.
Ми не стверджуємо, що усі молочні заводи «білі і пухнасті». Серед них є і підприємства, що роками не виплачують селянам за здане молоко посилаючись то на «сирну війну» з Росією, то ще на якісь катаклізми, що заважають збуту готової продукції. Але все ж такі випадки поодинокі, а норма закону згубно діятиме на всіх. Бо хто не заховався – той буде відповідати. Адже депутати всупереч ст. 116 Регламенту Верховної Ради України до тексту законопроекту, підготовленого до розгляду у другому читанні, внесли зміни, які не були предметом розгляду під час прийняття проекту за процедурою першого читання (йдеться про доповнення підпункту 3.3.4 пункту 3.3 статті 3 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» новим п'ятим абзацом, яким пропонується притягати до адміністративної відповідальності юридичних і фізичних осіб). Проте Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено притягнення до адміністративної відповідальності лише фізичних осіб.
До того ж, законопроектом (підпункт 2 пункту 1) пропонується притягати до відповідальності згідно зі статтями 155 і 1551 вищезгаданого Кодексу фізичних і юридичних осіб, які здійснюють закупівлю молока та молочних продуктів у постачальників без укладених у письмовій формі договорів купівлі-продажу зазначеної продукції. Однак, встановлення відповідальності за діяння, які не визнаються законом як порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг та порядку проведення розрахунків у цій сфері, суперечить загальним засадам встановлення відповідальності.
Як наслідок – нас чекає зниження виробництва, оскільки у переробників не буде достатньо обігових коштів для того, аби купувати все необхідне молоко, і в цьому разі для виробників закупівельні ціни знову знижуватимуться. Крім того, зросте собівартість готової продукції, а молокопереробники, загнані у глухий кут, змушені будуть призупинити інвестиції в розширення і модернізацію виробничих потужностей, у підвищення якості продукції, що зашкодить розвитку всього молочного сектору України.
Втім, є чудовий спосіб «розрулити» ситуацію. Ніхто не забороняє закуповувати молоко у населення посередницьким структурам – вони не є переробниками, і норма закону про обов'язковість укладання договорів на них не поширюється. Вже вони будуть укладати такі договори з молокозаводами. Там буде і ціна, по якій здається молоко, і терміни здачі, от тільки, за яку ціну посередники будуть скуповувати молоко у селян, ніхто не скаже. Але точно не собі на збиток. І якщо зараз посередники контролюють до 40% молочного ринку, то з набуттям чинності цим законом їх доля може зрости вдвічі.
Голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України, почесний президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Іван Томич вважає, що таким посередником мав би бути сільськогосподарський кооператив, от тільки кооперативний рух на селі поки що так і залишився рожевою мрією міністра аграрної політики та продовольства, в дійсності їх – кіт наплакав. Тому-то у скандинавських країнах через кооперативи продається 80-85% молока, а в Україні – 0,1%.
Ще одним каменем спотикання є норма Закону «Про державну підтримку сільського господарства України», відповідно до якої для об'єктів державного цінового регулювання (а тепер, значить, і молока) встановлюється гранична торговельна надбавка (націнка) на рівні не вище 20 відсотків оптово-відпускної ціни виробника (митної вартості) до кінцевого споживача.
На думку народних депутатів, це змусить переробників молока або суттєво збільшити закупівельні ціни, або так само суттєво знизить їх у роздрібній торгівлі. Судіть самі: якщо молоко у населення купують по 1,9 грн, а у супермаркетах воно продається по 7-8 грн, отже націнка кожної ланки (виробництво, переробка, торгівля) десь 20%, а усього ланцюжка – 75%. Правда, у Німеччині, за словами експерта Українського клубу аграрного бізнесу Тараса Гагалюка така націнка взагалі доходить до 89% – і ніхто не скаржиться, бо німці розуміють – кожна ланка ланцюжка «від лану до столу» виконує свою роботу і отримує за це винагороду.
Чи довго проіснує українська молочна галузь затиснута у лещата мінімальної закупівельної ціни, яка встановлюється з урахуванням середньогалузевих нормативних витрат з виробництва та мінімального рівня рентабельності не менше 10 відсотків і максимальної націнки у 20% – невідомо, але зрозуміло, що її страждання навряд чи будуть тривалими.
То ж чи вирішує закон завдання, для яких він створювався? Вочевидь, що ні. Ні збільшення поголів'я худоби, ні підвищення закупівельних цін на сировину, ні зниження роздрібних цін на молочну продукцію після набуття ним чинності не відбудеться. Несистемні заходи, що не враховують проблеми галузі, хоч якими б благими намірами не виправдовувалися, схожі на кавалерійський наскок верхи на коровах. Ми пам'ятаємо угоди між урядом та переробниками молочної сировини, спрямовані на утримання закупівельних цін на молоко на прийнятному рівні. Як відомо, вони не спрацювали. Мабуть, саме тому вирішили не домовлятися з переробниками, а давити їх силою закону. Хоча спроби вирішити проблеми молочної галузі, які до того ж накопичувалися роками, за рахунок однієї ланки – молокопереробних підприємств, можуть лише знищити молокопереробні підприємства. Коли вже урядовці зрозуміють, що спроби вирішувати ринкові задачі неринковими методами приречені на невдачу? Невже минулорічний «гречаний» досвід їх нічому не навчив? Чи може в уряді сподіваються, що коли закон вступить у силу (а це відбудеться через 90 днів після підписання Президентом) ситуація з цінами сама собою зміниться на краще, як це і відбувається щороку: молока стане менше, закупівельні ціни зростуть. Проте результати покращання можна буде приписати не ринковим тенденціям, а власним діям з «регулювання».
* * *
Хто ж зацікавлений у законі настільки, що зміг простимулювати очільників аграрного комітету і всю Верховну Раду ухвалити його у рекордні строки? Можна було б припустити, що має місце картельна змова найбільших молокопереробних підприємств України. Частково на цю версію працює і той факт, що більшість з них створили і продовжують створювати заготівельні кооперативи, тому перспектива укладання договорів з фізичними особами-здавачами молока їх не хвилює. Можна було б також припустити, що законопроект «пролобіювали» сумнозвісні посередники на молочному ринку. Але проти обох цих версій є «залізний» аргумент: обидві ці групи могли б в крайньому випадку «посприяти», щоб такий законопроект з'явився в парламенті, але вони не мають достатнього впливу для того тріумфального ухвалення, який мав місце. До того ж, навіщо їм обмежувати падіння закупівельних цін на молоко, адже в цьому разі їхня маржа зростає? Тому залишається одне – законопроект №10456 – чергова урядова ініціатива, «сурогатними батьками» якої стали народні депутати. Саме на користь уряду, який давно звик керувати аграрним ринком в «ручному режимі», та різноманітних контролюючих органів працюватиме цей закон. Складається враження, що декому просто дуже хочеться порегулювати та поконтролювати.
Ми поцікавилися думкою експертів аграрного ринку, чого ж очікувати на ринку молока і молокопродукції в разі набрання чинності обговорюваним нами законом.
На думку аналітика Аналітичного центру «УкрАгроКонсалт» Ольги Мозгової внесення молока до переліку об'єктів, що підлягають державному ціновому регулюванню, може призвести до несподіваних наслідків для селян.
У другому читанні в законопроект було внесено поправки про обов'язковість укладення договору між покупцем молока і його постачальником. Нині в Україні більше 1,5 мільйонів власників молочної худоби. Часті зміни ціни, які необхідно буде оформляти документально, ставлять під сумнів оптимізацію взаємин між безпосереднім виробником молока і молокопереробником. Тому в реальності здійснення норм закону без збільшення кількості посередників буде неможливо.
У свою чергу, посередники, які продаватимуть молоко на молокопереробні підприємства за договором, самостійно регулюватимуть взаємини з дрібними виробниками молока без урахування ринкових тенденції. Зараз через посередників отримується тільки частина молока, у разі набуття чинності цього закону, це може стати масовим явищем.
Зрештою, прийняті поправки можуть мати далекосяжні наслідки для розвитку молочного виробництва.
Експерти Українського клубу аграрного бізнесу, стурбовані ситуацією, що може скластися на молочному ринку України, якщо закон вступить у силу, звернулися до Президента України з листом. Вони наводять ряд аргументів, котрі свідчать, що внаслідок дії цього закону втрати лише виробників молочної сировини складуть щонайменше 1,5 млрд грн. Аби не допустити згубних для АПК наслідків такої законотворчості, експерти УКАБ просять Президента застосувати до закону «Про внесення змін до статті 3 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо регулювання закупівельних цін на молоко» право вето, запропонувавши Верховній Раді спершу створити передумови для розвитку кооперативних об'єднань на селі. Тим більше, що через зобов'язання перед СОТ, починаючи з 2015 року, молоко з селянських дворів, що доїться вручну, взагалі буде «поза законом».
* * *
Сподіваємося, що Президент врахує думку професіоналів і, зваживши всі «за» та «проти», застосує до цього закону своє право вето, а молочарі, позбавлені «надтурботи» полегшено зітхнуть. Втім, ненадовго, бо 10 травня 2012 року у Верховній Раді вже зареєстровано законопроект №10443 народного депутата Валерія Коновалюка «Про внесення змін до Закону України «Про молоко та молочні продукти» (щодо закупівельних цін на молоко)». Ми не будемо гадати, чи сам пан Коновалюк додумався до такої ініціативи, чи йому підказали, проте ні в парламенті, ні до цього він жодного відношення до АПК не мав. Валерій Ілліч вирішив не гратися в ринкові ігри з молоком, а просто запропонував доповнити закон статтею 16-1, яка прямо зазначає: «Мінімальна закупівельна ціна на молоко і молочну сировину встановлюється Кабінетом Міністрів України. Мінімальний рівень цін встановлюється на кожний бюджетний рік та повинен відшкодовувати середньогалузеві нормативні витрати і забезпечувати мінімальний прибуток товаровиробнику». Так що регулювання – це не процес – це перманентний стан нашого життя.