ЗЕМЛЯ В ЗАКОНІ

Днями Комітет Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин підготував до другого читання проект Закону України «Про ринок земель» (реєстраційний № 9001-д), ухвалений у першому читанні 9 грудня 2011 року.
Земля-годувальниця… Не лише для селянина, для будь-якого українця земля є священною. У язичницькі часи їй приносили жертви, намагаючись умилостивити родючість. Феномен, коли з нічого з'являється щось, здавна зачаровував людину, робив землю магічно привабливою. Скільки трагедій розгорнулося довкола цієї чорної і такої золотої субстанції: революції і війни, терор і повстання. Зачаровує вона і зараз. Однак декого, скоріше, не як національний скарб, а як можливість отримати прибуток за рахунок природної властивості ґрунту.
У період панування вуглеводнів ми якось призабули, що володіємо найбільшим у світі багатством, яке дає життя. Проте і нафта, і газ, володарі яких зараз купаються у розкошах, закінчаться. Лише життєдайна сила української землі здатна родити вічно, але лише за умов дбайливого господарського ставлення до неї з боку держави. Сумнозвісним прикладом розбазарювання національного майна стала так звана приватизація, коли фабрики і заводи отримали власників, і при цьому вплив держави на економічне життя став украй обмеженим. Єдиним серйозним активом, який досі дозволяє державі впливати на економічні та соціальні процеси, залишилася лише земля. Адже ніхто не сперечатиметься, що від цін на продовольство прямо залежить стабільність і спокій в країні.
Продовольча криза стрімко підвищує вартість такого вічного активу, як земля. Майже фізично відчутно, як зростає зацікавленість українськими чорноземами з боку заможних, але безземельних країн Близького та Далекого Сходу. Не секрет, що там уже давно стоять валізи з «зеленими папірцями», які так полюбляють деякі наші можновладці. За кошти, отримані від продажу нафти та газу, іноземці готові скупити всю землю, яка буде виставлена на продаж. Бо, як казав письменник Марк Твен, земля – це той товар, що вже не виробляється.
А ще земля – це люди, які з діда-прадіда живуть ріллею, поливають її своїм потом, а інколи і кров'ю. От лише біда, що думка цих людей про долю землі нікого не цікавить.
Землю потрібно захищати – і від нерадивого господарювання, і від неправедного надбання. Найкращим захистом із усіх можливих є закон. Та за двадцять років незалежності Україні не судилося отримати такий закон. П'ять скликань Верховна Рада воліла відкласти унормування на потім – занадто серйозним, непідйомно-доленосним було питання землі.
Днями Комітет Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин підготував до другого читання проект Закону України «Про ринок земель» (реєстр. № 9001-д), ухвалений у першому читанні 9 грудня 2011 року.
З огляду на важливість стратегічного для країни закону «Про ринок земель», Голова Верховної Ради Володимир Литвин запропонував оприлюднити текст законопроекту перед його розглядом у другому читанні в сесійній залі для ознайомлення з документом широкого кола громадськості.
Тому «Агропрофі» надрукує текст цього документу, щоб якомога більша кількість українців могла його прочитати. Ми надамо людям, які безпосередньо працюють у сільському господарстві, експертам, науковцям та юристам можливість висловитися на шпальтах нашої газети. Редакція також звертається до усіх читачів, кому небайдужа доля української землі: надсилайте ваші зауваження, пропозиції та думки щодо цього доленосного документу. Ми обов'язково надрукуємо їх та доведемо до відома народних депутатів, які врешті-решт і вирішать долю нашої землі.
У цьому номері ми пропонуємо вашій увазі коментарі фахівців, що брали безпосередню участь у роботі над закононопроектом.
Одразу три законопроекти намагалися визначити правила гри на земельному ринку. Закон «Про ринок земель» мав стати фінальним акордом земельної реформи, розпочатої у 90-ті з розпаювання майна та земель колгоспів.
Жоден з них у повній мірі не відповідав вимогам. Розглянувши їх, законотворці вирішили зробити з них один, але придатний. Крім того до нового-старого законопроекту додали пропозиції та зауваження, висловлені аграріями та науковцями у процесі їх розгляду. Після суттєвого доопрацювання законопроект надійшов на повторне перше читання, де був ухвалений з суттєвими застереженнями. Головне з них – перенести запровадження ринку землі на 2013 рік. Зрозуміло було, що основна битва за землю припаде на друге читання, у процесі якого з сирого, неоформленого нагромадження правових норм мав вийти огранений, як благородний камінь, закон, який на десятиліття наперед закладе підвалини розвитку земельних відносин агропромислового комплексу держави і головне – достойного життя на селі.
Депутати не поскупилися – до другого читання до законопроекту надійшло більше тисячі поправок. Зрозуміло, що розглянути і врахувати їх до кінця поточної сесії, яка завершується 13 січня – нереально. Втім, спроба була зроблена. У той час, коли уся країна повільно відходила від новорічного застілля і плавно входила у різдвяні свята, робоча група аграрного комітету з 3 по 6 січня вперто і послідовно опрацьовувала поправки, щоб надати на розгляд комітету більш-менш консолідовану версію документу. Сама порівняльна таблиця до другого читання складається з двох томів – 373 сторінки!
Оскільки попередньо розгляд законопроекту у другому читанні в сесійній залі було заплановано на передостанній день сесії – 12 січня, 10 січня профільний комітет вирішив винести щодо нього своє рішення. До роботи комітету було залучено усі зацікавлені сторони – починаючи від міністра аграрної політики і продовольства Миколи Присяжнюка та голови Державного агентства земельних ресурсів Сергія Тимченка до представників громадських організацій аграрної сфери, правників і науковців, народних депутатів, які висловили бажання взяти участь у обговоренні та відстоюванні своїх пропозицій.
І хоча вже було відоме рішення погоджувальної ради – не виносити розгляд законопроекту до канікул – аграрний комітет вирішив не відкладати справу у довгу шухляду і виконати свою місію. Робота тривала небагато-немало – 8 годин! Почасти це нагадувало берег моря. Ритмічно і плавно, як накочуються хвилі на берег, зачитував голова комітету Григорій Калетнік номер поправки і ремарку до неї: «враховано», «враховано частково», «відхилено» – робоча група попрацювала на славу! Тихо шелестять сторінки… і раптом шквал, вибух: «Чому мою поправку не враховано, я наполягаю»! Тоді після обговорення відповідну поправку виносять на голосування і члени комітету визначають, чи враховувати її, чи ні. Всього було враховано 411 з 1035 поправок.
Особливо бурхливі дебати викликали статті законопроекту, що стосуються створення Державного земельного банку, виключення сільськогосподарських підприємств (в тому числі фермерських господарств) з числа суб'єктів права власності на землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільгоспвиробництва, обмеження максимальної площі земельної ділянки, яка може перебувати в оренді у одного підприємства та права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення із багаторічними насадженнями. І хоч комітет вирішив рекомендувати Верховній Раді прийняти законопроект у другому читанні, не всі залишилися задоволені результатом роботи. У середу 11 січня голова комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Григорій Калетнік поінформував Володимира Литвина про завершення роботи над пропозиціями до цього законопроекту і про готовність до передачі документу на розгляд народних депутатів.
Що ж у підсумку ми отримали на виході цього довгого і важкого процесу? Чи відповідає законопроект вимогам, що ставить перед нами сьогодення і, що важливіше, майбутнє? На жаль, і експерти, і фахівці-юристи, і самі народні депутати вважають, що мети досягнуто не було.
Не можна сказати, що гора породила мишу, проте законопроект далеко не вирішує основних питань, розв'язання яких було ідеологічним підґрунтям відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення. Документ навряд чи стане стимулом для розвитку вітчизняного АПК, не сприятиме він і розвитку сільської інфраструктури. Проте чиновники, які власне й ініціювали цей закон, точно в накладі не залишаться: дозволяти чи забороняти, перевіряти і контролювати – це їхня стихія.
Наприклад, обмеження максимальної площі оренди. Звичайно, питання дискусійне: з одного боку, чим більші площі і чим меншою кількістю працюючих вони обробляються, тим меншою буде собівартість продукції, а відтак і ціна на неї. Це вигідно державі? Авжеж. З іншого боку – наявність великої кількості малих підприємств дає роботу багатьом людям, зберігає традиційний уклад сільського життя, наповнює місцевий бюджет. Це вигідно державі? Авжеж. Проте собівартість, а значить і ціна продукції буде високою, крім того, деякі види культур вирощувати на невеликих площах просто нерентабельно.
В умовах ринкової економіки будь-які обмеження все одно діяти не будуть, земельні банки будуть накопичуватися в обхід закону: через подрібнення структури, створення дочірніх підприємств, тощо. Норма закону – лише хороша міна при поганій грі. Скільки отримають чиновники за те, що будуть не надто прискіпливими – невідомо, проте зрозуміло, що чимало. Можливо, для цього всілякі обмеження і закладаються…


Коментар
Залучення інвестицій та підвищення ефективності агровиробництва – під загрозою

До обговорення проекту Закону України «Про ринок земель», прийнятого Верховною Радою у першому читанні 9 грудня 2011 р. (реєстр. № 9001-д), ТОВ СП «НІБУЛОН» як патріот і один з найпотужніших національних сільгоспвиробників підійшов з максимальною відповідальністю. Свої зауваження і пропозиції стосовно основних положень тексту цього документу викладено і передано до Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин. Також фахівці компанії були присутні на засіданнях Комітету, присвячених підготовці означеного законопроекту до другого читання. Пропонуємо вашій увазі основні зауваження до цього стратегічного законопроекту та застереження щодо негативних наслідків для аграрної галузі та України в цілому, які можуть настати у разі прийняття документу в наявному вигляді.

Про власників земель сільгосппризначення
ЗгІдно зі статями 3 «Суб’єкти і об`єкти ринку земель» і 10 «Обмеження з придбання у власність земель сільськогосподарського призначення» проекту Закону України «Про ринок земель» (реєстр. № 9001-д), сільськогосподарські підприємства (у т.ч. і фермерські господарства) позбавлені права ставати власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільгоспвиробництва. Цей дискримінаційний принцип також відображено в пояснювальній записці до проекту закону, підготовленій Комітетом Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин.
Водночас ст. 1 «Поняття Державного земельного банку» законопроекту визначає, що Державний земельний банк – це спеціалізований іпотечний банк, який створюється за рішенням Кабінету Міністрів України та має виключне право на здійснення діяльності на ринку земель сільськогосподарського призначення.
Відповідно ж до ст.63 «Мета та принципи діяльності Державного земельного банку» законопроекту метою діяльності Державного земельного банку є залучення фінансових ресурсів і надання кредитів зі ставкою не більше 3 відсотків ставки Національного банку України в агропромисловий комплекс для розвитку сільгоспвиробництва та створення ефективного механізму ринкового регулювання у сфері обігу земельних ділянок сільгосппризначення.
Статтею 64 «Функції Державного земельного банку» проекту закону визначено, що Державний земельний банк здійснює, зокрема, кредитування безпосереднє, або опосередковане через механізм гарантій, сільгоспвиробників під заставу землі, іншої нерухомості та майна; кредитування громадян під заставу нерухомості для розвитку особистого селянського господарства; купівлю, продаж та передачу в оренду земельних ділянок.
Реалізуючи зазначені функції, ст. 66 «Фонд земель сільськогосподарського призначення» законопроекту визначено, що фонд земель сільгосппризначення створюється як один з фондів Державного земельного банку за рахунок земельних ділянок, право власності на які перейшло до Державного земельного банку України за рішенням Кабінету Міністрів України, суду або в результаті реалізації права на придбання земельних ділянок сільгосппризначення для ведення товарного сільгоспвиробництва та фермерського господарства, а також інших угод. На час перебування земельних ділянок у фонді земель сільгосппризначення Державний земельний банк України є відносно них платником земельного податку. Розпорядження земельними ділянками фонду земель призначення здійснюється Державним земельним банком шляхом відкритого продажу або передачі в оренду. Кабінет Міністрів України встановлює в статуті Державного земельного банку порядок формування, функціонування та розпорядження фондом резерву сільгоспугідь Державного земельного банку.
Аналізуючи вищевказані положення законопроекту і зіставляючи їх з відповідними положеннями затвердженої Президентом України Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» від 2 червня 2010 року можна дійти наступних висновків.
Автори проекту закону пропонують наділити Державний земельний банк винятковим (ексклюзивним) правом кредитування сільгоспвиробників під заставу (іпотеку) земельних ділянок сільгосппризначення. При цьому сільгосппідприємства (у тому числі і фермерські господарства) ст. 3 та 10 законопроекту юридично і фактично виключені з числа потенційних суб`єктів права власності на землі сільгосппризначення і позбавлені права бути власниками сільгоспземель. Відтак сільгосппідприємства ніколи не зможуть отримати кредити (позики) Державного земельного банку під заставу (іпотеку) земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що суперечить задекларованим в законопроекті цілям створення Державного земельного банку.
Отже, коло потенційних позичальників Державного земельного банку спочатку буде обмежене лише трьома категоріями власників земель сільгосппризначення, перелік яких визначено ст. 3 та 10 законопроекту (нагадаємо, це громадяни України, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування і держава в особі Державного земельного банку, відповідних органів державної влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим). Зрозуміло, що жодна з перерахованих вище категорій не займається товарним сільськогосподарським виробництвом і не в змозі наситити ринок сільгосппродукцією та забезпечити продовольчу безпеку країни.
Через наявні демографічні процеси вже сьогодні далеко не всі громадяни України, які володіють земельними паями, проживають у сільській місцевості і ведуть особисте підсобне господарство. Однак їм законопроект все ж надає право отримати кредит (позику) Державного земельного банку під заставу (іпотеку) земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Тому в даній ситуації кредити (позики) Державного земельного банку можуть перетворитися на один із видів споживчого кредитування і просто «проїдатися» населенням, а не використовуватися для розвитку сільгоспвиробництва.
Водночас саме той сегмент економіки, який здатний ефективно вирішувати дану задачу – а саме сільгосппідприємства (!) – виявилися позбавленими права володіти землею сільськогосподарського призначення та отримувати позики Державного земельного банку.
Тому слід згадати про те, яка мета економічних реформ визначена Президентом України в Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки: технологічне переоснащення аграрної галузі та створення умов для залучення інвестицій, які дозволять підвищити ефективність сільгоспвиробництва. Зауважте, не споживче кредитування власників сільськогосподарських земель, а інвестиції в розвиток виробництва.
Чи відповідає законопроект цій меті? Чи повинне кредитування аграрної галузі носити не інвестиційний, а споживчий характер? Очевидно, що ні!
Свідченням тому є мета, визначена в пояснювальній записці до проекту закону: правове врегулювання питань, пов`язаних з організацією і функціонуванням ринку земель, впровадження особливого механізму обігу земель сільгосппризначення, забезпечення ефективних механізмів захисту законних прав суб`єктів такого ринку.
Про інвестиції та розвиток сільськогосподарського виробництва в пояснювальній записці до законопроекту – жодного слова!
Тому є всі підстави вважати, що законопроект в підготовленій до другого читання редакції не відповідає цілям і завданням, визначеним Главою держави у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки.

Про Державний
земельний банк
Статтями 64 і 66 означеного законопроекту Державний земельний банк пропонується наділити зовсім не властивою жодній фінансовій установі функцією: передавати землі сільгосппризначення в оренду, тобто вести не властиву банку господарську діяльність, що прямо суперечить вимогам Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 47 і 48).
У ст. 3 та 10 проекту закону Державний земельний банк пропонується ототожнити з органом держави, що суперечить ст. 5 Конституції України, яка визначила, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Водночас ст. 6 Конституції України закріпила конституційний принцип поділу державної влади, відповідно до якого органи державної влади поділяються на органи законодавчої, виконавчої та судової влади.
Згідно зі ст. 13 Конституції України від імені українського народу права власника на землю, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, розташовані в межах території України, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 1 проекту закону Державний земельний банк за своїм правовим статусом не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування і тому, в силу зазначених вище положень Конституції України, не вправі здійснювати від імені українського народу чи держави права, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням землями сільгосппризначення.
У ст. 4 законопроекту пропонується віднести Державний земельний банк до органів, що здійснюють продаж земельних ділянок державної або комунальної власності та права оренди на них.
Це означатиме наділення вказаного банку повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності, що не узгоджується зі ст. 13 Конституції України та чинними положеннями глави 2 Земельного кодексу України, п.2 частини першої ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та п.34 частини першої ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Ще в Царській Росії у держави не було монополії на банківські операції з землею, оскільки існувало більше 10 акціонерних земельних банків, кожен з яких діяв на певній території (Харківський, Київський, Полтавський та ін.). У даному ж законопроекті передбачається створити державну монополію всупереч історичному досвіду Росії та України.
Наділення ж Державного земельного банку виключним (ексклюзивним) правом на здійснення діяльності на ринку земель означатиме фактичну монополізацію цього ринку, знищення економічної конкуренції в банківських операціях із землею і поставить інші банки та фінансові установи у нерівні умови, що суперечить положенням ст. 42 Конституції України, яка встановлює, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Законом України «Про природні монополії» та іншими законами діяльність на ринку земель не віднесена до природних монополій.
Враховуючи викладене, із законопроекту доцільно вилучити всі правові норми, що стосуються Державного земельного банку (ст. 1, 61-66).

Про суб'єктів
земельних відносин
ЗгІдно з положеннями статей 14 і 41 Конституції України та статей 2, 3, 22, 80 і 82 Земельного кодексу України сільгосппідприємствам гарантовано право на отримання земель сільгосппризначення у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Так, зокрема, з положень ст. 2 Земельного кодексу України вбачається, що земельні відносини – це відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.
За положеннями ст. 82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні; б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна. Спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, визначених частинами першою та другою цієї статті, та в порядку, встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.
Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільгосппризначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам – для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян – для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції – для розміщення власної інфраструктури.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Таким чином, Земельний кодекс України як акт вищої юридичної сили не лише не забороняє, а й прямо передбачає набуття сільськогосподарськими підприємствами, які засновані громадянами України або юридичними особами України, права власності на землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Земельний кодекс України встановлює імперативну заборону на передачу земель сільськогосподарського призначення у власність лише іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Отже, Закон України «Про ринок земель» не може суперечити чинним положенням Земельного кодексу України, який по відношенню до зазначеного закону є правовим актом вищої юридичної сили.
Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, що не врахували автори закону і профільний комітет Верховної Ради при підготовці законопроекту до другого читання.
Позбавлення сільськогосподарських підприємств, заснованих громадянами України або юридичними особами України без участі іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав буде суперечити наведеним вище положенням Конституції України та Земельного кодексу України та буде порушувати конституційні гарантії та охоронювані законом права сільгосппідприємств (у тому числі і селянських (фермерських) господарств) на володіння і розпорядження землями сільгосппризначення, позбавить їх можливості користуватися кредитами (позиками) Державного земельного банку і, як наслідок, поставить під загрозу досягнення визначених Президентом України цілей економічних реформ: розвиток сільського господарства та земельної реформи.
Для усунення таких суперечностей та приведення законопроекту у відповідність до норм Конституції України та Земельного кодексу України доцільно розширити перелік суб`єктів права власності на землі сільськогосподарського призначення, який визначений у частині другій ст. 3 та частині першій ст. 10 законопроекту, доповнивши його пунктом такого змісту: «юридичні особи, які відповідно до закону України є сільгоспвиробниками, створені без участі іноземного капіталу і не пов`язані відносинами контролю з іноземними громадянами, особами без громадянства, іноземними юридичними особами та іноземними державами, які займалися сільським господарством протягом останніх 5 років до вступу в силу цього Закону, у тому числі фермерські господарства».
З метою забезпечення прав сільгосппідприємств, створених за участю іноземного капіталу (зокрема, іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав), пропонується передбачити зазначеним вище законопроектом право зазначених суб`єктів господарювання набувати на законних підставах у власність землі сільгосппризначення для ведення товарного сільгоспвиробництва через 3 роки після набрання чинності Законом України «Про ринок земель» за умови припинення протягом встановленого законом терміну участі іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав в статутному капіталі таких підприємств.
Створення Державного оператора (ст. 1 і 60 законопроекту) без чітко визначених у законі статусу, завдань, функцій і цілей призведе до дублювання функцій Державного агентства земельних ресурсів України і втручання в повноваження місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування у сферу регулювання земельних відносин та розпорядження землями державної та комунальної власності, передбачені Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» і Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», тому відповідні положення з проекту закону також пропонується вилучити.

Про обмеження граничних площ землі в оренді для товарного сільгоспвиробництва
Частиною четвертою ст.14 законопроекту передбачено обмежити граничну площу земель, які використовуються для ведення товарного сільгоспвиробництва.
Так, автори законопроекту пропонують запровадити норму про те, що загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка може перебувати в оренді однієї особи з урахуванням пов'язаних осіб та осіб, пов'язаних з нею відносинами контролю, не може перевищувати 6000 гектарів сільськогосподарських угідь на території одного району та не більше 5 відсотків площі сільськогосподарських угідь на території області.
На нашу думку, у такий спосіб автори проекту закону намагаються підмінити законодавство про захист економічної конкуренції земельним законодавством, чим обмежити розвиток великотоварного виробництва сільгосппродукції та конкуренцію на аграрних ринках.
Наразі ані Конституція України, ані закони України (в тому числі Земельний кодекс України» та Закон України «Про оренду землі») не передбачають обмеження права суб'єктів господарювання на користування землею або будь-якими іншими природними ресурсами чи іншими об'єктами цивільних прав і обов'язків за розміром землекористування, тобто виключно за кількісним критерієм.
Запропоновані законопроектом обмеження у неконституційний спосіб обмежать право на укладення договору оренди як орендарів земель сільгосппризначення, так і потенціальних орендодавців (власників земель).
Слід визнати, що левову частину експортного потенціалу аграрної галузі наразі формують великі виробники сільгосппродукції, які інвестують в підвищення врожайності сільгоспкультур, меліорацію і підвищення родючості ґрунтів, впроваджують інтенсивні та індустріальні технології, високопродуктивну широкозахватну ґрунтообробну і збиральну сільгосптехніку, підвищують продуктивність праці і скорочення витрат на виробництво одиниці продукції, забезпечують систему сівозмін, високий рівень показників якості і товарності вирощуваної сільгосппродукції тощо.
Окрім того, саме великі виробники здатні забезпечити просування української продукції на світові аграрні ринки і інтегрувати Україну до світової торгівлі сільгосппродукцією, що забезпечить справедливі ціни на продукцію експорту і гідні статки для дрібнотоварного виробника та особистих селянських господарств.
Тому законодавче обмеження площі земель, які використовуються для ведення товарного сільгоспвиробництва, є шкідливим для української економіки і призводитиме до обмеження, насамперед, експортного потенціалу країни, зниження конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості вітчизняної аграрної галузі, а тому відповідні правові норми пропонується вилучити з проекту закону.

Коментар
Законодавець має побудувати такі правовідносини, щоб усім було комфортно працювати
Олександр Поліводський, директор правничої фірми «Софія», член робочої групи при Комітеті ВР з питань аграрної політики та земельних відносин з опрацювання законопроекту «Про ринок земель»:

– Наскільки змінився законопроект від першого читання до другого?
– Не змінилася загальна спрямованість законопроекту. Проект також не містить відповіді на питання про те, якими саме засобами буде досягнуто цілей, які проголошувалися при його прийнятті.
Спочатку декларувалося, що закон про ринок землі слід ухвалювати для того, щоб залучати інвестиції в АПК для переоснащення сільського господарства, підвищення добробуту та зростання доходів сільського населення, захисту прав власників землі. Однак у самому законопроекті ніяких механізмів для цього не передбачено. Наприклад, залучення інвестицій можливе через залучення коштів сільгоспвиробниками. Однак юридичні особи за цим проектом не можуть набувати прав на землю, відтак не можуть використовувати механізм іпотеки і, відповідно, не зможуть отримувати кредит під заставу землі. Отже, залучення інвестицій у такий спосіб не є можливим.
Якщо говорити про гарантії права власності на землю, що також декларується як одна з цілей ухвалення закону, то в його тексті немає норм і статей, які б надавали додаткові механізми захисту права власників землі. Навпаки, проект не містить перехідних положень і не зазначає, що усі договори оренди землі, які укладені до цього, є чинними до їх завершення.
Додає хвилювань і те, що під час обговорення від депутатів лунали думки, що після ухвалення цього закону усі договори оренди слід переукласти. Хіба це захист інтересів власників і користувачів земельних ділянок?
Слід залишити усі договори, які наразі укладено, до часу їх завершення, і застосовувати положення Конституції про те, що закон не має зворотної сили. Це одне з найважливіших практичних питань, які цікавлять і виробників, що орендують землю, і селян, які цю землю в оренду здали. Нехай законодавець змінює те, що вважає за потрібне, але змінює на майбутнє, а не на минуле.

– В чиїх інтересах приймається закон?
– Ініціаторами законопроекту не були ні агрохолдинги, ні власники землі, ні фермери, ні люди, які на ній працюють. Офіційно проект вносився Урядом. У будь-якому разі під час його прийняття слід було б мати чітке уявлення, які саме соціально-економічні позитивні наслідки має на меті прийняття такого закону. На жаль, чітких пояснень щодо цього поки не прозвучало.
Позитивним у прийнятті проекту я вважаю те, що вдалося відтермінувати його на рік пізніше. Нагадаю, пропонувалося запровадити дію такого закону з першого січня 2012 року. Дехто з чиновників навіть заявляв, що підзаконні нормативні акти, необхідні для його функціонування, будуть розроблені за одну ніч, відразу після прийняття проекту у грудні. Такий підхід не є конструктивним.
Правильно було б провести обговорення проекту, ухвалити його, після цього провести аналіз вже прийнятого та виправити помилки, які у такому складному питанні неминучі.  
При розробці проекту робочою групою та членами комітету найбільш бурхливо обговорювалися положення щодо обмежень кількості земель, які можуть перебувати в оренді у однієї особи та у пов'язаних з нею осіб. Кількісні та процентні показники такого обмеження залишаються предметом обговорень і коливаються в межах кількох тисяч гектарів в межах одного району. Обговорюються також обмеження в межах області та всієї України. У будь-якому разі, такі обмеження стосуватимуться вже існуючого землекористування практично усіх агрохолдингів, які мають значно більші обсяги землекористування. Однак зміст і мета таких обмежень не завжди обґрунтовані, крім того, проект не містить реальної альтернативи для орендарів і землевласників.  

– Але ж будь-які обмеження можна обійти, викрутитися. Хіба це вперше для тих, хто займається бізнесом в Україні?
– Не вперше, але слід задатися питанням: хіба повинен законодавець свідомо ставити усіх у ситуацію, коли потрібно викручуватися? Закон повинен надавати можливості, а не створювати проблеми. Законодавець має побудувати такі правовідносини, де було б усім комфортно і зручно працювати, легально заробляти, платити податки і робити щось корисне, в тому числі для соціальної сфери. Закон не повинен заздалегідь створювати комусь проблеми. Він має забезпечити на підставі компромісу відповідність інтересів різних соціальних, економічних і інших груп, які всі є членами цього суспільства.

– Яку роль проект відводить Державному земельному банку?
– Пропонується, що цей банк буде займатися одночасно видачею кредитів та виконуватиме функції власника щодо земель державної власності. На мою думку, поєднання цих функцій закладе суттєві суперечності у діяльність такого банку, що не дасть йому досягти тієї мети, що декларується. Так, він не зможе ефективно виконувати ні функції ефективного власника земель держави, ні функції кредитора. Навпаки, це створить умови для зловживань, відмивання бюджетних коштів та корупції. Вважаю, що запровадження банку не є доцільним.