«БЕЗ УКРАЇНСЬКОГО МЕТАЛУ СВІТ ОБІЙДЕТЬСЯ, А БЕЗ УКРАЇНСЬКОГО ПРОДОВОЛЬСТВА – НІ»

Андре Куусвек народився в Естонії, навчався в Стокгольмській школі економіки, працював у банківській сфері Естонії та Німеччини, а з 1996 року – у штаб-квартирі ЄБРР в Лондоні, координуючи діяльність ЄБРР на ринках капіталу та фондових біржах, а також проекти банку в фінансовому секторі країн СНД та Східної Європи. Впродовж восьми років здійснив понад 70 інвестиційних угод у країнах Центральної, Східної Європи та СНД, також активно працював як координатор фінансового сектора у п'яти країнах. У 2004-2008 роках працював директором офісу ЄБРР у Казахстані. З вересня 2008 року очолює представництво ЄБРР в Україні.
Андре Куусвек входив до складу ради директорів 30 банків, страхових компаній та акціонерних товариств, пенсійних фондів. Вільно володіє п'ятьма мовами.
Він являє собою унікальний тип фахівця: народжений у СРСР, він чудово розуміє ментальність жителів пострадянського простору; навчання і робота у провідних країнах Європи дали можливість поєднати глибинне розуміння економіки перехідного типу з сучасними європейськими підходами до економічного розвитку. Можна вважати проведінням, що офіс ЄБРР в Україні очолює саме така людина.

– Пане Куусвек, ЄБРР працює у 30-ти країнах. Які з них демонструють найбільший прогрес в економічному розвитку і як це пов'язано з інвестиційним кліматом у країні?
– Прогрес розвитку країни напряму пов'язаний з інвестиційним кліматом, причому прогрес не лише у вигляді зростання ВВП, але й підвищення стандартів життя населення. Важливо, щоб існувала кореляція між ростом ВВП і стандартами життя, тобто кількістю багатих і бідних, розподілом національного багатства серед населення. Зростання ВВП напряму залежить від інвестицій, у першу чергу іноземних, бо це нові заводи і підприємства, нові робочі місця і нові технології. І без іноземних інвестицій, особливо у регіоні, котрий ми називаємо «країни з перехідною економікою» – країни колишнього СРСР і так званого соціалістичного табору – неможливо обновити технології. Варто все ж визнати, що наші країни відстали в цьому питанні від західного світу і тепер потрібно якось наздоганяти. Тут без інвестицій і без мозоку – ніяк.
Гроші обирають ціль не за географічною чи політичною ознакою, головний критерій – наскільки велике очікується зростання в майбутньому і наскільки важко буде працювати у країні. Саме це і є інвестиційний клімат.
Якщо інвестиції пов'язані зі значним ризиком, то серйозні інвестори в країну не підуть. Підуть, можливо, якість венчурні фонди, але вони складають досить незначну частку загального обсягу інвестицій. Серйозні інвестори із західних країн це, як правило, крупні компанії і зайвого головного болю їм не потрібно. Вони краще підуть туди, де легше працювати. Серйозний інвестор завжди оцінює ризик і прибуток від можливої інвестиції, і шукає проекти в країнах, де є потенціал росту, а ризик  – мінімальний.
Ризики для бізнесу напряму пов'язані з діями уряду, тому від нього багато залежить, хоча і не все. За великим рахунком, уряд має встановити правила гри для бізнесу і на цьому його відносини з бізнесом мають закінчуватися. Завдання уряду – забезпечувати рівність правил для всіх та безумовне виконання всіма цих правил. Далі нехай розвивається економіка, конкурують між собою підприємства – від цього і буде результат. Ще раз наголошую – уряд не має втручатися у бізнесову діяльність, причому під словом «уряд» я розумію не лише тих міністрів, що засідають на вулиці Грушевського, але усю вертикаль влади – аж до митниці, податкової чи ветеринарної інспекції. Повний матеріал у друкованій версії