БІЗНЕС НЕ ПРИЙДЕ, ДОКИ НЕ ПОБАЧИТЬ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

Останнім часом у світі (і Україна не виключення) існує тенденція до зменшення поголів'я ВРХ, натомість швидкими темпами нарощують об'єми виробництва м'яса птиці. Це пояснюється низькою рентабельністю, іноді навіть від'ємною, зміною попиту населення та фактичною відсутністю підтримки з боку держави. Хоча яловичина необхідна у раціоні, бо вона містить необхідні для імунітету людини мінерали, за останні 20 років поголів'я ВРХ в Україні скоротилося з 25 до 5 млн голів. Тому 12 липня у рамках проекту ЄС «Виконання Україною зобов'язань щодо членства у СОТ та реалізації європейської політики добросусідства в сільському секторі» та за підтримки Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» було зібрано круглий стіл: «Яловичина – виробництво, логістика та формування доданої вартості».


Хоча у заході був заявлений заступник міністра аграрної політики та продовольства, у залі так і не з'явилося жодного представника профільного міністерства. Інтерес до заходу виявили насамперед журналісти, а також представники галузевих об'єднань і науковці.
Дорожче за свинину
Про ключові проблеми ринку яловичини та шляхи їх вирішення представила свою доповідь експерт УКАБ Єлизавета Святківська. За її словами, основними внутрішніми факторами, які впливають на скорочення виробництва ВРХ в Україні є екстенсивні технології вирощування, низькі якість та вихід м'яса, дрібнотоварне виробництво та неможливість спрогнозувати канали збуту. У 2010 році частка виробництва яловичини господарствами населення перевищила 70%, але в останні декілька років утримувати корову селянину стає не рентабельно, а у структурі власного споживання яловичину поступово замінюють більш дешевою курятиною або свининою. Вирощування ВРХ завжди було для України звичною справою, тож споживач не може зрозуміти, чому яловичина на ринку коштує дорожче тієї ж свинини.
Згідно звіту міжнародного проекту «Аgribenchmark beef», рівень затрат українських підприємств, які виробляють яловичину такий самий, як у Бразилії, Аргентині та США, які є основними виробниками цієї продукції. Та біда у тому, що внутрішні ціни на вітчизняному ринку нижчі від цін конкурентів, тож рентабельність такого бізнесу іноді є від'ємною. Цього року, після отримання декількома українськими підприємствами дозволу на експорт яловичини до Росії, виробництво ВРХ могло б стати більш привабливим, зокрема для потенційних інвесторів. Але навряд хтось зможе спрогнозувати ціну у найближчому майбутньому, що відлякує капітал від такого бізнесу. Тож невеликий прибуток реально може отримати лише невелика кількість потужних вітчизняних компаній, які промислово вирощують яловичину з використанням сучасних технологій.
Пані Святківська запропонувала наступні можливі шляхи розв'язання вищеокреслених проблем: «Прозора та дієва програма компенсації будівництва та реконструкції ферм дала б змогу потенційним виробникам яловичини впровадити на підприємстві сучасні технології та в рамках програми хоча б на 3-5 років зрозуміти правила роботи на ринку яловичини. Необхідна також роз'яснювальна робота, інформаційна підтримка та популяризація сучасних технологій вирощування ВРХ. Держава повинна сприяти організації відгодівлі – громадських пасовищ, підтримці ветеринарного обслуговування, компенсації ідентифікації та організації ферм по дорощуванню молодняка». З приводу останнього присутні відмітили, що на сьогодні існує велика проблема із дорощуванням телят. Більшість стареньких мешканців села не в змозі фізично впоратися з молодняком, а більш молоді селяни вважають, що необхідна для дорощування кількість коров'ячого молока та їх час не варті тієї ціни, яку вони отримають після продажу дорощеного теляти.
За 2010 рік з дев'яти найпотужніших агрохолдингів, які займаються виробництвом яловичини лише двоє наростили поголів'я («Райз Максимко» на 0,9% та «Астарта» на 1,5% відповідно). Та й нарощення поголів'я в основному відбувалося задля збільшення об'ємів виробництва молока. Така ситуація спричинена, зокрема, зміною структури попиту та втратою традиційних каналів збуту підприємствами. У 2004 році основними споживачами яловичини ще були переробні комбінати через те, що традиційні рецептури ковбас потребують значного вмісту саме цього виду м'яса. Вже у 2010 році доля промислової переробки у загальній структурі споживання вітчизняної яловичини значно скоротилася, адже з одного боку м'ясокомбінат не хоче купувати сировину за високою ціною, а з другого – виробник не бажає продавати за заниженою. Також втратила позиції яловичина й у структурі експорту України. Що ж стосується кінцевого споживача, то в останній час населення більшою мірою орієнтується на напівфабрикати. Яловичину стали купувати менше, адже, за громадською думкою, вона повинна бути дешевшою за свинину. Тож зрештою основним споживачем яловичини у 2011 році остаточно стало населення, яке в принципі не готове взяти на себе роль «основного», тобто не в змозі задовольнити надлишкову пропозицію м'яса виробниками. І якщо у 2001 році яловичина складала 47% від загальної структури реалізації м'яса на забій в Україні, то прогнозована цифра у 2011 році зменшилася до 14,4%.
В рамках дослідження «Аgribenchmark beef» також було проаналізовано інфраструктуру ринку яловичини і виявлено, що ланцюг від виробника до кінцевого споживача дуже розбалансований. «Поки що не зрозуміло, як саме буде функціонувати цей ринок через 5 років, після заборони забою худоби на неліцензованих бійнях і у подвір'ях населення. По суті, заміни існуючій сьогодні системі ще немає, хоча це питання вже піднімалося у 2009 році, але було відтерміновано до 1 січня 2015 року», – наголосила експерт. В результаті дії досить недосконалого законодавства вироблена промисловим способом яловичина на великих підприємствах має навіть більшу собівартість, ніж вироблена у господарствах населення. Виробник має включати у собівартість оплату праці, електроенергію, «паперову тяганину» тощо, а звичайний селянин усіх цих проблем не має. Звичайно, є в Україні й близько 550 легальних скотобійнь. Але після прийняття нового Податкового кодексу з другого кварталу 2011 року заготівельні структури офіційно не працюють із бійнями, які переважною більшістю організовують свій бізнес як ФОП.
Незважаючи на масове відкриття оптових ринків сільгосппродукції по всій Україні, яловичина на цих ринках не користується особливою популярністю, і це також є проблемою недостатньої інформованості населення.
Можливими варіантами вирішення проблем інфраструктури ринку експерт назвала формування однорідних товарних партій худоби через оптові ринки чи кооперацію; посилення співпраці з сучасними та оснащеними бійнями, які працюють за світовими стандартами; введення пільгового режиму для невеликих боєнь через компенсацію будівництва сучасних комплексів тощо.
Як і в багатьох галузях сільського господарства, м'ясна галузь і зокрема виробники яловичини змушені страждати через непрогнозовану державну політику. «Перша проблема – непрозорість політики, адже ніхто не може напевне сказати, якою вона буде наступного року, та й впродовж поточного. Наступний пункт – відсутність стабільності у державній підтримці, наприклад, виробники з півроку очікували на обіцяну дотацію на кілограм яловичини та молока, чекали на дієвий механізм, аж поки нещодавно стало відомо, що ці дотації взагалі відмінили. Та й взагалі дієвих програм розвитку тваринницької галузі в Україні немає», – зазначила промовець. Крім того, контролюючі органи дещо дублюють свої функції, через що усім учасникам ринку м'яса доводиться витрачати зайвий час, кошти та нерви на одні й ті самі дії.
Досить об'ємну доповідь про стан ринку яловичини у Європейському Союзі представив фахівець ЄС з доданої вартості на продукцію з яловичини, доктор Мартін Палмер. Враховуючи роботу перекладача його змістовний виступ розтягнувся майже на годину. За словами експерта, ВРХ є одним з основних компонентів агросектору у більшості європейських країн, все залежить від культурних вподобань та смаків кожної національності. Цікаво, що у 1960 році великобританці споживали 22,4 кг яловичини та 6,5 кг курятини на рік, а у 2008 ситуація кардинально змінилася: 17,5 кг яловичини та 25,4 кг курятини, адже вона значно дешевша, а біле м'ясо курки взагалі вважається дієтичним. Тож у 2010 році м'ясне та молочне поголів'я в ЄС зменшилися приблизно на 1% і становили 12 та 23,4 млн відповідно. Виробники також зіткнулися з проблемою зміни попиту населення. На сьогодні перед ринком яловичини ЄС постали питання, які потребують якомога швидшого розв'язання. По-перше, це захворювання ВРХ, особливо такі, що мають вплив на здоров'я людини. По-друге, врегулювати попит і пропозицію, особливо за умов домінування курячого м'яса майже у всьому світі, досить важко. По-третє, проблеми землекористування, водних ресурсів, забруднення навколишнього середовища та викиду парникових газів – які завжди досить ретельно намагається вирішити керівництво ЄС, але при збільшенні поголів'я ВРХ, втім як і будь-яких інших тварин, ситуацію стає важко контролювати.
Після виступу експертів галузі модератор заходу, генеральний директор УКАБ Володимир Лапа запропонував учасникам перейти до обговорення тематики круглого столу та задати наболілі питання усім бажаючим. Далі наведемо декілька тез з міні-виступів учасників.

Досвід Європи
і вітчизняні пропозиції
«У зв'Язку із питанням – як покращити ситуацію в українському секторі яловичини – я маю два спостереження, – зацікавив учасників експерт проекту ЄС Джон Міллнз. В основі цих спостережень лежить багаторічна робота не лише у Європейському Союзі, але й в інших країнах світу. Перше – якщо країна хоче збільшити виробництво яловичини, у фермерів повинні з'явитися стимули для утримання у своєму господарстві ВРХ. Зазвичай таким стимулом виступає ціна реалізації. У будь-якій країні, чи то африканській, чи то американській, сільгоспвиробники дуже жваво реагують на цінові коливання. Друге спостереження у тому, що фермер – це лише перша ланка з ланцюжку виробник-споживач. Зі світового досвіду ми бачимо, що насправді забійники та переробники лише виграють від того, що об'єднають свої зусилля з учасниками всього ланцюга.
На мою думку, важливою ремаркою, яку поділяють майже всі англійці, є те, що яловича галузь існує для того, аби задовольняти потреби споживачів. Для того, щоб внести будь-які зміни у роботу чи то фермера, чи то переробника, необхідно орієнтуватись на так званий «пул попиту» (сукупність споживачів), який в Україні можна створити завдяки внутрішньому або зовнішньому ринкам».
Позицію колективу ННЦ «Інститут аграрної економіки» висловила провідний науковий співробітник інституту Олена Мазуренко. «Галузь тваринництва України без державної підтримки вийти з кризового стану не зможе. Перше питання, яке, на нашу думку, необхідно вирішити, – це восьмикратний диспаритет цін між продукцією сільського господарства та важкої промисловості, який дуже сильно впливає на галузь, починаючи з 1990 року. Друге питання – це вирівнювання економічних умов господарювання. Поки продукція тваринництва доходить до кінцевого споживача, вона значно зростає в ціні, особливо в цих оборудках наживаються торговельні мережі. І це при тому, що ці торговельні мережі не вкладають ні копійки у виробництво чи переробку, а націнка іноді досягає 50%! Це економічно несправедливо! Врегулювати ситуацію можна на державному рівні, встановивши норму прибутку. В нашому інституті така необхідна методика вже розроблена, проведені необхідні розрахунки».
Керівник проекту «Надання послуг з управління двома ланцюгами додаткової вартості сільськогосподарської продукції в Україні», який фінансується Данією, Річард Розвадовскі наголосив на тому, що українцям слід особливо уважно переймати європейський досвід, який вже пройшов чималий шлях проб та помилок. Про одну таку ситуацію він розповів присутнім. «З середини 70-х і до кінця 80-х рр. був «вибух» виробництва худоби на забій та задля виробництва молока. Я думаю, є 5 ключових факторів, які зумовили капіталовкладення фермерів у виробництво ВРХ. Перший фактор – це високі і стабільні ціни, хоча хотілося б нагадати, що ціни на молоко тоді були в Україні на 25-30% вищі, ніж у Європі. Другий фактор – це видача Європейським Союзом дотацій фермерам у вигляді грошових грантів на будівництво ферм, технології відгодівлі та доїльне обладнання. Третій фактор – банківські кредити, які залюбки видавалися фермерам на проекти тваринництва під досить невеликі відсотки. Таку позицію банків можна пояснити тим, що земля, на якій працював фермер, була у його власності, тож могла слугувати заставою кредитної угоди. Четвертий фактор – це можливість підприємців залучати нові технології та вільний доступ до інформації. Існувало чимало дорадчих груп, які надавали приватні консультації фермерам з приводу підвищення рентабельності та взагалі ведення бізнесу.
Окремим фактором хочу визначити можливість встановлення доїльних залів у господарствах. Я сам виріс на молочній фермі, де мої батьки доїли близько 30 корів у двох приміщеннях. Коли стали доступні вищеозначені гранти ЄС, батьки закупили необхідне для доїльного залу обладнання і одразу змогли збільшити поголів'я удвічі.
Тож, зрештою, до кінця 80-х років поголів'я ВРХ на кожну ферму дуже суттєво збільшилося, особливо у Північно-Західній Європі. Через це ЄС був змушений констатувати факт перевиробництва молока. Результатом стало існування протягом 8 років одночасно двох програм: одна ставила своєю метою збільшення виробництва молока, а друга навпаки – зменшення.
В кінці хотілося б зазначити одне важливе спостереження, проблему, на яку вже можливо натякали присутні. Незважаючи на стан справ у галузях виробництва молока та яловичини, чимала кількість переробників уже під лаштувалися під існуючу ситуацію, мають певну частку ринку, і їх це влаштовує. Вони не хочуть змін».

І знову «за Бразилію»
Перед завершенням круглого столу Джон Міллнз додав дещо образливий, але справедливий коментар: «Якщо в Україні з'являється якась іноземна компанія на ринку, то до них існує упереджене ставлення, ніби вони збираються щось вкрасти або тишком-нишком змінити під свої інтереси. Але Україна займає 145 місце у рейтингу країн з легкості вкладання інвестицій в економіку. Інвестор може вкласти кошти в сотню інших країн, тому потрібно наполегливо працювати над поліпшенням інвестиційного клімату, аби зацікавити капітал сюди прийти.
Фантастичним прикладом є Бразилія. За останні 20 років вона змогла зайняти лідируючі позиції серед аграрних країн. Вони зосередилися на кількох основних галузях економіки, а потім робили усе можливе, аби усі країни світу хотіли вкласти свої кошти у їх сільське господарство».

Артем Шелкопляс