Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ЗМІНА ФІЛОСОФІЇ РОЗВИТКУ ТВАРИННИЦТВА
Унікальний кормоцентр (або фід-центр) — виробничий комплекс для виготовлення збалансованих...
ЗЕРНО ЛУГАНЩИНИ СТАЛО НА РЕЙКИ
Перше луганське зерно залізницею від початку військових дій на Донбасі 2014 року було...
УНІКАЛЬНЕ ДНОПОГЛИБЛЮВАЛЬНЕ СУДНО «МИКОЛАЇВЕЦЬ» ЗІЙШЛО НА ВОДУ
Унікальне самохідне надпотужне днопоглиблювальне судно з символічною назвою «Миколаївець»...
БЛОКЧЕЙН У КАДАСТРІ, ЯК ВАРЕНИК У СМЕТАНІ
Недовіра до надійності електронних систем Держгеокадастру є одним із застережень, котрі...
БЕЗ ХЛІБА ПЕРЕМОГИ НЕ БУВАЄ. ВАЖКИЙ ПРИКОРДОННИЙ УЖИНОК
Луганщина завершує жнива-2017. Комбайни звично для цієї пори пливуть полями, навколо них жваво...

Наші партнери:

УКРАЇНА НЕ ГОТОВА ДО ПРИЙНЯТТЯ ЦЬОГО ЗАКОНОПРОЕКТУ

ImageДовгоочікуваний і суспільно важливий проект закону «Про ринок земель» у його сьогоднішньому вигляді коментує Олексій Вадатурський, Герой України, генеральний директор ТОВ СП «НІБУЛОН».
– Чи готова Україна до запровадження ринку земель? Що зараз відбувається у цьому напрямку?
– Насамперед слід відзначити, що 2 лютого у Комітеті Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин відбулося засідання Міжнародного круглого столу, на якому обговорювались питання впровадження ринку земель. Чи не вперше в історії української законотворчості обговорювались окремі положення земельної реформи не до, а після оприлюднення тексту законопроекту. Засідання показало, що і суспільство, і агробізнес, і держава не готові до прийняття закону про ринок земель. Ми маємо пройти складний, але вкрай важливий шлях ретельного обговорення законопроекту в кожному районному центрі, у селі та селищі; людям мають бути детально роз'яснені їхні права та обов'язки, а також наслідки запровадження ринку земель, зокрема, земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного виробництва сільгосппродукції. До цього процесу слід залучати широке коло фахівців, можливо, й провести референдум, а не «протискувати» закон в кулуарах, як це робиться сьогодні.
В Україні не працює закон про державний земельний кадастр, не проведено інвентаризацію земель, об'єкти ринку земель досі належним чином не ідентифіковані, не визначено межі населених пунктів, земель запасу і земельних ділянок (масивів) в натурі (на місцевості), не визначено землевласників і землекористувачів земельних ділянок та їхніх засновників, люди не знають, де конкретно їхня земля. Чи можна за таких умов будувати цивілізований ринок землі, чи можна бути впевненим у тому, що купується або продається? Напевне, що ні. Для цього слід завершити ті процеси і етапи земельної реформи, які вже передбачені раніше прийнятими законами, а не приймати нові закони на заміну невиконаних попередніх. Зміна законодавства має відбуватись поетапно, послідовно, поступово і прогнозовано, а не так, як це ми почули від голови профільного комітету на засіданні «круглого столу».

– Чи зможуть фермерські господарства отримати землю у власність у разі прийняття закону про ринок земель?
– Відповідно до ч. 2 ст. 3 та ч. 1 ст. 10 проекту Закону України «Про ринок земель» (реєстраційний №9001-Д), підготовленого Комітетом ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин до другого читання і надрукованого 25.01.2012 у газеті «Голос України», сільськогосподарські підприємства, в тому числі і фермерські господарства, не зможуть набути у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Такі положення законопроекту суперечать чинним вимогам ст. 22, 28, 82 та 130 Земельного кодексу України, які гарантують сільськогосподарським підприємствам право на отримання сільськогосподарських угідь у власність.
Так, ст. 22 Земельного кодексу України визначає, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільгоспвиробництва, а згідно зі ст. 28 Земельного кодексу України, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності.
Ст. 82 Земельного кодексу України закріплює за юридичними особами право набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності.
Ст. ж 130 зазначеного Кодексу передбачено, що покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільгоспвиробництва можуть бути юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.
Отже, наразі чинні закони гарантують сільськогосподарським підприємствам, у тому числі фермерським господарствам, право придбавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
На даний час фермерські господарства обробляють близько 25% орних земель, але у разі прийняття законопроекту їх буде позбавлено права придбати цю землю у власність, тобто той, хто землю обробляє, ніколи не зможе нею володіти.
Ст. 22 Конституції України забороняє звужувати конституційні права та свободи при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Утім зазначені норми Конституції та законів України у Комітеті ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин проігноровано, що дає підстави підготовлений ним законопроект вважати неконституційним.
Слід зазначити, що до цього часу текст законопроекту не розміщено на офіційному веб-сайті Верховної Ради України, відсутній там і правовий висновок Головного юридичного управління Верховної Ради України, що обмежує учасників аграрного ринку у праві ознайомлення з важливим законопроектом і ускладнює його публічне обговорення.

– Чи зможуть сільгосппідприємства, зокрема, фермерські господарства, отримати у Державному земельному банку кредит під заставу землі?
– Через згадану вище законодавчу заборону набувати право власності на сільськогосподарські угіддя сільгосппідприємства не зможуть стати власниками угідь, отже, не зможуть оформити належні правовстановлюючі документи і отримати в банку іпотечний кредит під заставу землі.
Відсутність іпотечного кредитування може різко зменшити кредитоспроможність АПК та загострити дефіцит обігових коштів у галузі.
З іншого боку, основними і єдиними позичальниками і користувачами кредитів державного земельного банку стануть фізичні особи – власники земельних ділянок розміром, в середньому, від 3 до 4 га. За сучасних демографічних умов значна кількість таких людей не мешкає у сільській місцевості і не веде навіть особистого підсобного господарства. Зрозуміло, що ця категорія землевласників не займається і товарним сільськогосподарським виробництвом, а тому отримані іпотечні кредити будуть спрямовані ними не на технічне переоснащення, модернізацію і економічний розвиток аграрної галузі, а на задоволення особистих потреб (придбання житла, побутової техніки, навчання, лікування тощо). Тобто замість кредитування аграрного виробництва Україна отримає масове споживче кредитування під заставу земель сільгосппризначення, тобто кредити (позики) Державного земельного банку будуть просто «проїдатися» населенням, а не використовуватися для розвитку товарного сільгоспвиробництва. У разі невиконання зобов'язань перед банком, останній звертатиме на ці землі стягнення як на предмет іпотеки. За низької кредито– і платоспроможності основних верств населення це призводитиме до масового примусового вилучення земельних ділянок на користь Державного земельного банку в рахунок погашення боргів. Не слід забувати й про те, що отримані від державного земельного банку мільярди гривень приватні позичальники витрачатимуть на ринках споживчих товарів, що, за відсутності товарного забезпечення грошової маси, призведе до розкручування інфляції в цілому у країні. Чи буде банк обробляти землю, сіяти та збирати врожай і постачати продукти харчування? Очевидно, що ні. Він використовуватиме набуту землю виключно для фінансових (спекулятивних) операцій. Історично доведено, що держава є неефективним власником. Наступний крок – приватизація. А у разі приватизації (як це нерідко буває) разом з Державним земельним банком у руках тих, хто за допомогою корупції навчився «вигравати» у держави приватизаційні конкурси і отримувати за безцінь стратегічні підприємства і цілі галузі економіки, опиняться ще й десятки мільйонів гектарів кращих орних земель. На чому тоді роститимуть хліб українські фермери та інші сільськогосподарські підприємства?

– Хто стане власником українських чорноземів?
– З попередніх висновків стає зрозумілим, що сільськогосподарські товаровиробники не зможуть стати власниками земель, які вони обробляють.
Ст. 1, 3, 10, 59, та 60 законопроекту передбачається, що, по суті, єдиним покупцем і власником земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільгоспвиробництва стане монополіст – Державний земельний банк, статутний капітал якого буде формуватись земельними ділянками та який буде наділений ексклюзивним правом без обмежень торгувати землею та передавати її в оренду.
Інші ж юридичні особи, в тому числі і банки, таких прав не матимуть.
Концентрація орних земель у руках Державного земельного банку матиме тотальний характер, адже саме ця фінансова установа стане де-факто єдиним гравцем на ринку земель і єдиним покупцем земель. Наявність у неї виняткових законодавчих преференцій призведе до того, що власники земельних ділянок, які матимуть намір їх продати, зможуть звернутись лише до одного покупця – Державного земельного банку, який, за відсутності жодного конкуренту на ринку земель, завжди матиме спокусу зловживання монопольним становищем. Окрім того, за відсутності конкуренції на ринку земель навряд чи можна сподіватись, що покупець-монополіст запропонує справедливу ринкову ціну. Отже, у разі прийняття законопроекту в запропонованій редакції, слід очікувати монополізації ринку земель і різкого здешевлення орних земель. В результаті приватні землевласники ніколи не отримають за свою землю реальну ринкову ціну.
На даний час Україна не готова до прийняття цього законопроекту і створення Державного земельного банку. Адже для забезпечення виконання поставлених перед ним завдань не можна допустити централізації роботи банку виключно в Києві, необхідна присутність територіальних підрозділів цього банку в кожному районному центрі і великому населеному пункті максимально близько до людей і до землі, але відповідна інфраструктура наразі не створена.

– Чи матимуть фермерські господарства та інші сільськогосподарські підприємства право придбати землі сільгосппризначення, які не відносяться до сільгоспугідь?

– Чинний Земельний кодекс України таке право фермерським господарствам та іншим сільгоспвиробникам гарантує. Але профільний комітет ВР вирішив позбавити сільськогосподарські підприємства і цього права.
Так, ст. 12 законопроекту передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності, на яких розташовані господарські будівлі і двори, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб, продаватимуться лише громадянам України.
Отже, у разі прийняття законопроекту, ані фермерське господарство, ані інше сільгосппідприємство ніколи не зможуть придбати у власність землі під господарськими дворами, зерновими токами, тваринницькими фермами, складами, механічними майстернями, іншими будівлями і спорудами, які використовуються в агровиробництві.

– Яка доля очікує на великих виробників сільськогосподарської продукції?
– Ст. 14 законопроекту передбачається заборонити виробникам сільськогосподарської продукції орендувати понад 100 тис. га земель, в тому числі понад 10% сільськогосподарських угідь в межах одного адміністративного району.
Утім законопроект не дає відповіді на питання: як мають жити і працювати ті великі підприємства, які на даний час вже орендують земель більше, ніж «дозволив» профільний комітет ВР? Це створює для інвесторів і виробників правову невизначеність і може стати сигналом до згортання великотоварного виробництва важливих видів продукції, зокрема, молока, м'яса, цукру тощо. Окрім того, сьогодні акції кількох великих аграрних формувань (публічних акціонерних товариств) розміщені серед європейських інвесторів. Запровадження запропонованих авторами законопроекту обмежень негативно вплине на ринкову капіталізацію публічних компаній, відлякає іноземних інвесторів, призведе до втрати довіри до українського агробізнесу, дострокового відкликання іноземними кредиторами наданих коштів, непрогнозованої динаміки розвитку галузі, правового і економічного хаосу тощо.
Як керівник великої аграрної компанії-виробника я беру участь у багатьох нарадах та засіданнях галузевих «круглих столів» разом з керівниками середніх сільгосппідприємств, які обробляють від 3 до 10 тис. га. Знаючи думку своїх колег, я вважаю, що законопроект в рівній мірі усуває з ринку земель як великі корпоративні аграрні формування, які обробляють понад 100 тис. га, так і нашу компанію, яка вирощує продукцію на 80 тис. га, та середні підприємства і фермерські господарства.

– Чи відповідає законопроект Програмі економічних реформ на 2010-2014 рр. Президента України?
– Мету економічних реформ Президент України Віктор Янукович сформулював у цільовій Програмі на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».
Ця мета полягає в технологічному переоснащенні аграрної галузі та створенні умов для залучення інвестицій, які дозволять підвищити ефективність сільгоспвиробництва. Зауважте, не створення Державного земельного банку, не усунення сільськогосподарських підприємств з ринку земель, не споживче кредитування власників земельних ділянок (паїв), а інвестиції в розвиток виробництва. Чи відповідає законопроект цій меті? Чи повинне кредитування аграрної галузі носити не інвестиційний, а споживчий характер? Очевидно, що ні.
І тому я поділяю точку зору радника Президента України Віктора Слаути, що у питанні прийняття цього законопроекту і земельної реформи в цілому слід сім разів відміряти і лише після того один раз відрізати.
На моє переконання, профільний комітет Верховної Ради України має долучити до опрацювання проекту епохального закону представників усіх категорій землевласників і землекористувачів, виробників, переробників і експортерів сільськогосподарської продукції усіх форм власності і розмірів, територіальних громад, експертів, правників, публічно розглянути їхні пропозиції, уважно вивчити всі зауваження та підготувати виважене і конституційне рішення.

– Які положення законопроекту доцільно змінити, щоб захистити інтереси сільгосппідприємств, зокрема, фермерських господарств?
– Структура вітчизняного АПК, яка фактично склалась впродовж останніх років, представлена як фермерськими господарствами, реорганізованими КСП, так і новоствореними агроформуваннями, деякі з яких засновані за участю іноземного капіталу.
Розуміючи соціальну відповідальність агробізнесу перед державою і суспільством, необхідність убезпечити Україну від експансії іноземців та при цьому забезпечити стале економічне зростання сільгоспвиробництва, ми пропонуємо внести до ст. 3 та 10 законопроекту зміни, якими передбачити, що сільськогосподарські землі для ведення товарного сільгоспвиробництва у власність можуть набувати юридичні особи, що відповідно до закону України є сільськогосподарськими товаровиробниками, створені без участі іноземного капіталу і не пов'язані відносинами контролю з іноземними громадянами, особами без громадянства, іноземними юридичними особами та іноземними державами, які займались сільським господарством упродовж останніх 5 років до набуття чинності цим Законом, в т.ч. фермерські господарства.
З метою забезпечення прав сільгосппідприємств, створених за участю іноземного капіталу (зокрема, іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав), пропонується передбачити право зазначених суб'єктів господарювання набувати на законних підставах у власність землі сільгосппризначення для ведення товарного сільгоспвиробництва через 3 роки після набуття чинності Законом України «Про ринок земель» за умови припинення протягом встановленого законом терміну участі іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав в статутному капіталі таких підприємств.
Окрім того, слід вилучити із проекту закону про ринок земель нічим не вмотивовані обмежувальні норми щодо заборони сільгосппідприємствам орендувати понад 100 тис. га сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільгоспвиробництва (ч. 3 ст. 14 законопроекту), а також привести законодавчі норми, які визначають статус, функції та повноваження Державного земельного банку, у відповідність до чинних законів, зокрема, Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про захист економічної конкуренції».

– Чи вчасно приймається проект закону про ринок земель?
– Реформа земельних відносин потрібна, і ця потреба продиктована ринком. Але до цього рішення слід підходити вкрай обережно і виважено. На мою думку, сьогодні Україна до цього закону не готова, а цей закон не готовий для України. Аграрний бізнес ще не розкрив весь потенціал і не вичерпав можливості орендних відносин. До мене щотижня звертаються десятки людей з проханням виплатити орендну плату авансом на 10-15 або й на 20 років наперед. І в кожного – своя проблема, яку слід вирішувати сьогодні. І кожного з таких людей я розумію. На моє глибоке переконання, законодавцеві сьогодні слід зосередити увагу не на ринку земель, а на вдосконаленні законодавства про оренду земель, забезпечивши надійний захист інтересів орендаря у разі виплати значних сум орендної плати авансом на декілька років наперед. У цьому разі, я впевнений, більшість людей, кому конче потрібні гроші, погодилась б отримати орендну плату наперед замість продажу земельної ділянки, а орендарі змогли б сформувати стабільну структуру землекористування, запровадити систему сівозмін, планувати своє виробництво на кілька років наперед і інвестувати в підвищення родючості орендованих земель.
Утім, попри запевнення керівництва Держземагентства, і орендодавець, і орендар наразі належним чином не захищені законом. Яскравим прикладом цього може бути ситуація з реєстрацію договорів оренди землі, укладених між нашим товариством і мешканцями с.Топилівка Чигиринського району Черкащини. Райвідділ Держземагентства тривалий час (з лютого 2011 р.), ігноруючи рішення Верховного Суду України щодо неукладеності договорів та волевиявлення власників земельних ділянок, не реєструє понад 400 договорів, даючи можливість незаконно використовувати землі іншому підприємству – ПП «Колос Чигиринщини». Ми були змушені звернутись до суду з позовом про спонукання відділу Держземагентства до скасування попередньої реєстрації неукладених договорів і реєстрації новоукладених договорів з нашим підприємством. Рішенням суду, яке набрало законної сили, відділ Держземагентства зобов'язано вчинити вказані дії, але і це рішення суду не виконується. Прокуратура Чигиринського району теж не реагує на факти умисного невиконання рішення суду, прикриваючи чиновників. Тож як після цього не погодитись, що органи Держземагенства на місцях фактично «призначають» орендарів землі, ігноруючи рішення землевласників, і самі вирішують подальшу долю людей. Вважаю, що керівництву Держземагентства слід більш уважно провести перевірку даного факту і вжити належних заходів реагування для захисту інтересів людей.

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Події:

Ціни на зернові: